Читайте также:
|
|
Територію України первісні люди заселили близько 300 тис. років в першій половині палеоліту, за так званої ашельської доби. Територію України, особливо її південна частина, входила до зони сприятливих для проживання природнокліматичних умов і від давніх часів була місцем, де сходилися різні племена і етноси. В археологічному відношенні територія України належить до найбільш досліджених регіонів.
4. Памятки трипільської культури (4-2 тис. до н. е.)
Трипільська культура – одна з найрозвиненіших культур неолітичної доби, пішла від назви села Трипілля на Київщині. Територія – від Верхньої Наддністрянщини і південної Волині до Середньої Наддністрянщини і Причорномор’я. Головним заняттям трипільців було хліборобство і скотарство. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів. Суспільний лад їх характеризувався переходом під матріархально-родових до патріархально-родових відноси. Трипільська культура стала одним із джерел формування автохтонного населення в Україні. Новим етапом на шляху розвитку соціальних відносин була й неолітична революція (5-3 ст. до н. е.). Головним її змістом був перехід від привласню вальної економіки до відтворюючої. Наступний період, який тривав від 2 до 1 тис. до н. е. мав назву бронзовий (було винайдено сплав міді та олова – бронза, з якої виготовляли знаряддя та зброю). На Україні в цей час існували три етнокультурні зони, що відрізнялися походженням і населення, господарством, віруваннями – це Полісся, Степ, і Лісостеп. Полісся – нащадки південної групи праугро-фінського етнічного масиву; Степ – індоіранський етнос: арійці, іранські племена, скіфи, сармати та інші; Лісостеп був заселений землеробськими індоєвропейськими племенами, предками слов’ян.
5. Витоки укр.народу.Теорія автохтонності
Дискутується питання чи е українці втохтонами своєї землі чи прийшли з інших місць? Учені автохтоністи висунули версію одвічного життя українців на власній етнфчн. території, а майже все її попереднє населення їхгіми предками. Велика кільк. вчених вважають трипільців предками українців через схожість їх орнаментів, однак це твердження хибне, дослідження довели, що трипільск. культура виникла внаслідок взаємодії культур давніх землеробських племен, які були вихідцями з схід. Середземноиор'я і Балкан та місцевого населення доби неоліту.Ця культура несла в собі традиції перших протоцивілізацій Близького Сходу та Півд.Європи,тому не має наукових підстав для твердження про гентичний звязок її не тільки з українцями але й зі слов'янами.Багато племен і народів протягом 4 тисячрліть прилучалися до укр. етногенезу.Особливість продавньої історії Укр -культура не встигає досягті свого найвищого рівня розвитку,бо постійно зазнавала бурхливих етнокультурних змін. Причина цього - геогр положення України(шлях з Азії до Європи)ле основи укр. родоводу були закладені вже тоді.
6. Залізний вік в історії Укр.
Рубіж I i II тисячоліть- залізна доба в історії людства. В Укр. розпочалося застосування заліза, яке підвищило продуктивність всіх галузей господарства, посилило майнову й соціальну диференціацію і призвело до краху первіснообщинного ладу та винекнення держав.Домігуючою галуззю господарства в лісостеповій частині стало орне землеробство,де викор. залізн знаряддя праці.Зросла продуктивність прці, виникла змога вивозити надлишки в інш. країни.Відбувся перехі дл землеробстващо призвело до загостреня стосунків між кочовиками та осілими племенами,які почали організувати свою супільн. структуру,об'єднуватись,створювати військ. дружини,будувати укріплені поселення,що ставали громадськ., ремісничими та релігійними центрами. На початку раньзалізной доби з'являються перші письм. згадки про укр. населення в творах Гомера, Есхіла,Геродота. Землі укр. Особливо зах. регіон, були місцем етнокультурного стику, контактноюзоною вже відомих етносів: фпвуійців, іллірійців, кімерійців, скіфів, сарматів.
7. Грецька антична колонізація
Грец. колонізаці яПричорномор'я тривала 1000 років. за цей час на півдні Укр. утворилася унікальна етнокуьтурна й економічна зона, в якій античний світ тиісно пов'язувався з" варваварським ". Здобутки античн. цивілізації поступово поширювалися серед навколишніх племен, прискоривши стан їх фсторичного розаитку.. античні колонії виникли на узбережжі Чорного та Азовського морів у VII ст. до н.е.. Це були робовласницькі республіки, що різнидися внутр оргпнізацією.Вони мали свою демократичеу раду та народне віче. Основою економіки міст-держав було,хліборобство,ремесло та торгівля, а головню продуктом експорту з територ. Укр. була пшениця.Ці міста- держави мали широкі торгівельні контакти,тим більш,що торгові шляхи сходилися у мітах і годували Європу та Азію. Ольвія та деякі міста Причорномор'я увійшли до Афінського морського союзу. Гр. колонії були організаторами прфесійного мореплавства в цьому регіоні.
Боспарське царство відіграло важливу роль в політ. житті Причорномор'я, засноване у 480 р. до н. е., об'єднало 20 дріьних міст-держав та колоній. Ця держ була монархією,де панувала династія Археонактидів(480-438 рр до.н.е.) і Спартактидів (438-II cт до н.е.) В бородьбі проти Римськ. імерії воно програло і Причорномор'я потрапило під її владу. На південних землях України зйявляються нові войовночі племена - сармати і готи, які руйнують і знесилюють колись квітучі міста-держави.Вони втрачають економічну та політичеу незалежнісь. Наприкінц. III cт до н. е. колонії фактично перстають існувати. Перебування грецьк. колоній не минуло безслідно для місцевих укр племен, бо вони постійно контактували і взаємозбагачувалися. Блискуча култура атичного світу мала вплив на праслов'ян, а потім і слов'ян.
8. Кімерійці, скіфи сармати
На залізну добу припадає існування першого укр народу- кімерійці, про яких у 5 ст. до н.е. писали геродот, Гомер в " Одіссеї" та "Іліаді", відомості про них містяться у клинописах ассирійских текстах. Кімерійці поселилися в південноукр.степах від Дону до Дунаю у 9 ст до н.е.. походження їх остаточно не з'ясоване. Одні вчені вважають їч давньоіпанськ. кочовим народом, який через Кавказ прийшов на Укр, другі,що це було автохторне населення. Можливо вони були "сплавом" нащадків місцевої праірансько- фракійської культури "сабатинівської" з пришлими зі сходу давньоіранськими племенами. Скіфи з'явилися на Укр територ. в першій пол. 7 ст. до н. е. прийшовши зі сходу. ереслідуючи кімеріців скифи захопили держави передньої Азії- Мідію,Сирію,Палестину,грабували краіни Передньої Азії,доходячи до Єгипту, але післ 38-річного панування, там були розбиті мідійським царем на початку 8 ст. до н.е. і повернулися Піввічею Причорномор'я., у пониззя Дніпра і у Крим,де остаточно підкорили більшусть місцевих племен. Самі скифи постійно змішувалися з місцевими землеробськ. племенами, перймаючи їх спосіб життя та звічаї. скіфи подулилися на 3 группи- царські, кочовики та орачі. У 4 ст. до н.е. склалася- Велика Скіфія. це була ранньорабовласницька державаде влада буда спадковою і облжнювалася, хоч і обмежувалася народн. зборами та радою. Більшість скіфів зберігали особисту свободу - ця обставина пояснює блискучі воєнні успіхи. Перемога у 513 р. до н.е. персид. царя Дарія ввійшла в історію як зразок воєнної сужності. У 4 ст починаєеться конфронтація між Скіфією та Макаденією за вплив у Причорномор'ї. Філіп ІІ Македонський у 39 р до н. е. розбив скіфів, а у 331 намісниу Олександра Македонського знов напав на Скіфію але потерпів поразку. Однак це останній успіх скіфів.Зростають соц. суперечності та мужплеменні уособиці, Скіфія припинила існування
Сармати ІІІ ст до н.е.до 4 ст н.е.Панували у сепах Причорномор'я, ймовірно вони прийшли з Волгидо їх складу входили племена аланів, роксоланів, аорсів, сіраків, язигів.За походженням це іраномовні племена.Сармати були кочовиками - скоторами. активними учасниками великого преселення народів на рубежі ант. та ранньослов'янської епох. Сармати не становмли єдине однорідне племя - це був слабо повяз. союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен за панування на Укр. Сарматська держава мала рабовласницький характер, але в суспільн. устрою переважали значні пережитки матріархату.Жфнки брали участь у війнах, Геродот називав їх амазонками. Післ завоювання Скіфії вони стають могутньою політичною силою у тогочасному міжнародному житті. Вели війни проти Понту давньогрецьк. міст-держав, Римськой імерії. Політичн. гегемонія сарматів була підірвана у півн Причорном. у 3 ст н. е. нашестям готів, а у 4 вони були розгромлені гунами. Вони були останнім індоєвроп. народом,що з'явися зі сходу.
9. Славяне. Гипотези энтогинеза славян.
Самый давний период в истории славян относится к брозновому веку(вторая половина III -начало I тыс. до н.э.)
Прародина славян — земли, расположенные между Саном на западе и Днепром на восток, Припятью на севере и Карпатами на юге, имеют особенное значение в данной истории Украины. Именно тут начинает формироваться славянский круг народов, где уже обозначились выраженные локальные отличия между ними. Ранний период был временем первобытной консолидации протославянских, в основном, индоевропейских племен. Он длился примерно 500 лет, занимал вторую половину II тыс. жо н.э. Украинскую степь в то время населяли: индоарийцы, праиранцы, сабатиновская культура. Ихнее сожительство отпечаталось на языке, привычках и религиии праславьян.
В поздний период сформировались Лужская, Голиградская, Высоцкая и Чернолесская культуры.От праславянских культур до момента,когда появляется собственный славянский этнос проходит приблезительно 4 тыс. лет.Современная архиология может проследить рождение восточнославянского этноса не ранше, чем с середины I тыс. до н.э. Среди ученных существуют разные теории: теория Дунайской прародины славян(Нестор); Скифскосарматская теория (Баварская хроника), польская теория — територия Польши, Припяти и Днепра, но они не подкреплены научно. Ученные пришли к выводу, что это территория между Вислой и Днепром, на севере — Балтийского моря, ана юге — Карпат. Венеды — первые загадки про них находятся в работах римских историков Плиния Старшего, Тацита и Птоломея с Александрии, которые отличают их от сарматов и германцев.
10. Антское государство (IV-VII ст.)
Загадка про антов находится в надписи в Керчи III ст.
Антское объединение было примером такого государственного образовния, в котором происходил прерход от первообщинного устроя к феодализму еще с выраженными чертами рабовладенчества — патриархальное рабство. Достаточно выраженной у антов была имущественная дифференциация, про это говорят найденные денежные и вещественные богатства. В IV-VI ст. анты создают военную организацию, или «военную демократию», которая характеризуется усилением власти военного вождя. Он оттесняет совет старейшин, а в мирное время его власть ограничивается вето. Внешнаяя политика антов: 375г. -поражение в войне с гунами.421г. - поход на Византию.
Но после смерти гунского вождя союз роспался. В середине VI ст. в Восточную Европу пришли авары, которые в 558-568 гг. основали Каганат. После чего, в следствие славяно-аварских войн(568-635гг.) антское объединение перестало существовать.
11. Предпосылки создания Киевского государства.
Существования Киевской Руси охватывает периоед с IX по XIII ст. Как известно, у славян время возникновения раннефеодальных государств выпадает на VI -IX ст.
Развитие производственных сил, ремесла и торговли, появление городов значительно увеличило продуктивность работы, а это привело к окончательной ликвидации родовой общины и замены ее на соседскую, оформление антогоничных классов: феодалов — больших землевладельцев и зависимых от них селян. Русь сначала было полиэтничным и многоязыковым торговым союзом, целью которого было установление контроля над тогрговым путем между Балтийским и Средиземным морями «iз варяг у греки».
В середине IX ст. в разных частях восточнославянской территории сформировались три больших политических образования, известные из арабских источников, как Куявия, Славия и Артания. Согласно летописям у восточных накануне образования Киевской Руси существовало 14 больших групп племен.
Основную роль в формировании древнерусского государства сказалось полянское княжество. Безпрерывное развитие Киева прослеживается с конца IX ст. - начала XI ст. Приблезительно с середины IX ст. в летописях начинается последовательное описание династической истории Киевской Руси. На рубеже VIII-IX ст. в Среднем Поднепровье начала формироваться «Русская земля», вокруг которой начало расти древнерусское государство — Киевская Русь.
История Киевской руси(периоды):Первый — первая половина IX ст. - конец Х. Второй — конец Х — середина XI ст. Третий — середина XI -начало XIII ст.
12. Норманская теория и ее научная несостоятельность.
Проблема происхождения Киевского государства напротяжении длительного времени рождала острые споры относительно вопроса, кто же его основал — славяни или скандинавы. Поводом для этого стало сообщение в «повести прошедших лет» про то, что ильменские словени и кривичи «зазвали» в 862 г. к себе княжество варяга Рюрика и его братьев Синуеса и Трувора, к тому же Рюрик стал новгородским князем.
Дискуссия произошла в XVII ст., когда ученные Петербуржской Академии наук выдвинули концепцию норманизма. Главной идеей норманизма была теза про образование государства, как одновременный акт, вследствие деятельности исторической особы.
Однако позже в ходе дискуссии на первый план вышла более важная проблема — происхождение Киевского государства, которую норманисты провозгласили творением варяг, тем самым отрицая способность славянских народов создать собственными силами свое государство. Идеалогической предпосылкой норманизма стала «теория родового уклада», которую поддерживали и российские ученные С. Соловьев, О. Кавелин и другие.
13. Перші князі Київської Русі
В часи правління князів – Аскольда, Діра, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Київська Русь вже помітно впливала на тогочасне міжнародне життя. Князі Аскольд та Дір (60-80-ті роки ІХ ст.). Аскольд – один із найвизначніших державних діячів раннього європейського сереньовіччя. Він здійснював сміливу і далекоглядну програму заходів, спрямованих на зміцнення Русі. Заради посилення свого політичного авторитету, київський володар прийняв на себе титул кагана, що був рівним імператорському, чим формально поставив Русь на один щабель з Візантією та Хазарією – найсильнішими тогочасними державами. Аскольд проводив активну зовнішню політику. За його правління Русь міцно утвердилася на узбережжі Понту (Чорного моря), який у тогочасних джерелах не випадково дістав назву «Руського моря». Головний напрям політичних інтересів київського кагана був спрямований на південь та південний схід, де знаходились найрозвинутіші на той час країни. У 852 – 853 рр. руське військо бере участь у битві проти арабського наступу в Закавказзі. Та важливішою акцією Аскольда були його знамениті походи проти Візантії (в 860,863,865,874 рр.) в результаті яких були підписані угоди і договори з греками, що максимально забезпечували інтереси київської сторони.
Князь Олег (882-912). За літописом, 882 році відбулося злиття двох великих державних обєднань із центрами у Києві й Новгороді. Новгородський князь Олег, спустився Дніпром до Києва, вбив там князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею Русі. Влада Олега поширювалася також на іменських словен, кривичів, полян, деревлян, сіверян, радимичів, а також міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Переяслав, Смоленськ та інші. Основна роль в їх обєднані належала Києву – «матері міст руських». Князь Олег напівлегендарна особа східнословянської історії, належав до загону варягів Рюрика і правив від імені його сина Ігора, але фактично був повновладним князем. За його князювання Північна Русь була приєднана до Південної, що стало вирішальним кроком на шляху утворення державності. Олег послідовно і наполегливо проводив політику інкорпорації словянських і несловянських племен Східної Європи до складу Давньоруської держави, проводив активну зовнішню політику, організував 2 походи на Візантію і уклав з нею вигідні договори, похід на Каспійське море. У 907 р. Олег здійснив перший вдалий похід на Візантійську імперію і змусив її правителів підписати вигідний для Русі договір, який, зокрема, відкривав широкі можливості для торгівлі руських купців. Вони отримували право на безмитну торгівлю, їм надавалося місцк для проживання поблизу