Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Типи суспільно-економічних формацій

Види істин

К. Маркс ввів у науку термін « суспільно-економічна формація». Все життя людства розглядається з точки зору існування формацій, які змінюють одна одну і впливають на розвиток суспільного життя.

Суспільно-економічна формація – це історичний тип суспільства, який базується на певному способі виробництва і виступає як ступінь прогресивного розвитку світової історії людства.

За К. Марксом, історичний процес спредставляє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій, які утворюють висхідну лінію суспільного розвитку. Кожній формації характерна своя якісна характеристика, яка включає певний рівень розвитку виробничих сил і виробничих відносин у суспільстві.

Визначення суспільно-економічної формації дозволяє:

1) відрізнити один період історії від іншого і дослідити історичні події в рамках певних формацій;

2) викрити загальні і суттєві риси різних країн, які знаходяться на однаковій ступені розвитку виробництва;

3) розглянути суспільство як сукупність суспільних явищ (сім’ї, держави, церкви), а історичний процес як результат впливу різних факторів (природних умов, просвітництва, розвитку торгівлі або появою генія тощо);

4) розглянути суспільство як єдиний соціальний організм, який включає до себе всі суспільні явища у їх єдності і взаємодії на основі способу виробництва;

5) звести прагнення і дії окремих людей з діями великих мас та класів, інтереси котрих визначаються їхнім місцем в системі суспільних відносин даної формації.

Типи суспільно-економічних формацій

Заміна однієї формації іншою виникає в результаті соціальної революції і економічних реформ. Вже в давньому світі прийшли до розуміння необхідності осмислення господарчого життя. В сучасному часі економічна філософія входить в систему соціальної філософії.

В Новому часі склалася дуже важлива сфера наукового пізнання – політична економія. Її засновником був Адам Сміт (1723-1790). У фундаментальній праці “Вивчення природи і причин багатства народів”, А. Сміт узагальнив столітній досвід політичної економії, підтвердив ідею товарного виробництва і обміну як сферу людської діяльності, яка розвивається за об’єктивними законами, а тому не потребує державного регулювання. Давід Рікардо (1772-1823) у праці “Начала політичної економії і податкового обладнання” підкреслив, що вартість лежить в основі прибутків.

Таким чином, економічне життя це є соціальний процес, у якому люди діють в якості безпосередніх діячів конкретного господарства.

Цивілізаційний підхід охоплює історичний розвиток суспільства з точки зору поняття “цивілізації”. Це поняття народилося у Франції в ХVІІІ ст. і визначало ідеальний устрій людського суспільства. Часто термін “цивілізація” ототожнювався з терміном “культура”. Цивілізація втілює в собі технологічний аспект культури з установкою на безмежний розвиток і зміну цілей цього розвитку.

Цивілізація (лат. сivilis – державний) – сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства. Французькі просвітники називали суспільство цивілізованим, якщо воно засновувалося на розумі і справедливості. У сучасному розумінні цивілізація обумовлюється трьома основними компонентами: техніка, соціальна організація, філософія. Марксизм розглядав становлення цивілізації в історичному аспекті і пов’язував з появою антагонізмів між станами і класами, з поглибленням розподілу праці, появою законів, які виражають сутність класових відносин.

89.дополнение

Науковий підхід до аналізу передбачення і прогнозування припускає виявлення сутності та змісту насамперед таких ключових понять: "передбачення", "завбачення", "прогнозування", "минуле", "сучасне", "майбутнє". Для всіх них родовим поняттям е "передбачення".

Передбачення за гносеологічною природою близьке до висунення гіпотези, але гіпотеза — логічна форма знання, яка використовується у процесі пізнання і минулого, і сучасного, і майбутнього, а передбачення завжди спрямоване на майбутнє або на ще пені доме сучасне.

Нічого надприродного у передбаченні немає, хоч це і знання про невідоме і навіть про неіснуюче. Передбачення як суб'єктивний ідеальний процес має об'єктивну основу, перебуває у закономірному зв'язку мину* лого, сучасного та майбутнього. Майбутнє корениться у сучасному у вигляді причини, що породжує наслідок як низку можливостей. Ці можливості за певних умов обов'язково перетворюються на дійсність у вигляді конкретних кількісних та структурних змін у явищах і процесах сучасного, які неминуче спричиняють появу нової якості в майбутньому, і т. ін.

У філософії є різні засади щодо класифікації передбачень. Залежно від сфер людської діяльності та об'єкта пізнання розрізняють економічне, політичне, соціальне, демографічне, екологічне та інші види передбачень.

За способом, глибиною і точністю передбачення майбутнього розрізняють емпіричне та наукове передбачення.

прогнозування вирішує вужчі завдання науково-теоретичного та практичного характеру, ніж передбачення. Прогнозування є складовою наукового передбачення. Його мета полягає у визначенні перспективних, імовірних даних про можливі напрями і тенденції розвитку явища, яке цікавить дослідника.

Результат прогнозу може охоплювати очікуване явище або цілком, або частково. Це називають повнотою прогнозування, відповідно до якої прогнози поділяють на часткові і загальні, проблемні і комплексні.

У процесі прогнозування використовують різні методи.

Широко в прогнозуванні застосовується інтуїція. У цьому виді наукової діяльності вона виявляється як здібність людини мисленнєво охопити існуюче ще до отримання результатів його дослідження.

Найпростішим методом прогнозування є екстраполяція, яка базується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденції розвитку будуть сталими, незмінними на період прогнозування, але необхідно враховувати, що екстраполяція настільки відображає усталеність і повторюваність явищ та процесів, наскільки її елементи містяться у змісті інших методів прогнозування.

88.

К. Маркс ввів у науку термін « суспільно-економічна формація». Все життя людства розглядається з точки зору існування формацій, які змінюють одна одну і впливають на розвиток суспільного життя.

Суспільно-економічна формація – це історичний тип суспільства, який базується на певному способі виробництва і виступає як ступінь прогресивного розвитку світової історії людства.

За К. Марксом, історичний процес спредставляє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій, які утворюють висхідну лінію суспільного розвитку. Кожній формації характерна своя якісна характеристика, яка включає певний рівень розвитку виробничих сил і виробничих відносин у суспільстві.

Визначення суспільно-економічної формації дозволяє:

6) відрізнити один період історії від іншого і дослідити історичні події в рамках певних формацій;

7) викрити загальні і суттєві риси різних країн, які знаходяться на однаковій ступені розвитку виробництва;

8) розглянути суспільство як сукупність суспільних явищ (сім’ї, держави, церкви), а історичний процес як результат впливу різних факторів (природних умов, просвітництва, розвитку торгівлі або появою генія тощо);

9) розглянути суспільство як єдиний соціальний організм, який включає до себе всі суспільні явища у їх єдності і взаємодії на основі способу виробництва;

10) звести прагнення і дії окремих людей з діями великих мас та класів, інтереси котрих визначаються їхнім місцем в системі суспільних відносин даної формації.