Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Чинники забезпечення конкурентоспроможності продукції:

1) продукт;

2) ціна;

3) канали збуту;

4) реалізація;

5) рівень кадрового потенціалу та управлінських структур.

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;

Другий чинник - рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо;

Третій чинник - канали збуту - характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

Четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо;

П'ятий чинник - кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, економічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару - зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп пара­метрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспромож­ності аналізованого виробу.

Еталон для порівняння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови використання і функціональне призначення, бути характерним для вибраного ринку і мати максимальну кількість переваг для покупців. Товар-еталон повинен повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Можливі шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції поділяються на:

^ виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комплектуючих, поліпшення стандартизації);

^ організаційні (вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

^ економічні (система прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних для виробника і споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

^ соціальні (правильна кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якісної конкурентоспроможної продукції.

Стандартизація та сертифікація продукції. Державна політика у сфері стандартизації.

Для успішного розв'язання завдань, пов'язаних з підвищенням якості продукції, необхідна певна система заходів, яка б орієнтувала весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам. Об'єднання робіт щодо поліпшення техніко-експлуатаційних споживчих властивостей продукції в єдину систему цільових, постійно здійснюваних заходів досягається на основі систем управління якістю.

Управління якістю продукції — це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні й експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий (галузь, об'єднання, підприємство, цех) комплексний (багатоаспектний) характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового (юридичного) аспектів.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запроваджувати дійові механізми формування якості продукції і суворо дотримуватися їх вимог. Визначальними елементами цього процесу є стандартизація та сертифікація продукції.

Відповідно до Закону України "Про стандартизацію" стандартизація — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі й сприянню науково-технічному співробітництву.

Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизації:

· міжнародна - стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

· регіональна — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

· національна - стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Сертифікат - це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000.

В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на договірних засадах.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, продавці) щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, повинні:

1) у визначений термін і в належному порядку проводити сертифікацію продукції;

2) забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того стандарту, за яким її сертифіковано;

3) реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

4) припинити реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного стандарту або закінчився термін дії сертифіката.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації- УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри (ДВЦ) з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності. Аналогічним знаком позначається і сама продукція; він інформує споживачів про те, що продукція є сертифікованою за системою.УкрСЕПРО.

Останнім часом почали формуватись міжнародні системи сертифікації, координацією яких займається спеціальний комітет із сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІSО.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту - центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Система державного нагляду передбачає відповідаль­ність суб'єктів господарювання за порушення стандартів, норм і правил, а саме: матеріальну відповідальність у формі штрафів, розміри яких коливаються від 25 до 100% вартості невідповідної стандартам продукції. Суми штрафів роз­поділяються таким чином:

60% - у Державний бюджет;

30% - у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

1 0% - у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Державна політика у сфері стандартизації

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

· забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробці стандартів і вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції;

· відкритості та прозорості процедур розробки і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

· доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

· відповідності стандартів законодавству;

· адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

· пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів;

· дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

· участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Організація робіт у системі управління якістю визначається стандартами, які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні й ергономічні характеристики.

Стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" нормативні документи із стандартизації поділяються на:

1) державні стандарти України;

2) галузеві стандарти;

3) стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

4) технічні умови;

5) стандарти підприємств.

Державні (національні) стандарти — стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Застосовуються також міжнародні та регіональні стандарти — стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

Важливим елементом управління якістю продукції є її сертифікація — елемент, що означає оцінку відповідності продукції конкретним вимогам і видачу відповідного документа — сертифіката.

Сертифікація - це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ:

1.Суть і законодавче регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні.Види та принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

2.Стратегія зовнішньоекономічної діяльності.

3.Зовнішньоторговельна діяльність. Основні та супутні операції зовнішньоторговельної діяльності.

4.Суть та форма зовнішньоекономічного контракту

Суть і законодавче регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні. Види та принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - одна із сфер його господарської діяльності, пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.

Відповідно до положень Господарського кодексу України підприємства мають право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права щодо будь-яких її видів незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.

До зовнішньоекономічної діяльності підприємства належить:

· експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

· надання послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, агентських, консигнаційних, управлінських та ін.;

· наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· створення банківських, кредитних та страхових установ на території України та за її межами;

· спільна підприємницька діяльність, що охоплює створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

· підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

· організація та здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, з участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

· організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;

· орендні, у тому числі лізингові операції;

· операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах і біржах та на міжбанківському валютному ринку;

· інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Загалом зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕД) поділяється на такі види:

· зовнішньоторговельна діяльність;

· виробнича кооперація;

· інвестиційне співробітництво;

· валютні і фінансово-кредитні операції;

· спільне підприємництво.

Однак вихід підприємств України на світовий ринок ускладнений внаслідок дії деяких чинників, які гальмують укладення угод. До таких чинників належать:

1) недостатня стабільність банківсько-фінансової системи;

2) затримка виплати платежів за інвестованим іноземним капіталом;

3) складність функціонування спільних підприємств;

4) відсутність чіткого правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

5) зниження ролі спеціалізованих органів зовнішньої торгівлі і нестача кваліфікованих кадрів.

Підприємницькі структури, які проводять господарську діяльність на території України, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

· суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

· свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

· юридичної рівності і недискримінації;

· верховенства закону;

· захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

· еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності передбачає обґрунтування довгострокових цілей фірми у спектрі її зовнішньоекономічних інтересів.

Вихідною умовою стратегії зовнішньоекономічної діяльності є її узгодження зі стратегічною метою фірми - максимізація прибутків, збільшення частки ринку, виживання; а також зв'язок зі стратегією конкурентних переваг: низьких витрат, диференціації, диверсифікації.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності для різних фірм може відрізнятися за способом її реалізації:

•розміщення капіталу в країнах з відносно низькими податковими квотами;

•участь у міжнародному концерні, підприємства якого розташовані в різних країнах;

• використання лізингу у фінансуванні зовнішньоекономічних операцій та ін.

Досягнення довгострокових цілей зовнішньоекономічної діяльності залежатиме від повноти врахування всіх можливих чинників зовнішньоекономічної діяльності, як зовнішніх (національної зовнішньоекономічної політики, чинників міжнародних ринків та ринків інших країн), так і внутрішніх (інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, обізнаності щодо проблем міжнародного маркетингу, міжнародної торгівлі).

Для оцінки варіантів виходу фірми на зовнішній ринок мають значення не тільки ємність ринку певної країни, але й її транспортна інфраструктура, наявність сировинно-матеріальних ресурсів, кваліфікованої дешевої робочої сили, доцільність інвестицій, юридична захищеність.

Зовнішньоторговельна діяльність. Основні та супутні операції зовнішньоторговельної діяльності.

Основним видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні є зовнішньоторговельна діяльність, хоча є відчутними спроби активізувати інші її види і форми.