Константинополя, постачався протягом 6 місяців провіант, надавалися канати, якорі та все необхідне для морського переходу. У 911 р. було підписано новий договір, який теж є свідченням війскових та дипломатичних успіхів Київської держави. У 912 р. Олег передав владу Ігорю Рюриковичу, наставником якого він був. Князь Ігор (912-944) продовжив політику свого попередника спрямовану на посилення центральної влади, на обєднання всіх східнословянських земель. Ігор здійснив два походи проти Візантії у 941 та 944 р. Він здійснив також сухопутні походи у Закавказзя у 914 та 944рр. У 945 р. Ігор зібрав данину з деревлян, але коли вирішив взяти її знову, деревляни вбили його. Княгиня Ольга (944-964) виявила себе енергійною та вольовою правителькою. Свою діяльність вона розпочала з військового походу на Іскоростень. Її військо взяло місто і винищило чимало деревлян разом з князем Малом. Княгиня Ольга здійснила ряд заходів які зміцнили владу київських князів і забезпечили її від повстання васальних князівств. Вона становила спеціальні адміністративні центри в різних місцях для збирання данини, нові форми оподаткування – оброки, збільшила великокнязівське землемлеволодіння за рахунок обшинних лісів тощо. За князювання Ольги посилилися зв’язки Київської русі із сусідніми державами, насамперед з Візантією та «Священною Римською імперією» - Німеччиною. У 955 або 957 р. Ольга здійснила подорож до Константинополя, де прийняла християнство.. Князь Святослав (964-972). Святослав все своє життя провів у походах, залишивши управління внутрішніми справами своєї держави на свою матір – Ольгу, а пізніше – на синів Ярополка, Олега та Володимира. Він підкорив в’ятичів, потім приєднав до Русі Тмутаракань та Прикубання, і тим самим майже завершив обєднання східнослов’янських земель, здійснив вдалі походи на волзьких булгар. У 965 р. Святослав розгромив Хозарський каганат і оволодів важливим торговельним шляхом по Волзі, на користь Русі завершилось тривале протистояння з її східним сусідом. Але цей факт мав і негативні наслідки, бо відкрив кочовикам з Азії шлях на захід. З того часу у причорноморських степах зявилися печеніги, які становили постійну загрозу для Русі і перекрили торговельні шляхи на схід. Далі Святослав змінює вектор своєї політики і переносить воєнні дії на Балкани, прагнучи оволодіти Болгарією, а можливо, й Візантією. У 967 або у 968 р. він розгромив болгарське військо і оволодів східною частиною Першого Болгарського царства. Лише напад союзних Візантії печенігів на Київ змусив його перервати похід і спішно повертатися на батьківщину. У наступному році Святослав знову вирушив у похід на Балкани, мислячи навіть перенести свою столицю у Подунавя до міста Переяславця. Але другий болгарський похід проходив у менш сприятливих умовах. Новим візантійським імператором став талановитий полководець і дипломат Іоан Цимісхій, який уклав союз із печенігами і переманив на свій бік болгарського царя Бориса. І хоч війська Святослава завдали візантійцям відчутних ударів, вони зрештою мусили відступити, був укладений з Цимісхієм почесний мир. Князь рушив на батьківщину, але біля дніпрових порогів на них напали печеніги і у 972 р. він загинув. На Русі виникають перші ознаки феодальної роздробленості, викликаної об’єктивним процесом розвитку продуктивних сил і формуванням великого феодального землеволодіння. Утворюються і зміцнюються князівства, починаються міжусобні війни, в умовах постійних нападів кочівників зі Сходу та Півдня були особливо тривалими і тяжкими. Перша міжусобна війна спалахнула між синами Святослава: Ярополком київським, Олегом древлянськи та великим князем київським та одноособовим правителем у 980 р. Часи правління Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава – це період найбільшої експансії Київської держави, в результаті якої Русь значно розширила свої межі, укріпилась на Чорному морі, а всі чорноморські країни увійшли в сферу її впливу.
14. Період розквіту Київської держави
Другий період (кінець Х- середина ХІ ст.) припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого. Ккнязь Володимир Великий (980-1015). За його завершилось обєднання всіх земель східних словян, зміцнилось державне управління, були проведені успішні війни із сусідніми державами (Польща, Угорщина, Візантія, Волзька Булгарія), литовськими та ятвізькими племенами та печенізькими ордами. Особливо значущим здобутком Володимира було обєднання всіх східнослов’янських земель, в тому числі і на заході (Закарпатська Русь, частини Галичини з Перемишлем включно, так звані «черв енські гроди» на р.Західний Буг). Володимир наполегливо зміцнював центральну владу, примусивши знов до покори в’ятичів і радимичів. З метою посилення великокняжої влади він провів адміністративну реформу, ліквідував племінну автономію, поділив державну на землі-уділи навколо великих міст, на чолі них були поставлені його сини. Надзвичайно важливим заходом на цьому шляху була церковна реформа. Як відомо, на Русі панувало язичество у тогочасній Європі було вже анахронізмом. Інтересам феодальної держави більше відповідала монотеїстична релігія, така як християнство, яке вже давно було відоме на Русі і чимало русів в тому числі й княгиня Ольга, прийняла його ще до Володимира. До того ж християнство було панівною релігією у переважній більшості європейських держав. Все це, безперечно, вплинуло на вибір Володимиром державної релігії. Політичні міркування спричинилися до того, що християнство прийшло на Київську Русь саме з Візантії у формі православ’я. Він поставив умову візантійському імператору Василю ІІ – видати за нього заміж свою сестру Анну і виконати відповідні зобов’язані щодо християнізації Русі. Охрестившись у Херсонесі, Володимир повернувся до Києва і у 988 р. оголосив християнство державною релігією, яку всі повинні були прийняти. Запровадження Володимиром християнства на Русі як державної релігії, мало велике значення для утвердження феодальної держави і носило прогресивний характер. Християнська релігія сприяла поширенню писемності, принесла нову культуру й докірно змінила світосприймання та самовираження населення Київської Русі, зблизила давноруську державу з країнами Європи.
Князування Володимира Святославовича проходило під знаком економічного та культурного розвитку. В цей час виникає чимало міст, особливо на півдні та на сході. Київська Русь сягнула кульмінаційного пунту у своєму розвитку, стала найбільшо європейською державою.
Князь Ярослав Мудрий (1019-1054) після смерті Володимира між йог осинами почалась боротьба за великокняжий престол. Князем став Ярослав. 35-річне правління Ярослава майже не поступалося за своїм блиском володимирскьм часам. На жаль, за часів Ярослава Мудрого вже з*являються загрозливі ознаки феодальної роздробленості, які призвели до розпаду держави.
15. Феодальна роздробленість Київської Русі
Смерть Ярослава Мудрого відкривала шлях новим феодальним війнам. В історії Київської держави почався третій період – занепаду і феодальної роздробленості(друга половина ХІ – перша половина ХІІІ ст.) Ярослав перед смертю поділив державу між п*ятьма синами, заповів їм юратерську любов і вірив, що династія утримає єдність і неподільність держави. Спочатку три старших брати, утворивши політиний союз, спільно управляли державою. Однак союз не був міцниий. Князь Всеволод став надійним захисником єдності Київської Русі, він об*єднав головні надніпрянські землі - Київ, Чернігів та Переяслав, а також мав під своєю владою Смоленськ. Князь Володимир Мономах (1113-1125) онук Ярослава Мудрого, останній з київських князів, що намагався утримати єдність і могутність держави. Міжнародне становище Київської Русі на початку ХІІ ст. ще більше зміцніло, про що свідчили насамперед династічні зв*зки Київської двору з дворами Візантії і західноєвропейських країн. Князь Мстислав (1125 - 1132) зумів зберегти відновлену батьком цілісність Київської Русі, але він був останнім на київському престолі.
Закономірний процесс феодальної роздробленості став розвиватися з катастрофічною швідкістю. Київська Русь розпалась на 15 князівств. На території сучасної України сформувалось 7 князівств, наймогутнішими з них були Київське, Чернігівське, Сіверське, Переясловське, Волинське, Галицьке, які проводили самостійну зовнішню і внутрішню політику. Князь Ярополк (1132-1139) За його князювання розпочалась боротьба за київський престол. Головними суперниками у цій боротьбі в середині ХІІ ст. були київський князь Ізяслав Мстиславович та його дядько, ростовосуздальський князь Юрій Долгорукий. 35 років(1146 - 1181) проходять у безперервних війнах та змінах князів. Ця боротьба послабила Київську державу і вона стала легкою здобиччю для монголо-татар. Які встановили своє іго. Так закінчився третій, останній період існування Київської Держави – спадкоємницею, якої стала Галицько-Волинська держава.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 201 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |