Читайте также:
|
В цей час частина України знаходиться у складі Росії – Наддніпрянська Україна, а частина – Західноукраїнські землі - в складі Австрійської імперії. Тому кожна розвивається своїм шляхом.
НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА. 1861 р. – прийнятий «Маніфест» про скасування кріпосного права. Це давало селянам особисту свободу й економічні права. У 60-70-х рр. ХІХ ст. в країні була проведена низка реформ: судова, яка сприяла підвищенню законності у судочинстві, земська реформа, військова – з відміною рекрутської 25-річної служби, шкільна, цензурна, фінансова. Ці реформи знаменували перехід країни від феодалізму до капіталізму. Швидкими темпами йде індустріалізація, будівництво залізниць, розвивається торгівля, у 60-80-ті роки завершується промисловий переворот. Реформи залишали незмінною національну політику імперії, яка заперечувала сам факт існування українського народу, це сприяло активізації суспільно-політичного руху в Україні. В 1863 р. був прийнятий Валуєвський циркуляр, ціллю якого було перешкодити руху стати масовим. Але громадсько-політичні організації існують, спочатку мають більш просвітницький характер, у 1892 р. виникає «Братство тарасівців» - і це вже перша політична організація, яка мала в своїй програмі ідею єдності всіх українських земель, незалежно від їхнього походження.
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в цей час залишалися аграрно-сировинним придатком австрійського капіталу, були джерелом надходження сировини і робочої сили. Сільське господарство занепадало, промисловий розвиток йшов дуже повільно, все це призвело до початку трудової еміграції українців. В 90-ті роки ХІХ ст. за океан емігрувало більше 250 тис. чоловік. В 70-90 рр. зародився західноукраїнський кооперативний рух, який мав полегшати долю селянства. В соціально-політичному розвитку з’явилося кілька важливих кроків. Перше, Австро-Угорщина в 1867 р. прийняла Конституцію, в якій була проголошена рівноправність в школах, державних установах, судах. І українське друковане слово та культурно-просвітницькі об’єднання не переслідувалися. Друге, виникли кілька перших в історії України партій: Радикальна, Українська соціал-демократична, Українська національно-демократична. Всі вони своєю метою мали соборність і незалежність України.
24.. Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства відбилася тяжкими наслідками на національно-громадському житті східноукраїнських земель кінця 40-х та першої половини 50-х років. Зокрема в літературно-журналістичному житті ці роки визначалися як роки порожнечі, що за винятком лише деяких спроб протяглися аж до початку 1860-х років.
До цих спроб треба зарахувати також перший український рукописний часопис під назвою "Самостайне Слово", що його в 1861—1862 рр. видавали студенти-українці Київського університету.
Поза цим українське слово в публікаціях зовсім замовкло, а коли часом і озивалося, то лише десь на сторінках провінціальної чужої преси. Серед органів цієї преси, крім інших, у першу чергу треба згадати "Черниговские Губернские Ведомости", у редагуванні яких брав участь український етнограф О. Шишацький — ближчий знайомий Л. Глібова. У неофіційному відділі тут часто було друковано матеріали літературного характеру і то українською мовою, що їх постачав гурток літературних діячів при активній співпраці Л. Глібова.
25. Проблеми становлення української нації
. Процес становлення української нації та розвиток національного руху продовжився і на початку ХХ ст. Проте в ньому виникли деякі нові тенденції.
1. Висока концентрація робітників в промислово розвинених регіонах.
У промисловості України було зайнято понад 360 тис. робітників, причому 44 % з них були зосереджені на великих підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. Така висока концентрація робітників сприяла швидкому визріванню їх політичної свідомості, посиленню боротьби проти царизму і капіталістичної експлуатації.
2. Досить строкатий склад робітничого класу.
Українські підприємства залучали трудящих з усієї Росії. Серед них були і кваліфіковані робітники, і безземельні та малоземельні селяни. З одного боку, вони несли з собою прогресивні революційні настрої, а з іншого — захоплювали український народ своїми ідеями й русифікували його.
3. Різке погіршення становища населення.
Особливу роль у цьому відіграла загальноекономічна криза на початку XX ст., яка призвела до масового безробіття і різкого погіршення становища трудящих. У липні та серпні 1903 р. Україну охопив загальний страйк: страйкувало близько 200 тис. робітників, які вперше висунули політичні та економічні вимоги.
Подібні процеси відбувалися і на західноукраїнських землях. Одним із найвідоміших революційних виступів західноукраїнського пролетаріату на початку XX ст. був страйк 4 350 будівельників Львова, що тривав з 26 травня по 5 червня 1902 р.
4. Активізація робітничого і селянського руху.
Переважна більшість населення України мешкала у селах, і на перший план звичайно виступало аграрне питання. У 1990–1901 рр. в Україні було зареєстровано 670 селянських заворушень. Отже, на рубежі двох століть революційним настроєм були охоплені всі верстви суспільства.
5. Відбулися зміни в національному складі населення України.
Швидкий промисловий розвиток зумовив приплив населення з центральної Росії, насамперед у Донецько-Криворізький регіон. Унаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсонської і Київської губерній помітно переважало російське населення. Наприклад, у Миколаєві росіян було 56,3 %, українців — 7,5 %, у Харкові відповідно 62,8 і 26 %, в Одесі — 47,7 і 9,2 %,
в Києві — 54,5 і 21 %. У Донбасі близько 70 % усього загалу пролетарів були вихідцями з російських губерній. Крім того, майже вся Україна, крім Харківської губернії, належала до так званої смуги єврейської осілості: питома вага єврейського населення в Україні становила 7,5 %, а в містах ця цифра сягала 28 %.
Отже, існувала вельми суттєва національна різниця між майже цілком українським селом і багатонаціональним містом.
6. Ускладнилися соціальні та національні відносини, що встановилися між селом і містом.
Це зробило актуальною проблему політичної співпраці. Для її розв’язання більше долучалися ті діячі, які перебували на українських позиціях. Вони насамперед мусили шукати шляхи поєднання непримиренності радикально-демократичного українського націоналізму з визріваючою російською ідеологією марксизму. Ні ті, ні інші не мали ніякого впливу на українське сільське населення. Але соціалістичні ідеї чи заклики були дуже популярними майже в усіх українських політичних угрупуваннях.
Створення політичних партій Наддніпрянської України
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |