Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 року

Читайте также:
  1. VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу України визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд Н.Махна.
  2. Архітектура українського бароко.
  3. Берестейська церковна унія та її наслідки для українського суспільства.
  4. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
  5. Виникнення українського козацтва
  6. Виникнення українського козацтва,причини, етапи розвитку.
  7. Відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.
  8. Вынікі вайны для беларускага народу і яго ўклад у перамогу.
  9. Герої українського народу.
  10. Дослідження та аналіз розвитку українського туризму

Генерал Наполеон Бонапарт, захопивши в 1799 р. у Франції владу і згодом проголосивши себе "імператором усіх французів", підкорив за наступне десятиріччя багато народів Європи. На своєму шляху до світового панування він поставив за мету завоювати Росію і роздробити її володіння. 24 (12) червня 1812 р. наполеонівська армія переправилася через р. Німан і розгорнула наступ на Москву і Петербург. Чільне місце в планах Наполеона займала Україна, яку планувалося відірвати від Росії і зробити своєю колонією. Крім того, французький імператор збирався українськими землями розплачуватися зі своїми союзниками за їх участь у загарбницьких походах: польським магнатам на чолі з Понятовським він обіцяв повернути Правобережну Україну, австрійському імператорові — віддати Волинь і залишити Галичину, а турецький султан, якщо вестиме війну з Росією, — мав отримати Крим і Причорномор'я. Інші завойовані українські землі імператор передбачав розділити на кілька військово-адміністративних областей — "наполеонідів" — на чолі яких стояли б його генерали і звідки він міг би викачувати для французької армії матеріальні ресурси. Наполеону протистояли три російські армії (в Україні на Волині стояла 3-я резервна армія генерала О. Тормасова з головним пунктом в Луцьку). Наполеон ставив за мету розбити російські армії кожну окремо, до того, як вони з'єднаються. Одночасно з боями в Литві, Білорусі, в Центральній Росії влітку 1812 р. французькі війська, австрійський корпус Шварценберга (35 тис. осіб.) і польсько- саксонський корпус графа Реньє (17 тис. осіб.) мали захопити Правобережжя з Києвом та інші українські землі. Після кровопролитних боїв і відходу 3-ї російської армії на р. Стир їм вдалося до кінця серпня 1812 р. зайняти західну частину Волинської губер- нії — Ковельський, Володимирський і Луцький повіти. В окупованих місцевостях наполеонівські війська, від яких не відставали польські союзники, встановили жорстокий терористичний режим. Лише матеріальні збитки, що їх завдали окупанти населенню зайнятих ними районів Волині, становили 2,5 млн. руб. Високо оцінюючи боротьбу проти загарбників населення Волині, командуючий 3-ю армією О. Тормасов на початку вересня 1812 р. у листі М. Барклаю-де-Толлі писав: "Край цей переходом австрійських та саксонських військ зовсім пограбований, все порожньо; жителі... сховались у лісах та в болотах, де, перебуваючи, перетинають сполучення між військами, нападають на транспорти і партії, схоплюють кур'єрів". Нещадну боротьбу проти загарбників вело не лише населення Волині та інших прилеглих до театру воєнних дій районів. Багато українських козаків, селян і міщан прагнули зі зброєю в руках взяти участь у боротьбі з наполеонівськими військами. Оскільки ті мали велику чисельну перевагу, а рекрутська система не могла швидко дати необхідних поповнень регулярній армії, царський уряд змушений був піти назустріч народній ініціативі і дозволити в ряді губерній, у тому числі й українських, створення ополчень. В Україні ополчення було козацьке й селянське. До кінних козацьких полків, які за своєю структурою були подібними до кавалерійських частин регулярної армії, залучалися чоловіки козацького стану. Оскільки, як писав поет І. П. Котляревський, що формував у містечку Горошині Хорольського повіту 5-й Полтавський козацький полк, люди вступали "у козаки з задоволенням, охотністю і без будь-якого смутку", формування козацьких полків відбувалося з великим успіхом. За короткий час влітку 1812 р. в Україні було сформовано 22 козацьких полки загальною чисельністю близько 24,5 тис. осіб. Лівобережна Україна дала 15 полків (9 полтавських і 6 чернігівських), які налічували 18 тис. чол., Правобережна Україна — 4 полки (3 київських і подільський), що мали 4800 чол. Із бузьких козаків було сформовано три кінні козацькі полки кількістю 1650 осіб. Крім того, для проведення розвідувальної, конвойної, караульної служби і служби зв'язку з лісових наглядачів і нічних сторожів північних українських губерній були створені загони "лісової варти" або, як їх стали називати, "лісових козаків", які налічували понад 1 тис. осіб. Одночасно з козацькими полками в Україні було сформовано 20 піших і кінних ополченських полків, які майже повністю складалися з селян. На Чернігівщині в ополчення пішло 26 тис. чол., на Полтавщині — 16 тис., із них 6,5 тис. були кінними. Серед цих ополченців-захисників налічувалося близько 32 тис. поміщицьких і 10 тис. державних селян. У цілому для боротьби проти наполеонівських загарбників Україна виставила, крім солдатів регулярної армії, 70 тис. ополченців. Українське населення піклувалося також про матеріальне забезпечення фронту й тилу російської армії та будівництво оборонних споруд. Лише на роботах по зміцненню Києво-Печерської фортеці, Звіринецького укріплення і будівництву моста через Дніпро в Києві працювало близько 12 тис. осіб. Продовольчо-фуражні бази України повністю постачали 3-ю та Дунайську армії і посилали багато провіанту й фуражу 1-й і 2-й арміям та іншим військовим з'єднанням. Військові заводи в Україні — Шосткинський пороховий, Луганський ливарний, Київський арсенал збільшили виробництво гармат, стрілецької зброї і боєприпасів. За 1812 р. вони дали армії 90 тис. пудів боєприпасів, 25 тис. пудів пороху, 92 тис. рушниць, карабінів, пістолетів і багато холодної зброї. Крім того, українське населення жертвувало на задоволення потреб армії і ополчення коней, волів, засоби транспорту, продовольство, фураж, гроші (останніх було зібрано близько 10 млн. руб.). Із зайняттям наполеонівською армією Білорусі і виходом її на Смоленщину частина французьких військ стала просуватися на південь і на початку серпня почала безпосередньо загрожувати північним повітам Київщини й Чернігівщини. Російські війська, що прикривали підступ до України з півночі, спиралися на Мозир і Бобруйську фортецю. Але оскільки їх було недостатньо, на відсіч ворогові піднялося місцеве селянське й ремісниче населення. У селах і містечках створювалися дружини самооборони по 100—150 осіб. На північ Чернігівщини були підтягнуті Чернігівське ополчення й козацькі полки, а на північ Київщини — Полтавське ополчення. Внаслідок цього на початок вересня був створений так званий "кордонний ланцюг", який простягався на 700 км від Брянська й Рославля, де українське ополчення взаємодіяло з Калузьким ополченням, по північній межі Чернігівської й Київської губерній майже до м. Овруча на Волині. 7 вересня 1812 р. біля с. Бородіно, за 12 кілометрів на захід від Можайська, сталася вирішальна битва, де разом з російськими солдатами героїчно билися з ворогом і українці (понад 10 тис. чол.). Високі зразки мужності показали бійці Охтирського гусарського, Чернігівського та Київського драгунських полків, сотні рядових солдатів і офіцерів.


Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав