Читайте также:
|
1734 року, після смерті Данііла Апостола, вибори нового гетьмана не перебувалися. Щоб обмежити державність України, Російський уряд передав владу в Лівобережній Гетьманщині Правлінню гетьманського уряду. До його складу входили шість чоловік - троє українців та троє росіян, хоча всією повнотою влади володів російський князь Алексій Шаховський. Правління гетьманського уряду знаходилося у влади до 1750р. Характерним для цього періоду було ігнорування прав усіх верств українського народу, грубе втручання російських воєначальників у життя українців, погіршення економічного становища, загострення внутрішніх проблем.
Прихід до влади в Росії Єлізавети Петрівни дещо покращив ситуацію в Лівобережній Україні. У 1744 році козацька старшина отримала формальний дозвіл імператриці на вибори гетьмана, що були проведені лише через декілька років.
Гетьманство відновили у 1750 році. Кандидатура нового гетьмана була заздалегідь узгоджена в імперській столиці. Володарем гетьманської булави став Кирило Розумовський (1750-1764) - молодший брат фаворита імператриці Алексія Розумовського. Новообраний гетьман прибув до Глухова в середині липня 1751 року, та з осіні того ж року він почав діяти:
• Запорозька Січ формально була передана під владу гетьмана. Також формально повертався до Гетьманщини і Київ.
• Відносини з Лівобережною Україною знову стали у компетенції Колегії іноземних справ.
• Кирило Розумовський без погодження з російськими правителями призначав полковників та наділяв їх землями.
• Укріпилися позиції козацької старшины, що одержала право керувати життям Гетьманщини у відсутність гетьмана.
Регулярним стало скликання в Глухові старшинських Рад.
• Починают відстоювати Батурин (йому було повернуто статус столиці Гетьманщини) та Глухов, в якому размістилася резиденція гетьмана. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, що зовсім не хотів зміцнення української автономії. Тому, незважючи на серйозний вплив Кирила Розумовського при дворі імператриці, 1754 році видається ряд наказів, що обмежують гетьманську владу:
> Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише запропоновувати кандидатів.
> У відповідь на клопотання щодо поновлення самостійних зовнішньополітичних відносин з Лівобережною Гетьманщиною Розумовський одержав рішучу відмову.
> Особливому контролю підлягали фінансові діла Гетьманщини. З Указу 1754 року гетьман зобов'язаний був посилати до Петербурга докладні звіти відносно всіх прибутків та витрат.
> В цьому ж році ліквідовані митні кордони поміж Росією та Гетьманщиною й встановлювалася загальноімперська митна система, з-за якої Гетьманщина позбулася коштів, що одержувалися раніше від митних зборів.
> 1756 році ведення справ Гетьманщини знову було покладене на Сенат.
Найважливі заходи Кирила Розумовського, спрямовані на відновлення життя Гетьманщини, проводилися у 60-і рр. XVIIIст. Коли він повернувсь до Глухова після чергової довготривалої подорожі до Петербурга та Москви на початку 1760 року, гетьман відвідав усі полки Гетьманщини. Подорож переконала його в необхідності істотних змін у діяльності адміністративних органів.
Разом з тим Кирило Розумовський спробував встановити спадкове гетьманство. На старшинській Раді, скликаної у кінці 1763року, були прийняті 23 пункти, що стали основою чолобитної на ім'я імператриці із проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських.
Бажання зробити гетьманство спадковим викликало гнів імператриці Єкатерини. Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга й примусили скласти гетьманські повноваження.
Імператорським Маніфестом від 10 листопада та сенатським Наказом від 17 листопада 1764року Кирила Розумовського звільнили від гетьманства. Гетьманство на українських землях було остаточно ліквідоване.
Разом із тим, для управління Лівобережною Україною та Запорожжям була створена Малоросійська колегія на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Румянцевим. До України Румянцев прибув на початку 1765 року.
Його першим заходом стала ревізія господарчого життя Гетьманщини, під час якої провели перепис населення, була описана земельна власність, кількість дворів, виявлений ступінь заможності кожного окремого господаря і т.і. Перевірку проводили протягом 1765-1767 років.
Рішучим було втручання Румянцева у діяльність органів управління. Згідно з імператорським наказом про впровадження Малоросійської колегії була ліквідована Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд. Інші установи- Канцелярія малоросійської скарбниці, Генеральна лічильна комісія та Канцелярія генеральної артилерії - підкорялися Малоросійській колегії і стали її департаментами (підрозділами).
Антиукраїнська діяльність Румянцева була дещо призупинена черговою російсько- турецькою війною, що почалася 1768 року, проте після її закінчення реформи продовжувались.
1781 року на території Лівобережної Гетьманщини було створено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося із трьох губерній - Київської, Чернигівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на 11 уїздів. Глухов втратив статус столиці.
В губернських та уїзних містах створювалися адміністративні та судові установи, подібні тим, що діяли в Російській Імперії. Малоросійську колегію скасували.
З ініціативи Румянцева кількість вільних селян знову було зменшене. Імператорський Наказ 1783 року прикріпляв всіх українських селян до тієї території, де вони були записані під час останнього перепису, і забороняв переходити на нові місця. Цим Наказом у Лівобережній та Слободській Україні було запроваджене кріпатство.
Спеціальним Наказом від 1783 року в Лівобережній Україні ліквідують і козацьке військо. Десять козацьких та три компанійських полки були перетворені на десять регулярних кінських карабинерних полків російської армії.
Ці події означали, що Україна остаточно втратила свою державність.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |