Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Біологічні фактори небезпеки

• Загальна характеристика біологічних об'єктів. Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекцій­них захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, най­простіші).

• Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні Сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюко­зидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

• отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо);

•дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);

• смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що вироб­ляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях.

Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тва­рин не існує. Лише необхідно досконало знати їх, знати симптоми їхньої дії, вміти вирізняти їх серед інших і якомога рідше з ними «зустрічатися».

Особливостями дії мікроорганізмів є:

> висока ефективність зараження людей;

> здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

> наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

> певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

> здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

через верхні дихальні шляхи (повітрям);

через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);

через шкіру та слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають; •чуму, •сибірку, •сап, •холеру, •лихоманку, •віспу, •ботулізм, •грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники-інфекцій­них захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприя­ють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При зараженні кров'яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами.

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захво­рюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створю­ванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруце­льозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висип­ного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворю­вань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.

У наш час існує велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом як бактеріальні засоби. Зробити щеп­лення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. У цих випадках, особливо для встановлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів.

Для захисту від проникнення в організм людини інфекції викорис­товують такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:

• індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);

• колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

Психофізіологічні фактори небезпеки

Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та психології людини, називаються психофізіологічними.

Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину..

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід вважати:

недоліки органів відчуття ("дефекти зору, слуху тощо')

порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами, внас­лідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;

дефекти координації рухів ("особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);

підвищена емоційність;

відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:

недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напру­ження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);

необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й всього колективу);

втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);

емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов'язані з побутом, сім'єю, друзями, керівництвом)

Діяльність людини можна поділити на дві категорії — фізичну та розумову.

Фізична діяльність — діяльність, пов'язана з конкретними пред­метними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).

Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними симво­лами.

Фізичну роботу (роботу м'язів) можна поділити за її характером на два види — статичну і динамічну.

При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м'язів, відсут­ністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов'язана з переміщенням у просторі частин тіла або усього тіла. У результаті енергія, яка витрачається при такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м'язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачан­ню і кисневому обміну, а це, своєю чергою, призводить до меншої втом­люваності.

Інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нерво­вої систем, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується мен­шими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності •значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, •ускладнюється прийом і пе­реробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, •зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумо­вої діяльності характерні *напруження уваги, *сприйняття, *пам'яті, * велика кількість стресів, *малорухомість, * вимушена поза.

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напру­ження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумов­лені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, харак­теризує рівень напруження центральної нервової системи.