Читайте также:
|
Глобалізація є одним з найважливіших процесів, що визначають риси сучасного суспільства.
Одна частина авторів розглядають глобалізацію як об’єктивний, закономірний процес, інша – вбачає в ній конструкт певних політичних сил, наприклад, західних політичних чи фінансових еліт. Так з першої позиції Е. Ґідденс пише: «Це зовсім не той глобальний лад, – принаймні наразі, що його скеровує колективна людська воля. Далебі інакше, його з’ява є анархічною і безладною, супроводжуваною плутаниною впливів». На думку дослідника, глобалізацію можна визначити як збільшення взаємозалежності суспільств у світі.
Окремо слід сказати про позицію І. Валлерстайна. Він взагалі розглядає концепт глобалізації як помилковий. На його думку, ніяких принципових змін у світовій капіталістичній системі не відбулося: «Хоча сьогодні стало модним говорити про глобалізацію як феномен,що належить найраніше до 70-х років ХХ століття, насправді транснаціональні товарні ланцюжки добре відомі з тих часів, коли система лише зароджувалася, і набули глобального характеру ще в другій половині ХІХ століття. Зрозуміло, прогрес технологій відкрив можливості транспортування величезних мас товарів на значні відстані, але я ризикну стверджувати, що структура і функціонування товарних ланцюжків не зазнали в ХХ столітті кардинальних змін, і такі навряд чи відбудуться навіть під впливом так званої інформаційної революції». Цей підхід показує, що глобалізаційні процеси мають корені в історії побудови колоніальних імперій, що зробили можливими потік товарів та торгівлю між різними частинами світу.
У визначенні глобалізації виділяють кількісний та якісний підходи. Одне з кількісних визначень звучить як: «глобалізація – процес кількісного зростання та інтенсифікації політичних, економічних, соціальних, правових, культурних зв’язків та стосунків держав світу, усе більшої інтеграції людства». Проте деякі дослідники зазначають, що всю історію існування людства можна розглядати як історію світової системи, в межах якої можна виявити приклади кількісного посилення зв’язків між її елементами. Якісний підхід до глобалізації припускає, що в наш час з людством відбулося щось, чого до цього не було. На думку Ю. Павленко «сутністю глобалізації, мабуть, є перетворення людства в єдину структурно-функціональну систему, в якій – в ідеалі – окремі елементи, блоки, субсистеми працюватимуть на забезпечення одне одного. У зв’язку з цим сьогодні впадає в очі разюча нерівноправність компонентів, які утворюють глобальну цивілізацію, і всезростаючий розрив між її провідною ланкою – Заходом, групою найбільш розвинених країн, що вийшли на рівень інформаційного суспільства, і рештою людства, яке разюче відстає від світових лідерів.
Анатолій Арсеєнко визначає як сутність глобалізації – формування системи транснаціонального капіталізму. Вона є специфічною надбудовою над усіма національними ринками. Носієм цього процесу є особливий соціальний прошарок – транснаціональна буржуазія. Економічні структури глобалізації формуються світовим фінансовим ринком, непідвладним національному контролю, транснаціональними банками (ТНБ) і транснаціональними корпораціями (ТНК).
І. Валлерстайн запропонував теорію світ-системного аналізу для розуміння зв’язків у сучасному світі. Він відзначав, що країни займають нерівнозначні позиції у світовій капіталістичній системі, ці позиції закріплюють їх нерівні можливості і перспективи. Він виділяв країни ядра, напівпериферії та периферії. Країни ядра – це розвинені країни Заходу, Японія тощо, що мають розвинені складні виробництва, фінансову сферу, де містяться головні офіси транснаціональних корпорацій та транснаціональних банків. Країни периферії – найбідніші нерозвинені країни (наприклад, більшість країн Африки). На даний момент, світова капіталістична система переживає глибоку кризу.
2. Передумови і наслідки глобалізації в економічному та політичному плані.
Частина передумов глобалізації пов’язана з технологічними досягненнями 70-90х років ХХ ст. Перерахуємо ті з них, які підготували ґрунт для нових соціальних взаємодій: виникнення персональних комп’ютерів, створення глобальної системи космічного зв’язку, виникнення інтернету, поява мобільних телефонів і т.д. Саме ці технологічні новації сприяли швидкому прогресу мережевих соціальних структур, які дістали можливість у режимі реального часу функціонувати у планетарному масштабі як соціальній цілісності. Саме названі технологічні нововведення зробили можливим принципово інший ступінь єдності людства. Вже зараз воно функціонує як реальна інформаційна єдність.
Зупинимося на соціальних процесах, що характеризують глобалізацію. Об’єктивним фактором глобалізації був пошук капіталістичними економіками Заходу способів екстерналізації витрат виробництва. Великий капітал прагнув усунути регулювання та всі форми державного втручання в економіку. Надія покладалася на вільний рух капіталу та підприємництва як в рамках окремих країн, так і в світовому масштабі. Саме в цей період, 80-ті роки ХХ ст., провідні капіталістичні країни звільнили фінансовий ринок від національного контролю. Але це породило не лише механізми котирування валют. Почала надуватися величезна грошова бульбашка, яка і викликала кризу 2008 року. За даними російського дослідника М. Іванова, в останні 20 років щорічний обсяг операцій на світовому фінансовому ринку зростав незрівнянно більшими темпами, ніж обсяг торгівлі товарами та послугами. Фінансові спекулянти могли за короткий час наживати великі статки і обрушувати валюти цілих держав.
Крім того, великий бізнес винайшов ефективний спосіб зменшення соціальних витрат, в тому числі податків, через механізм офшорів. Наприклад, в Україні за даними Державної податкової адміністрації в 2008 році в офшори було виведено 12 млрд. грн. Корупційний вплив офшорів відчувається в усьому світі. Через це всі дії розвинутих держав стосовно офшорів (на Кіпрі, Бермудських, Багамських або Віргінськіх островах) мають половинчастий характер. Офшори – це фінансові інститути транснаціональної буржуазії.
Глобалізація дає можливість переміщувати гроші та виробництва по всьому світу у пошуках більш вигідних умов, дешевшої робочої сили. З цим пов’язане падіння впливу профспілок у світі. Глобалізація характеризується посиленням міграційних потоків по всьому світі.
Глобалізація не передбачає розв’язання проблеми соціальної справедливості. Її розгортання було одночасним поглибленням нерівності у світі. А. Арсеєнко пише: «За даними на початок 2011 року всього 1% мешканців Землі володіють зараз 43% майна, що є на планеті. За останні роки доходи 0, 01% найбагатших людей планети зросли настільки, що якщо 30 років тому вони перевищували доходи найбідніших 90% майже в 200 разів, то тепер перевищують їх більше ніж у 1000 разів».
Змінився дизайн світової економіки, де раніше головними елементами були відносно герметичні національні держави. Зараз світова економічна система структурується мережами транснаціональних корпорацій, бірж і банків. Сучасний економічний порядок – це, перш за все, порядок мережевих структур. Він почав домінувати над територіальним принципом організації соціального життя.
Глобальний характер економіки вступає в протиріччя з обмеженими можливостями державної влади впливати на економічні процеси в межах своєї країни і тим більше світі. ТНК підштовхують до того, що держави перетворюються на менеджерів певних територій, що конкурують між собою за залучення міжнародного капіталу.
Тож глобалізація пов’язана з виникненням гострих і глибоких суперечностей між двома провідними інститутами західного світу – ринком і демократією. Перший функціонує відповідно до мережевого принципу, друга – територіального. Частина інститутів набула глобального характеру. Це, насамперед, стосується фінансових інститутів, інститутів міжнародної торгівлі, інститутів електронної комунікації. Частина інститутів продовжує функціонувати на рівні держав. Це, перш за все, більшість політичних інститутів.
Раніше суспільство як таке ототожнювалося зі спільнотою громадян у рамках окремих держав. Тепер, як пише П. Штомпка: «Людство більше не розглядається як «статистична сукупність», філософська чи ідеологічна категорія; воно набуває соціологічної сутності, перетворюючись на соціальну цілісність, що охоплює всіх людей, які живуть на землі. Сьогодні можна говорити про глобальну структуру політичних, економічних і культурних відносин, що простягаються за будь-які традиційні кордони і пов’язують окремі суспільства в єдину систему. Суспільство тепер автономне тільки з урахуванням глобального рівня і відтворення суспільства передбачає відтворювальні механізми глобального масштабу.
Індустріальне суспільство передбачало національні держави. У їх межах відбувалася перша модернізація, здійснювалося становлення національних ринків, виникли перерозподільчі механізми, які зробили можливим суспільство загального благоденства. Становлення Другого модерну руйнівним чином впливає на національні держави, бо вони втрачають ряд регулюючих функцій і виявляються безсилими перед загрозами цивілізації. Окрім того, постає питання про пошук політичної форми подальшого існування людства, що дасть можливість ефективно вирішувати проблеми глобального масштабу. Багато хто вказує на неефективність існуючих структур типу ООН, бо їх діяльність часто обмежується лише обговоренням наявних проблем.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 277 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |