Читайте также:
|
Радянська пропаганда створила навколо Сталіна напівбожественний ореол непогрішимого "великого вождя та їхні вчителі". Ім'ям Сталіна і найближчих соратників називалися міста, заводи, колгоспи, військову техніку. Звати його не згадувалось у одному ряду з Марксом, Енгельсом іЛениним.1 січня 1936 р. в ">Известиях" з'являються перші двоє вірші,прославляющее І.В. Сталіна, які є текстами Бориса Пастернака. За свідченням Корнія Чуковського і Надії Мандельштам, він "просто марив Сталіним". Образ Сталіна став однією з центральних у радянській літературі1930-х-1950-х років; твори про вождя писали також закордонніписатели-коммунисти, зокрема Анрі Барбюс (автор виданій посмертно книжки "Сталін"), ПаблоНеруда, ці твори переводилися і тиражувалися у СРСР. Твори, славлять Сталіна, багато з'являлися й у публікаціях фольклору практично всіх народів СРСР. Тема Сталіна постійно була присутня у радянській живопису та скульптурі цього періоду, включаючи монументальне мистецтво (прижиттєві пам'ятники Сталіну, як і пам'ятники Леніну, встановлювалися масово переважно міст СРСР, а після 1945 і Східної Європи). Особливу роль створенні пропагандистського образу Сталіна зіграв масовий радянський плакат, присвячений найрізноманітнішої тематиці. Ім'ям Сталіна прижиттєво назвали дуже багато об'єктів, зокрема населених пунктів (першою з яких, очевидно, став Сталінград в 1925 - в обороні Царицина Сталін брав участь у Громадянську війну), вулиць, заводів, культурні центри. Після 1945 міста імені Сталіна з'явилися переважають у всіх державах Східної Європи, причому у НДР та УгорщиниСталинштадт (нині частинаАйзенхюттенштадта) іСталинварош (ниніДунауйварош) стали вибудуваними практично від початку на вшанування вождя "новими соціалістичними містами". Аналогічні характером, але менші за масштабом явища простежувалися і щодо інших керівників1930-х-1950-х (Калініна, Молотова, Жданова, Берія та ін).Сопоставимим на культ Сталіна була лише (переважно посмертний) культ Леніна, що тривав весь радянський період, зокрема й у сталінську епоху. М.Хрущов, розвінчуючи культу особи у своєму знаменитій доповіді на XX з'їзді КПРС стверджував, що всіляко заохочував таке стан справ. Хрущов заявив, що редагуючи підготовлену до друку власну біографію, Сталін вписував туди цілі сторінки, де себе називав вождем народів, великим полководцем, найвищим теоретиком марксизму, геніальним ученим тощо. Зокрема, Хрущов стверджує, наступний уривок вписано сам Сталін: "Майстерно виконуючи завдання вождя партії і, маючи повну підтримку всього радянський народ, Сталін, проте, не допускав своєї діяльності й зарозумілості, зазнайства,самолюбования".
Доба великого терору
Наприкінці 20-х років ХХ ст. після розгрому різних “ухилів” та “опозицій” у партії та зміцнення влади Сталіна накреслилася різка зміна у внутрішній політиці партії, яка означала повернення до методів “воєнного комунізму” та масового терору. Радянський Союз, зберігаючи зовні атрибути демократії, фактично перетворювався на тоталітарну державу, що базувалася на монополії більшовиків на політичну владу, ідеологію, керівництво економікою. Згортання ліберального курсу виявилося у переслідуванні старої інтелігенції. Влітку 1928 р. у Москві відбувся судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю: дезорганізовували виробництво, руйнували шахти. “Шахтинська справа” була сфабрикована Державним політичним управлінням (ДПУ) з метою звалити на старих спеціалістів відповідальність за невміння партійного керівництва управляти промисловістю. Сталін використав цей судовий процес для обґрунтування тези про посилення класової боротьби у міру будівництва соціалізму і необхідності проведення репресивної політики. Далі репресії торкнулися ієрархії Української автокефальної православної церкви. Заарештували не тільки єпископів, але і рядових священиків, що призвело до самоліквідації церкви у 1930 р. Зазнали репресій представники суспільних наук, зокрема, історики М. Яворський, С. Семковський, В. Юринець. Атаки велися проти провідників політики українізації насамперед проти М. Скрипника, М. Хвильового. “Чистка” української інтелігенції набула масового характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36. Таких же втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |