Читайте также:
|
Право можна оцінювати і як засіб (інструмент) для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. Даний підхід у юридичній науці називають інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби.
У розвитих правових системах, при досить високому ступені інституціоналізації правових явищ, той чи інший правовий засіб, причому це може бути той самий правовий засіб, виступає в різному виді в залежності від рівня, на якому розглядається юридичний інструментарій.
три таких рівні:
- по-перше, рівень первинних правових засобів – елементів механізму правового регулювання в цілому і його найважливіших підрозділах; це насамперед, юридичні норми, а також суб'єктивні юридичні права і юридичні обов'язки; отут правовий засіб є, по суті, шляхом, загальним напрямком у вирішенні життєвої проблеми;
- по-друге, рівень сформованих правових форм, нормативно виражених звичайно у виді інститутів – окремих утворень, юридичних чи режимів комплексів взаємозалежних правових утворень і режимів, що представляють собою юридично діючі форми рішення життєвих проблем (наприклад, договір як спосіб організації робіт і оплати їхніх результатів);
- по-третє, операційний рівень – конкретні юридичні засоби, що знаходяться безпосередньо в оперативному розпорядженні тих чи інших суб'єктів, наприклад, договір громадянина, що здобуває будинок, який пустує, із сільськогосподарським підприємством на вирощування і продаж сільськогосподарської продукції, договір, що у даному випадку є способом організації, взаємин між громадянами, що проживають у містах чи селищах міського типу, і сільськогосподарськими підприємствами.
Тепер про таку рису правових засобів, як можливість їхнього використання суб'єктами. Вона характеризує глибоку взаємодію правових засобів із соціальною діяльністю.
У цій взаємодії – дві площини. Одна з них очевидна – діяльність по використанню правових засобів у практичному житті.
Іншими словами, хоча правові засоби є явища субстанціональні, у них, у самому їхньому бутті присутній момент, що виражає перспективу використання, - можливості того, що відомі суб'єкти „візьмуть їх у руки” і доможуться з їх допомогою потрібного, очікуваного результату. З розглянутої точки зору питання використання правових засобів є вирішальною частиною юридичної практики – і в той же час важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки.
У взаємодії соціальної діяльності і правових засобів є й інша, не менш значима площина. Причому тут мова йде не про такий своєрідний різновид соціальної діяльності, яку можна назвати правовий (саме той характер має використання правових засобів), а про соціальну діяльність у самому точному і строгому змісті – про діяльність, у якій реалізуються соціальне життя незалежно від форм її існування й опосередкування.
Соціальна діяльність у зазначеному глибокому змісті при переході людства на стадію цивілізації є необхідною і найближчою основою правових засобів, багато в чому визначальними є і їхнє існування, і їхні особливості, їхній розвиток.
Взаємодіючи із суб'єктивною стороною життя суспільства, відзначені елементи і риси діяльності як соціального явища одержують вираження в правах і обов'язках (заборонах).
Права й обов'язки зв'язані з державною владою, її апаратом, здобувають обов'язковий характер, стають юридичними правами й обов'язками й у цій якості виступають як необхідні і первинні правові засоби. Саме з юридичних прав і обов'язків починається формування правового інструментарію, усієї системи правових засобів.
Тепер розглянемо такий показник правових засобів, як наявність у них соціальної сили.
Визначені правові форми тому і відокремлюються в стійкі інституційні утворення, тому і використовуються суб'єктами, що мають соціальну силу. У них, отже, закладені такі можливості, такий потенціал, що дозволяють справитися з труднощами, перебороти перешкоди, забезпечити рішення назрілого життєвого питання. Треба звернути увагу лише на те, що в юридичному інструментарії закладена не взагалі соціальна сила, а правова сила, що реалізує свого роду юридичну енергію.
Підсумовуючи сказане, можна виділити такі ознаки правових засобів:
1) виражають собою юридичні способи забезпечення інтересів суб'єктів права;
2) сполучаючись певним чином, вони виступають основними «працюючими частинами» дії права, правового регулювання, правових режимів;
3) мають юридичну чинність і підтримуються державою.
Таким чином, правові засоби – це об’єктовні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу.
У залежності від галузевої приналежності правові засоби можуть бути конституційними, цивільними, адміністративними і т.п.; у залежності від характеру – матеріальними і процесуальними; у залежності від функціональної ролі – регулятивними й охоронними; у залежності від інформаційно-психологічної спрямованості (чиїм інтересам віддається перевага) – стимулюючими (заохочення, пільги, дозволи) і обмежуючими (покарання, заборони, обов'язки).
Література:
1. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Засади національної безпеки України. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 272 с.
2. Державна служба: організаційно правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. В.Б. Авер`янова. - К.: Ін.-Юре, 1999. – 272 с.
3. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Моногр. / Н.Р. Нижник, В.Б. Авер'янов, І.А. Грицяк та ін. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 487 с.
4. Державне управління та державна служба: словник-довідник / уклад. О. Ю. Оболенський. – К.: КНЕУ, 2005. – 480 с.
5. Державне управління: Словник-довідник / [уклад.: В. Д. Бакуменко (кер.творч. кол.), Д. О. Безносенко, І. М. Варзар, В. М. Князєв, С. О. Кравченко, Л. Г. Штика]; за заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
6. Державне управління: теорія і практика / В.Б. Авер’янов, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал та ін.; За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
7. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. При Президентові України; наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К.: НАДУ, 2011.
8. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління / В. Я. Малиновський; Центр сприяння інституційному розвитку державної служби. – К., 2005. – 255 с.
9. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 425 с.
10. Основи цивільного захисту. ІДУЦЗ УЦЗУ МНС України / [М. В. Болотських, О. В. Бикова, О. Ч. Болієв та ін.]. – К., 2008. – 360 с.
11. Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика. 25.00.01 К., 2004. – 417 с.
12. Філіпченко А. С. Адміністративно-правове регулювання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: монографія / А. С. Філіпченко. – Донецьк: [б. в.], 2011. – 243 с.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |