4. другої половини 16 до середини 17 століття Військо Запорозьке брало участь у більшості воєн Речі Посполитої; зокрема, у Лівонській війні1558–1583 років, польсько-московській війні 1605–1618 років, Хотинській війні 1620–1621 років, Смоленській війні 1632–1634 років
Варіант 15
1. Як на Вашу думку можна оцінити роль І. Мазепи в історії України.
Найдовше з усіх гетьманів – з 1687 по 1710 р. – тримав гетьманську булаву Іван Степанович Мазепа (Калединський). З початком його гетьманування закінчується страшний період Руїни – недарма в пам'яті народній залишилася приказка «Від Богдана до Івана не було гетьмана» (мається на увазі від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи). Виходець з сім'ї українського шляхтича, вихованець єзуїтської колегії та Київської академії, він розпочав свою службу при польському дворі, виконував дипломатичні доручення. За гетьмана Дорошенка він став генеральним писарем, а після І. Самойловича – гетьманом України.
Ставши гетьманом, він був змушений підписати Коломацькі статті, що обмежували й без того куцу автономію України і владу гетьмана. Гетьман за ними мав бути слухняним виконавцем царської волі. За Мазепи внутрішнє життя України стабілізувалося. В цей час в Україні зростає шляхетське землеволодіння, офіційно вводиться панщина (2 дні на тиждень). Оскільки сам гетьман був великим землевласником, він сприяв цим процесам. Бувши близьким другом російського імператора Петра І, він виконував всі його накази.
У 1702 р. у Мазепи з'явився небезпечний конкурент в особі фастівського полковника С. Палія, що підняв повстання на польському Правобережжі з метою визволитися від поляків та об'єднати Україну. Палій був прихильником козацького, демократичного ладу в Україні, а Мазепа – аристократичного, тому за доносами Мазепи Палій був усунутий та за вказівкою Петра І засланий до Сибіру.
Північна війна Росії зі Швецією підривала сили України, і гетьман вирішив скористатися поразками російського війська у перший період війни. З 1706 р. він розпочинає таємні зносини зі шведським королем Карлом XII, а в 1708 р. переходить на його бік з метою відірвати Україну від Росії. Водночас він укладає договір з польським королем про перехід України під владу Польщі. Однак у червні 1709 р. шведські війська під Полтавою зазнали поразки, через яку стали нездійсненими плани гетьмана. Мазепа врятувався втечею до Молдови, де й помер в 1710 році.
Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Мазепа мав чудову бібліотеку у Батуринському палаці, сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію. Він був покровителем і меценатом української церкви і – за його сприянням споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко», школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі. Йому присвячували свої твори видатні культурні діячі. Так ректор Академії Ф. Прокопович написав віршовану драму «Володимир» у якій порівнював Мазепу з князем Володимиром. Мазепа знав декілька мов, автор віршів – «Дума»,, «Пісня». «Псальми».
2. Проаналізуйте, яке значення для розвитку українських земель мали реформи в Австрійській та Російській Імперіях близько середини XIX от.
Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ.
Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби. Кульмінацією селянського руху стали антифеодальні виступи селян у 1846—1848 pp., що охопили всю Галичину. Хоча повстання було придушено, проте воно стало однією з вирішальних передумов скасування панщини не лише в Галичині, айв Австрії.
Навесні 1848 р. більшу частину Європи охопили революційні рухи, котрі завдали нищівного удару і консервативній багатонаціональній Австрійській імперії. Ці рухи були породжені не лише вимогами політичних та соціально-економічних реформ, а також — і це особливо стосувалося Центральної Європи — прагненням народів до національного суверенітету. Саме питання про національну незалежність постало як основне для всіх підданих Габсбургів. Боротьбу за національну незалежність розпочали німці, італійці, мадяри. Знову виступили за відновлення втраченої державності поляки. Запанував хаос і, здавалося, імперія опинилась на грані розпаду.
Це не могло не турбувати австро-угорську владу. Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, ліберальної інтелігенції і навіть для деяких представників шляхти стало цілком очевидно, що феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали в їхніх маєтках, безнадійно застаріли. Тому ще австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів (патентів), згідно з якими було дещо зменшено селянські повинності. Але найбільше значення для Галичини мали реформи її сина Иосифа II, який патентами 1781 — 1782 pp. проголосив звільнення селян і чітко визначив розмір панщини (до ЗО днів на рік). Було проголошено й інші зміни на користь селян. Натомість у Російській імперії ще була повна залежність селян. Причому, коли Йосиф II скасував кріпацтво і намагався впорядкувати відносини між селянами і поміщиками, Катерина II, навпаки, одним розчерком пера З травня 1783 р. ввела кріпацтво на Лівобережній Україні.
3. Битва на Синій воді – це:
в) перемога литовсько-руського війська над татарами.
Проблемна ситуація
Громадя́нська війна́ в Росі́ї (1917–1921) — громадянська війна на теренах Росії (у вузькому розумінні — в межах Російської республіки, у ширшому — на території колишньої Російської імперії), що розпочалась із падінням Тимчасового Уряду та захопленням більшовиками Петрограду.
У війні брали участь різні за чисельністю та складом збройні формування. Найважливіші з них — Червона Армія (створена більшовицьким урядом Росії), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії), армія УНР (створена урядом УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна та деякі інші добровільні військові формування, створені для захисту інтересів селянства України) тощо.
У російських історичних джерелах — енциклопедіях, підручниках, довідниках — ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття «громадянська війна» додається (в нього додатково включається):
Продовження військових дій із Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах Першої світової війни після жовтня 1917.
Боротьба більшовицької влади з національно-визвольними рухами та окупація країн, що виникли на теренах Російської імперії.
Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією — після укладення урядом Радянської Росії сепаратної мирної угоди з Центральними державами у Брест-Литовську (на початку 1918), а також відмови уряду більшовиків сплачувати зовнішній борг Росії її закордонним кредиторам та розсекречення таємних міжнародних договорів і угод Російської імперії (царський дім Романових) із країнами Заходу.
Бойові дії з силами, що підтримували реставрацію монархії - Добровольчою армією та ін.
Військовий конфлікт із Польщею 1919–1921 (Радянсько-польська війна).
Війна 1921 в Монголії.
За офіційною радянською версією, Громадянська війна завершилася перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного та міжнаціонального масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи й верстви населення та національно-визвольні рухи силою і зброєю, конфлікт продовжувався у різних прихованих формах, за різним оцінкам, до другої половини XX-го ст.
Громадянська війна, за оцінками різних істориків, забрала від 14 до 23 мільйонів життів (для порівняння: у першу світову війну Росія втратила приблизно 1,5 мільйонів людей
Варіант 19
1. Як змінилося становище українських земель після Люблінської унії?.
Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку ХVI ст. «Польща не залишала своїх планів про приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви» [7,4].
Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. За допомогою цього вони розраховували посунути від важелів політичного впливу численніших і могутніших українських та білоруських магнатів. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрата зверхності політичного становища в суспільстві, позаяк провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта.
Такі самі міркування стримували українських та білоруських магнатів, які до того ж найбідбше турбувалися загрозою окатоличення. Про його реальність свідчила доля Галичини, приєнаної Польщею ще в XIV ст.
Звичайно, за умов середньовічного суспільства ніхто не враховував інтереси народних мас, які ще не виступали самостійним чинником політичних процесів.
За цих обставин основною рушійною силою інтегративних процесів стала шляхта. «…Невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючися здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали» [6,107].
На той час Польща являла собою шляхетську республіку їіз сеймом і виборним королем. Провідною суспільною силою суспільства була шляхта – дрібна знать, подібна до західноєвропейських рицарів. В Литві ж шляхта лише формувалася, перебуваючи в боротьбі проти панування магнатів, які входили до великокнязівської ради та посідали різні адміністративні посади. Литовська шляхта прагнула домогтися тих прав, які мали польські шляхтичі. Магнати мусили поступатися, зважаючи на зростання опору селян процесам феодалізації і на необхідність згуртування панівних верств.
Про зростання ролі шляхти в Литві свідчать урядові ухвали 1522 та 1557 рр. Перша з них була присвячена «виводу шляхетства», тобто до складу шляхти зараховували всіх, хто мав шляхетські привілеї. У 1557 р. в Великому князівстві Литовському було здійснено «волочну поміру», що також сприяло становому оформленню шляхетства. Нарешті, Перший Литовський статут 1529 р. законодавчим шляхом оформив права і вольності шляхетства, проте після нього литовська шляхта ще не досягла рівності з магнатами та з польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала їх щодо урівнянння у правах з польськими шляхтичами.
Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.
Всередині XVI ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські та білоруські магнати) з іншого боку.
Ситуацію в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 року Полоцьк, що належав до того часу Литві.
Литва опинилася у критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала внеличезних коштів та війська. Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії.
2. Охарактеризуйте соціально-економічні зміни в структур українського суспільства після ліквідації польського панування.
Після ліквідації удільного устрою в українському суспільстві відбувалися значні зміни. Почате в XIV ст. формування шляхетського стану тривало в XV ст. і завершилося у XVI ст. Щоб очистити шляхетство від випадкових людей, великокнязівська влада в 1522 р. прийняла спеціальну ухвалу про "вивід шляхетства". За нею до шляхетського стану належали нащадки тих осіб, що стали боярами за правління князів Вітовта, Сигізмунда й Казимира. Наступним кроком у цій справі став "попис земський" 1628 р. В ході його проведення списки шляхти після затвердження сеймом перетворилися на основний документ належності до шляхетського стану. Перший Литовський статут 1529 р. перетворив імунітетні грамоти шляхтичів (мали щораз підтверджуватися новими князями) в стабільні правові норми. Він закріплював усі попередні, а також нові права, якими шляхта фактично користувалася. Проведені в 40—50-х рр. XVI ст. люстрації (ревізії) замків і староств в Україні уточнили склад шляхти та її слуг. "Устава на волоки" 1557 р, відносила до шляхти лише "бояр стародавніх*, а решту повертала до станів селянства й міщанства. Нарешті, грамота великого князя литовського 1563 р. затверджувала в межах всієї країни зрівняння православної шляхти з католицькою. Консолідація правлячої верхівки у шляхетський стан відбилася і в назвах окремих груп населення. На середину XVI ст. майже зникає термін "бояри", а вживання терміна "зем'янин" значно звужується. Водночас істотно поширилася назва "шляхтич".
3. "Реєстром" в кінці XVI - поч. XVII ст. називали:
в) перелік козаків, прийнятих на службу короні.
Проблемна ситуація
9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.
Умови[ред. • ред. код]
УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;
З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;
Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;
Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;
УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;
УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;
УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;
Держава має встановити контроль над торгівлею та банками
III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.
Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.
Після жовтневої революції в Петрограді, на території України більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина тощо) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді — це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.
варіант 22
1. Чому гетьмана Петра Сагайдачного історики називають найвидатнішою постаттю української історії перед появою Богдана Хмельницького?
Петро Конашевич, чоловік надзвичайної мудрості й зрілого судження у справах, спритний у словах і вчинках, хоча за походженням, способом життя і звичками був простою людиною, однак в очах нащадків він гідний стати поряд з найвидатнішими людьми свого часу в Польщі". (с) Сучасник, шляхтич
Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України. Ми бачимо, що він підніс престиж українського козацтва, котрому було завдано тяжкого удару під Солоницею. Видатний історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний". Його можна безсумнівно можна назвати одним з найвидатніших європейських полководців, великим державним діячем, вправним дипломатом, палким захисником української культури й духовності, поборником освіти, уособленням людини доби Відродження, котра піднеслася до найвищих щаблів тодішньої освіченості та була титаном духу й думки.
2)Як в Україні здійсювалась "хрущовська відлига"?
Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.
28 березня 1953 – у СРСР оголошено амністію засудженим до 5-ти років, за якою близько 1,2 млн осіб звільнили і припинили 400 тис. слідчих справ.
26 травня 1953 – засідання Президії ЦК КПРС, під час якого ухвалена постанова "Питання західних областей Української РСР". Згідно з прийнятим рішенням було визнано серйозні масштаби і наслідки дій режиму на західноукраїнських землях. У постанові зазначалось, що "боротьбу з націоналістичним підпіллям не можна вести лише шляхом масових репресій і чекістсько-військових операцій", адже "безглузде застосування репресій викликає лише невдоволення населення...".
15 травня 1956 – постанова Ради Міністрів СРСР про звільнення від спецпоселення членів сімей українських і білоруських націоналістів.
23 травня 1954 – Василь Кук (псевдонім "полковник Коваль") захоплений у бункері Іванцевицького лісу Олеського району на Львівщині. Це був останній із членів Центрального проводу ОУН в Україні.
серпень 1956 – святкування 100-річчя з дня народження І. Франка.
9 листопада 1956 – Указ Президії Верховної Ради УРСР "Про заборону колишнім керівникам і активним учасникам українського націоналістичного підпілля, які відбули засудження і покарання, повертатися в західні області УРСР". Згідно з Указом вісім західних областей України були закриті для активістів ОУН-УПА, засуджених за "зраду Батьківщини", терор, диверсії і "бандитизм". Самовільне повернення до рідних осель каралося трирічним засланням.
30 червня 1957 – під час спроби вивісити синьо-жовтий та червоно-чорний прапори з тризубами і встановити три таблички "заміновано" затримано колишнього політв'язня Веніаміна Дужинського. 12 вересня 1957 р Львівський обласний суд виніс вирок "25 років у таборі суворого режиму".
10 жовтня 1957 – КДБ при Раді міністрів УРСР інформував ЦК КПУ про незадовільну роботу Міністерства зв'язку УРСР щодо глушіння зарубіжних радіостанцій.
28 квітня 1958 – схвалено план безвізового культурного обміну між прикордонними територіями СРСР (Львівською, Дрогобицькою і Волинською областями) і Польщею (Люблінським та Жешувським воєводствами).
17 липня 1958 – постанова Ради Міністрів УРСР про скорочення 40 існуючих в республіці монастирів до 8.
грудень 1958 – Івано-Франківськ. Заарештована група студентів, які планували створити "Об'єднану партію визволення України".
21 травня 1959 – Указ Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію Дрогобицької області і включення її до складу Львівської області.
21 червня 1959 – акції протесту проти закриття Кременецького жіночого монастиря.
15 жовтня 1959 – Мюнхен. Вбивство Степана Бандери агентом КДБ Богданом Сташинським.
24 листопада 1959 – постанова Президії ЦК Компартії України "Про стан та заходи посилення роботи органів державної безпеки УРСР", в якій зазначалося "оперативно присікати діяльність українських буржуазних націоналістів".
січень 1960 – постанова ЦК КПРС "Про заходи по ліквідації порушень духовенством радянського законодавства про культи". Посилення наступу на релігійні громади, пропагування атеїзму.
16 березня 1960 – Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову "Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи" та інструкцію, відповідно до яких в Україні здійснювався негласний облік релігійних об'єднань, молитовних будинків та майна, що знаходилось в користуванні віруючих.
3-10 жовтня 1960 – суд над учасниками підпільної організації "Об'єднання". Вирок: Ярослав Гасюк і Володимир Леонюк – 12 р., Богдан Христинич – 10 р., Володимир Затварський – 8 р., Ярослав Кобилецький – 5 років таборів суворого режиму.
30 жовтня 1960 – завершено будівництво газопроводу Дашава — Мінськ.
7 листопада 1960 – Львів. Відбулося установче засідання "Української робітничо-селянської спілки", очолюваної Левком Лук'яненком.
січень 1961 – у селі Купич-Воля на Львівщині викрита "Українська націоналістична організація ім. С. Бандери". Організацію заснували підлітки у 1958 р., які поширювали саморобні листівки.
16 березня 1961 – постанова Рада Міністрів СРСР "Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи". При райвиконкомах, селищних і сільських радах утворювали спеціальні комісії, діяльність яких переважно зводилась до доносів, стеження і втручання у внутрішнє життя Церкви.
16-20 травня 1961 – Львів. Суд над членами Української робітничо-селянської спілки. Вирок: Левко Лук'яненко – смертна кара (розстріл), Іван Кандиба – 15 р. позбавлення волі у виправно-трудових колоніях, Степан Вірун – 11 р., Василь Луцьків, Олександр Лібович, Іван Кіпиш та Йосип Боровницький – 10 р.
грудень 1961 – Львів. Викрита підпільна організація робітників "Український національний комітет". Двох робітників – І. Коваля і Б. Грицину – розстріляли, а ще 20 співучасників засудили від 10 до 15 років позбавлення волі.
14 січня 1962 – частково введений в експлуатацію нафтопровід "Дружба".
квітень 1962 – Львів. Обком партії спільно з органами КГБ провів заходи з дискредитації місцевої іудейської общини, внаслідок чого її зняли з державного реєстру.
7 травня 1962 – суд над "Ходорівською групою" дисидентів. Федір Проців – розстріляний, а шестеро його соратників засуджені до різних термінів ув'язнення.
19 липня 1962 – постанова Президії ЦК КПРС, якою ухвалено наказ КДБ при Раді Міністрів СРСР "Про заходи по посиленню боротьби органів держбезпеки з ворожими проявами антирадянських елементів" та наказ Генерального прокурора СРСР "Про посилення прокурорського нагляду за розслідуванням справ про державні злочини і розглядом їх в судах".
9 листопада 1962 – Президія Верховної Ради СРСР постановила перейменувати м. Станіслав на м. Івано-Франківськ.
31 січня 1963 – нарада керівників правоохоронних органів у Києві, під час якої Голова КГБ при Раді міністрів УРСР В. Нікітченко оголосив програму програму боротьби з "особливо небезпечними державними злочинами".
31 липня 1963 – несанкціонований вечір з нагоди 50-річчя від дня смерті Лесі Українки у Першотравневому парку Києва, в якому взяли участь І. Дзюба, Т. Цимбал, М. Коцюбинська, І. Драч, С. Тельнюк, Ю. Назаренко, І. Жиленко.
серпень 1963 – створення Українського національного фронту (УНФ) – однієї з найпотужніших таємних організацій. Засновники – Дмитро Квецко (с. Слобода-Болехівська Долинського р-ну Івано-Франківської області), Богдан Равлюк (с. Витвиця), Зіновій Красівський (колишній політв'язень з 1949-го по 1953-й рр., мешканець Моршина). Лише в головній ланці було близько 150 осіб.
1963 р. – СРСР зазнає суттєвих продовольчих труднощів: зростають черги за молоком і хлібом, збільшуються обсяги зерна, що імпортується з-за кордону.
березень 1964 – за особистим розпорядженням секретаря Київського обкому КПУ В. Войченка знищено вітраж на пошану Т. Шевченка в Київському університеті (автори – О. Заливаха, А. Горська та інші).
24 травня 1964 – підпал у Київській публічній бібліотеці АН УРСР, внаслідок чого український відділ (600 тис. томів найцінніших рукописів, стародруків, рідкісних книг) був повністю знищений.
14 жовтня 1964 – на пленумі ЦК КПРС Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК став Л. Брежнєв.
А) 1638 p
Проблемна ситуація
Яскравим прикладом доби енеоліту є Трипільська культура (ІV-III тис. до н.е.), названа так через поселення поблизу с. Трипілля на Київщині відкрите та досліджене чеським археологом В.Хвойкою у 1896-1897рр. і є частиною історичної спільності Кукутень-Трипілля. Район Трипілля є місцем найбільшого скупчення трипільських поселень у Подніпров’ї. До В.Хвойки культуру досліджували польські археологи Антоній Шнайдер та А.Кіркор на теренах Галицького Поділля ще в середині 70-х рр. ХІХ ст. і назвали її культурою мальованої кераміки, а місцева преса – Наддністрянською Помпеєю; румуни – в Західній Молдові у 80-х рр. ХІХ ст. і назвали її Кукутень, що розкинулась від Карпатських гір до Пруту. Паралельно з румунськими аналогічні пам’ятки було відкрито на теренах двох імперій – Австро-Угорської та Російської. А в 1893 поблизу села Шипинці неподалік від Чернівців Й.Шомбаті та Ф.Кайндль почали розкопки поселення з мальованою керамікою - Буковинської Трої, датувавши знахідки у межах ІІ тис. до н.е., які і нині зберігаються у Віденському природничому музеї. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В.Г.Збеновичем біля села Бернашівка на Вінниччині.
Формування трипільської культури відбувалося в районі Карпато-Подністров’я (території сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було зумовлене складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту – раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у У тис. до н.е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень–Трипілля відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилась в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хамаджія, Криш.
Варіант 25
1. Розкажіть про татарські набіги в Україну ХV-ХVI століть. Як це відбилося на її соціально-економічному та політичному розвитку?
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало сучасників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI століття кримські татари ще не знали осілого землеробства, яке мало допоміжний характер. Продовжуючи кочувати, татари розорювали і засівали в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких кочових народів Середньої Азії та північного Кавказу, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Це зумовило врешті і політику Кримського ханства щодо сусідніх країн, яка полягала у грабіжницьких набігах. Напади мали розбійний характер: татари з'являлися, як правило, зненацька, палили села, а після відступали, ведучи за собою натовпи полонених, які потім продавалися на великому невільничому ринку в Кафі.
Починаючи з другої половини XV століття татарські набіги на українські, а через них і на інші землі стали регулярними. 1484 року татари зруйнували Київ. 1500 року татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську таБелзьку землі, дійшовши до Вісли. У 1508, 1512 і 1517 роках — Волинь, 1517 року розорили Львівську та Подільську землі, а у 1534 і 1549 роках знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів ПівденнаКиївщина та Переяславщина. Фактично ж під ударами татарських орд опинилася вся українська територія та прилеглі до неї землі. Татарські загони на півночі кілька разів доходили навіть до Москви. Отже, Кримське ханство та підвладні йому орди становили для Східної Європи неабияку загрозу.
2. Назвіть головні події революції 1905-1907 рр. в Україні.
Головні події революції в Україні:
січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис. учасників;
повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);
загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);
створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. — 280 організацій);
селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);
повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін., на чолі з лейтенантом Шмідтом — листопад 1905 p.);
повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським — листопад 1905 p.;
•грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі).
У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.
3. Коли відбулась битва під Жовтими Водами?
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 39 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |