Читайте также:
|
ОСНОВНІ ПОДІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ.
ПРИЧИНАМИ національно-визвольної війни українського народу проти Річі Посполитої (1648-1657 рр.) стали:Соціально-економічні (швидке зростання в Україні землеволодінь польських магнатів і шляхти; збільшення панщини до 5 днів на тиждень; закріпачення селян; економічні утиски міщан і козаків); Політичні (українці не мали своєї держави, усі посади належали полякам; українські князі і шляхта значною мірою полонізувалися; наступ польської влади на права і вільності козацтва); Національно- релігійні(утиск православної церкви і переслідування православного населення). Таким чином, ОСНОВНОЮ ПРИЧИНОЮ були гострі протиріччя між польсько-шляхетською владою і широкими соціальними верствами українського суспільства, що вступило в стадію формування ранньої нації.
ОСНОВНІ ПОДІЇ: січень-травень 1648 р. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького; він укладає військово-політичний союз з кримським ханом Іслам-Гіреєм для спільної боротьби. Перша битва сталася під Жовтими Водами 29 квітня-16 травня 1848 р. Далі – 25-26 травня – битва під Корсунем. Перемога в ній Б.Хмельницького значно підірвала воєнні і політичні позиції польсько-шляхетського режиму; 21-23 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями на Волині, перемога в ній відкрила шлях для звільнення західноукраїнських земель. 15-16 серпня 1649 р. битва під Зборовом, в якій польське військо зазнало великих втрат. Результатом стало укладання Зборівського мирного договору 18 серпня 1649 року, в якому Польща визнала козацьку автономію в межах Речі Посполитої. Битва під Берестечком 28 червня-10 липня 1651 р. і поразка в ній українського війська. В результаті – Білоцерківська угода 28 вересня 1651 р., в якій було задано важкого удару по Українській державі й інтересам козацтва. Були потрібні сильні союзники, щоб виграти війну. В 1654 р. укладено україно-російський договір – Переяславська угода - Україна одержала статус автономії з широкими правами в складі Російської держави.
11. Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на поч. 1660-х років розділилася на дві окремі частини — Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом.
Після Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України став Павло Тетеря (1663—1665). Влітку 1663 р. інтереси новообраного гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою польського війська поширити владу на Лівобережжя й так возз'єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у московського царя Смоленщину. Вже в січні 1664 р. їхні війська дійшли до українсько-московського кордону. Та надалі події розгорталися несприятливо, змусивши нападників повернутися назад. По-перше, проти відновлення польсько-шляхетських порядків виступило населення Лівобережжя. По-друге, похід запорізького кошового Івана Сірка проти Кримського ханства значно обмежив татарську допомогу польському королеві. По-третє, па Правобережжі розпочалося повстання, спрямоване як проти Польщі, так і проти Тетері.
Як і Правобережжя, Лівобережна Україна в 1660-х роках також переживала тяжкі руйнівні конфлікти, причиною яких, головним чином, були між-старшинські сутички за гетьманську владу. За найвищу посаду тут змагалися наказний гетьман Яків Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький.
У червні 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада, де за підтримки запорізьких козаків та черні й під тиском московського війська гетьманом було обрано І. Брюховецького, а його суперників страчено. І
Гетьман Іван Брюховецький (1663—1668) був яскравим представником доби Руїни, демагогом, який створив собі імідж захисника козацьких праві вольностей, палким прихильником московської орієнтації. Саме він став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву й у. 1665 р. підписав т.зв. Московські статті, що значно обмежували політичні права України: 1) безпосереднє управлінця військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України передавалося царським воєводам; 2) московські військові залоги мали перебувати в усіх великих українських містах; 3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана; 4) заборонялися дипломатичні відносини з іноземними державами тощо.
Московські статті стали важким ударом по українській державності. Тому в Україні почало ширитися загальне невдоволення як політикою І. Брюховецького, так і московськими порядками. Чашу терпіння переповнили події, пов'язані з Андрусівським перемир'ям, укладеним між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. Воно фактично узаконювало поділ України — Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя переходило під владу Польщі. Це створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави та возз'єднання в межах усіх етнічних земель, де проживали українці.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |