Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Утворення ЗУНР та її перші політичні кроки.

Читайте также:
  1. Активізація державотворчих процесів на західноукраїнських землях та утворення ЗУНР. Об’єднання УНР та ЗУНР.
  2. Банк Англії, його утворення, організація і управління, роль і функції
  3. Вибір методу ціноутворення (методу визначення базової ціни).
  4. Вибір стратегії ціноутворення.
  5. Виплата цієї допомоги у перші 90 календарних днів зазначеним особам не здійснюється. Виплата починається з 91 календарного дня у розмірі 80% до визначеного розміру.
  6. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
  7. Гетьманство П.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
  8. Дайте загальну ха-ку системи виділення. Роль нирок у процесі виділення. Поясніть механізм сечоутворення
  9. Джерела правоутворення.
  10. Еволюція внутріпартійної боротьби серед більшовиків у 20-их рр. і її суспільно-політичні наслідки в 30-их рр. Проблема побудови соціалізму в СРСР та УРСР .

Західноукраїнські землі, які на початок української національної революції знаходилися у складі Австро-Угорської імперії, потрапили в суперечливу суспільно-політичну ситуацію, що обумовило подальші події на цих землях. У вказаний період західноукраїнський регіон мав територію приблизно в 70 тис. кв. км, на якій проживало близько 6 250 тис. чол. Серед них українці складали 71%, поляки - 14%, євреї - 13%, німці - менше 2%. За релігійним складом тут мешкало 62% греко-католицького населення, 18% - католицького, 6% - православного, близько 13% - іудейського тощо.

На хвилі піднесення українського національного руху голова Української Парламентської Репрезентації Євген Петрушевич 19 грудня 1917 року заявив у віденському парламенті, що галицький народ є частиною української нації, а галицькі землі „проти виразної волі населення” були приєднані Австро-Угорською монархією до „князівства Кракова, Освєнціма і Заторії”. Він висунув пропозицію створення Галичини, Буковини та інших західноукраїнських земель окремого коронного краю у складі „двоєдиної” монархії.

Така достатньо обережна позиція Є.Петрушевича знайшла своє розв’язання під час Брестських переговорів. Тоді за таємним протоколом Австро-Угорщина зобов’язувалася до 20 липня 1918 року підготувати пакет законопроектів про виділення українських земель в окремий коронний край. Але голова української делегації О.Севрюк не зміг зберегти таємницю. і поляки з угорцями, довідавшись про зміст протоколу, вдалися до блокуючи дій. Уряд Черні на впав, а новий уряд Буряна відмовився від зобов’язань протоколу, мотивуючи це тим, що українська сторона першою порушила його умови.

Тим часом у березні 1918 року за участю депутатів регіонального галицького сейму Українська Парламентська Репрезентація обговорила на таємній нараді питання „Про організацію національної оборони” й почала гуртування українських національних сил.

Восени 1918 року, напередодні державницького краху Габсбургської імперії, близько 500 представників українських політичних партій під проводом віце-президента австрійського парламенту Юліана Романчука ухвалили резолюцію з вимогами якнайшвидшої ратифікації Брестського миру, відокремлення українських земель від польських, забезпечення їх національної автономії і політичного рівноправ’я, передачі до складу Наддніпрянської України Холмщини і Підляшшя.

У жовтні 1918 року в Австро-Угорщині спалахнула революція, яка спричинила посилення національно-визвольного руху в західноукраїнських землях. 10 (або за іншими даними 12 жовтня 1918 року) Українська Парламентська Репрезентація, аби поставити уряд перед доконаним фактом, ухвалила рішення про скликання 18 жовтня широкого представницького зібрання, на якому планувалося поставити питання про подальшу долю краю. Цікаво, що Митрополит Андрій Шептицький був присутній на цій нараді й особисто підписав це рішення.

16 жовтня з’явився маніфест імператора з обіцянкою надати автономію цим землям, але відразу виникло питання про претензії і поляків, і українців на галицькі землі. Представники обох народів активізували свої зусилля і почали створювати політичні організації

18 жовтня 1918 року в Ставропігійському будинку члени Української Парламентської Репрезентації, єпископи Української католицької церкви на чолі з А.Шептицьким, депутати галицького і буковинського сеймів та представники українських політичних партій обох країв утворили Українську Національну Раду, яка повинна була виробити свій план розв’язання українського питання. Вона нараховувала 56 осіб. Очолив Раду Євген Петрушевич, його заступником став д-р І.Макух. Рішенням цього зібрання було утворено три так званих делегатури: Галицьку (керівник К.Левицький з осередком у Львові), Буковинську (О.Попович, м.Чернівці) і Віденську (Є.Петрушевич, м.Відень).

Оприлюднена програмна декларація Української Національної Ради містила основні правові і соціально-економічні засади майбутньої української держави. Зокрема, проголошувалася політична та економічна рівність усіх громадян, їх рівність перед законом, запровадження демократичного ладу на основі загального, рівного, таємного і пропорційного виборчого права, представництво національних меншин в уряді. Там же містились обіцянки проведення справедливої земельної реформи і виборів до крайового парламенту. Історичні рішення Ради були підтримані ієрархією УГКЦ, а 20 жовтня, після урочистої служби у Соборів Св. Юра було проголошено створення Української Держави на галицько-буковинських землях.

Водночас 28 жовтня у Кракові була утворена Польська ліквідаційна комісія, метою якої було забрати владу у австрійських органів влади. Перебрати владу в місті мав князь Вітольд Чарторийський, який був призначений генеральним комісаром Галичини.

Дізнавшись про це, українські політичні діячі провели термінову нараду УНРади і Центрального Військового Комітету, створеного ще у вересні на чолі з Д.Вітовським, внаслідок якої українські офіцери організували Штаб з підготовки повстання, який в ніч з 31 жовтня на 1 листопада здійснив повстання, захопив Львів і передав владу в краї Українській Національній Раді. Ця подія увійшла в історію під назвою „ листопадовий зрив ”.

1 листопада українським лідерам, нарешті, вдалося домогтися від намісника Галичини графа Гуайна підписання протоколу про передачу влади від австрійців українцям. Він передав її своєму заступникові В.Дашкевичу, який, у свою чергу, передав її Українській Національній Раді.

Першим конституційним законом, ухваленим Радою, був Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-угорської монархії, який визначив форму державного та політичного устрою Західно-Української Народної Республіки. Конституція ЗУНР (автора якої точно досі не встановлено) ґрунтувалася на принципі рівності прав усіх громадян, який було проголошено у Декларації Ради 5 листопада.

9 листопада Рада створила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат (згодом - Рада Державних Секретарів Західно-Української Народної Республіки) на чолі з К.Левицьким. Законодавча і контрольна функції залишались у компетенції Української Національної Ради, зі складу якої було обрано Президію з 9 осіб на чолі з Євгеном Петрушевичем.

16 листопада 1918 року було ухвалено конституційний закон ЗУНР „про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки”, який запровадив її новий адміністративний поділ на 49 повітів. На чолі повіту стояв повітовий державний комісар, якого призначав держсекретар внутрішніх справ. Таким чином, владу Української Національної Ради було поширено на територію на схід від р. Сян, загальною площею 40 тис. кв. км., на якій проживало близько 4 млн. осіб.

4 січня було прийнято ще два принципово важливі документи. Перший закон - „ Про Виділ Української Національної Ради ”, який став цікавим прикладом комбінації колегіального принципу голови держави із принципом одноособового шефа держави. До першого складу Виділу увійшли: Є.Петрушевич (президент), Лев Бачинський, Семен Вітик, Антін Горбачовський, Гриць Двірняк, Михайло Новаковський, Теофіл Окуневський, Омелян Попович, Андрій Шмігельський, Степан Юрик і три секретарі. Другий закон - про внесення змін до Статуту Укради - покладав поточну роботу Виділу на Президію Ради. Одночасно було ухвалено закон про недоторканість членів Ради і сформовано новий склад Держсекретаріату.

Було утверджено державні символи: блакитно-жовте знамено і герб - золотий лев на синьому тлі, обернений у правий бік. Українська мова була проголошена державною.

Українською Національною Радою було започатковано систему народної освіти: шкільництво отримало державний статус, але дозволялося й існування приватних шкіл. Національні меншини отримали право „на школу рідною мовою”.

Перші сутички між поляками й українцями вибухнули в Львові вже 1 листопада 1918 року. У перші ж дні проявилися слабкі сторони українського війська. Тактичні прорахунки українського війська були причиною того, що після трьохтижневих боїв воно було змушено 21 листопада залишити Львів. Український уряд разом з командуванням переїхав до Тернополя, а з кінцем грудня – до Станіслава. Ще раніше, 11 листопада, від ЗУНР відпала Буковина, окупована румунськими військами. У Тернополі розгорнулась робота з реорганізації регулярної Української Галицької Армії (УГА), створеної на основі легіону УСС. Зміцнення армії стало можливе завдяки встановленню контактів з Наддніпрянською Україною. Командуючим (начальним вождем) УГА з початку грудня став генерал Михайло Омелянович-Павленко. Ще 10 листопада, у розпал боїв за Львів, Українська Національна Рада уповноважила уряд (Державний секретаріат) прийняти всі необхідні міри для об’єднання українських земель в одну державу.

1 грудня 1918 року у Фастові делегація ЗУНР разом з Директорією Української Народної Республіки ухвалила попередній „ Передвступний договір ” про злуку нових держав.

3 січня 1919 року конституційний закон про об’єднання ЗУНР і УНР, автором якого був адвокат, лідер Української Радикальної партії, віце-президент УН Ради Лев Бачинський, був схвалений Радою.

21 січня 420 делегатів від українців Закарпаття, які зібралися у Хусті, проголосили з’єднання Угорської України із Україною Соборною. Однак і цьому рішенню не судилося бути втіленим у життя. На підставі Версальської і Сен-Жерменської мирної угоди, які передбачали передачу цих західноукраїнських земель на засадах автономії тим національним державам, які утворилися на терені Австро-Угорської імперії, чеські і румунські війська окупували територію Закарпаття. На цих же підставах двома місяцями раніше така ж саме доля спіткала українське населення Буковини, яке іще 3 листопада на масовій маніфестації в Чернівцях вирішило передати всю повноту влади Українській Національній Раді.

22 січня 1919 року у Києві, на Софіївській площі, під час урочистої маніфестації було проголошено, що “від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу”. Від моменту проголошення “Акту про злуку” Західноукраїнська Народна Республіка була перейменована у Західноукраїнські області Української Народної Республіки (ЗО УНР). 30 березня відбулася нотифікація об’єднання офіційною делегацією соборної УНР послам усіх держав, акредитованих у Відні.

На черговій сесії Укради, яка тривала 25 березня - 15 квітня, було ухвалено закон про утворення повноцінного легітимного законодавчого органу для ЗУНР - Сойму, який мав замінити Украду після виборів, призначених на червень. До новообраного парламенту мали увійти 226 осіб, серед яких 70,8% складали українці, 14,6 - поляки, 11,9 - євреї, 2,7 - німці, згідно з національним складом населення Галичини. Вибори до Сойму мали відбутися на засадах загального, рівного, безпосереднього, таємного й пропорційного виборчого права, яке надавалось з 20-річного віку. Національні громади мали 23 національних виборчих округи виключно для громадян даної національності.

20 квітня було ухвалено закон про громадянство ЗО УНР, який визнавав громадянами УНР всіх громадян ЗО УНР.

 




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав