Читайте также:
|
Українське козацтво виникло за тяжких для нашого народу часів, коли Україна втратила державність, а її землі захопили кілька держав, які часто-густо ворогували між собою. Це зумовлювалося розташуванням українських земель у зоні Великого кордону. Той кордон — умовна межа, що розділяла два протилежні світи, між якими здавна тривало протистояння: європейський (хліборобський, християнський) та азіатський (кочовий, мусульманський).
У причорноморських степах півдня України після розпаду Золотої Орди господарями почувалися татари. Українські землі зазнавали їхніх постійних спустошливих набігів, що особливо посилилися після встановлення зверхності Туреччини над Кримським ханством у 1478 р. Утім, посилення загарбницьких походів на землі України зумовлювалося не тільки їхньою безпосередньою близькістю до войовничих кочівників, а й слабкою ефективністю оборони на півдні Польсько-Литовської держави. Опинившись в обставинах, що загрожували самому існуванню українців як окремого народу, мешканці прикордонних територій змушені були опановувати складну військову професію. Постійна боротьба з нападниками виробила з хлібороба, ремісника, священика особливий тип воїна — відважного й кмітливого, який добре володів різними видами зброї, сповненого волелюбності й повсякчас готового до протесту проти будь-якого примусу. Такими воїнами були козаки.
Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини — в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись у глиб степів, вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті на рибу й дичину місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська до Хортиці (в межах сучасного Запоріжжя) та Великого Лугу — низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорозькими. Вояки за потребою, козаки залишалися невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Понад берегами річок, на островах, у балках чи байраках козаки закладали свої поселення.
Постійна загроза нападів ординців спонукувала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Дослідники пов'язують походження слова січ із засіками — укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за давніших часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ — своєрідна столиця запорозьких козаків. Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3—10-метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом з вежами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки — курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі — склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 114 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |