Читайте также:
|
У дошкільному віці виникає і активно розвивається воля дитини, що виявляється у заучуванні та усвідомленні рухів, становленні основних етапів вольової дії, оволодінні дитиною своєю поведінкою, свідомому управлінні своєю діяльністю, вмінні планувати, підпорядковувати дії досягненню мети і контролювати їх, вдосконалювати зусилля, переборювати перешкоди тощо.
Воля - властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх ДІЙ), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.
Передумови її формуються з виникненням перших цілеспрямованих дій (хапальні рухи, предметні дії) і поєднанням їх із мовленням.
Вона залежить від уміння керувати власними емоціями, бажаннями, потребами, намірами. Мимовільна поведінка базується на звичках і регулюється ситуацією, а довільна здійснюється всупереч звичкам і пов'язана з вольовим зусиллям.
У дошкільний період воля проходить важливий етап свого розвитку у зв'язку з підготовкою до навчання і праці; виникають і формуються вольові дії, змінюється її роль у поведінці, яка набуває довільного характеру, виникає саморегуляція власної діяльності дитини.
Особливості розвитку вольових дій дошкільників
Одним із перших проявів волі е розвиток довільних рухів. У молодших дошкільників вони ще недостатньо координовані, їм важко сидіти, дотримуючись однієї пози. Для цього спочатку малюку необхідно здійснювати зоровий контроль за положенням своїх рук і ніг, пізніше вони це здійснюють на основі м'язових відчуттів.
Розвиток довільних дій відбувається у процесі наслідування, яке включає такі етапи:
1) попереднє орієнтування. У результаті спостережень дитини за діями дорослого, інших дітей у неї формується образ необхідних дій;
2) здійснення показаних малюку рухів, доведення їх до певної досконалості, порівняння рухів із зразком.
Регулятором довільних дій є сенсомоторний образ.
Успішність засвоєння довільних дій залежить від її ус-відомленння. 2-річна дитина усвідомлює результат дії, однак ще не знає, який спосіб дії і окремі рухи слід зробити для його досягнення. Молодші дошкільники усвідомлюють результат і спосіб дії з предметом, але також ще не осмислюють окремих операцій. Середні дошкільники здатні розуміти власні рухи, навмисно відтворюють їх під час повторення дій з предметом. У старшому дошкільному віці рухи стають об'єктом свідомої вольової діяльності.
Дитина у дошкільному віці вчиться досягати мети, переборюючи труднощі, оволодіває вмінням контролювати свою позу, сидіти спокійно на заняттях, починає управляти своїми сприйманням, пам'яттю, мисленням. Приблизно в 4 роки вона починає ставити перед собою спеціальну мету (наприклад, запам'ятати доручення дорослого, віршик); у середньому і старшому дошкільному віці - намагається творчо підходити до розв'язання завдань, пропонує різні варіанти, послідовно переходить від одного етапу до іншого.
У дошкільному дитинстві змінюються не лише вольові дії, а і їх роль у поведінці дитини. Волю у молодшому дошкільному віці становлять Імпульсивні вчинки, вона проявляється лише за особливо сприятливих обставин. Кількість вольових проявів збільшується, але вони ще не є вирішальними у поведінці. Тільки у старшому дошкільному віці дитина здатна до тривалих вольових зусиль, хоча ще значно поступається школярам.
Отже, в дошкільному віці виникають і розвиваються вольові дії, основними напрямами розвитку яких є: розвиток їх цілеспрямованості; встановлення відношень між метою дій і їх мотивам; посилення регулювальної ролі мовлення у їх виконанні.
Розвиток цілеспрямованості вольових дій
Виконання цілеспрямованих дій спостерігається вже у немовлячому віці, наприклад, коли дитина ставить мету підповзти до іграшки. Ця цілеспрямованість ще не робить дію вольовою, адже дитину приваблює предмет, а справжня вольова дія відбувається на основі самостійно поставленої мети, яку сформулювала інша людина (батьки, вихователі, ровесники).
Цілеспрямованість починає формуватися у ранньому віці, проявляючись здебільшого у постановці, а не у досягненні мети, доведенні справи до кінця. Часто зовнішні обставини відволікають дитину, спричинюють її відмову від мети. Лише у дошкільному віці діти починають виявляти вміння тривалий час діяти відповідно до мети. Здатність дошкільників утримувати її залежить від складності завдання і тривалості його виконання. Наприклад, жодна 4-річна дитина не змогла заповнити у певному порядку різнокольоровими фішками 156 клітинок шахової дошки, однак це завдання виявилося під силу багатьом 5-6-річ-ним дошкільникам. Зменшення кількості клітинок до 64 зробило завдання посильним і для 4-річних дітей. Непросто дається дітям завдання, яке вимагає складної системи дій (наклеювання різних за розміром геометричних фігур за певним малюнком). Як правило, вони потребують нагадувань, порад про те, що потрібно робити на кожному етапі. Розчленування завдання на послідовні етапи, своєчасні нагадування про способи досягнення мети допомагають дитині організувати свої дії, підвищують їх цілеспрямованість, формують уміння виконувати їх самостійно і послідовно.
Велике значення для формування цілеспрямованості мають успіхи і невдачі при виконанні дій. На подолання труднощів і тривалість збереження мети молодшими дошкільниками вони ще істотно не впливають. Невдачі їх не засмучують, у них ще не відбувається внутрішня боротьба мотивів. Однак уже у середньому дошкільному віці невдачі в діяльності позбавляють дітей стимулу у досягненні мети, тому якщо діяльність успішна, діти намагаються довести роботу до завершення. Боротьби мотивів на цьому
життєвому етапі ще немає. Лише у старшому дошкільному ВІЦІ виникає прагнення перебороти труднощі. За оптимального розвитку подій діти доводять справу до кінця, невдачі псують їм настрій" породжують боротьбу мотивів. У подоланні труднощів багато старших дошкільників виявляють значно вищий рівень цілеспрямованості, характерний для дітей шкільного віку.
Встановлення відношень між метою дій і їх мотивами
Розвиток волі дитини пов'язаний зі зміною мотивів поведінки, формуванням їх підпорядкованості. З появою цілеспрямованості на перший план виходять найважливіші для дитини мотиви, внаслідок чого вона свідомо, не відволікаючись, досягає поставленої мети. Серед них особливе місце починають займати суспільні мотиви (бажання захистити малюка, поділитися Іграшкою, бути схожим на героя казки).
Під впливом виховання дитина оволодіває вмінням підпорядковувати свої дії віддаленим від мети мотивам, зокрема суспільного характеру (зробити подарунок малюкам, мамі). Однак у порівняно складній і тривалій діяльності дошкільники середнього і навіть старшого віку пам'ятають про мотив і підпорядковують йому свої дії лише у присутності дорослого, який запропонував завдання. Якщо дорослий виходить з приміщення, вони беруться за дії, що не відповідають завданню, або зовсім перестають їх виконувати. Це зумовлено сприйняттям дітьми дорослого як представника тих осіб, для яких виконується завдання. Залишені на самоті, вони швидко втрачають мотив, перестають про нього думати. Та якщо дорослий виходить, залишаючи замість себе одного-двох дітей виконувати його роль, робота продовжується на тому самому рівні. Аналогічну роль виконує і залишений на столі дорослим предмет, який нагадуватиме дітям про мету роботи. Це свідчить, що підпорядкування дії віддаленим мотивам, встановлення зв'язку між ними і метою (безпосереднім результатом дії) у дошкільному віці є ще недостатньо сформованим і вимагає підкріплення зовнішніми обставинами.
Особливого прояву волі дитини потребують ситуації, у яких збігаються два різноспрямовані мотиви, що породжує необхідність обирати між двома можливими рішеннями. У такій ситуації вибору неминуча боротьба мотивів, яка закінчується перемогою одного з них.
Діти раннього віку вже можуть переживати внутрішні конфлікти у зв'язку з протистоянням спонук. Однак найчастіше вони діють без свідомого вибору, під впливом сильнішої спонуки. Наприклад, за необхідності вибрати з кількох іграшок ту, що найбільше подобається, дитина розглядає їх, довго вагається, нарешті, вибирає. Коли дитині пропонують перейти з вибраною іграшкою до іншої кімнати, вона може, поклавши її на місце, знову поспіхом перебирати всі інші.
Інакше в аналогічній ситуації поводяться діти дошкільного віку. Навіть молодші дошкільники свідомо вибирають іграшку, обґрунтовують свій вибір і без особливих вагань беруть те, чого у них на той момент немає, а вони хотіли б мати. Це означає, що дошкільники вже здатні зважити свої спонукання, свідомо віддавати перевагу одному з них. Таку розсудливість вони виявляють лише у найпростіших випадках, за необхідності здійснити вибір між однорідними бажаннями (взяти ту чи іншу іграшку). Значно важче їм дається раціональне рішення, якщо у ситуації збігаються доступні моральні норми, правила поведінки і ситуативні бажання. Наприклад, молодші дошкільники, як і діти раннього віку, ще не можуть перебороти бажання роздивлятися привабливий для них об'єкт, навіть якщо це суворо заборонялося дорослими. Однак із цим легко справляються 3-4-річні діти. Під впливом дорослих у них можуть сформуватися наміри відповідно поводити себе: не просити в магазині купити іграшки, не вимагати місця в автобусі, ділитися іграшками з іншими дітьми тощо, придушуючи в собі імпульсивні бажання.
Можливості раціонального вибору суттєво розширюються у старшому дошкільному віці. Основою їх є підпорядкування мотивів, унаслідок чого рішення обумовлюється не сильнішим, а важливішим мотивом. Це стимулює розвиток самовладання, уміння стримувати ситуативні бажання, почуття та їхні прояви, зміцнює волю дитини. Однак і у старшого дошкільника вольові дії, пов'язані з вибором, боротьбою мотивів, не завжди вирішуються на користь більш значущого мотиву. Це залежить від індивідуальних особливостей дитини, ситуації, у якій відбувається вибір, присутності дорослих людей, однолітків та їх оцінки. Дитина, залишившись наодинці, значно рідше стримує свої безпосередні спонукання, ніж перебуваючи серед однолітків або дорослих.
Посилення регулювальної ролі мовлення у виконанні дій
Виконання вольових дій залежить від мовного планування і мовної регуляції. У формі слів дитина формулює для себе завдання, обговорює можливі рішення під час боротьби мотивів, нагадує собі, для чого вона виконує дію, примушує себе досягати мети. Мовлення не відразу виконує у поведінці дитини регулювальну роль. Дитина оволодіває вмінням словесно спрямовувати і регулювати власні дії, застосовуючи форми управління поведінкою, які до неї застосовували дорослі. У процесі спілкування з ними і спільної діяльності дитина вчиться здійснювати дії або відмовлятися від них за словесною вказівкою.
У ранньому дошкільному віці дитина, добре розуміючи мовлення, використовуючи його у спілкуванні, ще не вміє виконувати за словесною інструкцією складні дії. Вказівки дорослого можуть спонукати дошкільника почати дію або зупинити. Мовлення дитини лише супроводжує дії і виражає їх результати, але ще не планує і не регулює їх. Дитина може позначити словами мету дії (намалювати м'ячик, побудувати будинок), однак не пояснить словесно, як її виконуватиме.
Для дитини середнього дошкільного віку мовні вказівки дорослих набувають стійкішого значення. Отримавши інструкцію і зрозумівши її, дитина відразу правильно виконує дії, починає застосовувати власне мовлення для їх планування ("Буду малювати зелений луг. Спочатку намалюю травичку, а потім квіточки") і керівництва ними. Спрямовуючи власні дії, вона, як правило, говорить уголос. Однак мовне регулювання їх ще недосконале.
Старші дошкільники вже здатні виконувати складні мовні інструкції дорослих. У словесному плануванні власних дій вони здебільшого не використовують мовлення вголос, а складають план і керують своїми діями подумки. Проте у важких випадках, які вимагають, наприклад, стримування сильних бажань, діти часто промовляють вголос.
Подолання труднощів у виконанні вольової дії відображається у свідомому вольовому зусиллі. Воля е реакцією на перешкоду. Безпосередньою передумовою вольового зусилля є усвідомлення перешкоди внаслідок розуміння ситуації, усвідомлення мети і засобів її досягнення.
Особистісний аспект розвитку волі дошкільників
Воля є складною інтегративною системою, яка охоплює не лише свідомо поставлені цілі, а й емоційну пам'ять, уяву, моральні та інші почуття, поєднання яких дає змогу людині керувати своєю поведінкою. її розвиток обумовлений розвитком усіх інших психічних процесів. Воля належить до механізму виникнення психологічних новоутворень у межах перебудови окремих функцій (перехід мимовільної пам'яті, мимовільного сприймання у довільні), до функціональної системи (єдність різних психічних процесів). Із психологічного погляду вона є перетворенням мовлення у виконання дії. Вольова дія також безпосередньо пов'язана з мисленням.
Прояви цілеспрямованості і наполегливості, як свідчать дослідження, залежать від рівня розвитку мислительної діяльності дітей. Чим успішніше дитина аналізує, порівнює, узагальнює, тим довше вона прагне до мети, втримує її у полі зору і здійснює зусилля. Зв'язок наполегливості і цілеспрямованості з пізнавальними процесами зумовлений детермінованістю волі зовнішніми умовами. Для успішної діяльності, подолання перешкод необхідно пізнати закономірності об'єктивної дійсності.
Розвитку цілеспрямованості сприяють уміння сприймати поставлене завдання, аналізувати його, знаходити найдоцільніші способи розв'язання, обдумувати план дій, доводити розпочату справу до кінця, переборюючи труднощі.
Необхідною умовою виникнення волі є певний рівень розвитку самосвідомості.
Наприкінці раннього дитинства виникає потреба у самостійності, яка виражається вимогою: "я сам". Для її задоволення дитина здатна на значні зусилля. Якщо виховні впливи дорослого не відповідають можливостям, не враховують зміни в особистості дитини, виникає суперечність між новими можливостями й існуючим способом життя, яка виражається у негативізмі, невмотивованій протидії впливам дорослого. Такі прояви притаманні дітям, яких звільняють від вольових зусиль або яким пред'являють занадто високі вимоги.
Завдяки самосвідомості в дитини відбувається формування образу-мети, образу-моделі дії, у яких поєднуються потреби, мотиви, цілі, моральні й естетичні уявлення. Однією з функцій самосвідомості є співвіднесення імпульсивних потягів з моральними принципами поведінки. За допомогою волі особистість контролює, регулює свої дії і вчинки. Щодо цього К. Ушинський зауважував: "Чим сильніша самосвідомість, тим сильніше самовладання, яке з неї витікає".
Усвідомлення себе як суб'єкта діяльності породжує в дошкільника прагнення до самостійності, а також бажання діяти відповідно до вимог дорослих, бути "як усі". Дорослі ставлять дитині вимоги, а вона, в свою чергу, щоб бути визнаною, прагне виконувати їх. Це прагнення стає потребою дошкільника, яку він задовольняє завдяки своїй вольовій поведінці.
У дошкільному віці дитині для регуляції своєї поведінки потрібна зовнішня опора. Нею є виконання ролі у грі, під час якої правила адресуються дошкільнику не прямо, а через роль. Тому він легко дотримується правил у сюжетно-рольовій грі, хоч може порушувати їх у житті. Усвідомлення правил особистісної (не рольової) поведінки починається у дитини з 4-х років, насамперед в іграх із правилами, коли вона починає розуміти, що недотримання правил унеможливлює результат, позбавляє гру сенсу. Тоді вона починає мислити про те, як слід себе поводити. у
Розвиток довільності пов'язаний з усвідомленням дитиною окремих компонентів діяльності і себе у ній. 4-річна дитина розрізняє об'єкт діяльності і мету його перетворення; 5-річна - розуміє взаємообумовленість різних компонентів діяльності, виокремлює мету, об'єкти і способи дії з ними, 6-річна - використовує узагальнений досвід діяльності.
Про сформованість довільних дій можна робити висновки насамперед з активності й ініціативності самої дитини, яка не лише виконує вказівки вихователя ("Іди мити руки", "Прибери іграшки", "Намалюй кішку"), а й самоініціативно діє ("Підемо пограємося", "Давай водити хоровод").
Довільна поведінка - поведінка, організована за власними правилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в суспільстві.
Показником довільності є відносна незалежність дошкільника від дорослого у постановці мети, плануванні й організації своїх дій, усвідомленні себе не виконавцем, а діячем. Адже часто дитина, мотивуючи необхідність дотримуватися моральної норми вимогою дорослого, легко її порушує у самостійній діяльності, за відсутності зовнішнього контролю, що свідчить про несформованість внутрішнього механізму регуляції своїх дій. Довільність передбачає і вміння надати смислу своїм діям, врахувати набутий досвід. Діти, які уявляють радість мами від виготовленого ними подарунка, охочіше і легше доводять роботу до кінця.
У дошкільному віці на основі самооцінки, самоконтролю виникає саморегуляція власної діяльності. Передумови контролю за своєю поведінкою формуються у переддо-шкільника, вони зумовлені прагненням до самостійності. Самоконтроль у дошкільників проявляється завдяки усвідомленню правил, результату і способу дії. Його розвиток забезпечують освоєння способів самоперевірки і потреби перевіряти, коригувати свою роботу.
Діти ще не вміють знаходити допущені ними помилки, їм важко усвідомлювати сам факт співвіднесення виконуваних дій зі зразком. Навіть добре усвідомлюючи вимоги дорослого, вони не можуть співвідносити з ними свою діяльність. Найчастіше дошкільники вдаються до самоперевірки за вимогою вихователя. Потребу в самоконтролі породжує необхідність долати труднощі, внаслідок чого у дитини виникає сумнів у правильності своїх дій.
Упродовж усього дошкільного віку дітей приваблюють не способи виконання діяльності, а її результат. 5-7-річні діти вважають самоконтроль особливою діяльністю, спрямованою на поліпшення роботи, подолання ЇЇ недоліків. Попри те, вони легше контролюють однолітків, ніж себе, без впливу дорослого можуть і не усвідомлювати потреби у самоконтролі.
Оптимально розвивається самоконтроль в умовах взаємоконтролю, коли діти почергово виконують функції "виконавця" і "контролера". Це підвищує вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порівнювати її з роботою інших, стимулює освоєння самоконтролю (співвіднесення виконуваної діяльності з правилом).
Управління розвитком волі у дошкільників
Дитина без допомоги дорослого ніколи не навчиться керувати своєю поведінкою і бачити себе з боку. Усвідомити власну діяльність і себе у ній вона може лише у спілкуванні і спільній з дорослим діяльності. Розвиток волі відбувається у всіх видах діяльності, які потребують отримання своїх спонукань і досягнення мети. Наприклад, при освоєнні фізкультурних і танцювальних рухів потрібно неухильно дотримуватися заданих зразків, прикладів, уникати непотрібних рухів. Демонстрування допомагає діяти відповідно до певних вимог.
Уміння керувати собою формується і під час дидактичних і рухливих ігор, правила яких допомагають дитині усвідомлювати, контролювати свої дії. У дидактичних іграх дитина має змогу порівнювати себе з однолітками, дивитися на себе їх очима, що полегшує самоуправління, робить його осмисленим. В іграх дошкільник переборює бажання, внутрішні труднощі (переживаючи, щоб не бути спійманим, малюк не втікає, доки не прозвучить сигнал" що дозволяє бігти).
Особливо важлива роль ігор у молодшому дошкільному ВІЦІ, коли діти ще не можуть поставити перед собою мети і свідомо досягати її, погано засвоюють і виконують декларовані дорослими правила поведінки. На цьому етапі життя гра є найважливішим регулятором діяльності дитини. Крім того, дидактичні ігри, спрямовані на розвиток довільної поведінки, вміщують умови, які полегшують виконання правил. Оскільки ці правила пов'язані з рухами, необхідність і факт їх виконання (невиконання) є очевидними, наочними. Наочність, нескладність правил (бігти за сигналом, не переступати накреслену лінію та ін.) дають змогу навіть 3-річ-ній дитині контролювати їх виконання (спочатку у поведінці інших, потім - у власній). Поступово дитина добровільно, без натяку починає ставити перед собою певні вимоги.
Природному засвоєнню правил сприяє спільне здійснення ігрових дій, завдяки чому спрацьовує ефект наслідування. Відчуваючи реакцію однолітків, дитина починає дивитися на себе їхніми очима, що надає осмисленості її зусиллям, робить їх потрібними для всіх. Полегшує управління своєю поведінкою у грі її сюжетно-образний характер, що активізує уяву дошкільників, забезпечує прийняття і виконання ігрової ролі.
Кожна гра вимагає від її учасників певних зусиль. Діти повинні утримуватися від імпульсивних рухів, діяти за сигналом, переборювати внутрішні перешкоди (страх бути спійманим, бажання побігти або схопити привабливий предмет та ін.), що є наступним етапом у розвитку довільної поведінки. Важливо, що це відбувається не за вимогою старшого, а добровільно. Ця маленька перемога над собою, яка зовні виглядає як виконання ігрових правил, приносить дітям радість і задоволення.
З дорослішанням дітей правила ігор ускладнюються, стають вимогливішими до внутрішньої і зовнішньої діяльності учасників. До виконання їх дітей необхідно готувати поступово.
Засобом розвитку волі є також мовне спілкування, якщо воно включає у діяльність дітей, відповідає їхнім інтересам. Мовлення як засіб формування волі допомагає дитині усвідомити власні дії. Спостерігаючи і беручи участь у діяльності дітей, вихователь час від часу запитує: "У яку гру ви граєтеся?", "Що ти збираєшся зараз робити?". Якщо діти не знають, що відповісти, можна підказати їм: "Тобі вже, напевно, нудно гратися? Може, ти хочеш малювати?". Важливо, щоб пропозиція дорослого не пригнічувала їх ініціативу. За допомогою запитань педагог допомагає дітям побачити зв'язок між теперішніми, минулими і майбутніми діями, мету і засоби її досягнення: "Що ти хочеш побудувати? Що тобі для цього потрібно? З чого почнеш?". За необхідності можна підказати дитині спосіб дії, але обов'язково слід врахувати можливу незгоду дитини і її варіант відповіді.
Своїми висловлюваннями педагог ставить дитину в ситуацію вибору, спонукає самостійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідомлювати своє бажання: "З ким ти хочеш гратися? Ким хочеш бути в грі?". При цьому не можна оцінювати відповіді дитини, адже головне завдання - побачити, підтримати самостійні дії, надати їм довільного усвідомленого характеру.
За участю мовлення виникає ситуація боротьби мотивів, коли дорослий запитує: "Чому ти так хочеш? А яі можна інакше? А як буде правильно? "; "Ти закінчив свок роботу. Можеш іти гратися... Або можеш допомогти Юлі, у неї складніша робота". Мовлення педагога спонукає дитину прогнозувати і обговорювати можливі наслідки своїх дій: "А що буде, якщо...".
Завдяки мовленню дитина досягає поставленої мети, розвиває цілеспрямованість. Цьому сприяє використання таких прийомів:
а) висунення проміжної мети: дорослий, зауваживши, що малюку важко йти, він утомився, говорить: "Ось там собачка! Підемо подивимося на неї. А ось горобчики, підійдемо до них. Відпочинемо он біля того деревця. А ось і наш будинок";
б) обмеження і конкретизація мети: дитині" якій потрібно намалювати кружечки, дорослий пропонує: "Намалюй один рядочок кружечків. А тепер ще один. Намалюй три гарних кружечки";
в) дозування й ускладнення завдання, що передбачає нарощування зусиль, дорослий пропонує: "Намалюй один квадратик. А тепер ще один, такий же гарний і навіть ще кращий" або: "Намалюй кружечок. А тепер ще два і ще один. А тепер три і ще один..." Дорослий за допомогою порад, нагадувань, оцінок допомагає дитині завершити почату справу, досягти передбачуваного результату.
Мовлення є засобом організації життєдіяльності дітей у часі, яке допомагає перебороти ситуативність і мимовіль-ність. Розмови про те, що було вчора, сьогодні вранці, буде ввечері або завтра, переконують дошкільників у тому, що життя у дитячому садку - організований процес пов'язаних між собою подій, які вони самі планують. Усвідомлення подій свого життя є необхідною умовою самостійного планування дій, оволодіння своєю поведінкою. Тому щодня у дошкільному закладі потрібно планувати і підводити підсумки, налаштовувати дітей на події, які мають відбутися, щоб вони чекали і внутрішньо готувалися до них. Важливо виділити і зробити привабливим головний епізод, щоб діти позитивно переживали те, що потрібно буде зробити.
Дошкільники можуть планувати свою діяльність самостійно, з допомогою педагога пов'язувати у свідомості минулі події з майбутніми, організовуючи свою діяльність і своїх ровесників.
Упродовж дошкільного дитинства формується самоконтроль у діяльності і поведінці, розвивається здатність до вольового зусилля, складається довільність у сфері рухів, дій, пізнавальних процесів і спілкування з дорослими.
Октябрьская революция в России. Идеология большевиков и торговля.
Основной особенностью исторического развития России весной-осенью 1917 г. было нарастание общенационального кризиса. Он проявился в обострении экономического кризиса, погромах в деревне, волнениях в армии. Экономическое положение России за 1917 г. резко ухудшилось. Разруха, начатая в 1915 г, распространилась на все отрасли и сферы народного хозяйства, приобрела всероссийский характер. Валовая продукция фабрично-заводской промышленности за 1917 г. сократилась по сравнению с 1916 г. С 1 марта по 1 октября 1917 г. было закрыто 799 предприятий. Многие из них были закрыты промышленниками для борьбы с рабочими. К октябрю 1917 г. железнодорожное движение на наиболее важных направлениях (Петроград, Москва). За сентябрь-октябрь только в 26 губерниях Европейской России произошло свыше 3500 крестьянских выступлений. Многие выступления были направлены против сельских торговцев, но большинство — против помещиков. Но для повсеместного подавления выступлений у правительства не хватало войск, хотя они и были усилены сельской милицией. На почве голода часто происходили и солдатские волнения. Большую известность получил бунт солдат ташкентского гарнизона (12-24 сентября 1917г.) В борьбе за власть участвовали Большевики (300тыс.) Среди них выделялись умеренные большевики (Каменев, Зиновьев.) которые отстаивали мирный путь. Эсеры - среди них выделились левые (Спиридонов). Боролись за власть и Меньшевики. Лидеры Мартов и Плеханов. 10 и 16 октября заседания ИК Большевиков, приняли решение начать восстание в дни Второго Всероссийского съезда. Для руководства восстанием создано революционный комитет. 24 октября по требованию Ленина началось восстание. 25 весь город был в руках восставших. В ночь на 26 октября арестовано Временное правительство. 25-26 Состоялся Второй Всероссийский съезд Советов. Съезд принял первые декреты советской власти: 1 декрет о мире 2 декрет, о земле. Съезд создал первое советское правительство.
В 1917 на исходе мировой войны в России произошла Октябрьская социалистическая революция. В стране к власти пришла партия большевиков. Она, в конечном счете, хотела построить новое общество - коммунизм - в котором не должно было быть товарно-денежных отношений, денег, торговли. О мысли идеологов партии при коммунизме на основе высочайшего уровня развития производства общество должно было быть иметь изобилие всех материальных и духовных благ. Каждый человек мог было получить эти блага по потребностям. бесплатно. К этому обществу лежала дорога через социализм первую фазу коммунизма. Согласно учению Маркса социализм как переходная фаза к коммунизму совмещал в себя черты капитализма и коммунизма. В частности при социализме временно сохраняются товарное производство и товаро денежные отношения, торговля. Приход к власти стал испытанием для партии большевиков. С начала 1930 годов изживала ряд неверных нежизнеспособных идей в разных областях жизни(отмена стабильных учебников в школах, вступительных экзаменов в высшие учебные заведения, коллективные отчеты учащихся за полученные знания. уравнительная заработная плата на предприятиях.)В 1930 г она была вынуждена вернуться к тем давним российским традициям без которых общество не могло нормально функционировать: Патриотическое воспитание. крепкая семья систематическое образование разное вознаграждение за разный по качеству труд. после революции частные промышленные предприятия превратились в государственную собственность. с начала 1930 годов под государственным контролем оказывалось земледелие в результате коллективизации крестьянских хозяйств. вытесняя частного предпринимателя образовалась государственная торговля. Сократилась сфера товарно-денежных отношений. Между государственными предприятиями стали развиваться взаимные поставки товаров без использовании денег расчеты между ними шли через банк.
32.Правительственная политика по отношению к торговле после Октябрьской революции. НЭП. Новая экономическая политика — экономическая политика, проводившаяся в Советской России и СССР в 20-е годы. Была принята 15 марта 1921 года X съездом РКП(б), сменив политику «военного коммунизма», проводившуюся в ходе Гражданской войны. Новая экономическая политика имела целью восстановление народного хозяйства и последующий переход к социализму. Главное содержание НЭП — замена продразвёрстки продналогом в деревне (при продразвёрстке изымали до 70 % зерна, при продналоге — около 30 %), использование рынка и различных форм собственности, привлечение иностранного капитала в форме концессий, проведение денежной реформы (1922—1924), в результате которой рубль стал конвертируемой валютой. В годы нэпа была возрождена биржа. На бирже в качестве основного продавца выступали торговые организации. Биржи сыграли большую роль в сбыте сельскохозяйственной продукции в организации межрайонных торговых связей. В период нэпа широкое развитие получили оптовые ярмарки. Правительство решило восстановить их чтобы упорядочить частную торговлю и усилить на ней государственный контроль. С началом новой экономической политики правительство стало организовывать советский торговый аппарат – органы руководившие торговлей и торговую сеть. Основное внимание власть посвящала оптовой торговле. Еще в первые годы нэпа Госплан составлял планы развития отраслей с середины 1920-х – план промышленности в целом. К концу 1920-х г городское население значительно выросло. В конце 1920-х г розничная государственная торговля. Именно она обслуживало основную массу городского и сельского населения. В стране открывались магазины и лавки ларьки и палатки исчезали.
33.Строительство социализма в СССР. Индустриализация, коллективизация, культурная революция. Индустриализация. Идея индустриализации была выдвинута в 1925 году. Она преследовала следующие цели: 1) ликвидация технико-экономической отсталости страны; 2) создание мощной оборонной промышленности; 3) развитие тяжелой промышленности. В 1929 году был принят первый пятилетний план. Началось крупное строительство. К 1930 году ликвидирована безработица. Задания первой пятилетки были не выполнены, но страна сделала большой рывок. Возведены Днепрогэс, освоены Донбасс и Кузбасс. Во второй пятилетке закончилось развитие индустриального сектора экономики. Развитие страны шло за счет массовой эксплуатации населения и вывоза сырья и продовольствия. Однако идеологическая пропаганда смогла так организовать население, что оно согласно было терпеть лишения. Более того, в стране развернулось стахановское движение, выступавшее за многократное перевыполнение производственных норм. Коллективизация. В ноябре 1929 года Сталин выступил за ликвидацию единоличных хозяйств в деревне и организацию колхозов. На практике в колхозы объединялась сельская беднота. С 1930 года начались репрессии против кулаков и зажиточных крестьян и передача их имущества колхозам. Раскулачивание проходило по нормативам, что приводило к истреблению не только кулаков, применявших наемный труд батраков, но и зажиточных крестьян (середняков). В целом коллективизация нанесла сильнейший удар по сельскому хозяйству. Крестьяне начали переезжать в города. Чтобы удержать их в деревне, у крестьян отбирали паспорта. Работали крестьяне не за деньги, а за натуральный паек, социальные блага (пенсии, отпуск) им были не доступны. Культурная революция предусматривала ликвидацию неграмотности среди рабочих и крестьян, создание социалистической системы народного образования и просвещения, формирование нового социального слоя — «социалистической интеллигенции», перестройку быта, развитие науки, литературы, искусства под партийным контролем. С другой стороны — в системе народного образования ликвидировалась трехзвенная структура средних учебных заведений (классическая гимназия — Реальное училище — Коммерческое училище) и заменялась на «политехническую и трудовую» среднюю школу. Таким образом, такие школьные предметы, как: логика, богословие,латинский и греческий языки, и другие гуманитарные предметы — из системы народного образования были удалены.
В результате осуществления культурной революции СССР были достигнуты определенные успехи: по официальным данным переписи 1939 г. грамотность населения стала составлять 70 %; в СССР была создана первоклассная общеобразовательная школа, численность советской интеллигенции достигла 14 млн чел.; до начала 1940-х гг. наблюдался расцвет официально одобренных науки и искусства, с 1960-х — рассвет советской космонавтики, высшие спортивные достижения, процветание сельской промышленности и многое другое.
34.СССР в 1920 годы. Состояние торговли. Кризис снабжения в конце 1920. С начала 1920 годов в соответствии с взглядами большевистской партии торговлю стало заменять собою безденежное распределение. При предприятиях было введено бесплатное общественное питание. Вместо зарплаты давали пойки. Городской транспорт, почта, электричество, квартиры становятся бесплатными. С конца 1920 года отпуск продуктов по карточкам начал производиться бесплатно. Проводимая политика получила название политики военного коммунизма. В это время часть населения переехало в деревни, где можно было найти пропитание. В 1920 году потребление населения России мяса, рыбы и жиров было на 70% ниже довоенного уровня. В 1921 году снова была введена плата за пользование транспортом, почтой, была объявлена плата всех продуктов и услуг. В стране повсеместно стали возникать частные торговые предприятия. К концу 1920 городское население росло. В розничной торговле преобладала кооперативная торговля, открывались магазины и лавки, ларьки и палатки исчезли. В это время нарастали продовольственные трудности. На рубеже 1920-1930 была сформулирована жесткая централизованная система планирования и распределения фондов в торговле. Главным путем решения проблем в торговле было развитие государственной торговли.
35. СССР в 1930 годы. Формы торговли. Конец 20-х - начало 30-х годов - переломное время в истории Советского Союза. Внутрипартийная борьба закончилась сосредоточением всей власти в руках верхушки партийно-государственного аппарата во главе с И.В. Сталиным. Было покончено с НЭПом. Решающим звеном в "наступлении на частную собственность" стала социалистическая индустриализация, призванная решить важнейшую задачу - преодолеть экономическую отсталость страны. В 1928 году началось осуществление первого пятилетнего плана развития народного хозяйства, положившего начало ускоренной индустриализации. В 30-х годов СССР по абсолютному объему промышленного производства вышел на второе место в мире (после США). Сократилось отставание от развитых стран по производству промышленной продукции на душу населения. В 1929-1930 годах осуществляется переход к политике ускоренной коллективизации - ликвидации единоличных крестьянских хозяйств и создания колхозов, поставленных под жестокий контроль государства. К 1932 году было коллективизировано 61,5, а к 1937 - 93,9% крестьянских хозяйств. В 1930 из СССР вывозилось сырье. Главными экспортными товарами были хлеб, лес и нефть. Коллективизация проводилась административно-командными методами, широко применялись экономическое давление и репрессии. Составной частью коллективизации было раскулачивание, под которое попало более 5 млн. крестьян, из них в 1930- 1933 было сослано 2,140 млн. человек. В ходе "культурной революции" была ликвидирована неграмотность, открыты десятки новых высших учебных заведений, что позволило решить проблему подготовки научно-технических кадров, создать "новую социалистическую интеллигенцию". Успешно развивалось фундаментальная наука. В то же время вся духовная жизнь была поставлена под жесткий контроль государства, литература и искусство загнаны в рамки "социалистического реализма".
5 ДК 1936 года была принята новая ("сталинская") Конституция СССР, провозгласившая, что Советский Союз "есть социалистической государство рабочих и крестьян", а "вся власть СССР принадлежит трудящимся города и деревни в лице Советов депутатов трудящихся". В реальности же в СССР к к.30-х годов завершилось формирование тоталитарного государства во главе с партийной бюрократией, поставившего под контроль и жесткую регламентацию все стороны жизни общества.
ТОРГОВЛЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ — ведущая форма социалистической торговли товарами народного потребления, основанная на государственной (общенародной) социалистической собственности и осуществляемая государственными торговыми предприятиями и организациями. Обслуживает преимущественно городское население. Ее основные направления—значительное расширение самостоятельности предприятий и организаций торговли и общественного питания, использование преимущественно экономических методов управления, укрепление хозрасчета, повышение заинтересованности и ответственности трудовых коллективов за конечные результаты работы.
КООПЕРАТИВНАЯ ТОРГОВЛЯ — одна из форм советской торговли, основанная на колхозно-кооперативной собственности и осуществляемая потребительской кооперацией. Обслуживает в основном сельское население. Выполняет экономические и социальные функции, присущие всей социалистической торговле. Особенность кооперативной торговли обусловлена спецификой сельскохозяйственного производства, расселения, условий труда и быта сельского населения.
Плановая и теневая экономика в СССР в 1930 году.
Теневая экономика – это экономические взаимоотношения граждан общества, развивающиеся стихийно, в обход существующих государственных законов и общественных правил. Доходы этого предпринимательства скрываются, и не является налогооблагаемой экономической деятельностью. По сути, любое предпринимательство, результатом которого является сокрытие доходов, или уклонение от уплаты налогов, может считаться теневой экономической деятельностью. Впервые «теневая» экономика наиболее громко заявила о себе в 1930-е годы. С тех пор «теневая» экономика превратилась из проблемы правоохранительных органов в экономическую и общегосударственную проблему. В 1930-е годы появились исследования, которые касались только криминальной стороны такой деятельности. С 1960-1970 в стране поучила развитие теневая экономика. Главными причинами существования был постоянный дефицит товаров народного потребления, особенно модных товаров, невысокие заработные платы у населения, стремление к обогащению. Плановая экономика - экономика, в которой распределение ресурсов определяется решениями правительства. Все права собственности принадлежат государству, а частная собственность ликвидируется и переходит в руки государствую
а) для предприятий - степень выполнения и перевыполнения плановых заданий по производству товаров. Приобретение, например, такого станка прямо предписывалось планом и на это выделялись деньги;
б) для людей - характер взаимоотношений с начальством, которое распределяет наиболее дефицитные товары (машины, квартиры, мебель, туристские путевки за границу и т. д.), или занятие должности, на которой тебя начинают пускать в "закрытые распределители", где такие дефицитные блага можно купить свободно. Следующей чертой плановой экономики является то, что всё управление народным хозяйством осуществляется из единого Центра. Центр берёт на себя ответственность решать основные экономические проблемы общества: что производить, как производить и для кого производить. Процесс планирования можно описать следующим образом: на самом верху государственной пирамиды определяется, сколько данного продукта, следует произвести в масштабах всей страны за год. За тем специальный плановый орган (в СССР это был Госплан) рас считывает, сколько потребуется стали, пластмасс, резины и про чих материалов для выпуска запланированного объёма автомобилей. Следующий этап - расчет потребностей в электроэнергии, угле, нефти и другом сырье для производства исходных материалов. Такая процедура повторяется с каждым из видов продукции.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 234 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |