Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

для учасників

• обмеженість можливості акумулювати значні за розмірами кошти через неможливість застосування підписки на частки і обмежений рух учасників;

• неможливість відступлення неповністю сплаченої частки;

• загроза виключення з товариства у разі порушення обов'язків перед ним;

• передбачена законом необхідність формувати ревізійну комісію у складі щонайменше трьох учасників товариства, що унеможливлює створення ТОВ у складі двох осіб;

для кредиторів товариства:

• обмеження можливості покриття боргів товариства лише за рахунок майна останнього, усунення від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства його учасників, які повністю сплатили свої частки, й обмеження відповідальності учасників, які не повністю сплатили свої частки, розмірами несплаченої частки; зазначені обставини створюють для кредиторів ТОВ ризик неповного покриття заборгованості товариства.

• уже згадувана належність ЗАТ і ТОВ до об'єднань капіталів, для участі у яких досить зробити лише майновий внесок – сплатити частки або акції (з деякими застереженнями щодо ТОВ, про які вже згадувалося);

• наявність в обох згаданих товариствах основного капіталу, що іменується статутним, мінімальний розмір якого визначається законом; він поділяється на частки (в ЗАТ – акції), розмір яких визначається установчими документами;

• можливість створення згідно зі ст. 1 Закону «Про господарські товариства» (далі – Закон) кількома засновниками (мінімум двома, оскільки, говорячи у множині про осіб, які можуть бути учасниками господарського товариства, цей закон не вказує їхню мінімальну кількість); при цьому засновниками (учасниками) можуть бути фізичні та/або юридичні особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатності;

• обов'язкова наявність у ЗАТ і ТОВ поряд зі статутним фондом резервного (страхового) фонду, якого має становити не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і відрахування до якого мають здійснюватися у розмірі не менше ніж 5 відсотків чистого прибутку товариства (ст. 14 Закону);

• статус юридичної особи, якого за українським законодавством господарські товариства набувають з моменту державної реєстрації;

• відокремленість майна товариств, що належить їм на правах власності, від майна його засновників і учасників (акціонерів), а це своєю чергою зумовлює відокремленість відповідальності товариства ї його учасників (акціонерів) за зобов'язаннями товариства та неможливості зарахування боргу товариства третій особі боргом останньої учаснику (акціонеру) цього товариства і навпаки;

• щодо принципу відповідальності за своїми зобов'язаннями, то у ЗАТ і ТОВ вона обмежується лише наявним у них власним майном, а учасники (акціонери) за борги товариства власним майном не відповідають, а лише ризикують втратити можливість повернення своїх вкладів (вартості своїх акцій) у разі відсутності (недостатності) у товариства коштів (майна) для задоволення вимог кредиторів;

• для обох товариств, що розглядаються, характерним є обмежений рух їхніх учасників: у ТОВ можливе відступлення частки, як правило, іншому учаснику товариства, якщо установчими документами не обумовлено інше; а в ЗАТ акції розподіляються лише серед його засновників, можливість „ відчуження акцій обмежується забороною розповсюджувати їх шляхом підписки та продавати/купувати на біржі;

• ЗАТ і ТОВ відповідно до закону мають діяти на підставі двох установчих документів – установчого договору та статуту, зміст яких визначається законом (статті 4, 37, 51 Закону України “Про господарські товариства” – далі Закону);..

• обидва зазначені товариства мають подібні принципи і органи управління: вищий орган – загальні збори учасників (акціонерів); виконавчий орган – правління (ЗАТ), дирекція чи директор (ТОВ); контролюючий орган – ревізійна комісія;.

• не допускається звільнення акціонерів ЗАТ і учасників ТОВ від повної сплати акцій (часток); строк для повної сплати обмежується одним роком, механізм відповідальності та наслідки за несвоєчасну сплату акцій (часток), згідно зі ст. 33 і ч. 3 ст. 52 Закону, однакові;

• акціонери ЗАТ і учасники ТОВ мають подібні права (ст. 10 закону) і обов'язки (ст. 11 закону);

• припинення діяльності та розподіл коштів (майна) цих товариств при їх ліквідації відбувається в загальному для усіх господарських товариств порядку (статті 19-21 закону);

• обидва види товариств мають право випускати облігації, а також створювати дочірні підприємства, й інші, представництва;

• притаманна відкритим акціонерним товариствам публічність діяльності не обов'язкова для ЗАТ і ТОВ якщо вони не є емітентами облігацій, що пропонуються для відкритого продажу.

Подібність значної частини ознак ЗАТ і ТОВ не виключає, однак, їхньої відмінності. Це зумовлено наявністю у ТОВ окремих рис повного товариства, а отже, і простішою процедурою заснування та функціонування цих товариств, а саме:

• якщо правове становище ТОВ визначається передусім Законом України “Про господарські товариства”, а також Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, то діяльність ЗАТ у зв'язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”;

• належність ТОВ до об'єднань капіталів певною мірою умовна, оскільки в ньому поєднуються риси акціонерного та повного товариств, а, отже, присутні елементи останнього (обов'язкова участь учасників у зборах, на яких вирішуються питання, що потребують одностайності);

• у ЗАТ номінальна вартість акцій як найдрібніших часток статутного фонду має бути однаковою; у ТОВ же розмір часток учасників визначається установчими документами і може бути будь-яким;

• ЗАТ і ТОВ відрізняються також мінімальним розміром статутного фонду: в першому він має бути еквівалентним 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент заснування товариства, а в другому 100 мінімальним заробітним платам;

• Статутний капітал ЗАТ на момент скликання установчих зборів має бути сплачений не менше ніж на 50 (ст.31), а. у ТОВ на момент його реєстрації – не менш як 30 відсотків (ч. 2 ст. 52 Закону);

• частка акціонера у ЗАТ визначається кількість акцій, що йому належать, а частка учасника ТОВ - установчими документами (найчастіше у відсотках до розміру статутного фонду);

• якщо майнова участь акціонера в АТ обмежується повною сплатою акцій, то в ТОВ може бути передбачена (установчими документами чи рішенням зборів учасників) сплата додаткових внесків;

• на відміну від АТ грошова оцінка не грошових внесків учасників ТОВ має затверджуватися всіма учасниками (це має фіксуватися в установчому договорі та статуті товариства) і тому тут небезпека завищення такої оцінки значно менша;

• деякі відмінності у змісті установчих документів: статут ЗАТ, крім загальних для усіх господарських товариств відомостей, має містити також інформацію про акції: їхню номінальну вартість, види, кількість; наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій (ст. 37 Закону), а установчі документи ТОВ – відомості про розмір часток кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів (ч. 1 ст. 51 Закону);

1.3.

На сучасному ринку дуже багато закладів ресторанного господарства з різноманітними додатковими послугами та організаціями дозвілля і щоб створити свій бізнес потрібно щось особливо нове та цікаве, якого ще немає на ринку або ж є але в зародженні.

Саме за цих умов створення закладу ресторанного господарства з переглядом кіно є доцільним та прибутковим. Це щось нове, поєднання такого собі міні кінотеатру з послугами харчування за доступними цінами. Споживач тепер буде думати, чи йти йому в кінотеатр за певну плату чи прийти в заклад харчування і заплатити за споживання страв і в той же час безкоштовно переглянути цікавий фільм.

Сеанси кіно будуть розміщені по жанрам в такому порядку,щоб і діти і дорослі змогли провести своє дозвілля. Для дітей буде виділена окрема кімата. В закладі будуть не тільки звичні нам жанри типу фантастики, драми та комедій. Будуть представленні увазі споживача авторські психологічні, документальні, старі та німі фільми, фільми на іноземних мовах для цінителів оригінального кіно.

Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі - прокатне посвідчення) запроваджено з метою регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів.

Прокатне посвідчення видається Держкіно юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб'єктом підприємницької діяльності, за формою згідно з додатком 1.

Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами (далі - фільми), будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, відеоустановкам (далі - кіновидовищні заклади), прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню (далі - відеотелезаклади), незалежно від форми власності.

Для одержання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:

а) заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначаються назва фільму мовою оригіналу та українською мовою, країна і студія-виробник, рік випуску;

б) нотаріально засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, які підтверджують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав. До копій документів, складених іноземною мовою, додаються засвідчені копії цих документів у перекладі на українську мову;

в) коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;

г) фільмокопію на кіноплівці - для власників кінотеатральних прав, на інших носіях - для власників телевізійних прав, прав домашнього відео, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою на території України суб'єктом господарювання, який виробляє товари, виконує роботи та надає послуги на території України. { Підпункт "г" пункту 6 в редакції Постанови КМ N 20 (20-2006-п) від 16.01.2006; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 551 (551-2010-п) від 21.06.2010 }

Розгляд заяви, прийняття рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видача прокатного посвідчення здійснюється протягом 10 робочих днів з дня подання власником відповідних прав на фільм документів і матеріалів, зазначених у пункті 6 цього Положення. У разі позитивного рішення Держкіно присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення. { Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 168 (168-2012-п) від 01.02.2012 }

Під час державної реєстрації для кожного фільму встановлюється один з таких індексів, що визначає глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму:

індекси фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії:

"ДА" - дитяча аудиторія;

"ЗА" - загальна аудиторія;

індекси фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії:

"14" - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється;

"16" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;

"18" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;

"Х21" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року.

Індекс фільму зазначається у прокатному посвідченні.

Не потребують державної реєстрації та видачі прокатного посвідчення:

- фільми, створені для відомчого розповсюдження і демонстрування, та фільми, що демонструються на некомерційних і професійних показах, організованих творчими спілками, вищими навчальними кінотеатральними закладами;

- фільми, що демонструються на міжнародних кінофестивалях, які проводяться в Україні за погодженням з Держкіно;

-кіно- і відеопродукція із записами театральних вистав, концертів, інформаційних, музичних, розважальних, спортивних, навчальних програм і реклами.

За видачу прокатного посвідчення справляється плата у таких розмірах (гривень):

на право розповсюдження, демонстрування

-кінотеатральне право 80

право домашнього відео:

- за один художній фільм, телесеріал 80

- за один повнометражний документальний, 30

науково-просвітницький або інший неігровий

фільм та (або) за програму таких фільмів

- за один повнометражний анімаційний фільм 30

та (або) за одну повнометражну програму

анімаційних фільмів

-право публічного комерційного відео за 80

один фільм (одну серію)

телевізійне право:

- за один художній фільм (одну серію) 80

- за один повнометражний документальний, 41

науково-просвітницький та інший

неігровий фільм тривалістю 50 хвилин

- за один художній телефільм (до 5 серій) 82

- за один художній телефільм:

- з 5 до 20 серій 163,2

- більше 20 серій 170

- за один повнометражний документальний, 41

науково-просвітницький та інший

неігровий телефільм (одну серію

тривалістю 50 хвилин)

за одну повнометражну програму 30

анімаційних фільмів тривалістю 50 хвилин

Кожному власнику відповідних прав на фільм видається 10 примірників прокатного посвідчення за плату, визначену в пункті 15 цього Положення. Додаткова кількість прокатних посвідчень видається із справлянням плати у розмірі 0,02 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний додатковий примірник.

Плата за видачу прокатного посвідчення на фільми, вироблені в Україні (крім фільмів з індексом "Х21"), не справляється.

За видачу прокатного посвідчення на фільми з індексом "Х21" розмір плати, визначений у пункті 15 цього Положення, збільшується на 50 відсотків.

Плата за видачу прокатного посвідчення зменшується:

- на 30 відсотків - на фільми-призери міжнародних і національних фестивалів, лауреати кінематографічних та мистецьких премій (крім фільмів з індексом "Х21");

- на 50 відсотків - на фільми іноземного виробництва, дубльовані, озвучені або субтитровані українською мовою (крім фільмів з індексом "Х21");

-на 50 відсотків - на фільми, створені спеціально для дітей та юнацтва, в тому числі анімаційні.

Ставка робитиметься на тому, що споживач приходитиме на перегляд фільму і в той же час замовлятиме з меню закладу, яке матиме середні ціни, доступні для всіх.

В літній час перегляди кіно будуть переноситися на вулицю, на літню площадку. Меню буде змінюватися по сезонно, а також постійні новинки та акції,щоб утримати свого споживача та привернути увагу інших.

При створенні такого закладу, потрібен інвестор. Що в даний час є зручним та розповсюдженим веденням бізнесу.

Інвестиційна діяльність позитивно впливає на розвиток та становлення підприємств всіх галузей, особливо на ті, які тільки розпочинають свою діяльність.

Ця тема актуальна тим, що на сьогоднішній день жодна організація, жодне підприємство не може існувати, не застосовуючи інвестиції у своїй діяльності вітчизняних чи іноземних партнерів, фірм.

Метою даного дослідження є визначення основних засад та проблем інвестиційного процесу з точки зору інвестора.

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Інвестиційний процес – це процес вкладання юридичною або фізичною особою власних коштів, матеріальних та нематеріальних активів в інше майно фірм, організацій, компаній, які функціонують у різних сферах діяльності, тобто вкладаються інвестиції в будівельні сфери, цінні папери, науку та техніку,електроенергетику та ін.

Інвестором є суб’єкт, який вкладає кошти в об’єкти інвестування.

Суб’єктами інвестиційного процесу можуть бути юридичні та фізичні особи України, органи державної влади, громадяни інших країн.

Об’єктами натомість є майно, підприємства, в які вкладаються інвестиції з метою отримання прибутку.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації.

А саме інвестори вибирають об’єкт для їх майбутнього інвестування, встановлюють обсяги і строки інвестування, купують об’єкт, отримують прибуток, внаслідок чого відбувається зростання вартості активів в декілька разів.

Інвестиційний процес має також проблеми у своєму розвитку, вирішенням яких у різні часи займалися такі відомі вітчизняні вчені, як А.Г. Загородній, Ю.І. Стадницький, Б.М.Щукін та інші.

Різні дослідники і вчені по своєму визначали основні принципи інвестування та напрями інвестиційної політики в Україні.

Під час інвестування власники більш розвинених та відомих фірм намагаються вкладати свої кошти в розвиток підприємств, які тільки відкриваються і ще не можуть покривати свої витрати та збитки самостійно і тому не можуть само реалізуватися і складати гідну конкуренцію інших. Або вкладають їх особливо у ті, які займаються розробленнями в галузі науково-технічного прогресу. Ще кошти вкладаються у занедбані компанії, або у ті, які є банкротами або ж наближаються до цього.

Інвестори вкладають свої кошти лише з однією ціллю: щоб через деякий час отримати їх, але коли вже їх вартість зросте, тобто коли вона збільшиться в декілька десятків раз.

Інвестиційний процес є вигідним, з однієї сторони, для самого інвестора, а з іншої - і для того, в кого ці кошти будуть вкладатися.

Розглядаючи дослідження А.Г. Загороднього та Ю.І. Стадницького [1] можна зробити висновок, що інвестиційний процес дотримується таких принципів у своїй діяльності, а саме необхідності визнання всіх довготермінових циклів, їх взаємодії, формуванні ринкових важелів в інвестиційній сфері і в інших галузях господарства.

Натомість у дослідженнях Б.М.Щукіна [2] можна виділити, що основними напрямами інвестиційної політики, яка тільки починає розвиватися і правильно функціонувати, в Україні є виділення коштів на потреби соціальної сфери, формування надійних інвестиційних джерел з власних коштів підприємств.

Перехід до нових принципів фінансування, з точки зору інвесторів, дозволить створювати ринок підрядних робіт для будівельників, малярів, прискорювати темпи розвитку промисловості і вибуття застарілого обладнання із підприємств, залучення іноземних інвестицій та отримання кредитів а також, в першу чергу, розвиток галузей, які визначають науково-технічний прогрес.

В наш час інвесторам більше уваги треба приділяти розвитку паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, розвитку видобутку газу та нафти на території нашої країни, а також розвитку альтернативних джерел енергії, тобто енергії сонця, вітру, води, використовуючи сонячні батареї, млини та інш.

Вони вважають, що гроші, тобто інвестиції, треба вкладати і ті галузі, які є мало відомі, але які є цікавими і необхідними і які мають перспективи на подальший розвиток і становлення.

Проведене дослідження дозволило зробити висновки, що інвестиційний процес, а саме сам інвестор, впливає безпосередньо на розвиток як нових підприємств, так і тих, що впроваджують на діючих підприємствах нові інвестиційні проекти. Проте інвестори за своїм походженням доволі різні, мають різні цілі, обсяги вкладень, тому основою методики співпраці з інвесторами мають бути саме інформаційно-аналітичні системи прийняття інвестиційних рішень, які за правильною організацією можуть бути використані як інвестором так і підприємством для прийняття ефективних інвестиційних рішень на всіх стадіях та етапах життєвого циклу інвестиційного проекту.

1.4.

Конкурентоспроможність, як відомо дає поштовх до розвитку та удосконалення. Тому якщо зявляється новий заклад ресторанного господарства з абсолютно новими послугами та цікавинками, то за ним зявляється другий, потім третій. Немає нічого особливо та ексклюзивно нового. В цьому і сутність конкуренції – не стояти на місці, а розвиватися і постійно зацікавлювати свого споживача.

В Києві, за останніми даними, є два заклади ресторанного господарства, які проводять трансляцію кіно.

Арт-ресторан «Шляпа» знаходиться на вулиці Горького 14.

зібрала під своїми широкими полями три зали: основний, банкетний і караоке-кінотеатр. Вони відмінно підійдуть для банкетів, веселих вечірок, зустрічей з друзями, корпоративного свята, приємного уїкенду, відвідини живих концертів, романтичного побачення, світського життя, весілля, вечері з діловими партнерами.

__

Кінопобачення & Кінопоседеньки!

Перегляд улюбленого фільму з коханою людиною або другом в кінозалі, в якому нікого більше не буде. Кінозал знаходиться в окремому залі в Арт-ресторані «Шляпа» в самому центрі міста. Затишний зал з м'якими диванчиками, пуфами, великим екраном 3 на 5 метрів і потужною сучасною акустичною системою 5.1 JBL. Приємно доповнить Ваше дозвілля смачна кухня ресторану складена зі світових хітів, а також ніжні десерти або домашнє морозиво під акомпонемент перлин винної колекції за цінами маркету Good Wine. Ми підготували для Вас і меню під настрій Вашого фільму! Яке сьогодні у Вас настрій? Французьке? Американське? А може італійське?;) Відмінний варіант романтичного побачення і дружніх кінопосиденьок! Насолодитися улюбленим фільмом ви зможете з фільмотеки ресторану або попередньо замовивши бажаний фільм (можна принести фільм з собою на флешці).

Замовляйте столики завчасно, послуга популярна.

Ваш, Арт-ресторан «Шляпа»

---

Ресторан японської та азіатської кухні «Таки-Маки» Київ, вул. Лугова, 12, ТРЦ "Караван"

Відтепер в улюбленому киянами ресторані Такі-Макі в затишному VIP-залі у гостей є можливість насолоджуватися переглядом улюблених фільмів і мультиків в колі друзів і близьких на великому екрані. Ви можете вибрати будь-який фільм з нашої колекції або принести свої диски. Відпочивайте і їжте по-азіатські! Послуга абсолютно безкоштовна! Вам необхідно тільки заздалегідь зарезервувати VIP-зал по телефону.

1.5

Корпоративна або загальна стратегія підприємства визначає загальний напрямок його діяльності, формується його вищим керівництвом і передбачає три основні завдання:

а) сформувати (вибрати) власне головний напрямок діяльності підприємства і його стратегічних одиниць

бізнесу (СОБ);

б) визначити (встановити) конкретну роль кожної СОБ і кожного його підрозділу у реалізації корпоративної стратегії;

в) визначити розміри і способи розподілу ресурсів (інвестицій) між СОБ та іншими підрозділами.

В мультибізнесових підприємствах корпоративну (загальну) стратегію називають ще портфельною (див. 1.3). Корпоративна (загальна) стратегія тісно пов'язана з конкурентною (бізнесовою, діловою), яку власне визначає, а остання забезпечує реалізацію першої.

В однобізнесових підприємствах ці два види стратегії об'єднуються - корпоративна є одночасно і конкурентною (чи навпаки).

Базові корпоративні стратегії

Корпоративна стратегія в однобізнесовому підприємстві (як і стратегія кожної СОБ у мультибізнесовому) набирає одного з наступних типів базових стратегій:

-стратегія зростання (розвитку);

-стратегія стабілізації (обмеженого зростання);

-стратегія виживання (скорочення);

-стратегія побудована на комбінаціях перерахованих

-стратегій (в мультибізнесовому підприємстві).

Стратегія зростання (розвитку) обирається базовою корпоративною стратегією в тому разі, коли підприємство чи його стратегічна одиниця бізнесу (СОБ) намагаються використати можливості зовнішнього середовища і власні сильні сторони для збільшення підприємства, тобто нарощування обсягів продаж, переважно шляхом проникнення на нові ринки і їх захоплення та підвищення показників ефективності виробництва.

Така стратегія найбільш ефективна в галузях, що динамічно розвиваються із швидкозмінною технологією, коли продукція підприємства чи СОБ знаходиться на стадіях виходу на ринок або розвитку у життєвому циклі товару.

Способи здійснення стратегії зростання:

- поглинання конкуруючих (і не тільки) фірм через придбання контрольного пакету акцій;

- злиття - об'єднання на приблизно рівних засадах в одне підприємство;

- створення спільного підприємства (СП) - об'єднання частини капіталів підприємств з метою реалізації спільного взаємовигідного проекту.

Типи стратегыъ зростання:

Стратегії концентрованого зростання. До них зазвичай належать:

—стратегія посилення позиції на ринку (при даній стратегії підприємство намагається зайняти найліпші позиції з даним продуктом і на даному ринку);

—стратегія розвитку ринку (коли підприємство шукає нові ринки збуту для продукту, який вже добре себе зарекомендував на інших ринках);

—стратегія розвитку продукту (на вже завойованих ринках відбувається удосконалення продукту за рахунок модернізації, модифікації тощо).

Стратегії інтегрованого зростання. Серед них основними є такі:

—стратегія вертикальної інтеграції «зворотна» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підпри-ємствами-постачальниками);

—стратегія вертикальної інтеграції «вперед» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами збутової мережі);

—стратегія горизонтальної інтеграції (передбачає, що підприємство об'єднує свою діяльність з іншими підприємствами, від яких дане підприємство ані функціонально, ані організаційно не залежить).

Стратегії диверсифікованого зростання. Серед них варті першочергової уваги:

— стратегія центрованої диверсифікації (існуючий бізнес залишається у центрі уваги підприємства, а новий виникає на основі можливостей вже засвоєного ринку, існуючих технологій, а також залежить від інших сильних сторін підприємства);

— стратегія конгломератної диверсифікації (підприємство розширює свою діяльність за рахунок засвоєння виробництва продуктів, які раніше не випускались і є характерними для інших галузей виробництва);

— стратегія горизонтальної диверсифікації (передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, а це вимагає нових технологій, що відрізняються від вже існуючих).

** Стратегічні альтернативи

В процесі формування корпоративної стратегії, в рамках її трьох базових типів, викристалізовуються різні варіанти стратегічного розвитку підприємства чи СОБ. Ці варіанти називають стратегічними альтернативами, з яких і вибирається майбутня стратегія (табл.. 5.1.).

Стратегічні альтернативи - це можливі варіанти розвитку підприємства чи СОБ в рамках кожної із трьох базових корпоративних стратегій: зростання, стабілізації, скорочення

Слід відмітити, що відповідність стратегічних альтернатив базовій стратегії не потрібно сприймати як незмінну: вони можуть „перехрещуватись». І все-таки кожна із базових корпоративних стратегій має безліч альтернативних варіантів реалізації. В свою чергу, стратегічні альтернативи реалізуються через набір заходів, при якому по кожному із заходів і в цілому по кожному напрямку доцільно визначати затрати (обсяги інвес­тування) і очікуваний економічний ефект.

Зокрема, стратегічні альтернативи, що входять до стратегії зростання можуть передбачати наступне:

Стратегічна альтернатива „інтенсифікація» передбачає реалізацію системи заходів по розширенню виробництва і підвищенню його ефективності за рахунок кращого використання наявних ресурсів, а не за рахунок їх додаткового залучення, що характерно для екстенсивного шляху розвитку.

Диверсифікація передбачає вихід діяльності підприємства за рамки існуючого основного бізнесу (нові товари і нові ринки), а також розширення асортименту товару за рахунок освоєння його нових модифікацій.

Стратегічна альтернатива „інтеграція» передбачає розширення діяльності підприємства в сторону постачальників, конкурентів, різних посередників, продавців тощо, шляхом поглинання, злиття, створення спільного бізнесу. Відповідно інтеграційні стратегії можуть набирати наступні види:

- «інтеграція назад» полягає у посиленні контролю за вхідними каналами (забезпечення ресурсами);

- «інтеграція вперед» передбачає посилення контролю над вихідними ми каналами (збут товару);

- «інтеграція по горизонталі» дозволяє здійснювати контроль над конкурентами.

Стратегічна альтернатива „техніко-технологічний розвиток» є обов'язковою умовою реалізації стратегії зростання і передбачає інноваційну діяльність по розробці і впровадженню нових видів продукції, послуг, технологій, організаційних форм тощо.

На основі базової корпоративної стратегії і вибраних її альтернатив розробляються конкурентні (бізнесові) та функціональні стратегії.

Будь-яка стратегія має певні стадії розвитку, на кожній з яких підприємство планує певний перелік заходів. Так, для стратегій зростання виокремлюємо:

I стадія — планування. Визначаються можливості отримання доходу, аналізується ефективність використання всіх видів ресурсів.

II стадія — початкова. Визначаються та ліквідуються «вузькі місця» у реалізації конкретних проектів, що веде до збільшення обсягу продажу.

III стадія — проникнення. У результаті проникнення підприємства на ринки збуту зростають обсяги продажу та доходи, з'являються конкурентні переваги.

IV стадія — прискореного зростання. Швидко зростає обсяг продажу та доходів. Темпи зростання доходів випереджають темпи зростання продажу. З'являються негативні тенденції: зростають витрати ресурсів, у т.ч. збільшення управлінського персоналу. Частка ринку наближається до максимальної.

V стадія — уповільнення зростання. Знижується швидкість зростання обсягів продажу та доходів. Настає період стагнації. Підприємству необхідно перейти до політики жорсткої економії. Можливе закриття певних виробництв. Слід переглянути загальнокорпоративні стратегії.