Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методологія юридичних наук

Методологія юридичних наук — це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань.

Принципи — це базові засади, на яких формуються та здобувають­ся юридичні знання. Основними з них є два:

1. Принцип об'єктивності юридичного пізнання. Він полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища по­винні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є на­справді, без перебільшень або применшень.

2. Принцип обгрунтованості пізнання. Він базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені фак­ти, підтверджуватись точними аргументами.

Методи юридичної науки — це система прийомів та засобів, спря­мованих на отримання об'єктивних та обгрунтованих знань.

Юридичні науки використовують такі методи:

• всезагальні — характеризують філософську основу пізнання;

• загальні — конкретизують всезагальні методи стосовно юри­дичних наук;

• спеціальні (окремі) — використовують конкретні юридичні науки.

Класифікація ця умовна. До того ж зазначені методи неможливо розмежувати. Вони взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Серед всезагальних методів розрізняють метафізико-ідеалістич- ний та діалектико-матеріалістичний.

Метафізичний підхід до дослідження держави та права базується на твердженні, що вони є явищами, які не розвиваються, не залежать від інших соціальних явищ: економіки, ідеології та ін. Цей підхід спрямований на створення ідеальних понять, не пов'язаних безпосе­редньо з державно-правовою практикою.

Ідеалістичний підхід спирається на первинність свідомості, яка тво­рить матеріальне життя суспільства. За допомогою метафізико-ідеалі- стичного методу побудовано, наприклад, концепцію правової держави. Не заперечуючи взагалі існування цього методу, бо він має й перева­ги — відносну стійкість форм держави, активний вплив свідомості на матеріальний базис, треба визнати, що він малоефективний без діалек- тико-матеріалістичного методу.

Матеріалістичний підхід базується на тому, що при вивченні дер­жави та права виходять з того, що причиною виникнення та існування держави є матеріальне життя суспільства, а не ідеї та воля людей. Еко­номіка — першопричина, держава та право — вторинні.

Діалектичний підхід означає, що, по-перше, державно-правові яви­ща повинні розглядатись при їх виникненні та розвитку; по-друге, дер­жава та право повинні розглядатись у взаємозв'язку з іншими явища­ми: економікою, політикою, мораллю тощо.

На всезагальних методах базуються загальні методи правознав­ства.

1. Логічний метод. Охоплює такі основні прийоми пізнання:

• аналіз та синтез. Аналіз — теоретичний розподіл явища, що вивчається. Наприклад, розподіл норми права на складові: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Синтез — теоретичне об'єднання явищ. Наприклад, склад правопорушення є результатом об'єд­нання чотирьох елементів: суб'єкта правопорушення; об'єкта правопорушення; суб'єктивного аспекту правопорушення; об'єктивного аспекту правопорушення;

• індукція і дедукція. Індукція — логічний умовивід від окремого до узагальнюючого. Наприклад, вивчаючи причини окремих злочинів, можна встановити причини злочинності в цілому. Де­дукція — логічний умовивід від загального до окремого, від загальних суджень до окремих висновків, наприклад, від зов­нішніх ознак правопорушення — до мотивів, умов, причин їх скоєння;

• абстрагування — переключення уваги від одних ознак юридич­ного явища до інших, які зацікавили дослідника. Наприклад, абстрагування від конкретного змісту норми до її структурних елементів.

2. Порівняльний метод. Передбачає порівняння кількох спорідне­них юридичних явищ з метою виявлення їх подібності чи розбіжності. Розрізняють такі порівняльні методи: синхронічний, коли водночас по­рівнюються два чи більше об'єктів, і діахронічний, коли один чи кілька об'єктів розглядаються у розвитку в різні періоди часу. Іноді при порівнянні різних об'єктів у розвитку в одному й тому самому пе­ріоді часу синхронічний і діахронічний методи об'єднують.

3. Соціологічний метод. За його допомогою вивчають практичну поведінку людей у державно-правовій сфері (шляхом опитування, ан­кетування, спостерігання тощо) з метою визначення ефективності фун­кціонування державно-правових закладів або в інших цілях.

Наприклад, за допомогою соціологічного методу юристи з'ясову­ють поведінку різних категорій людей щодо певних правових норм:

• по-перше, поведінку основної маси громадян, які дотримуються правових норм (фактори, що зумовлюють правову поведінку; роль у цьому права і правосвідомості; заходи щодо збільшення чисельності громадян, які дотримуються правових норм);

• по-друге, поведінку посадових осіб, які застосовують норми права (у тому числі осіб, які працюють у правоохоронних орга­нах — міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних устано­вах; важливо знати рівень професійної майстерності цієї кате­горії громадян);

• по-третє, поведінку осіб, які беруть участь у правотворчості (ідеться не лише про депутатів верховних та місцевих органів влади, а й про працівників виконавчо-розпорядних органів, міністерств і відомств, які приймають нормативні акти, та всіх, хто бере участь у демократичному процесі створення нових правових норм);

• по-четверте, поведінку правопорушників (для юристів інтерес становить аналіз причин скоєння правопорушень і шляхів підвищення ефективності попереджувальної роботи, а також удосконалення норм правової відповідальності).

1. Структурно-функціональний метод. Передбачає дослідження структури будь-якого явища, а потім встановлення, як ця структура діє (функціонує).

2. Статистичний метод. Передбачає кількісні вимірювання дер­жавно-правових явищ за допомогою математичних засобів і комп'ю­терної техніки (наприклад, визначення кількості та структури право­порушень). Дослідження за допомогою математичних засобів і ком­п'ютерної техніки називають правовою кібернетикою. При цьому правова кібернетика є методом дослідження і у правовій науці, і у практичній діяльності юридичних органів. Проте в теоретичних до­слідженнях поряд з іншими методами (у тому числі й традиційними юридичними) правова кібернетика є науковим методом, а у практич­ному пізнанні — робочим методом розв'язання конкретних завдань, що мають значення для органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, апарату управління та ін.

Спеціальні (окремі) методи — це загальні методи, що мають спе­цифічне застосування в конкретних юридичних науках. Наприклад, використання порівняльного методу в теорії держави і права на відміну від кримінального права має особливості як щодо об'єктів, так і щодо засобів порівняння.

Всезагальні, загальні та спеціальні методи тісно взаємопов'язані. Всезагальні методи працюють тільки через загальні, а загальні мето­ди, у свою чергу, — через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого юридичного явища застосовують не один конкретний ме­тод, а їх систему.

Конкретна кількість методів юридичної науки, за допомогою яких розв'язують конкретну юридичну проблему, становить методику юри­дичного пізнання. Наприклад, методика визначення ефективності діяль­ності правоохоронного органу складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних засобів.