Читайте также:
|
Заперечення як мовна універсалія отримує своє вираження в системі засобів, які умовно можна поділити на імпліцитні та експліцитні. Експліцитні засоби вираження заперечення об’єднують словотвірні та лексичні, серед імпліцитних виділяють лексичні та інтонаційно-просодичні засоби.
Словотвірні елементи із заперечною семантикою створюють нові слова за допомогою різних способів словотворення, найпродуктивнішими з яких є морфологічні префіксальний та префіксально-суфіксальний. За семантикою всі значення, виражені заперечними префіксами, можна поділити на три групи:
1) зі значенням «позбавлення чого-небудь»;
2) слова із заперечно-стверджувальним значенням;
3) слова, що виражають різний ступінь неповноти ознаки, якості, дії.
Продуктивними засобами експлікації заперечення є лексичні, серед яких можна виділити повнозначні та неповнозначні, похідні та непохідні. Найважливішим та найчастотнішим засобом вираження заперечення є частка не, яка, крім лексичної, виконує й синтаксичну функцію: залежно від її позиції речення поділяються на загальнозаперечні та частковозаперечні. Деякі з експліцитних засобів утворюють синонімічні ряди, члени яких диференціюються лише за сферою вживання та стилістичними відтінками.
Значення імпліцитного заперечення зумовлене особливою інтонацією, порядком слів, контекстом у цілому і рядом екстралінгвістичних чинників. Завдяки цьому практично кожний тип речення можна трансформувати в заперечний.
За характером вираженого в реченні ставлення до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні [43, с.63]. Заперечення й твердження - явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного.
Так, заперечення наявності якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить – he goes), (він у школі – he is at school), ми заперечуємо те, що (він не ходить – he doesn’t go), (він не в школі – he is not at school); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить – he goes), (він у школі - he is at school), ми затверджуємо, що (він не ходить – he doesn’t go), (він не в школі – he is not at school). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв'язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія - недія), (наявність - відсутність), (існування - неіснування) та ін. [39, с. 8].
Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються і як ті, що заперечуються.
Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) залежно від виду.
На лексичному рівні заперечення виражається словами, які мають «успадковане» значення, історично марковані. Тобто слова, які не мають заперечного афікса, але мають заперечне значення.
Граматичні заперечення не викликають труднощів, бо при перекладі заперечна частка not в оригіналі відповідає заперечній частці не при перекладі. Обидві частки відносяться до граматичного рівня.
На синтаксичному рівні заперечення виражається за допомогою інтонації, риторичних запитань, повторів чи емфаз. Головна функція – це підсилення емоційності.
На думку Г. Левітової [38, с. 185] за допомогою риторичних запитань можна передати заперечення, навіть якщо в самому складі речення відсутні будь-які формально-граматичні ознаки заперечення. Тобто заперечне значення в реченнях такого типу імплікується: You are too young to understand it. = Ти занадто молодий, щоб зрозуміти[38, с. 189].
Отже, заперечення можуть виражатися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному та синтаксичному) залежно від виду. На кожному з цих рівнів є свої особливі засоби вираження заперечень, які при перекладі з оригіналу передаються українською мовою як лексичними, граматичними, так і синтаксичними засобами. Ці рівні в оригіналі та перекладі не обов’язково будуть співпадати, що можна пояснити тим, що в англійській мові можливе лише одне заперечення на відміну від української.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |