Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Простий присудок буває тільки дієслівним.

Читайте также:
  1. Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний (поточний рахунок з овердрафтом).
  2. Безособове (присудок)
  3. Види деформацій.Закон Гука справедливий для таких деформацій, після яких тіло знову набуває попередніх розмірів і форми. Такі деформації називають пружними.
  4. Військкомат, в якому студент перебуває на обліку
  5. Впевненість у користі своєї праці не тільки для себе, але й для людей, суспільства, держави
  6. За часів неоліту відбувається неолітична революція.
  7. Законний представник може представляти інтереси тільки фізичних осіб.
  8. Здоров'я - це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби або ушкоджень.
  9. Національні кухні Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції настільки мало відрізняються друг від друга, що звичайно їх поєднують під загальною назвою «скандинавська кухня».
  10. Не всяке порушення здоров'я веде до інвалідності, а тільки те, яке пов’язане із стійким розладом функцій організму.

Питання до екзамену з української мови 11 класу

1. Речення – основа синтаксична одиниця. Основні ознаки речення. Класифікація речень: за будовою, метою висловлювання, ставленням до дійсності, повнотою, поширеністю, ускладненістю, емоційним забарвленням.

 

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування: Він довго збирався це зробити, але не встиг.

Основні ознаки речення:

1. Речення є одиницею спілкування. Саме у реченні формується й вира­жається думка, передаються пові­домлення, питання, накази, про­хання, почуття та волевиявлення. На відміну від словосполучення, воно є одиницею вищого рівня мо­ви — комунікативною.
2. Речення має смислову й інтона­ційну завершеність. Змістова за­кінченість в усному мовленні пе­редбачає інтонаційне оформлення, яке робить речення цілісним для сприйняття на слух, а на письмі позначається відповідними розді­ловими знаками.
3. Речення має певну граматичну ор­ганізацію: будову і граматичне ви­раження членів речення.

За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні.

Повними є речення, в яких наявні усі необхідні для цього структурного типу члени речення – як головні, так і другорядні: Вечеря минула дивовижно швидко.

Неповними називаються речення, в яких пропущено головний або другорядний член чи кілька членів одночасно, але вони легко відновлюються з контексту, ситуації, підказуються змістом самого речення, наявними в ньому членами: Мати сіла поруч. Люблячим зажуреним поглядом глянула на сина.

За емоційним забарвленням речення бувають окличними та неокличними.

За ускладненістю речення поділяються на прості (з однією граматичною основою) так складні (з двома і більше граматичними основами).

Простими є речення з однією граматичною основою. Складними називаються речення з двома і більше граматичними основами.

Окличні – мають здатність виражати різні емоції – радість, гнів, здивування, обурення та ін. Неокличні - емоційне забарвлення відсутнє.

 

2. Словосполучення як синтаксична одиниця. Відмежування синтаксичних словосполучень від лексичних, фразеологічних.

Словосполучення – це смислове й граматичне сполучення двох або більше повнозначних слів, поєднаних підрядним зв’язком.

Синтаксичні словосполучення слід відрізняти від лексичних та фразеологічних. Лексичні словосполучення є цілісними назвами: броунівський рух, дитячий садок, кручені паничі (квіти), Рава Руса, Верховна Рада. Фразеологічні ж передають одне поняття: накивати п'ятами (втекти) тощо. Лексичні та фразеологічні словосполучення не членуються на головне і залежне слово, не мають питань між собою, у реченні виступають одним членом речення: Люди зібралися біля Верховної Ради. Доки він байдики битиме? Кожне слово синтаксичного словосполучення є членом речення.

 

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

 


3. Види синтаксичного зв’язку між стрижневим і залежним словами у словосполученні узгодження, керування, прилягання.

 

Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання.

Узгодження - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку. Як правило, зв'язком повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.).

 

Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку. Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію.

 

Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом. У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив): говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений.

 

 

4. Двоскладне речення. Підмет. Простий підмет, способи його вираження. Складений підмет, способи його вираження.

Двоскладні речення складаються з підметів і присудків.

Підмет – це головний член двоскладного речення, який вказує на носія дії, стану чи ознаки, вираженим присудком. Підмет бере безпосередньо участь у формуванні граматичної основи речення. Він може називати особу або іншу живу істоту, неживий предмет, явище, абстракте поняття: Одні тільки коні не брали участі у війні. Підмет завжди відповідає на питання називного відмінка хто? що?

Основною формою вираження підмета є називний відмінок іменника.

У ролі підмета також використовується: займенники, прикметники, числівники, прислівники, вигуки, службові слова, слова це, то, інфінітиви.

Підмет, виражений словосполучен­ням, утвореним з двох і більше повно­значних слів, називають складеним.


У ролі складеного підмета вис­тупають:
• Складні географічні й астрономіч­ні назви.

• Стійкі словосполучення.

• Словосполучення з кількісним зна­ченням.
• числівник + іменник у родовому відмінку.

5. Присудок. Простий присудок, способи його вираження. Складений іменний і дієслівний присудок. Їх структурні особливості. Узгодження підмета з присудком.

Присудок – головний член двоскладного речення, який називає дію, стан або ознаку, приписувану підмету, відповідає на питання що робить підмет? (Сонце сяє), який він є? (Учень старанний.), хто він чи що він є? (Марс – планета).

 

Простий присудок буває тільки дієслівним.

Простий присудок виражається також: інфінітивом, вигуком, звуконаслідувальними словами, фразеологічними сполученнями, стійкими сполученнями слів типу.

Складений дієслівний присудок складається з інфінітива й допоміжного дієслова. Основним компонентом складеного дієслівного присудка виступає інфінітив (називає конкретну дію). Допоміжне дієслово передає граматичне значення способу, часу, особи, числа.

Допоміжні слова:

У ролі допоміжних слів можуть бути:
• дієслова зі значенням початку, кінця, продовження дії (почати, стати, кинутися, перестати, зостатися, продовжувати тощо);
• дієслова зі значенням можливості, неможливості дії, прагнення, бажання (мусити, уміти, хотіти, треба, бажати, думати, любити тощо);
• прикметники типу радий, здатний, ладен, згодний тощо.

Складений іменний присудок складається з іменної частини (іменника, прикметника, дієприкметника, займенника, числівника) і дієслова-зв'язки. Іменна частина є носієм лексичного значення присудка, а дієслово-зв'язка - граматичного.

Дієслово-зв'язка

У ролі дієслова-зв'язки найчастіше вживаються слова бути, стати, становити, являти, називатися, вважатися, зватися, доводитися, лишатися, прикидатися тощо. До іменної частини можуть входити сполучники як, мов, точно та ін.

 

Якщо підмет виражено одним словом, то присудок набирає таких самих числових і родових (у минулому часу й умовному способі) або особових (у теперішньому, майбутньому часі та наказовому способі) форм, що й підмет.

 

Присудок узгоджується з підметом.

- У множині: коли підмет виражений сполученням слів.

- У множині та однині: коли підмет виражений кількісним числівником та іменником у називному чи родовому відмінкові.

- В однині: При словах багато, мало, чимало, більшість, частина, решта, що входять до складу підмета.

 

6. Пунктуація між підметом і присудком.

 

Між підметом і присудком ставиться тире:

1. Якщо головні члени речення виражені іменниками в називному відмінку, кількісним числівником або неозначеною формою дієслова, а дієслово-зв'язка в теперішньому часі відсутня.

2. Якщо перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною формою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить.

 

Тире не ставиться:

1. Якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприкметником, порядковим числівником.

2. Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе, що.

3. Якщо перед присудком стоїть заперечна частка не.

4. Якщо між головними членами стоїть вставне слово, прислівник або частка

7. Односкладні речення. Типи односкладних речень.

Речення з одним головним членом називається односкладним.

Другий головний член або не потрібен для розуміння змісту таких речень, або його взагалі не може бути.

 

Односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена (якою частиною мови є головний член) та їх семантикою (значенням).

 

Односкладні речення поділяються по типам: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, називні.

 

 

8. Односкладні означено-особові речення.

Означено-особові вказують на дію, яку виконують певний предмет, особа.

Вони виражаються:

1) дієсловом у формі 1-ої та 2-ої особи теперішнього та майбутнього часу дійсного способу.

2) дієсловом наказового способу.

Перевірте все написане

9. Односкладні неозначено-особові речення.

Неозначено-особові вказують на дію, яка стосується неозначеної особи.

 

Вони виражаються дієсловом у форму 3-ої особи множини теперішнього та майбутнього часу й умовного способу.

 

Просять тебе не втручатись.

10. Односкладні узагальнено-особові речення.

Узагальнено-особові вказують на дію, яка виконується усіми або кожною особою (приказки, гасла, заклики, афоризми)

Вони виражені:

1) Дієсловом у форму 2-ої особи однини теперішнього і майбутнього часу.

2) Дієсловом у формі наказового способу.

Лежачого не б’ють.

11. Односкладні безособові речення.

Безособові передають дію, стан незалежно від будь-якої особи. Присутність особи не можлива.

 

Вони виражені:

1) Безособовим дієсловом: світало, хмарилось, весніє.

2) Особовим дієсловом у безособовому значені: вдарило, стисло, пахне.

3) Дієслівними формами на –но, -то: вирішено, забуто.

4) Інфінітивом

5) Прислівниками: треба, жаль, шкода, слід, нема

 

Уже світає.

Було жарко.

У брата немає книги.

12. Односкладні називні речення, їх значення, різновиди.

 

У називних реченнях головний член стверджує наявність предметів чи явищ і виражається іменником у формі називного відмінка (Світлая, дивная ніч). Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Від інших типів односкладних речень вони відрізняються тим, що в них немає і не може бути дієслова. Тому в називних реченнях зазвичай відсутня вказівка на час дії або вона зрозуміла лише зі змісту речення.

 

Такі речення можуть поширюватися означеннями й додатками, але не обставинами (Глибокі борозни літ), оскільки обставина передбачає наявність дієслова-присудка. Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, от, он (Ось і Каховка).

У називних реченнях може бути наявна оцінка предмета чи явища мовцем, що виражається різноманітними частками та окличною інтонацією (От тобі й свято! Ну й місто! Що занахаба!)

Називні речення найчастіше вживаються в художньому, публіцистичному і розмовному стилях мовлення (Вечір. Тиша. Зорі).

 

13. Означення. Узгоджені і неузгоджені означення, способи вираження. Прикладка як особлива форма означення. Написання прикладки з означуваним словом окремо і через дефіс.

Означення - це другорядний член речення, який називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? Означення залежить від члена речення, вираженого іменником, і найчастіше виражається прикметником, дієприкметником, займенником, рідше -іншими частинами мови.

 

Означення, виражене одним словом, називається непоширеним, а дієприкметниковим чи прикметниковим зворотом - поширеним.

 

Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі, відмінку. При цьому зміна форми означуваного слова веде до зміни форми означення. Узгоджені означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, числівниками, займенниками.

 

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученням слів. При цьому зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.

 

Різновидом означення є прикладка. Прикладка вказує на ознаку предмета і водночас дає йому іншу назву. Прикладка виражається іменником і може бути як загальною, так і власною назвою. Наприклад: 1. Під'їхали до зупинки «Оболонь».

 

Прикладка з означуваним словом пишеться окремо або через дефіс.

1. Якщо спочатку йде родове поняття, а потім видове, то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки - то через дефіс.

2. Якщо спочатку йде загальна назва, а потім власна, то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки - то через дефіс.

3. В інших випадках прикладка з означуваним словом, як правило, пишеться через дефіс - незалежно від її місця. Це, зокрема, прикладки, які характеризують предмет за якісними ознаками, за віком, за національністю, за місцем проживання, за фахом.

 

 

14. Додаток як синтаксичне вираження об’єкта. Прямий і непрямий додатки.

 

Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або по відношенню до якого ця дія відбувається, і відповідає на питання непрямих відмінків: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?
Додаток виражається найчастіше іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника.

Прямі додатки залежать від перехідного дієслова і стоять у знахідному відмінку без прийменника. Весна розбудила землю від сну. Додаток вважається прямим і в родовому відмінку, якщо:

1) при дієслові-присудку є частка не.

2) можлива паралельна заміна знахідним відмінком.

3) іменник означає неживий предмет і залежить від предикативного слова.

 

Усі інша додатки, тобто додатки, виражені непрямими відмінками і знахідним відмінком з прийменником, є непрямими.

 

 

15. Обставина як синтаксичне вираження різних ознак і відношень. Види обставин за значенням і способом вираження.

 

Обставина — це другорядний член речення, який указує на місце, час, причину, мету, умову дії, а також на її спосіб або інтенсивність.
У ролі обставини виступають здебільшого прислівники, дієприслівники та іменники в непрямих відмінках. Обставини, виражені одиничними дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами, на письмі виділяються комами.

 

Вид Що означає Питання, на які відповідає Приклади
Способу дії Спосіб здійснення дії, вияву ознаки як? яким способом? Сидять поруч.
Міри і ступеня Інтенсивність дії чи ознаки, міру їх вияву якою мірою? як часто? скільки разів? наскільки? Постукав тричі.
Місця Місце дії, напрям руху де? куди? звідки? Стомилися в дорозі. Ішов уперед.
Часу Час дії, її часову межу коли? з якого часу? доки? відколи? як довго? Мовчав кілька хвилин. Завжди хвилювався.
Причини Причину, підставу виникнення дії чому? з якої причини? через що? Розсміявся від радості. Сказав згарячу.
Мети Мету дії навіщо? з якою метою? для чого? Зупинилися на відпочинок. Пішли спати.
Умови Умову, за якої відбувається чи може відбутися дія за якої умови? Прийдемо за наявності запрошення.
Допусту Умову, всупереч якій відбувається дія незважаючи на що? усупереч чому? Прийшов попри всі попередження.

 

 

16. Загальна характеристика простого ускладненого речення. Поняття про однорідні члени речення. Засоби вираження однорідності. Вживання сполучників при однорідних членах речення.

 

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

 

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію.

 

Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв'язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні.

 

Спеціалізованими граматичними засобом вираження однорідності виступають сурядні сполучники, що виражають відповідні смислові відношення між однорідними членами речення:

а) єднальні відношення виражаються сполучниками і (й), та (у значенні і), і - і, ні - ні, ані – ані.

б) протиставні відношення реалізуються за допомоги сполучників а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.

в) розділові відношення презентуються сполучниками або, чи, або -або, чи - чи, то - то, не то - не то, чи то - чи то.

г) градаційні відношення виражаються сполучниками як - так і, не тільки -а,й (але й), не лише - але й, якщо не - то, не стільки – скільки.

г) приєднувальні відношення реалізуються за допомоги сполучників та, й.

 

17. Пунктуація при однорідних членах речення.

1. Між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані перелічувальною інтонацією без сполучників, ставиться кома: Суворовці завжди йдуть струнко, бадьоро, красиво (Н. Забіла).

2. Якщо однорідні члени дуже поширені, між ними іноді ставиться крапка з комою: Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся і довго розглядав земне нив'я (Панас Мирний).

3. Кома ставиться між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані повторюваним сполучником: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко);Крик, та гул, та жарт стоять понад річкою (Панас Мирний).

4. Якщо сполучники і (й), та (в значенні і), або, чи не повторюються, то кома перед ними не ставиться: Летів і танув сніг (М. Рильський); Сила та розум — краса людини (Народна творчість).

5. Перед протиставними сполучниками а, але, та (в значенні але), що з'єднують однорідні члени, ставиться кома: Не вітер, а буря завіяла (Панас Мирний).

6. Між парами однорідних членів ставиться кома: Наука й труд, знання і школа манливо кличуть до мети (П. Усаченко).

7. Якщо однорідні члени з'єднані парним сполучником, то кома ставиться перед другою частиною сполучника: Не тільки будівельники, а й селяни з довколишніх сіл ще вночі збирались на берег (Я. Ваш).

18. Однорідні і неоднорідні означення. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення. Пунктуація при однорідних членах речення.

 

Однорідними називаються означення, які перелічують споріднені ознаки предмета та однаково відносяться до того самого означуваного слова. Вони пов’язуються між собою за допомогою сполучників сурядності та інтонації переліку. Якщо означення пов’язані між собою сполучниками, вони завжди однорідні (Невеличкий, але рясний садок оточив наш будинок).

Однорідними є означення, якщо:

1) вони характеризують предмет з одного боку;

2) вони вказують на споріднені ознаки предмета — позитивні або негативні риси, розміри тощо;

3) вони стоять після означуваного слова;

4) вони виступають художніми означеннями, тобто епітетами.

5) друге й наступні означення уточнюють, підсилюють значення першого;

6) перше означення виражене прикметником, а друге — дієприкметником або дієприкметниковим зворотом.

 

Неоднорідними називаються такі означення, які характеризують предмет із різних боків Такі означення виражаються зазвичай поєднанням якісного і відносного, якісного і присвійного прикметників (Низький дерев’яний будинок). Неоднорідними є також означення, одне з яких виражене займенником, а друге — прикметником або дієприкметником (Цей весняний день — найкращий, найособливіший у моєму житті). Кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення в цілому, а не самого означуваного слова. Вони вимовляються без перелічувальної інтонації, комами на письмі не відділяються (Займався пишний січневий ранок).

 

Узагальнюючими словами бувають компоненти речення, якi виконують об'єднуючу функцiю по вiдношенню до однорiдних членiв. Узагальнюючим може бути будь-який член речення: підмет, присудок, означення, додаток, обставина.

 

Розділові знаки:

1. Якщо узагальнююче слово стоïть пiсля однорiдних членiв речення, то перед ним ставиться тире.

2. Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами речення, то пiсля нього ставиться двокрапка.

3. Якщо однорiднi члени речення йдуть за узагальнюючим словом, але речення ними не закiнчуються, то пiсля узагальнюючого слова ставиться двокрапка, а пiсля однорiдних членiв – тире.

 

19. Загальні відомості про відокремленні члени речення. Умови відокремлення. Відокремлені означення, додатки, прикладки, обставини.

Відокремлення — це смислове та інтонаційне виділення членів речення для посилення їхнього значення.
Відокремленими можуть бути означення, додатки, обставини.

Спосіб відокремлення:

В усному мовленні відокремлені члени речення виділяються інтонацією, а на письмі - комами (деколи - тире).
Відокремлені члени речення вимовляються повільніше від основного тексту, кінцеве слово відокремленого звороту є логічно наголошеним.

 

 

(19 питання)




Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 139 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.032 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав