Читайте также:
|
(див. Додаток нр. 4: Форми богопосвяченого життя)
1. Загально про інститути
Поточні терміни: «монах» чи «монахиня» дуже загальні. Ці терміни не охоплюють усіх форм богопосвяченого життя у Церкві і більше стосуються релігійних інститутів.
У Церкві існують три форми інститутів богопосвяченого життя:
- релігійні інститути (монаші інститути);
- світські інститути;
- спільноти апостольського життя.
Перший розділ цього заголовку, присвячений спільним нормам, які стосуються усіх трьох груп богопосвячених осіб, а потім три наступні розділи, говорять про кожну групу окремо.
У Церкві існують також дві форми богопосвяченого життя, які існують у окремих єпархіях і підпорядковані єпископам: пустельники і діві (про них пізніше).
Кан. 573 подає визначення богопосвяченого життя: «Богопосвячене життя - це сталий спосіб життя у спільноті в якомусь інституті затвердженому Церквою, завдяки якому вірні під дією Святого Духа, наслідуючи докладніше Христа, Учителя і Приклад Святості, посвячуються згідно з приписами статутів з нового й особливого титулу для дотримання публічних обітів послуху, чистоти і вбогості під законним настоятелем, відмовляючись від мирського життя і цілком присвячуються осягненню досконалої любові на службу Царства Божого для побудови Церкви і спасіння світу, будучи немов знаками, що возвіщають небесну славу» (CCEO, кан 410).
Кодекс підкреслює, що ці форми життя повинні бути затверджені Церквою, одразу на рівні єпархіальному, потім універсальному: єпископського права і папського права.
Релігійні або світські інститути можуть бути або священицькі або мирські, залежить, ставлять собі за мету отримувати свячення чи ні.
До цього стану кличе сам Господь. Це не привілейований стан по відношенні до стану мирян.
Кожна форма богопосвяченого життя, має різні дари, наслідуючи Христа, який молиться, проголошує Царство Боже, добре чинить людям, спілкується з ними і таким чином виконує волю Отця. Кожен інститут має свій харизмат, який затверджує Церква і його слід дотримуватися.
Кожен інститут має своє внутрішнє право. Ним є головне право: конституції, правила життя і т. д. (харизма, місія, уряд, правила життя, формація, обіти), затверджені або єпископом або папою, або другорядне: директорій, правове регулювання, статут і т. д., затверджені внутрішньою владою інституту, яка може сама їх змінювати, пам’ятаючи про головне право.
Три шлюби складають: чистоти, вбогості і послуху.
Крім інститутів богопосвяченого життя, Церква визнає також пустельників (життя у самоті, тиші, молитві і покуті, посвячене для слави Божої і спасіння світу) (кан. 603) і дів (посвячені Богу через єпархіального єпископа, згідно літургійного обряду, одружені з Христом для служби Церкві. Можуть жити у спільноті чи без неї) (кан. 604).
До інститутів може бути прийнятий: кожний католик, відповідний намір, відповідні прикмети, відсутність перешкод.
2. Релігійні інститути (монаші інститути)[4].
Для прийняття кандидатів слід пройти: постулят (короткий пробний період перед новіціатом), новіціату і скласти шлюби.
Новіціат: вік (17 років), здоров’я, характер, зрілість. Недійсним буде прийняття до новіціату, коли: заключене подружжя, публічний шлюб в іншому інституті, примус і страх. Новіціат триває один рік без перерв (понад 15 днів пропущені, слід доповнити, відсутність у релігійному домі понад три місяці – новіціат недійсний), не може тривати довше двох років (кан. 648).
Тимчасові шлюби після повіціату, повинні тривати від 3 до 6 років. Вимоги для дійсності шлюбів: 18 років, дійсний новіціату, допустив до шлюбів настоятель після того, як вислухав раду, складені без примусу, страху і підступу, прийняті особисто настоятелем або представником.
Для дійсності вічних шлюбів: 25 років, три роки тимчасових шлюбів.
Обов’язки членів: щоденна Св. Меса, адорація, Св. Письмо, Літургія Годин, медитація, розарій, іспит совісті, сповідь, резиденція (після 6 місяців відсутності, настоятель може почати процес видалення), кляузура, спільне добро, одяг інституту.
Залишення інституту: перехід до іншого релігійного інституту (дозвіл двох настоятелів, трьохрічне випробування) або перехід до світського інституту або товариства апостольського життя (дозвіл папи); залишення інституту (тимчасове до 3 років), після тимчасових шлюбів або після постійних (згоду просити у єпископа або папи) (канн. 686-693), видалення за кару (апостазія, шлюб – автоматично; видалення обов’язкове (хіба що, рації є за іншим) коли: вбивство, серйозне каліцтво, аборт, конкубінат або гріх проти 6 заповіді).
3. Світські інститути (канн. 710-130) – це інститути богопосвяченого життя, які поєднують три елементи: консекрацію, світське життя і апостольство[5]. Вірні складають шлюби. Вони живучи у світі пробують осягнути досконалу любов і стараються з середини освятити світ (кан. 710). Вони беруть участь у євангелізації, згідно з власним світським способом життя. Живуть або у спільноті або самотньо. Коли член духовний, то працюючи в дієцезії, залежить від єпископа.
4. Товариства апостольського життя (канн. 731-746). Члени товариств, на відміну від попередніх не складаючи публічних шлюбів, але можуть вимагати від членів слідування євангельським радам через присяги чи контракти[6]. Вони реалізують власні цілі товариства і проживають у спільноті згідно з власними правилами. Отримуючи свячення, члени підлягають виключній компетенції єпископа.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 158 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |