Читайте также:
|
Восени 1997 р. Верховна Рада України визначилася зі строками й процедурою проведення чергових парламентських виборів. Вибори вперше мали відбутися в умовах дії нової Конституції. Було ухвалено, що вони пройдуть в один тур: перемогу здобуде кандидат, який випередить за кількістю голосів суперників, навіть за умови, якщо більшість виборців висловиться за інших кандидатів, тобто проти нього. Цим унеможливлювалося повторення виснажливого виборчого марафону 1994 р.
Закон про вибори також передбачав, що половина з 450 депутатів буде обрана в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі за партійними списками, а друга половина - у мажоритарних округах, де кандидати змагалися б за депутатське місце особисто. Запровадження змішаної пропорційно-мажоритарної системи мало прискорити політичне структурування українського парламенту.
Напередодні виборів кількість вітчизняних політичних партій перевалила за півсотню. Центральна виборча комісія допустила до участі у виборах 29 березня 1998 р. 30 політичних партій і партійних блоків. До виборчих списків було включено 37 млн. 540 тис. осіб, у голосуванні взяли участь 70,8 % - 26 млн. 571 тис. виборців. Це - доволі високий показник політичної активності.
У багатомандатному загальнодержавному окрузі усі депутатські місця розподілилися лише між партіями і партійними блоками, котрі подолали чотиривідсотковий бар’єр. Таких виявилося 8. За списки кандидатів у депутати від інших 22 партій та блоків, які бар'єру не подужали, було подано 5,5 млн. голосів, що розподілилися між партіями-переможницями пропорційно кількості голосів, поданих за кожну із них. Бар'єр подолали 5 центристських партій та блоків і 3 ліві партії. Однак найбільше голосів у міжпартійному змаганні одержали саме ліві. Тому голоси виборців, які висловилися на користь центристських і правих партій, що не набрали необхідного мінімуму, перейшли переважно до лівих.
Абсолютним переможцем стала Компартія України - 24,7 % голосів - 84 депутатських мандата. Народний рух України завоював 32 депутатські місця, блок СПУ-СелПУ - 29, Партія зелених - 19, Народно-демократична партія (НДП) - 17, Прогресивна соціалістична партія та Соціал-демократична партія (об'єднана) - по 14 місць. Очолюване екс-прем'єр-міністром України П.Лазаренком об'єднання «Громада» дістало 16 депутатських мандатів.
Перемога лівих була запрограмована заздалегідь -виборців глибоко обурювали мізерна оплата праці, хронічні невиплати заробітної плати і пенсій, розвал системи охорони здоров'я та соціального забезпечення. Відтак список НДП, очолюваний прем'єр-міністром В.Пустовойтенком, зібрав менше 5 % голосів. Проурядова Аграрна партія України не здолала чотиривідсоткового бар'єру й залишилася «за бортом» парламенту. В цілому ліві партії одержали у багатомандатному загальнодержавному окрузі 127, а центристи й праві - тільки 98 місць.
В одномандатних округах виборці віддали перевагу назагал безпартійним. Серед них виявилося обмаль бажаючих приєднатися до лівих. Тому останні й не здобули більшості у Верховній Раді. Проте вони виступали дисципліновано, на відміну від правих партій, і найчастіше контролювали роботу парламенту.
Перша сесія Верховної Ради нового скликання відкрилась у травні 1998 р. Найстарша за віком, 78-річна Ярослава Стецько, голова Проводу ОУН, зачитала з Конституції текст присяги. Народні депутати скріпили цей документ своїми підписами. Після виснажливого виборчого марафону головою Верховної Ради був обраний лідер Селянської партії Олександр Ткаченко.
Склад депутатів Верховної Ради після виборів 1998 р. не змінився. Але розстановка політичних сил у парламенті після перемоги Л.Кучми на виборах 1999 р. й оприлюднення ним указу про референдум зазнала кардинальних змін. Депутати розуміли, що багаторічне протистояння президентських і парламентських структур, яке гальмувало ринкові реформи, навряд чи буде підтримане народом на референдумі. Позитивні відповіді на поставлені у бюлетенях питання означали, як це всі усвідомлювали, перетворення України з парламентсько-президентської та президентсько-парламентську республіку.
13 січня 2000 р. Михайло Сирота оголосив у Верховній Раді, що парламентська більшість у складі 237 депутатів утворена. У відповідному зверненні проголошувалося, що метою більшості депутатів є готовність солідарно відповідати за здійснення реформ України разом з урядом, який очолив голова Національного банку України Віктор Ющенко.
Сенсаційному повідомленню про появу у Верховній Раді «більшовиків» (так назвали журналісти депутатів більшості) передувала ювелірна й виснажлива двомісячна робота народного депутата, першого Президента незалежної України Л.Кравчука над створенням і узгодженням програми дій, яку могли б підписати політики різного спрямування. І таку програму вдалося розробити. її висхідним пунктом стало усунення від керівництва парламентом представників лівих партій.
Робота більшості у приміщенні Верховної Ради виявилася неможливою внаслідок деструктивної позиції голови парламенту О.Ткаченка. 1 лютого 2000 р. п'яту сесію Верховної Ради України XIV скликання було проведено у приміщенні Українського дому. Зареєструвалося тут вже 255 із 445 народних депутатів. Заступник голови Верховної Ради України В.Медведчук, який головував на сесії, повідомив, що координаційна рада парламентської більшості на чолі з Л.Кравчуком зробила все можливе, щоб уникнути розколу. Були підготовлені проекти рішень, які мали затверджуватися пакетом. Депутати-«більшовики» ухвалили постанови про тимчасове проведення пленарних засідань у приміщенні Українського дому та про тимчасові форми голосування - підняттям руки або іменними бюлетенями.
Першого дня роботи п'ятої сесії відбулися вибори нового керівництва Верховної Ради - голови, його заступників, керівника апарату й голів парламентських комітетів. За обрання головою Верховної Ради Івана Плюща, першим заступником Віктора Мед-ведчука й заступником Степана Гавриша проголосували всі 255 депутатів.
За пропозицією О.Лавриновича сесія ухвалила закон про новий порядок обчислення скликань Верховної Ради, яке відтепер розпочиналося зі складу Верховної Ради, сформованого на вільних виборах 1990 p. Саме ці депутати ухвалили Декларацію про державний суверенітет і Акт проголошення незалежності України. Отже, Верховна Рада на дев'ятому році існування незалежної держави відмовилася, нарешті, від історичної традиції обчислення скликань від Конституції УРСР 1937 р.
Одночасно до Кодексу законів про працю були внесені зміни: скасовувалися неробочі дні 7 й 8 листопада - «на честь свята Великої Жовтневої соціалістичної революції». Депутати ухвалили також постанову про заміну радянської символіки на фасаді будинку Верховної Ради державною символікою незалежної України.
Згадані події у Верховній Раді України дістали неофіційну назву «оксамитової революції».
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 64 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |