Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Військово-політична діяльність козацтва в другій пол. XVI– середині XVII ст.. Боротьба з турецько-татарською агресією

З кінця 16 ст. кількість втікачів на Запорожжя щороку збільшувалась. Січ стає не тільки опорною базою у відсічі турецько-татарської агресії, а й перетворюється в національно-політичний центр боротьби українського народу проти панування шляхетської Польщі. На Запорожжі поступово формувались основи української національної державності.

Запорозьке козацтво брало найактивнішу участь в усіх селянських і міських антифеодальних повстаннях, надаючи їм більшої організованості. Як правило, керівниками повстань були запорозькі козаки. Своєю боротьбою і діяльністю Запорозька Січ відбивала прагнення українського народу визволитися від будь-якого іноземного поневолення.

Скоро після свого виникнення козацтво почало відігравати помітну роль і в міжнародних відносинах. З ним установлюють зв’язки уряди ряду держав, рахуючись з козацтвом як з вельми значною військовою і політичною силою.

Ставши потужною силою, козацтво звернуло на себе увагу литовського і польського урядів, а також урядів інших європейських держав, заклопотаних проблемою турецько-татарської агресії. Спираючись на свою січову організацію й на здобуті власними силами засоби, низове козацтво не тільки дозволяло собі самовільні походи на татар і турків, а й почало проводити свою власну міжнародну політику.

На Запорожжі почалися події Визвольної війни українського народу середини 17 ст. Запорожжя продовжувало впливати на хід подій в Україні і в наступні десятиліття, особливо після смерті Богдана Хмельницького. Розбрат у козацтві у період Руїни, послаблення Гетьманщини дали Запорозькому козацтву відносну свободу від волі гетьманів. Запорожжя стало гніздом опозиції проти гетьманів і старшинської верхівки Гетьманщини. Запорожці висувають своїх кандидатів у гетьманів — І Брюховецького, П. Суховія, Петренка (Іваненка).

З кінця 17 ст., коли окреслюється прагнення Московської держави встановити свій контроль над Запорожжям, Запорозьке козацтво вступає у запеклу боротьбу із царськими властями за свій суверенітет — аж до переходу на бік бунтівного гетьмана І. Мазепи і шведського короля Карла XII; цей раунд боротьби за незалежність закінчився зруйнуванням Січі 1709 та наступним переходом запорожців у тодішні межі Кримського ханства, під протекторат Криму і Туреччини.

Протягом останнього періоду свого існування — за Нової Січі (1734 — 75) — Запорозьке козацтво знаходилося під протекторатом Росії. Після скасування гетьманства у 1764 в межах Російської держави певний час залишався лише один осередок козаччини — Запорожжя. У 50-60-і рр. 18 ст. царський уряд і його місцева адміністрація розгорнули наступ на права та повноваження січового товариства: вводилися обмеження на торгівлю, всупереч волі Коша здійснювалася урядова колонізація запорозьких земель, створювалися військово — колонізаційні округи Нова Сербія і Слов’яносербія, будувалися Українська і Дніпровська укріплені лінії.

Після зруйнування Січі традиції Запорозького козацтва продовжувалися на Задунайській Січі, у Дунайському козацькому війську, Усть-унайському Буджацькому козацькому війську, Чорноморському козацькому війську, Кубанському козацькому війську, Бузькому козацькому війську, Катеринославському козацькому війську, Азовському козацькому війську.