|
Читайте также: |
Специфічним культурним феноменом XX ст. називають модернізм. Модернізм (від "modern" - новий) - термін сумарний, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямів у світовій культурі XX ст. Модернізм - це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).
Першою стадією розвитку модернізму став згадуваний у попередньому розділі декаданс - напрямок культури кінця XIX - початку XX ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовними ідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу, антигуман ність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагувань активної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революції і невтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали віру в можливість прогресивного соціального перевороту.
Найбільш яскраво декадентські мотиви знайшли відображень у творчості символістів, які подекуди називали себе співцями зане паду та загибелі відомого досі світу, хоча й проголошували можливість його майбутнього відродження з попелу руїн. Символісти приділяють увагу внутрішньому світу людини, глибинам душі, якії пов'язують з містичними уявленнями, таємними силами, потойбічним світом. Симвс лізм знайшов розвиток в літературі (Г.Гауптман, О.Уайльд, Д.Мережковський, В.Брюсов, К.Бальмонт, О.Блок, З.Пппіус та ін.); у живописі (Е.Мунк, М.Чурльоніс та ін.); музиці (О.Скрябін).
Більшість дослідників пояснює виникнення модернізму своєрід ною світоглядною та художньо-естетичною реакцією на глибоку духов ну кризу суспільства. Внаслідок помітного ускладнення соціальних від носин і загострення протиріч, розрив між сутністю та видимістю вия вився настільки явним, що для його подолання позиція реаліста - конс тататора, який лише прискіпливо спостерігає за дійсністю, - вже вкотре в історії стає непридатною, неефективною. Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, нової стилістики, принципово нової організації художньої реальності. Крім того, поглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в індивіді невідомих до того науці таємниць. З'явилась потреба у нових засобах виразності в літературі, музиці, жи вописі, архітектурі, скульптурі, кіномистецтві тощо.
Виникнення розвиненого, вже позадекадентського модернізму більшість дослідників пов'язує з експресіонізмом (від франц. expression - "вираження"). Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури напередодні першої світової війни. Художни-кам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо "природної"" людини. Тому ставлення до дійсності визначалось тим, що предмети і явища отримували властивості особистих почуттів і рис художника. Свої почуття, світоглядні установки, враження від буремних подій і спосіб художнього Початок абстракціонізму (від лат. "далекий від дійсності") припадає на 10-ті pp. нашого століття, а друга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм, неопласти-цизм тощо). Абстракціонізм - це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини. Вже з перших кроків існування абстракціонізм поділявся на два основні різновиди. Для першого напряму характерним було прагнення до гармонізації безформених кольорових композицій; для другого -створення геометричних абстракцій.
Засновником першого напряму абстракціонізму є росіянин Василь Кандинський.
11. Експресіонізм та фовізм.
При всіх складних переплетеннях різних художніх напрямків у мистецтві XX в. чітко простежуються дві основні тенденції: пошук нових реалістичних форм і відхід від принципів тієї реалістичної системи, що була властива європейському мистецтву ще часів античності. З початку XX в. починається період авангардизму або модернізму, під яким мається на увазі сукупність художніх напрямків у культурі першої третини XX сторіччя, єдиних у бажанні порвати з реалізмом, скинути всі існуючі раніше художні традиції. Всі абстракціоністські плини мають одне загальне: вони відмовляють мистецтву в прямої зображальності, заперечують пізнавальні, истолковательные функції мистецтва. У цій дегуманізації мистецтва є і його уразливість. За запереченням образотворчих функцій неминуче треба й заперечення самих форм, заміна картини або статуї реальним предметом. Звідси зовсім закономірне питання про знищення мистецтва як такого. Одне з головних прагнень художників модернізму зводилося до підкресленого пошуку власної неповторності. Цим продиктовані постійні пошуки раніше що не використалися образотворчих засобів і матеріалів.
В 1905 р. на виставці в Парижу художники Анри Матисс, Андре Дерен, Моріс Вламинк, Альбер Маркові, Жорж Руо, Ван Донген і трохи інших експонували свої добутки, які за різке протиставлення квітів і спрощеність форм критика назвала добутками "диких", або фовистов. А весь напрямок одержав назву "фовизм" - напрямок у французькому мистецтві початку XX в., абсолютизирующее яскраві колірні сполучення й динамічність малюнка. Фовизм прийнято вважати першим абстракціоністським напрямком в історії культури. Самим талановитим з фовистов був безсумнівно Анри Матисс (1869-1954). У пошуках підвищеної інтенсивності й сили кольору він прийшов до спрощеності й площинності форм, відмовився від сюжетної розповідності. Його не цікавить передача висвітлення, у його полотнах майже немає обсягу, простір лише позначений. Композиція будується на контрасті квітів ("Танець", "Музика", "Червона вітальня", "Майстерня художника" й ін.).
Іншим плином модернізму став експресіонізм, один із самих складних напрямків авангарду, що визнає єдиною реальністю суб'єктивний мир людських відчуттів, а завданням Мистецтва - його відбиття. Уже Ван Гог, а потім фовисты й деякі інші майстри тієї епохи із громились до самовираження, але назва "експресіонізм" уживається переважно стосовно німецького мистецтва, де він одержав найбільш чисте втілення. Німецький експресіонізм може зробити на деяких глядачів гнітюче враження своєю екзальтованістю, вираженням жаху перед дійсністю й розпачу. Він зародився на початку XX в., коли у Франції сформувалися фовизм і кубізм. Але на відміну від фовистов, німецькі експресіоністи не прагнули до краси. Картина для експресіоністів була лише засобом уразити глядача, розбудити його почуття, змусити співпереживати. Головним було виразити пригніченість, розчарованість, невдоволення всім сущим. У світі немає нічого, крім з і каліцтва. На початку століття німецькими експресіоністами було утворено кілька об'єднань, таких як "Міст" й "Синій вершник". Серед них були художники, поети, критики, журналісти, у тому числі й іноземці. Одним з ідеологів "Синього вершника" був Василь Кандинский. Серед найбільш відомих художників-експресіоністів були німці Эмиль Нольде, австрієць Оскар Кокошка, норвежець Эдвард Мунк. Війну з її жахами, пораненими, каліками, жебраками, а також кубла великого міста майстерно зображував Отто Дикс (1891-1969). Великими представниками експресіонізму були німецькі драматурги Георг Кайзер й Эрнст Толлер, а також американський письменник і драматург Торнтон Уайлдер.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |