Читайте также:
|
Поняття і принципи виборчого права
Виборче право - один з найважливіших інститутів конституційного права, а самі вибори в більшості розвинених демократичних країн представляють собою арену гострої політичної боротьби, хоча й обмеженою рамками чинного законодавства і що склався політичною практикою. Тому під виборчим правом слід розуміти один з інститутів конституційного права, що складається з правових норм, санкціонованих законом правил і сформованих на практиці звичаїв, що регулюють порядок надання громадянам права участі у виборах і спосіб формування представницьких органів влади. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, а також нечинними, голосів виборців і виявлення переможців на виборах.
Основним і головним джерелом виборчого права, що закріплює його основні принципи, є конституція держави. Вона визначає коло суб'єктів виборчого права, основні засади, на яких воно має будуватися, умови надання та позбавлення громадян цього права.
Законодавство про вибори в зарубіжних країнах останнім часом стало більш великим і деталізованим. Предметом його регулювання є не тільки сам порядок голосування, а й пов'язані з виборчою кампанією діяльність політичних партій, фінансування витрат кандидатів, способи боротьби з корупцією на виборах, діяльність спеціальних органів і посадових осіб, які відають проведенням виборів, порядок і межі рекламно-агітаційної діяльності, роль засобів масової інформації і т.д. В окремих країнах особливо англосаксонського права і в деяких країнах, що розвиваються, ряд питань виборчого права продовжує регулюватися звичаями.
Термін «виборче право» має в літературі два значення - об'єктивне і суб'єктивне.
Об'єктивне виборче право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави і місцевого самоврядування. Це один з інститутів конституційного права, хоча включає і окремі норми інших галузей права - трудового, цивільного, адміністративного, кримінального, судово-процесуального. Такі норми можна назвати полівалентними, бо вони належать одночасно до двох або більше галузей права. Як приклад можна навести статті кримінального кодексу, що встановлюють склади злочинів, утворені порушенням норм виборчого права. У зарубіжному праві можна також знайти випадки зворотного характеру, коли кримінально-правові санкції встановлюються нормами виборчого права. Наприклад, у французькому Вибірково кодексі міститься широка гама кримінально-правових норм. Останні передбачають досить різноманітні склади злочинів і проступків, можливих у виборчому процесі. У Кодексі санкціям відведена ціла глава (ст.L.86-L.117), а крім того, подібні норми зустрічаються і в одиничному порядку [3].
Об'єктивне виборче право регулює, отже, виборчу систему в широкому сенсі, хоча, як тільки що відзначалося, і не в усьому його обсязі. Зазвичай предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо чи опосередковано беруть участь громадяни. Вибірково-правові норми бувають матеріальними і процесуальними; останні складають переважну більшість норм даної групи.
Суб'єктивне виборче право - це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів самоврядування. Воно представляє комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виділити активне і пасивне виборче право.
Активне виборче право - це право громадянина, встановлене законом, особисто брати участь у виборах представницьких органів або посадових осіб в якості виборця, бути повноправним учасником референдуму.
Пасивне виборче право - це право обиратися тобто право громадянина бути обраним до представницьких органів або на виборну посаду, а в разі отримання необхідної кількості голосів виборців бути обраним на відповідний пост.
Принципи суб'єктивного виборчого права - це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсним народним волевиявленням. Навпаки, порушення цих принципів підриває легітимність виборів, а отже, і виборних органів влади. Найважливіші принципи виборчого права зарубіжних країн це принципи загальності, вільних виборів, рівності, прямого і таємного голосування, декларовані зазвичай конституціями та іншими нормативними актами.
Виборче право формально проголошується загальним, але фактично воно обмежене участю у виборах тільки так званого «виборчого корпусу» [4], тобто сукупність громадян володіють за законом правом голосу.
Розрізняються:
Юридичний виборчий корпус - сукупність виборців, внесених до списків (зареєстрованих)
Фактичний виборчий корпус - сукупність голосуючих виборців.
Потенційний виборчий корпус - сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і чому-небудь незареєстрованих.
З активним виборчим правом пов'язані принципи вільних виборів та обов'язкового вотуму.
Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати участь йому у виборчому процесі і якщо так, то якою мірою. Звідси випливає, що при визначенні результатів виборів не варто брати до уваги, який відсоток виборців проголосував: якщо хоча б один проголосував, то вибори відбулися.
У ряді країн передбачено обов'язковий вотум, тобто юридичний обов'язок виборців взяти участь у голосуванні. При цьому укладачі Конституції Італійської Республіки 1947 визнали обов'язковий вотум сумісним з принципом вільних виборів, записавши у частині другій її ст. 48: «Голосування - особисте і рівне, вільне і таємне. Його здійснення є громадянським обов'язком»[6]. Правда, в Італії санкції за порушення цього боргу - виключно моральні, а ось в Австралії ледачому виборцю загрожує штраф, у Греції і Туреччини - навіть позбавлення волі.
Принцип рівності - цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результат виборів. Він являє собою слідство і одне з найважливіших проявів конституційного гарантованого рівноправності громадян.
Пряме виборче право означає право виборця обирати і обиратися безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в переважній більшості випадків на виборах нижніх палат парламентів, іноді також верхніх палат (наприклад, в США, Італії, Польщі), президентів (наприклад, в Мексиці, Австрії, Болгарії), практично повсюдно - органів місцевого самоврядування.
Непряме виборче право означає, що виборець вибирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган. Такий колегією може бути державний чи самоврядний орган, нижчий по відношенню до вибираємо. Непрямі вибори можуть мати два ступені або більше, хоча три або чотири зустрічаються досить рідко. Двоступеневими виборами обираються, наприклад, Президент США, Рада штатів (верхня палата Парламенту) Індії, трьохстатечними - переважна частина Всекитайських зборів народних представників.
Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження і контролю за волевиявлення виборця. Сенс його в тому, щоб гарантувати повну свободу цього волевиявлення.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 200 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |