Читайте также: |
|
Схеми розміщення закритої зрошувальної мережі.
Перша закрита (трубчаста) зрошувальна система (ЗЗС) у Росії була побудована Г. І. Аристовим у 1875 р. Напір у трубопроводах створювався за рахунок природного похилу. До чавунних трубопроводів приєднувався переносний гнучкий шланг довжиною 250 м з примітивними пристроями (типу «брандспойт») для поливу.
Закриті зрошувальні системи мають такі переваги:
· відсутність втрат води на фільтрацію і випаровування, що забезпечує високі к. к. д. систем і підвищує зрошувальну здатність джерел зрошення;
· високий коефіцієнт земельного використання;
· можливість розподілу води по зрошувальній площі при складному рельєфі;
· сприятливі умови для здійснення автоматизації роботи зрошувальних систем;
· можливість використання природного напору на підвищених похилах місцевості.
До недоліків закритої зрошувальної мережі належать:
· потреба у великій кількості труб, що значно підвищує капітальні та експлуатаційні витрати;
· витрати електроенергії на створення потрібного напору у трубопроводах при відсутності або недостачі природного напору.
Класифікація закритої напірної зрошувальної мережі.
Залежно від способу подачі води розрізняють два типи закритої зрошувальної мережі:
· з самопливно-напірною закритою або комбінованою мережею;
· з механічною подачею води у закриту мережу.
У самопливно-напірній мережі зрошувальна вода у трубопроводах транспортується за рахунок напору, створюваного природним похилом місцевості. Тому її доцільно будувати на ділянках з похилом від 0,003 і вище.
Зрошувальні мережі з механічною подачею води застосовуються у тих випадках, коли рівень води у джерелі зрошення нижче поверхні зрошуваної ділянки або напір, що створюється природним похилом місцевості, виявляється недостатнім.
Залежно від конструкції мережі ЗЗС поділяються на:
· стаціонарні,
· напівстаціонарні
· пересувні.
Найбільш поширені стаціонарні мережі, в яких вода транспортується по трубопроводах, закладених у землі. На підземних трубопроводах встановлюють гідранти, через які вода подається у дощувальні машини або інші поливні пристрої.
Напівстаціонарна мережа складається з підземних та пересувних поверхневих трубопроводів. Завдяки застосуванню пересувних польових трубопроводів будівельна вартість цих систем знижується, але зростають експлуатаційні витрати, оскільки у процесі поливу трубопроводи необхідно переміщувати по полю.
У пересувних закритих системах трубопроводи розміщують на поверхні землі. Всю мережу можна розбирати і переміщувати на іншу ділянку. Застосовують її на невеликих ділянках. Для влаштування трубопроводів в основному застосовують азбестоцементні, напірні залізобетонні, напірні залізобетонні з стальним осердям, стальні, чавунні і пластмасові труби.
В межах однієї сівозмінної ділянки закрита зрошувальна мережа розміщується за двома схемами:
ü З одностороннім розміщенням польових трубопроводів по відношенню до розподільчого трубопроводу
ü З двохстороннім розміщенням польових трубопроводів по відношенню до розподільчого трубопроводу;
Перевагу тій чи іншій схемі розміщення закритої зрошувальної мережі віддають в залежності від рельєфу місцевості, розмірів ділянки і техніки поливу.
4. Дороги і лісосмуги на зрошувальній території.
Автомобільні дороги на зрошуваних землях поділяються на міжгосподарські, внутрішньогосподарські, польові, експлуатаційні.
Міжгосподарські дороги призначені для зв'язку господарств між собою і райцентром, залізницею, пристанями, аеродромами та ін.
Внутрішньогосподарські дороги з'єднують господарства з фермами, бригадами, станами, або пов'язують названі об'єкти між собою.
Польові дороги забезпечують під'їзд до кожного поля сівозміни і до найближчих міжгосподарських доріг.
Експлуатаційні дороги призначені для обслуговування, утримання і ремонту каналів та споруд на меліоративній мережі.
Дороги проектують вздовж постійних каналів, розподільних та польових трубопроводів, а також вздовж поливних ділянок по верхній або нижній їх стороні. В першому випадку дорога розміщується у верхній частині поля без кювета з низової сторони. Водовипуски у тимчасові зрошувачі проектують з переїздами. Для під'їзду на кожну поливну ділянку, а також до доріг вздовж тимчасових зрошувачів (при поливі дощувальними машинами типу ДДН і ДДА) проектують переїзди через водоскидний канал.
Ширину земляного полотна господарських доріг приймають 6,5 м, польових та експлуатаційних - 5,0 м; кювети – трапецієвидного та трикутного перерізу. Глибина кюветів на супіщаних грунтах – 0,3…0,4 м, на глинистих та пилуватих –0,5…0,6 м. У місцях пересічення доріг з розподільними та магістральними каналами будують мости або трубчасті переїзди з шириною проїзної частини 5 м.
Лісосмуги проектують для зменшення швидкості вітру, випаровування з поверхні поля води, послаблення діх суховіїв, зниження ступеня заростання каналів. Їх висаджують з високорослих порід дерев з високим підліском продувної конструкції. Розміщують вздовж постійних зрошувальних водозбірно-скидних та дренажних каналів, постійних доріг, по межах водоймищ, полів сівозміни.
Відстань між основними лісосмугами приймають з врахуванням дальності дії смуг, яка дорівнює 20…30 - кратній висоті дерев, і вимог механізації поливу та обробки грунту. Як правило, ця відстань становить 500…900 м.
При роботі дощувальних машин “Фрегат” і “Днепр” на кількох позиціях (або полях) у лісосмугах передбачаються проїзди для транспортування машин з однієї позиції на іншу. Проїзди повинні мати ширину 7,5 м дл “Фрегата” і 30 м – для “Днепра”.
Лісові смуги вздовж каналів складаються з двох, рідше чотирьох рядів дерев. Вздовж водосховищ, по межах степових зрошуваних ділянок висаджують 7…10 рядів дерев. Відстань між рослинами в ряду 0,7…1 м, а між рядами – 2,5…3 м.
5 3° 6 1
1 3 4
2
0,4 3,0 1,5 5,0
Рис.3 Розміщення доріг на зрошуваній території з верхової сторони поля
1 – поле; 2- кювет або водоскидний канал; 3 – берма; 4 – лісосмуга;
5 – зрошувальний канал; 6 - дорога
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 57 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |