В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про цінні папери та фондову біржу» та ін.).
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладені
такі принципи:
· послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
· збільшення частки власних коштів підприємств у фінансові інвестиційні процеси;
· зміщення акцентів з безпосереднього бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних проектів і програм, спрямованих на структурну перебудову економіки; здійснення фінансування об'єктів за рахунок бюджетних коштів на конкурсній основі;
· надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;
· удосконалення нормативної та правової бази інвестиційного процесу; запровадження системи страхування інвестицій.
Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати довготривалим інтересам держави та невідкладним завданням розвитку економіки.
Пріоритетними сферами інвестиційної діяльності на даному етапі є: агропромисловий комплекс, медична та мікробіологічна промисловість, лісопромисловий комплекс, легка промисловість, машинобудування, металургійна промисловість, хімічна і нафтохімічна промисловість, зв'язок, соціальна інфраструктура.
Податкове регулювання інвестиційної діяльності повинно здійснюватися в напрямку полегшення податкового тягаря, запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств, надання інвестиційних пільг (правда, на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність).
Грошово-кредитна система впливає на інвестиційний процес через встановлення облікової ставки (на її основі визначається дисконтна ставка), регулювання норми обов'язкових та мінімальних резервів Національного банку, емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів, здійснення операцій на фондовому ринку та ін.
На інвестиційну сферу держава впливає через амортизаційну політику, яка на даний час не сприяє, а протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів підприємствами у вигляді амортизаційного фонду. Тому з метою активізації інвестиційних процесів слід проводити індексацію основних фондів не менше, ніж один раз на рік, надати підприємствам більш широкі права у виборі методів амортизації та їх вільній зміні.
Державна реєстрація та порядок ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) чинного суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.
Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Однією з головних умов діяльності суб'єктів підприємництва є їхня державна реєстрація.
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осі-підприємців.
До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців входять:
1) перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
2) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
3) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру;
4) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.
Державний реєстратор — посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.
Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.
Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на її території.
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи чи за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, певним чином організована як єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність.
Місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок із юридичною особою.
Місце проживання фізичної особи — житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою-підприємцем.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
2) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодавством;
3) два примірники установчих документів;
4) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством;
5) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) вкладу до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законодавством;
6) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законодавством, статут (положення) суб'єкта господарювання.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття і входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, а також порядок його реорганізації та ліквідації.
Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, іншими суб'єктами відповідно до законодавства України.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів.
При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина-платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.
Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більшим як десять днів із дня подання документів, а Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", що набрав чинності з 1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної особи-підприємця — двох робочих днів із дати надходження документів для проведення державної реєстрації.
Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:
1) найменування юридичної особи;
2) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
3) місцезнаходження юридичної особи;
4) місце проведення державної реєстрації;
5) дата проведення державної реєстрації;
6) прізвище та ініціали державного реєстратора.
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця зазначаються:
1) ім'я фізичної особи-підприємця;
2) ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;
3) місце проживання фізичної особи-підприємця;
4) дата проведення державної реєстрації;
5) місце проведення державної реєстрації;
6)прізвище та ініціали державного реєстратора.
Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.
Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:
· десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за проведення державної реєстрації юридичної особи;
· два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи — підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.
За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта внесено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання вносяться до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів із моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається і може бути оскаржена в судовому порядку.
Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України.
Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.
Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.
Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішенням суду.
У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.
У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.
У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.
У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання ліквідується:
з ініціативи власників або за рішенням суду;
у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;
у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;
у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законодавством.
Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим із дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.
Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів із дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.
Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їхніми) представниками, або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.
Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, здійснює таке:
1) вміщує в друкованих органах повідомлення про ліквідацію суб'єкта та порядок і строки заявлення кредиторами претензій; вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, письмово повідомляючи кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання;
2) оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку. Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта.
Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.
Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням і похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, що спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування
здійснюється за такими принципами:
—законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;
—обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
—надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
—обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;
—солідарності та субсидування;
—державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
—забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий
мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
—цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
—паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);
3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Основні категорії соціального страхування:
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни (в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.
Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застрахована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.
Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Страховий випадок — подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.
До страхових випадків з соціального страхування належать:
• тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
• інвалідність; хвороба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника;
• безробіття; соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |