Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Работу выполнил__________________ Работу принял_________________

Грошове зобов'язання – це різновид майнових відносин. Воно згадується в Законі України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні – це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового договору чи за іншими підставами, передбаченими цивільним законодавством.

Грошове зобов'язання в широкому значенні – це саме грошове зобов'язання, а також зобов'язання щодо виплати заробітної плати і сплати податків і зборів.

Підстави виникнення грошових зобов'язань регулюють норми різних галузей права: цивільного, господарського, трудового й фінансового. У процедурі банкрутства відбувається єдине правове регулювання таких відносин. Це означає, що в разі порушення справи про банкрутство питання погашення чи врегулювання грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення, зважуються відповідно до Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як відбувається погашення чи врегулювання грошових зобов'язань у відносинах неспроможності (банкрутства)?

Для припинення зобов'язань у відносинах неспроможності передбачені такі підстави:

1. відмовлення від виконання поточних договорів (пункт 10 статті 17 Закону "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"),

2. невиконання угод (пункт 11 статті 17 Закону), визнання боржника банкрутом (стаття 23 Закону),

3. погашення вимог кредиторів (стаття 1 Закону).

Такі підстави є спеціальними, діючими в режимі неплатоспроможності господарюючого суб'єкта.

Який же спеціальний порядок погашення для грошових зобов'язань установлює Закон? Відповідно до статті 1 Закону, погашені вимоги – це припинені грошові зобов'язання. Однак погашення зобов'язання ширше поняття, ніж припинення зобов'язання, наведеного в цивільному законодавстві, тому що охоплює такі способи, що або відсутні, або не властиві цивільному праву.

Це пояснюється публічними засадами, характерними для права неспроможності (банкрутства) як підгалузі господарського права. Там такі вимоги погашаються оплатою, новацією, відступним, заліком взаємних вимог, скасуванням, недостатністю ліквідаційного майна і припинювальною давністю.

Оплата грошових зобов'язань у процедурі розпорядження майном здійснюється у два етапи. Перший етап, так званий "приватний конкурс", стосується кредитора-ініціатора і здійснюється до публікації в газеті. Оскільки в цей період немає конкурсу кредиторів, то оплата здійснюється боржником безпосередньо кредитору-ініціатору без будь-яких обмежень. У випадку погашення боргу кредитору-ініціатору відкликається заява про порушення справи про банкрутство та припиняється провадження справи (пункт 7 статті 40 Закону). Ніякої мирової угоди як конкурсного договору тут немає.

Після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство починається головний (основний) конкурс. Тоді оплата боргу кредиторам здійснюється боржником після затвердження вимог кредиторів.

У процедурі санації оплата грошових вимог здійснюється боржником у порядку й у терміни відповідно до плану санації, починаючи з дати, зазначеної в цьому плані, у порядку черговості, установленою статтею 31 Закону.

У ліквідаційній процедурі виплата боргу кредиторам здійснюється в міру реалізації майнових активів і за черговістю, установленою статтею 31 Закону.

У разі мирової угоди виплата боргу здійснюється після затвердження її судом, тобто після закінчення справи про банкрутство відповідно до умов угоди (пункт 5 статті 38 Закону).

Погашення боргу можливо шляхом заліку взаємних вимог. У ситуації кризи неплатежів, коли кредитор і боржник винні один одному, взаємозалік вигідний їм обом.

Скасування боргів як умова мирової угоди може поширюватися як на окремих кредиторів (з їх згоди), так і на всіх кредиторів однієї черги. Якщо кредитори більшістю голосів комітету кредиторів прийняли рішення про скасування боргів, то воно обов'язкове для всіх кредиторів, навіть для тих, хто не голосував чи був проти такої умови. Водночас Закон установив певні гарантії для меншості кредиторів: для них умови не повинні бути гіршими, ніж для кредиторів тієї самої черги, що голосували за скасування боргів.

Якщо відмовлення від боргу супроводжується додатковими умовами, то відбувається не скасування боргів, а припинення зобов'язань шляхом заміни новими або виплати відступного. Такі умови мають бути включені в план санації чи мирової угоди. Закон частково визначає такі умови: виконання зобов'язання третіми особам (власником, інвестором, кредитором), обмін боргів на корпоративні права чи майнові активи боржника (пункт 1 статті 18, пункт 4 статті 37 Закону).

Грошові вимоги кредиторів можуть вважатися погашеними внаслідок недостатності майна боржника. Такі ситуації нерідкі в ліквідаційній процедурі і є наслідком розпродажу майнових активів боржника для проведення розрахунків із кредиторами. Варто мати на увазі, що звільнення від боргів через недостатність майна одночасно спричинює ліквідацію банкрута.

Припинювальний термін. Відповідно до пункту 2 статті 14, пункту 5 статті 31 Закону, вимоги кредиторів, заявлені після закінчення терміну, установленого для їх подачі (так само як і незаявлені чи взагалі відхилені господарським судом), вважаються погашеними.

По-перше, він спричинює припинення відповідного майнового права. По-друге, такий термін не підлягає відновленню.

У Законі припинювальний термін застосовується в таких випадках:

а) пред'явлення грошових вимог конкурсними кредиторами протягом З0 днів після публікації у процедурі розпорядження майном (пункт 2 статті 14 Закону);

б) пред'явлення вимог про відшкодування збитків (протягом З0 днів з дня прийняття керуючим санацією рішення про відмову від виконання договору) у процедурі санації (пункт 10 статті 17 Закону);

в) пред'явлення в ліквідаційній процедурі грошових вимог кредиторами по зобов'язаннях боржника, що виникли під час процедури банкрутства (протягом терміну ліквідаційної процедури) – пункт 1 статті 23 і пункт 5 статті 31 Закону.

Фінансова стабілізація на підприємстві послідовно здійснюється в три етапи:

- усунення неплатоспроможності;

- відновлення фінансової стійкості;

- забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

Усунення неплатоспроможності. Усунення неплатоспроможності може і повинно здійснюватися заходами, не прийнятними з позицій звичайного управління. Антикризове управління допускає будь-які втрати (у тому числі й майбутні), ціною яких можна відновити платоспроможність підприємства сьогодні.

Настання неплатоспроможності означає перевищення витрати коштів над їх надходженням в умовах відсутності резервів покриття (утворюється "кризова яма"). У цей момент найчастіше і починаються "проблеми" із кредиторами підприємства. Кредитори намагаються повернути свої кошти шляхом арешту майна. Усі кошти, що надходять на рахунок підприємства автоматично блокуються і списуються на користь кредиторів, діяльність підприємства заморожується, а штрафи й пеня продовжують нараховуватися.

Збільшення коштів засноване на переведенні активів підприємства в грошову форму: Це вимагає рішучих кроків, які нерідко шокують звичайного керівника підприємства, тому що пов'язані зі значними втратами. Методи визначення прийнятного рівня втрат (дисконту) у цій роботі не розглядаються, однак зазначимо, що втрати неминучі.

1.Продаж короткострокових фінансових вкладень – найбільш простий і такий, що сам напрошується, крок для мобілізації коштів. Як правило, на кризових підприємствах він уже зроблений. В умовах фактичної стагнації фондового ринку дисконт при продажі цінних паперів безглуздо розраховувати: вони продаються за тією ціною, за якою їх готові купити.

2.Продаж дебіторської заборгованості на сьогодні здійснює багато підприємств. Специфіка цього заходу в рамках стабілізаційної програми полягає в тому, що дисконти тут можуть бути набагато більшими, ніж здається керівництву кризового підприємства. У деяких випадках розрахунковий дисконт може становити трохи менше ніж 100%, що, як і у випадку з короткостроковими фінансовими вкладеннями, означає продаж за будь-якою пропонованою ціною.

3. Продаж: запасів готової продукції складніший, тому що передбачає продаж зі збитками. Однак, як уже зазначалося, суть стабілізаційної програми полягає в маневрі коштами. Збитки в цьому випадку являють собою жертвування частиною отриманих у минулому коштів.

4. Продаж: надлишкових виробничих запасів. Наявність на складі сировини А на місяць є надлишковим запасом, якщо сировини Б залишилося на один тиждень, а грошей для її закупівлі немає. Тому для забезпечення виробництва необхідно реалізувати частину запасів сировини А, навіть за ціною, нижчою від купівельної, і не зважаючи на те, що через якийсь час її знову доведеться купувати, імовірно, за більш високою ціною. Це ще один приклад маневру минулими і майбутніми коштами.

5. Продаж: інвестицій (деінвестування) може виступати як зупинка інвестиційних проектів із продажем об'єктів незавершеного будівництва і невстановленого устаткування чи як ліквідація участі в інших підприємствах (продаж часток). Рішення про деінвестування приймається на підставі аналізу термінів і обсягів повернення коштів на вкладений капітал. При цьому стратегічні міркування не відіграють визначальної ролі: якщо конкретний інвестиційний проект почне давати віддачу за межами горизонту антикризового управління, він може бути ліквідований. Збереження довгострокових інвестиційних проектів в умовах кризи неминуче призведе до банкрутства й ліквідації підприємства.

6. Продаж нерентабельних виробництв і об'єктів невиробничої сфери найбільш складний і потребує особливого підходу. Частина нерентабельних виробничих об'єктів, як правило, входить до основного технологічного ланцюга підприємства. При цьому в стабілізаційній програмі неможливо коректно визначити, які з них має сенс зберегти, а які в будь-якому випадку варто ліквідувати, - це вимагає детального аналізу, здійсненного тільки в рамках реструктуризації. Така сама проблема виникає і при заходах щодо зменшення поточної фінансової потреби.

Для того щоб мінімізувати ризик від подібного кроку, необхідно ранжирувати виробництва за рівнем залежності від них технологічного циклу підприємства. Ранжирування через стислі строки здійснюється переважно експертним методом, з дотриманням таких правил:

- У першу чергу продажу підлягають об'єкти невиробничої сфери й допоміжні виробництва, що використовують універсальне технологічне устаткування (наприклад, ремонтно-механічні й будівельно-ремонтні цехи). Їх функції передаються зовнішнім підрядникам.

- У другу чергу ліквідуються допоміжні виробництва з унікальним устаткуванням (цехи підготовки виробництва, окремі ремонтні підрозділи). Відсутність цих виробництв у май бут ньому можна буде компенсувати як за рахунок купівлі відповідних послуг, так і їх відтворення в економічно виправданих масштабах при необхідності.

- У третю чергу позбуваються нерентабельних об'єктів основного виробництва, що знаходяться на самому початку технологічного циклу (ливарні і ковальсько-пресові цехи). їх функції також передаються зовнішнім постачальникам. У деяких випадках об'єкти другої і третьої черги доцільно поміняти місцями.

- У четверту (останню) чергу відмовляються від нерентабельних виробництв, що знаходяться на кінцевій стадії технологічного циклу. Причому такий захід скоріше прийнятний для підприємств, що мають не один, а декілька технологічних ланцюгів, а також для підприємств, напівфабрикати яких мають самостійну комерційну цінність. Особливо, якщо ці напівфабрикати більш рентабельні, ніж кінцевий продукт, що нерідко зустрічається на хімічних заводах.

Ліквідація об'єктів основного виробництва в жорстких умовах санаційного управління дуже небажана і припустима тільки як крайній захід. Продаж основних фондів, швидше за все, доведеться робити за ціною, нижчою від їх балансової вартості, а це означає проблеми з оподатковуванням у майбутньому.

Відновлення фінансової стійкості Сутність цього - максимально швидке й радикальне зниження неефективних витрат. Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом короткого періоду за рахунок здійснення продажу "непотрібних" активів, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дасть змогу усунути загрозу банкрутства не тільки в короткому, а й у відносно тривалішому проміжку часу.

Відновлення фінансової стійкості може здійснюватися за рахунок таких заходів:

1. Зупинка нерентабельних виробництв - перший крок, який необхідно зробити. Якщо збиткове виробництво недоцільне чи його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб негайно уникнути подальших збитків. Виняток становлять об'єкти, зупинка яких призведе до зупинки всього підприємства. Критерії ранжирування виробництв тут ті самі, що й при їх ліквідації.

На цьому етапі, як правило, відбуваються дві помилки. Перша полягає в тому, що виробництво продовжують експлуатувати, бо його продукція знаходить збут, хоча і за ціною, нижчою від фактичної собівартості. Це досить поширена картина на підприємствах, де є можливість перекручування калькуляції собівартості окремих продуктів.

Друга помилка полягає в тому, що виробництво продовжують експлуатувати, бо немає коштів на його консервацію. Консервація -захід, природний для нормальних умов господарювання, але неприйнятний для кризових, оскільки є ще одним виявом турботи про майбутнє. Якщо виробництво необхідно зупинити, але немає можливості провести консервацію, то воно повинно бути зупинене без неї (виняток становлять лише ті ситуації, коли ця акція може призвести до аварії). При цьому витрати на ремонт устаткування є ще одним прикладом маневру відповідно минулими і майбутніми коштами. Причому відновлювати устаткування доведеться тільки в тому разі, якщо повторний запуск виробництва буде стратегічно й економічно виправданий.

Виведення зі складу підприємства витратних об'єктів є ще одним способом зняти непродуктивні витрати на об'єкти, що поки не вдалося продати. Воно здійснюється у формі заснування дочірніх товариств. Усяке подальше фінансування виведених об'єктів виключається, що стимулює підприємницьку ініціативу персоналу останніх.

2. Удосконалювання організації праці й оптимізація кількості зайнятих на підприємстві. У до кризовій ситуації на більшості підприємств спостерігається надлишкова кількість персоналу, і в період кризи скорочення персоналу стає гострою необхідністю, а це нелегке завдання. Якщо на основному виробництві працівників можна скорочувати пропорційно до обсягу продукції, що випускається, то персонал допоміжних підрозділів і сфери управління менш гнучкий (охороняти підприємство, приміром, необхідно незалежно від обсягу продукції, що випускається). Отже, при звільненні персоналу, відмовленні від доплат і надбавок, скасуванні соціальних пільг треба бути дуже обережними. Прямолінійні дії в цій сфері нерідко призводять до жалюгідних результатів: персонал, що залишився, не в змозі впоратися з різко збільшеним обсягом робіт, зменшується зацікавленість у якісному виконанні функцій. Відбувається зниження мотивації персоналу та пов'язане з цим погіршення якості праці. Уже не інтереси підприємства, а пошук іншої роботи лежать в основі поведінки працівника. До того ж працівники найчастіше просто починають розкрадати підприємства, у такий спосіб компенсуючи зниження доходів.

Разом з тим економія фонду зарплати при її вмілому проведенні може стати дієвим фактором антикризового управління. Багато зовнішніх керуючих користуються зараз тим, що на більшості підприємств існують борги по заробітній платі перед працівниками й виплати її відбуваються нерегулярно. Так, у перший же місяць оголошується, що всім робітникам зменшується заробітна плата, але з умовою її регулярної виплати. Така політика допомагає уникати протистояння між трудовим колективом і новим керуючим.

3. Реструктуризація боргових зобов'язань. Зменшення поточної фінансової потреби на практиці можливе тільки через ті чи інші форми реструктуризації боргових зобов'язань, що залежать від доброї волі кредиторів підприємства. Сама по собі реструктуризація боргів не є специфічним інструментом санаційного управління, тому що може застосовуватися і при відносно благополучному стані підприємства-боржника. Однак кризова ситуація, з одного боку, трохи полегшує реструктуризацію боргів, а з іншого - виправдовує такі його форми, що у нормальному стані неприйнятні.

4. Викуп боргових зобов'язань з дисконтом - один з найбільш бажаних заходів. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, тому й виникає можливість викупити їх зі значним дисконтом. Тонкість цього рішення в рамках стабілізаційної програми полягає в умовах, на яких можна провести викуп. От основні з них:

- викуповуються тільки ті борги, що безпосередньо визначають поточні фінансові потреби, а не ті, термін платежу чи стягнення за якими відносно виключений у часі;

- сума, яку можна витратити на викуп боргів, залежить від рівня поточних потреб, тобто не можна витрачати кошти на викуп боргів па шкоду господарській діяльності;

- передбачена ціна викупу боргів зумовлюється власним дисконтом підприємства, тобто викуп боргів має розглядатися як інвестиційний проект.

5. Конвертація боргів у статутний капітал – дуже болючий крок. Вона може бути здійснена як шляхом розширення статутного капіталу (за відсутності формальних обмежень), так і через поступку власниками підприємства частини своєї частки (пакета акцій). Суворо регламентованих методів прийняття такого рішення немає, усе визначається під час переговорів із кредиторами.

6. Форвардні контракти на постачання продукції підприємства за фіксованою ціною можуть стати ще одним способом реструктуризації боргів. Якщо кредитор зацікавлений у цій продукції, йому можна запропонувати зарахувати борг підприємства перед ним як аванс на довгострокові постачання останньої. При цьому контрактна ціна не повинна бути нижчою, ніж певна прогнозована собівартість продукції.

Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Основною метою антикризового управління є "реабілітація" підприємства, тобто повернення його до ряду нормально господарюючих суб'єктів економіки. Розглянемо заходи для забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді, що можливо тільки при збільшенні грошового потоку від основної діяльності підприємства.

Основними завданнями на цьому етапі є:

- підвищення конкурентних переваг продукції;

- збільшення грошового компонента в розрахунках;

- збільшення оборотності активів.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів і віддавання ними переваги агресивним формам здійснення фінансової діяльності інститут банкрутства набуває все більшого поширення. Воно є предметом значного державного регулювання через негативні наслідки діяльності фінансово неспроможних підприємств для розвитку економіки країни в цілому. Ці наслідки характеризуються такими негативними моментами:

1) фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для підприємств, які успішно працюють, – його партнерів. Цим воно завдає їм відчутного економічного збитку в процесі своєї діяльності. У результаті також знижується загальний потенціал економічного розвитку країни;

2) фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини Державного бюджету і позабюджетних фондів, сповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного і соціального розвитку;

3) неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній і грошовій формі, фінансово неспроможне підприємство спричинює зниження загальної норми прибутку на капітал, використовуваний у сфері підприємництва;

4) вимушено зменшуючи обсяги своєї господарської діяльності у зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення кількості робочих місць і кількості зайнятих у суспільному виробництві, посилюючи цим соціальну напруженість у країні.

Враховуючи зазначене, механізм банкрутства підприємств варто розглядати як дієву форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання.

Від дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури настають такі наслідки банкрутства:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції в разі можливості її продажу;

- термін виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- дані про фінансове становище банкрута не вважаються конфіденційними чи комерційною таємницею;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли при проведенні процедур банкрутства, можуть висуватися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом і розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється від роботи і припиняються повноваження власників майна банкрута (якщо це не було зроблено раніше);

- друкуються в пресі повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- призначається ліквідатор, а також члени ліквідаційної комісії.

Поняття банкрутства характеризується кількома різновидами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють такі види банкрутства підприємств.

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну неспроможність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність через реальні втрати використовуваного капіталу.

Катастрофічний рівень втрат капіталу не дає змоги такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого його оголошують банкрутом юридично.

2.Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів є значно більшою, ніж обсяг фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному санаційному управлінні господарюючим суб'єктом зазвичай не призводить до його юридичного банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; завдання ними економічного збитку підприємству у власних інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.

Система черговості задоволення фінансових вимог кредиторів при продажі майна збанкрутілого підприємства така:

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство;

в) витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді і роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- витрати на сплату державного збору,

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство,

- втрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута,

- витрати на повідомлення в засобах масової інформації про поновлення провадження справи про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною,

- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, що керує санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута,

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводи вся за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів,

- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, що керує санацією, ліквідатора).

Перераховані витрати відшкодовує ліквідаційна комісія після реалізації нею частини ліквідаційної маси.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, які виникли із зобов'язань щодо процедури розпорядження майном боржника чи процедури санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги стосовно повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

У процесі розподілу коштів вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів від продажу майна для повного задоволення усіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно до сум вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.

Ліквідаційний баланс - це баланс підприємства-банкрута, складений ліквідаційною комісією після реалізації необхідної частини його активів і повного задоволення усіх вимог кредиторів та переданий до господарського суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи-банкрута. Якщо ж майна підприємства-банкрута вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів, то підприємство вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність (якщо коштів за ліквідаційним балансом достатньо з позицій законодавства для його функціонування в даній організаційно-правовій формі).

Работу выполнил__________________ Работу принял_________________

Дата выполнения__________________ Отметка о зачете_______________

Основные понятия.

Наука об условиях протекания процессов, сопровождающихся изменением энергии, называется термодинамикой.

Термодинамическая система - совокупность изучаемых объектов (веществ, тел), отделенных от окружающей среды физической или мысленной границей.

Система, которая не обменивается с окружающей средой ни веществом, ни энергией, называется изолированной.