Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Форми мислення

Читайте также:
  1. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  2. I. Предпосылки формирования философии НВ.
  3. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  4. II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
  5. II. Механизм формирования общественного мнения.
  6. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов
  7. II. Формирование групп и социальная динамика
  8. III. Организация информирования поступающих
  9. III. ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА
  10. III. Психологическое сопровождение учебно-воспитательного процесса (участие в формировании «умения учиться») Определение мотивации учебной деятельности

Результати процесу мислення {думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження – це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність оз­нак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Наприклад: "Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам"; "Ця квітка -блакитна"; "Це вагомий доказ".

Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, ви­являється й формується в реченні. Проте судження та речення не то­тожні.

Судження – це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення – це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням.

Кожне судження містить суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат – це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розши­рюються" ("усі метали" — це суб'єкт, а "при нагріванні розширюють­ся" — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи "Кит — не риба", ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними ("Київ – столиця Украї­ни"), частковими ("Деякі метали легші, ніж вода"), загальними ("Усі люди смертні"). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними ("У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові"). Залежно від того, стверд­жується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об'єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.

Істинність знань або суджень можна з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з іншими суджен­нями, тобто розмірковуючи.

Міркування – це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове.

В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Роз­різняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивнийумовивід – це судження, в якому на основі конкретно­го, часткового робиться узагальнення. Наприклад: "Срібло, залізо, мідь – метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються".

Дедуктивнийумовивід – це судження, в якому на основі загаль­ного здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал; отже, срібло при нагріванні розширюється".

Умовивідзааналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схо­жість цих об'єктів за іншими ознаками.

Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність пред­метів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагаль­нюються їх істотні ознаки. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсягпоняття – це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст по­няття – це відображена в ньому сукупність істотних ознак об’єктів.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими ("меблі", "рос­лини") стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл", "дерево"), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями ("рух", "кількість", "якість", "простір", "час").

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбива­ють істотні ознаки одиничних об'єктів, називаються одиничними ("країна", "місто", "письменник", "вчений"), а цілих класів предметів - загальними ("елемент", "зброя").

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних понят­тях відбиваються певні предмети, явища та зв'язки між ними (напри­клад, "меблі", "рослини", "тварини"). В абстрактних поняттях відобра­жаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "хоробрість", "добро", "зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.

Загрузка...

4 Процес розуміння

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів та явиш об'єктивної дійсності. Розуміння – це складна аналІтико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої сутності об'єктів, па усвідомлення зв'язків, відносин, залежностей, які в ній відображуються. Залежно від характеру пізнавального завдання та його змістовної структури розуміння може виявлятись у співвідне­сенні нового об'єкта з відомим як такого, що має з ним спільні ознаки, у з'ясуванні причини явища, визначенні вихідних принципів і логічних засад розуміння факту, у розумінні підтексту мовного висловлювання, мотивів, змісту та значення вчинку тощо. Необхідна умова розуміння будь-яких фактів – достатні знання та життєвий досвід людини, які є ключовими компонентами цього процесу.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочни­ми образами, особливо тоді, коли предметом розуміння є функ­ціональні характеристики об'єктів. Наочні образи, так само як і прак­тичні дії, не лише ілюструють те, що потрібно зрозуміти, а й допома­гають розкрити суть того, що осмислюється.

Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відобра­жує знання істотних ознак об'єкта чи явища. Вміння охарактеризу­вати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям, що виконуються у зв'язку з розкриттям сутності об'єкта пізнання. При розумінні наукового тексту треба виокремити понятійний апарат, визначити його логічну структуру, скласти тези, зробити узагальнен­ня. При вивченні механізмів і принципів їх роботи показником розу­міння стає вміння вільно їх розбирати та складати. Надійним показни­ком розуміння є зміст відповідей на нестандартні запитання щодо суті засвоєних знань, вміння варіювати формулювання думок, реконстру­ювати текстову основу змісту, передавати його у більш стислому чи розгорнутому вигляді. Свідченням розуміння вважається також умін­ня застосовувати на практиці сформульовані у словесній формі принци­пи, наводити оригінальні приклади, що ілюструють явище.

5 Процес розв'язання завдань

Мислення – це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, уза­гальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного роз­в'язання завдання.

Процес розв'язання пізнавального завдання починається з фор­мулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання — перший етап, найскладніший у процесі розв'язання завдань. Важливе значення на цьому етапі мас здатність людини бачити нез'ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проник­ливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв'язання розумового завдання починається з по­шуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й са­ме завдання.

Розв'язання розумового завдання – завершальний етап процесу – може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і поми­лок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв'язання завдан­ня може базуватися також на використанні відомих способів, на засто­суванні аналогій за нових умов проблемної ситуації.

6 Різновиди мислення

Об'єктом розумової діяльності людини с пізнавальні завдання, які мають різне змістове підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв'язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення; наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або аб­страктне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що при цьому роз­в'язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Генетич­но це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього почи­нається розвиток мислення первісної людини у процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремила­ся з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду почи­нається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв'язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-дійове мислення притаманне людям тих професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та кон­струювання, наприклад шахістам, конструкторам, винахідникам. Важ­ливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та економічне розв'язання завдання пов'язане із застосуванням предметно-практичних процедур.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розу­мового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображає и ре­альність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження образів передається із адекватно сконструйованих митцем символах. Схематизація та символічне відображення дійсності виявляються продуктивними і в інших видах людської діяльності, допомагаючи з більшою точністю та узагальненістю відображати реальність, напри­клад при складанні моделей сітьового планування діяльності, при розв'язанні конструкторсько-технічних завдань тощо. Наочно-образ­не мислення розвивається в діяльності, характер якої потребує опе­рування образами різного ступеня узагальненості, схематичного зоб­раження предметів та їх символічного позначення.

Словесно-логічне, або абстрактне мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивою сприйманням та уявленням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв'язок з чуттєвою реальністю. Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні за­кономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.

7 Індивідуальні особливості мислення

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психо­логічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальни­ми особливостями. Відмітності в розумовій діяльності виявляються н різноманітних якостях мислення. Індивідуальні відмітності мислення людей зумовлені передусім особливостями їхнього життя, характе­ром діяльності, навчанням. Певний вплив на особливості мислення справляють тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та другої сигнальних систем. Найістотнішими якостями, в яких виявля­ються індивідуальні відмітності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини стави­ти нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду піших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем. Самостійність мислення тісно пов'яза­на з критичністю.

Критичність мислення виявляється у здатності суб'єкта пізнаваль­ної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оціню­вати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі "за" і "проти", виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій. Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріп­лених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання ана­логічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного способу розв'язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв'язання, знаходити нові, нестан­дартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність склад­них питань, розкривати причини явищ, приховані за нашарування­ми неістотних проявів, бачити проблему там, де "її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса влас­тива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати закономірності природи та суспільного життя.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелек­туальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотри­мується теми міркування, не відхиляється в бік, не "перестрибує" з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовно­го мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питан­ня, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в ар­гументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках.

Швидкість мислення — це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розу­мових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нерво­вих процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи на­лежно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи можливих на­слідків наспіх прийнятих рішень.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяль­ності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічно­му розвитку цінних якостей мислення особистості.

 

 


Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 11 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2019 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав