Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гадяцький трактат.

Читайте также:
  1. Громадянська війна в Україні (1657-1663). Гадяцький договір. Переяславські статті.

розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.
Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Наслідки
Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам». Не бачачи іншого виходу з ситуації гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Росія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Росії. Козацтво отримало ще менше привилеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило свій політичний вплив


.




Руїна

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. На думку Хмельницького, потрібно було створити таку форму державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. Цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель його сина Тимоша, в якому він вбачав свого наслідника, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.
Головні причини Руїни:
- Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. хмельницького після його смерті.
- - Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту.
- Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими
- Гострі соціал. конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись будь-якому уряду.
- Втручання у внутрішньо українські справи,та безпосередня агресія з боку Речи П., Москв. держав., османської імпер., та кримського ханства.
Після Невдалої політики Виговського, до влади в 1659 повернувся Юрій Хмельницький, який уклав «Преяслівські статті», які фактично перетворивши Гетьманшину на автономію Московії.У жовтні 1660 року укладае договір с Р.П. що фактично роздроблює Гетьманщину на лівобережну та правобережну. Зрікаеться булаві, і на правобережжі гетьманом обирається Павло Тетеря а на лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.) Через постійні війни, які велись між гетьманами за об*еднання України під однією булавою, як найчастіше заради свого збагачення, головними наслідками Руїни, стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви.


 


№ 23 Гетьман І. Мазепа
Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті». Вони декларувалися спадковістю із добою та принципами Хмельницького. У них йшлося про: 1) Козаки мали право звернутися до царя без участі гетьмана у цьому процесі.2)в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк,3) вводилася регламентація на особисте життя(козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам) 4)війську запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам5)влада гетьмана була обмеженою. Мазепа був реалізатором політики Петра I, від цього він мав майнові пожалування. Із майнових пожалувань він робив слободи з інфраструктурою. Значну частину власних коштів віддавав на розвиток культури та релігії. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки. Хочеться зазначити 2 речі. 1) Мазепу через зв*язок із Карлом назвали зрадником. Але Мазепа не був військовослужбовцем Рос. Армії, тому він не міг називатися щрадником.2) Головн метою укладання договоруіз Карлом була боротьба за укр. незалежність. Але Мазепа віддзеркалював інтереси старшини, а не, головним чином, незалежність України. Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною(При нападі Крала XII, Петро I відмовився допомагати захищати Україну). Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Швецією та Польщею Україна мала стати великим князівством у складі останньої.



 


24.Галичина та Правобережжя в складі Речі Посполитої 17-18 ст.
Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на воєводства. магнати почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина-виникла у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734—1738 pp., 1750 p., 1768 p. (Коліївщина).
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого — не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на інкорпорованих землях було утворено губернії..Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель,етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав — Польщі, Росії та Туреччини. Встановлення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим краєм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 45 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав