Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття, види та способи тлумачення правових норм

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, воно тільки з'ясо­вує зміст існуючих правил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів чи інструк­цій про застосування якого-небудь закону чи указу, позаяк останні є нормативними актами і самі обу­мовлюють правові правила поведінки. Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим.Воно дається компетентним органом чи посадо­вою особою на підставі службового обов'язку і має юридичне значимі наслідки. Неофіційним визнається тлумачення, що дається якоюсь іншою особою, не пов’язаною з виконанням нею службових обов'язків, і не має чіткого юридич­ного значення. Автентичне тлумачення проводиться тим орга­ном, який створив певну норму права. Воно є най­більш компетентним і авторитетним, оскільки ор­ган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст. Легальне тлумачення правових норм дається спе­ціально на те уповноваженим органом. Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи того чи того відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств із приводу трактування й застосування окремих повноважень та урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відомства. Неофіційне доктринальне тлумачення — це нау­кове роз'яснення правових актів, змісту і цілей пра­вових норм, яке міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, нау­ково-практичних коментарях. Коли мова йде про доктринальне тлумачення, то мається на увазі нау­ковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несистематизованим. Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права. Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевір­ки, доповняльної аргументації, приведення до систе­ми, наприклад, через організацію дискусій, конфе­ренцій і т. ін. За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення. Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збі­гаються. Обмежувальне (звужене) тлумачення — зміст норми права вужчий за її буквальне значення. Поширене (розширене) тлумачення: зміст норми права ширший від його буквального значення.

Характеризують такі способи тлумачення:1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту пра­вової норми через досвід її словесного формулюван­ня на підставі лексичних, морфологічних, синтак­сичних норм мовознавства.2. Логічне — з'ясування змісту правової норми за­вдяки безпосередньому використанню законів і пра­вил формальної логіки.3. Систематичне — з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.4. Історико-політичне — з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.5. Телеологічне (цільове) — аналіз сутності право­вої норми через з'ясування її мети.6. Спеціальне юридичне — аналіз норми, яка міс­тить юридичну термінологію, розуміння її конструк­ції з позиції юридичної науки, техніки і практики.

18. Поняття і структура правовідносин.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються дер­жавою. Суб'єктами правовідносин уважають тих учасни­ків, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громад­ські організації; різні спільності (трудовий колек­тив, нація, народ, населення відповідного регіону та ін.); громадянське суспільство. Правоздатність — здатність суб'єкта бути носі­єм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо- і деліктоздатність.Деліктоздатність — здатність суб'єктів право­відносин нести відповідальність (юридичну) за ско­єне правопорушення. Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст — суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто мож­ливість певних дій уповноважених суб'єктів і необ­хідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їх­ня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Об'єкти правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюю­ться чи припиняються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки, їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

19. Юридичні факти:поняття, значення, види

юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків, виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності, робить його юридичним фактом. Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності.Складні юридичні склади — це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність.

20.Правомірна поведінка,види Правова поведінка – це усвідомлена поведінка суб’єктів права, яка відповідає правовим приписам, є суспільно-корисною і гарантується державою.

Правова поведінка може бути: звичаєвою; маргінальною; конформістською (пристосувальною); соціально-активною, яка у свою чергу поділяється на об’єктивно-необхідну, бажаною для суспільства, соціально-допустимою.

Залежно від суб’єктів правомірна поведінка може бути діяльністю фізичних та юридичних осіб, соціальних спільнот; за сферою суспільних відносин – економічна, політична, соціальна; формою виявлення – діяльна, бездіяльна; за фіксованістю у законодавстві – врегульована і не врегульована правом; за ставленням держави до неї – схвалювана, заочочувальна, допустима.