Читайте также:
|
Для проведення заняття у складі курсу
Тривалість: 2 академічні години
Підготував: викладач циклу
загальноюридичних дисциплін
Даневич А.О.
Розглянуто та схвалено на засіданні циклу
“____” ___________2014 р. протокол №___
Чернігів 2014
1. Мета заняття:
· розкрити поняття, предмет, об’єкт юриспруденції, її методологію;
· висвітлити поняття системи юридичної науки та розкрити її зміст;
· розкрити функції юриспруденції;
2. Актуальність лекції:
• полягає в тому, що вона дає студентам уявлення про новий предмет, який буде вивчатись;
• підкреслює значимість юридичної науки для процесу професійної підготовки майбутніх юристів;
• орієнтує студентів на необхідність оволодіння знаннями з основних аспектів юридичної науки;
• дає уяву про сутність курсу «Вступ до юриспруденції».
3. План заняття (розрахунок навчального часу):
| № з/п | Н а в ч а л ь н і п и т а н н я | Розрахунок часу, хв. |
| Вступна частина | ||
| 1. | Змістовна частина Поняття юриспруденції | |
| 2. | Об’єкт, предмет юриспруденції. Методологія юридичної науки | |
| 3. | Система юридичної науки | |
| 4. | Функції юриспруденції | |
| Висновок | ||
| Р а з о м: |
4. Організаційно-методичні вказівки
Місце проведення: лекційна аудиторія.
Вид лекції: вступна.
Вступна частина:
• Формулювання мети та завдань лекції, визначення її актуальності, оголошення плану лекції, рішення організаційних питань заняття, надання переліку літератури.
Змістовна частина:
• визначення місця теми в системі вивчення курсу;
• визначення взаємозв'язку з іншими дисциплінами та темами (міжпредметний зв’язок);
• надання методології вивчення предмету;
• постановка та висвітлення актуальних проблемних питань теми.
Заключна частина.
• формулюються висновки з розглянутої теми;
• визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми;
• із загального бюджету часу з даної дисципліни 2 години відводиться на семінарське заняття з даної теми. З метою більш глибокого вивчення учбового матеріалу студентам слід вивчити і законспектувати відповіді на питання: 1. Поняття, предмет, об’єкт юриспруденції, методи юридичної науки. 2. Система юридичної науки. 3. Функції юридичної науки;
• рекомендуються літературні та інші джерела для додаткової самостійної роботи (з наведеного переліку);
• даються відповіді на запитання.
Нормативно-правові акти та навчально-методична література:
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность / С.С. Алексеев. – М. Юрид. лит., 1976. – 256 с.
2. Алексеев С.С. Теория права. / С.С. Алексеев. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
4. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.
5. Загальна теорія держави і права: / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 432 с.
5. Зміст навчального заняття
ВСТУП
Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV — початку III ст. до н. е. з'явився термін «юриспруденція», а до початку I століття до н. е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже в якості зведеної наукової дисципліни.
Юриспруденція, або правознавство, чи юридична наука (у сучасній юридичній науці ці поняття зазвичай ототожнюють) – одна із багатогранних суспільних наук, основою якої є система знань про виникнення, подальший розвиток і сучасне функціонування тандему держави і права, а також визначення ролі права і його місця в житті сучасного суспільства.
Юриспруденція являє собою сукупність юридичних наук, всіх правових дисциплін, необхідних для підготовки юристів, фахівців в області творення і застосування законодавства в широкому сенсі цього слова. Юриспруденція включає в себе всю теорію, тобто систему знань, необхідних для успішного здійснення юридичної роботи, починаючи зі створення юридичних норм, застосування їх і закінчуючи використанням відповідальності за порушення правових вимог.
Вищою ціллю юридичної науки є допомога в розвитку особистості через державу і право. Не менш важливим завданням правознавства є визначення шляхів найефективнішого використання потенціалу особистості, а також створення умов, у яких права і свободи громадянина і особистості можуть бути реалізовані якнайповніше.
Однією з особливостей юридичної науки є те, що вона вивчає не окремі аспекти права, а його тісний зв’язок і взаємодію з державою. Саме через це багато вчених вважають термін «правознавство» неточним та однобічним. Перш за все з’ясуємо, що ж являє собою юриспруденція.
Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі права і держави як окремих елементів суспільства.
Юриспруденція має довгу історію – цей термін було вперше вжито ще за триста років до нашої ери в Стародавньому Римі. У першій половині І ст. до н.е. юриспруденція була визначена як володіння системою навичок професійної юридичної здатності. У другій половині Середньовіччя юриспруденцією почали називати систему знань про право.
Юриспруде́нція походить від лат. jūris — «право» и лат. prūdentia — «передбачення», «знання» «розумність» тобто буквально — «правознавство» або знання про право — це комплексна суспільна наука, система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності, про їхнє місце і роль у суспільному житті.
Сьогодні під юриспруденцією розуміють кілька взаємозв’язаних понять:
Як бачимо юриспруденція виступає комплексною суспільною наукою і включає в себе цілу систему наук, які вивчають право, правову систему як систему соціальних норм, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці науки називаються юридичними (правовими). У цьому сенсі юридична наука являє собою теоретичну юриспруденцію.
Основні риси (ознаки) юридичної науки:
1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.
2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини. У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.
3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін — криміналістика присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.
Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.
З викладеного вище можна зробити висновок, що юридична наука(правознавство, юриспруденція) — це спеціалізована галузь наукових знань у сфері гуманітарних наук, наукова діяльність, що спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їхні окремі інститути.
Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.
Висновок:
Таким чином, поняття «юриспруденція», «юридична наука», «правознавство» на сьогодні багатьма вченими ототожнюються, хоча з цього приводу все ж точаться суперечки. Узагальнюючи вищевикладене основним висновком є те, що юриспруденція являє собою систему знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.
Поняття юриспруденції більш детально можна розкрити через розуміння її об'єкту і предмета.
2. Об’єкт, предмет юриспруденції. Методологія юридичної науки
Об'єктом юридичної науки, як й інших гуманітарних наук є суспільство, тому для обґрунтування наукового статусу юриспруденції необхідно розрізняти об'єкт і предмет науки.
Об'єкт пізнання - усе те, на що спрямована діяльність дослідника, що протистоїть йому в якості об'єктивної реальності.
Будь-яке явище, процес або відношення об'єктивної реальності можуть бути об'єктом дослідження різноманітних наук (фізики, хімії, біології, соціології і т.д.). При визначенні предмета конкретної науки в об'єкті пізнання виділяється та або інша його частина (економіка, політика, країна, держава, пізнання, культура т.д.), причому вона входить у предмет конкретної науки не цілком, а лише тією її стороною, що визначається особливостями даної науки, тоді як всі інші сторони розглядаються як другорядні. Так, підприємництво досліджується економічною, соціологічною, психологічною, юридичною й іншими науками. Кожна з них досліджує в підприємництві як соціальному явищі тільки ті його властивості, що входять у предмет даної науки, наприклад, економічна наука — мікроекономічні питання підприємництва, психологічна - психологію підприємця, юридична - правове регулювання підприємництва.
Науки відрізняються, насамперед, за предметом дослідження. Кожна з них вивчає:
- свою особливу сторону або частину об'єктивної реальності;
- специфічні тільки для даної науки закони і закономірності цієї реальності;
- особливі форми прояву і механізми дії цих законів і закономірностей.
Предмет будь-якої науки - це не просто якесь явище або процес об'єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виявити ті закономірності виникнення, розвитку і функціонування досліджуваного в об'єкта, що є специфічними для даної науки і ніякої іншої.
Специфіка юриспруденції як науки складається у тому, що предметом її вивчення є правові форми державної організації суспільства і взаємодій соціальних суб'єктів, причому правові форми розглядаються в соціальному контексті, тобто у взаємозв'язку з суспільством у цілому.
Кожна наука має один або єдиний предмет досліджень, проте складається враження, що юриспруденція має два предмети – право і держава, тобто два соціальних явища достатньо різних за своїми властивостями. Така неоднозначність предмета юриспруденції знімається, якщо уточнити, що держава входить у предмет юридичної науки не як цілісне явище, а тільки тими своїми сторонами, які пов'язані з правом і є по суті правовими формами організації і функціонування держави. Крім того, держава є однією з організацій суспільства, соціальним явищем, компонентом суспільства й у цьому плані може розглядатися як особлива форма організації суспільством самого себе, тобто як особлива форма самоорганізації суспільства.
Узагальнюючи вищесказане можна сказати, що під об'єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, а під предметом науки — певний зріз (частина) об'єкта пізнання.
Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук.
Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.
Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності.
Виходячи з цього, предмет юриспруденції — це правові форми самоорганізації суспільства або правової системи суспільства, або, якщо вийти за межі окремого суспільства, - світовий правопорядок, правові форми самоорганізації людства (цивілізації) або право (правова система) як особлива форма їхньої самоорганізації.
Предмет юридичної науки складають:
- закономірності виникнення і розвитку правових форм самоорганізації суспільства, цивілізації, людства - об'єктивні, необхідні, стійкі, істотні і загальні зв'язки (співвідношення, залежності), що укладаються як між головними правовими явищами й інститутами, так і в їхній взаємодії з іншими - соціальними явищами і процесами;
- зміст правових форм або права (правової системи) як особливої форми самоорганізації - правові норми, правові акти, правовідносини, правопорядок, правова свідомість, юридична наука, правові процеси, правова практика і т.п.
- юридична техніка - правила, засоби і прийоми, які використовуються при розробці і систематизації законів і інших нормативних актів, для ведення юридичних справ, упорядкування юридичних документів; техніка розслідування злочинів і інші.
- юридична практика - специфічна сфера практичної діяльності юристів: судова, слідча, прокурорська, арбітражна, нотаріальна, оперативно-пошукова і т.д.
Кожна юридична наукова дисципліна вивчає предмет юриспруденції не взагалі, а лише його окремі сторони або сфери, зокрема певні види суспільних відносин та правові форми її регуляції. Наприклад, суспільні відносини в сфері здійснення державного управління, адміністративне право та адміністративне законодавство, адміністративно-правову практику досліджує наука адміністративного права; суспільні відносини в сфері праці, трудове право та законодавство, практику їх реалізації - наука трудового права і т.д. Предметом окремих юридичних наукових дисциплін можуть бути тенденції, закономірності виникнення та функціонування правових форм самоорганізації суспільства (теорія права та держави), а також власне історія розвитку теоретичних знань про державу та право (історія вчень про державу та право).
Яким же чином відбувається вивчення об’єктивних властивостей права і держави? Для цього використовується комплекс методів.
Метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнання, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу і право, висловлену в поняттях.
| Методи юриспруденції являють собою певні "цеглинки" або "інструменти" методологічних підходів. Метод як засіб пізнання є способом відбиття і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою одержання нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є принципи, правила, прийоми, способи і засоби. Структура системи методів може бути розглянута на горизонтальному і вертикальному рівнях. Горизонтальну структуру складають види методів певного рівня, наприклад, до загально-наукових методів відносяться: структурний, функціональний, системний, історичний, логічний і т.д., а до конкретно-наукових - конкретно-соціологічні, психологічні, математичні та інші методи цього рівня. Внутрішню структуру кожного методу складають: його принципи, правила, прийоми, способи,засоби. Вертикальну структуру методів утворюють: - загальні методи - це вищий (філософський) рівень, до якого відносяться діалектична і формальна логіка, що використовуються не тільки в науковому пізнанні, але й у практичній діяльності (практичному пізнанні); - загальнонаукові методи - наукові методи, що використовуються усіма науками (у свою чергу поділяються на теоретичні та емпіричні); - конкретно-наукові методи, що використовуються окремими групами наук; - спеціальні методи, що використовуються окремою наукою. Загальні методи Загальні діалектичні методи Діалектика як загальна методологія дає знання найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення, дозволяє охопити світ у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед безлічі інших, її зв'язку з ними і т.д. У наукових юридичних дослідженнях використовується або всі або частина діалектичних узагальнень, що організують, групують навколо себе інші способи пізнання. Зокрема, такі діалектичні закони і категорії як: - єдність і боротьба протилежностей; - кількісних і якісних змін; - заперечення; - сутність і явище; - зміст і форма; - необхідність і випадковість і т.д. Загальні формально-логічні методи Аналіз - це уявне розчленовування цілісного предмета на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відношення) з метою його вивчення. Синтез - це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей або відношень) предмета в єдине ціле. Абстрагування - це виділення властивостей і відношень досліджуваного явища, до яких виявлено інтерес, а також одночасне відвертання уваги від інших властивостей і відношень, у результаті чого утворюються різноманітні абстракції - поняття, категорії, теоретичні конструкції та їх системи. Абстрагування лежить в основі типології і класифікації, моделювання, побудови теорій як систем знань. Узагальнення - це метод, в результаті застосування якого встановлюються загальні властивості й ознаки об'єктів, шляхом переходу від конкретного або менш загального поняття і судження до більш загального поняття або судження. Розширення класу предметів і виділення загальних властивостей цього класу дозволяє будувати усе більш ширші поняття. Індукція - це метод дослідження і спосіб міркування, у якому загальний висновок будується на основі конкретних посилань. Спочатку в процесі досвіду, експерименту, спостереження визначаються, встановлюються, збираються окремі факти, при наступному аналізі яких виділяються загальні і повторювані риси ряду явищ, що входять у визначений клас явищ. На цій основі будується індуктивний умовивід, де висновком є судження, у якому ознака приписується всьому класу. Дедукція - це метод дослідження і спосіб міркування, за допомогою якого з загальних посилок із необхідністю випливає висновок конкретного характеру. У дедукції, на відміну від індукції, виходячи і спираючись на загальне знання, роблять висновок конкретного характеру. При використанні як посилання гіпотетичного припущення, наприклад нової наукової ідеї, дедукція є відправною точкою зародження нової теоретичної системи. Аналогія - це метод дослідження, при якому на основі подібності об'єктів в одних ознаках, робиться висновок про їхню подібність і в інших ознаках. Умовиводи за аналогією широко використовуються в моделюванні. Моделювання - це метод вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі). Використання методу моделювання дозволяє досліджувати ті сторони об'єктів, що неможливо осягнути шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати у такий спосіб. Особливого розповсюдження одержав метод комп'ютерного моделювання. Моделі, що застосовуються у повсякденному і науковому пізнанні, можна розділити на два великих класи - матеріальні, що є природними об'єктами і функціонують за законами природи, а також ідеальні - ідеальні утворення (образи), що зафіксовані у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки. |
Висновок:
Юриспруденція за допомогою системи методів досліджує та конкретизує об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, узагальнює загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності, тобто розкриває предмет юридичної науки.
3. Система юридичної науки
Як ми вже зазначали, юридична наука складається із сукупності окремих юридичних дисциплін (юридичних наук), кожна з яких вивчає свої визначені аспекти, сторони, проблеми права і держави.
Юридична наукова дисципліна - це система наукових знань, вид наукової діяльності, особливості яких визначаються предметом і методологією проведених досліджень, а також головним призначенням і формами використання отриманих наукових результатів.
Види юридичних наукових дисциплін, їх "набір", необхідність виділення нових, за таких підстав має достатньо об'єктивний характер, є похідним і залежить від різноманітності предмета та методології досліджень, а також форм використання наукових знань. Проте, необхідно відзначити, що різноманітність юридичних дисциплін існує в єдиному цілому - юридичній науці, ця єдність обумовлена тими ж чинниками, що їх же й диференціюють, тобто всі юридичні дисципліни є різноманітними формами відбиття, конкретизації, переломлення єдиного предмета юриспруденції - права і держави, дослідження яких здійснюється на основі загальної методології, а результати наукових досліджень мають загальне призначення - пояснення, опис і зміну системи юридичних знань, державної і правовий систем суспільства. Тому кожна юридична дисципліна - це окремий, відносно самостійний елемент структури єдиної юридичної науки, тобто предмет, методологія, наукові результати якої є частиною загального предмета, методології юриспруденції, системи юридичних знань.
Властива юридичній науці структура - це форма (порядок) будови, організації і функціонування юридичного теоретичного знання у вигляді окремих наукових дисциплін у рамках єдиної юридичної науки.
Існують різноманітні класифікації юридичних дисциплін. Звичайно в системі юридичної науки прийнято виділяти такі групи (види) юридичних наукових дисциплін:
- юридичні науки теоретичного й історичного профілю (теорія права і держави, історія політичних і правових вчень, загальна історія права і держави, історія права і держави України, філософія права, соціологія права й ін.);
- галузеві або нормативні юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, трудове право, сімейне право, підприємницьке право, екологічне право, міжнародне право й ін.);
- спеціальні або прикладні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, оперативно-пошукова діяльність і ін.).
У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії.
Прикладом іншої побудови класифікації юридичних наукових дисциплін є перелік наукових спеціальностей за якими проводиться підготовка науково-педагогічних кадрів. Зокрема, їх класифікація здійснюється за такими групами юридичних наукових дисциплін:
- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень (12.00.01);
- конституційне право (12.00.02);
- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (12.00.03);
- господарське право; арбітражний процес(12.00.04);
- трудове право; право соціального забезпечення (12.00.05);
- земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право (12.00.06);
- теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право (12.00.07);
- кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (12.00.08);
- кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза (12.00.09);
- судоустрій; прокуратура та адвокатура (12.00.10);
- міжнародне право (12.00.11);
- філософія права (юридичні, філософські науки (12. 00.12).
Іншою може бути класифікація юридичних дисциплін за критерієм єдності і відмінностей внутрішнього-зовнішнього:
- юридичні дисципліни внутрішнього або національного права (історія держави і права України, конституційне право України, кримінальне право України і т.д.);
- юридичні дисципліни іноземного права (історія держави і права закордонних країн, конституційне право закордонних країн, адміністративне право закордонних країн і т.д.);
- юридичні дисципліни порівняльного права (порівняльне конституційне право, порівняльне адміністративне право, порівняльне трудове право і т.д.);
- юридичні дисципліни міжнародного права, міждержавних об'єднань (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, право Європейської Союзу, право СНД і т.д.).
Сучасний стан розвитку структури юридичної науки крім подальшої диференціації юридичних дисциплін (наприклад, виділення таких наукових дисциплін як філософія і соціологія права), характеризується їх інтеграцією, взаємопроникненням, концентрацією навколо визначених державно-правових проблем, створенням міждисциплінарних наукових комплексів, що відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства і науки взагалі. Тому структура юридичної науки не може бути обмежена тільки виділенням груп або видів юридичних дисциплін, вона має більш складний характер, обумовлений:
- об'єктними (онтологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що обумовлюються зв'язками предметів цих дисциплін, а відповідно об'єктивними зв'язками об'єкта юридичної науки -держави і права як соціальних явищ — це об'єктивна основа створення міждисциплінарних комплексів, що предметом дослідження мають визначену державну або правову проблему;
- пізнавальними (гносеологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що засновуються на спільності парадигм, методологічних підходів, методів; відповідно об'єднання або поділ дисциплін здійснюється по якісній однорідності отриманих наукових знань, їх місцю в системі юридичних знань;
- прагматичними (аксіологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що грунтуються на спільності сфер використання отриманих наукових знань (наукова діяльність, державне ібудівництво, правотворчість, правовикористання і т.д.).
Виходячи з цього, можна відзначити, що місце, становище, роль і значення кожної юридичної наукової дисципліни визначаються її предметними, методологічними і прагматичними особливостями і спільністю зв'язків з іншими дисциплінами.
Структуру чи систему юриспруденції складають різноманітні юридичні науки:
- історико-теоретичні науки (теорія права і держави, історія держави і права, історія вчення про державу і право, філософія права і соціологія права й ін.);
- науки управлінського циклу (конституційне право, теорія управління, адміністративне право й ін.);
- цивілістичні науки (цивільне право, цивільний процес, арбітражний процес, сімейне право та ін.);
- криміналістичні науки (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право й ін.);
- прикладні науки (судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія й ін.).
Особливістю юридичної науки у порівнянні з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти удосконаленню законодавства і правової практики. Тому юридичні наукові знання відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов'язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.
У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право.
Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.
У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'язаний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються практично і науково значущі результати, які набувають нових властивостей на вищому витку розвитку.
Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.
У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами — переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.
Висновок:
Кожна з зазначених вище наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення. Разом вони входять до поняття «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і виразу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому — це один з аспектів поняття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука (правознавство) — єдина і водночас диференційована наука.
4. Функції юриспруденції
Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві, гуманітарних науках та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через поняття та види функцій науки. Завдяки функціям можна простежити шляхи розвитку систем науково-юридичних знань, їх вплив на систему соціальних зв'язків, наукове і практичне значення результатів наукових дослідження, завдання, які стоять перед юридичною наукою. Таким чином, в результаті вивчення функцій юридичної науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики.
Функції юридичної науки — основні напрямки розуміння і вираження юридичного знання.
Юридична наука здійснює як загальнонаукові функції, що притаманні будь-якій науці, так і спеціально-юридичні функції, які є прерогативою лише юриспруденції.
До загальнонаукових функцій юриспруденції відносяться:
- пізнавальна (онтологічна) функція, - вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ і процесів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права. Передбачає теоретичне відображення держави та права як на рівні їх загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, так і формування загальних уявлень про окремі державні та правові інститути, а також констатацію існуючого стану розвитку та функціонування державно-правової дійсності;
- інтерпретаційна функція спрямована на пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального призначення тощо;
- прогностична функція — передбачення розвитку державно-правових процесів; відбиває здатність юридичної науки на підставі виявлених закономірностей та тенденцій розвитку державної та правової систем, шляхом висунення гіпотез та прогнозів, аналізу різних варіантів та альтернатив, визначати перспективи їх подальшого розвитку. Наукове передбачення має велике значення для практики соціального будівництва, є однією з найважливіших функцій суспільних наук.
- евристична функція — пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права; за своїм характером близька до пізнавальної функції, але на відміну від неї, означає не теоретичне опанування дійсності та розповсюдження, систематизацію існуючих юридичних знань, а виявлення нових, раніше невідомих властивостей держави та права;
- комунікативна функція забезпечує взаємозв'язок та взаємодію юридичних наук, дотримання оптимальних темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання юридичними науками наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях, подолання неконструктивних та необґрунтованих дискусій.
- прикладна функція відбиває призначення будь-якої науки сприяти вирішенню практичних завдань соціальних перетворень, служити на користь людям. Ця функція юридичних наук реалізується через розробку проектів нормативно-правових актів, концепцій реформування державних та правових інститутів, аналіз та узагальнення юридичної практики, виконання наукових досліджень на замовлення практичних юридичних органів тощо.
- ідеологічна функція — вплив на розвиток правової культури суспільства і людини; відображає роль юридичних наук у формування суспільної ідеології, зокрема, правові ідеї, принципи, теорії, концепції є складовими ідеології, закріплюють загально-людські цінності та ідеали, відображають інтереси та волю певних соціальних прошарків, використовуються для утворення партійних програм, визначення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики тощо;
- виховна функція конкретизує роль науки у проведенні правової освіти, правового виховання різних верств населення, формуванні у членів суспільства певних правових орієнтирів, установок правомірної поведінки, навичок правового спілкування на засадах гуманізму, взаємної поваги тощо.
- методологічна функція — дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності
Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення юридичних наук, які обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави та права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу та тенденції розвитку, зокрема:
- право-орієнтуюча функція відображає роль юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей та принципів, шляхів вдосконалення законодавства, правового регулювання, створенні надійних правозахисних механізмів тощо;
- інструментальна (практикозабезпечуюча) функція визначає значення юридичної науки як інструмента суспільства та держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики, наприклад, за державними замовленнями вченими досліджуються певні проблеми практичного характеру, опрацьовуються відповідні рекомендації, створюються нові технології державно-правової практики, розробляються нові методи та засоби її здійснення тощо;
- критично-експертна функція означає, що юриспруденцією не тільки пізнаються загальні закономірності та тенденції державного-правового розвитку, чи визначаються правові орієнтири, прогнози, але й критично осмислюється стан законодавства, організації та діяльності органів держави, їх відповідність загальноприйнятим правовим та демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної і правової практики.
Висновок:
Отже, функції юриспруденції допомагають простежити шляхи розвитку систем науково-юридичних знань, їх вплив на систему соціальних зв'язків, наукове і практичне значення результатів наукових дослідження, завдання, які стоять перед юридичною наукою. У результаті вивчення функцій юридичної науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики. Юридична наука здійснює як загально-наукові функції, що притаманні будь-якій науці, так і спеціально-юридичні функції, які є прерогативою лише юриспруденції. Функції юридичної науки виступають основними напрямками розуміння і вираження юридичного знання.
План семінарського заняття
1. Поняття юриспруденції
2. Об’єкт, предмет юриспруденції
3. Методологія юридичної науки
4. Система юридичної науки
5. Функції юриспруденції
Теми рефератів:
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 52 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |