Читайте также:
|
Бионика – прикладная наука о применении технических устройств, принципов организаций, свойств, функций и структур живой природы, т.е. формы живого в природе и их промышленные аналоги.
Бионика занимается изучением принципов построения живых организмов, чтобы применить эти знания и для усовершенствования уже существующих, для создания новых машин, устройств, приборов, технологических процессов.
Различают:
1. биологическая бионика – базируется на разделах биологии и медицины.
2. теоретическая бионика – разрабатывает математические модели явлений и процессы, протекающих в живом организме.
3. техническая бионика – реализует математические модели, внедряет их в производство.
Идея применения знаний о живой природе для решения инженерных задач принадлежит Леонардо да Винчи. Он пытался построить летательный аппарат с машущимися крыльями как у птиц. Современные ученые работают в следующих направлениях:
1. изучение нервной системы человека и животных, моделирование нейронов для совершенствования вычислительной техники (нейро бионика).
2. исследование органов чувств живых организмов с целью разработки новых датчиков и систем обнаружения.
3. изучение принципов ориентации, локации и навигации различных животных для использования этих принципов в технике.
4. исследование морфологических, физиологических, биохимических особенностей живых организмов для выдвижения новых технических идей.
Многие медицинские инструменты имеют прообраз среди представителей живого мира (игла-скарификатор – для запора периферической крови, сконструирован по принципу, полностью похожим с зубом летучей мыши; поршневой шприц – имитирует кровососущий аппарат насекомых: комара, блохи; применяемая вовремя хирургических операций игла, используемая для наложения швов на внутренние органы, имеет форму реберных костей крупных рыб; технология наращивания зубной эмали, ногтей, волос – позаимствована у морских губок).
ШАНС
ШАНС
Преподаватель: И. В. Травникова
Поняття, види та значення правочинів. Умови недійсності прав.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. 2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). 3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. 4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладеним після того, коли сторони у належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Залежно від моменту укладання правочину вирізняють: реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити у належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договір позики, зберігання). Залежно від значення підстав правочину для його дійсності вирізняють: - каузальні правочини (від лат. causa - причина); - абстрактні правочини. У каузальних правочинах безпосередньо визначена підстава їх укладання, намір досягти певного результату - стати власником майна, отримати майно у тимчасове користування та ін. Із змісту абстрактного правочину неможливо з'ясувати заради чого він укладався. консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладеним після того, коли сторони у належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. { Частина перша статті 203 в редакції Закону N 2756-VI від 02.12.2010 } 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
11. Умови дійсності та наслідки недійсності правочинів
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. { Частина перша статті 203 в редакції Закону N 2756-VI від 02.12.2010 } 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Розрізняються два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, він є нікчемним правочином. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Приклади нікчемних правочинів: правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки; відмова від права на звернення до суду; відмова від права вийти з повного товариства; заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тощо. Будь-який недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано. Часто вживають термін «двостороння реституція», який підкреслює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Особливі правові наслідки недійсності правочинів можуть бути передбачені для окремих випадків: наприклад, якщо правочин було вчинено під впливом насильства чи обману, сторона, яка застосовувала обман або насильство, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі.
12. Поняття здійснення суб активних цивільних прав. Способи, принципи здійснення прав
Здійснення суб'єктивних цивільних прав — це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.
Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:
1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав;
2) суб'єкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності;
3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав.
Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.
Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.
Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.
Принципи здійснення — це закріплені в нормах цивільного права загальні положення, які встановлюють суб'єктивних цивільних прав основні вимоги до поведінки суб'єкта при здійсненні ним свого суб'єктивного права.
Принципами здійснення цивільних прав є:
• принцип автономії волі;
• принцип законності;
• принцип розумності та добросовісності.
Принцип автономії волі означає право особи здійснювати своє суб'єктивне цивільне право вільно, на власний розсуд, задля задоволення своєї мети та інтересів. Тобто ніхто, окрім самого носія суб'єктивного цивільного права, не може вирішувати питання про здійснення чи нездійснення цього права, а також моменту, коли його має бути здійснено.
Принцип законності передбачає, що суб'єкт права може здійснювати своє право лише відповідно до норм права, керуючись при цьому не тільки положенням "дозволено все те, що не заборонено", а й зважаючи на встановлений нормами права порядок здійснення свого права. Наприклад, для зміни свого імені слід звертатися до органів РАЦСу і лише у відповідному порядку змінити своє ім'я.
Принцип розумності та добросовісності означає, що, здійснюючи свої суб'єктивні цивільні права, особа повинна діяти розумно та добросовісно не лише щодо себе, а й щодо інших суб'єктів правовідносин.
13. Поняття та види представництва
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво, засноване на адміністративному акті
Є таким представництвом, при якому представник зобов'язується діяти від імені особи, яку представляють у силу адміністративного розпорядження останнього. Частіше за все таке представництво має місце тоді, коли орган юридичної особи видає наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням певних представницьких функцій, наприклад, укладенням договорів, вчиненням інших правочинів. Повноваження представника в цьому випадку визначаються виданим адміністративним актом, або випливають з посадових інструкцій працівника, або слідують з обстановки, в якій діє представник (касир, приймальник замовлень тощо).
Представництво, засноване на законі.
Представницькі відносини, які виникають за прямою вказівкою закону, прийнято називати законним, або обов'язковим, представництвом. Так, законними представниками малолітніх дітей є їхні батьки, повноваження яких засновуються на факті батьківства.
Представництво за законом
Є різновидом представництва, що виникає і припиняється лише з настанням юридичних фактів, указаних у законі (незалежно від волевиявлення особи, яку представляють), і має на меті забезпечення не тільки інтересів фізичних осіб, яких представляють, а й інтересів осіб, пов'язаних із ними цивільними правовідносинами, а також суспільного інтересу в цілому. Зміст останнього полягає в тому, щоб усунути недоліки в дієздатності окремих категорій суб'єктів цивільних правовідносин.
До числа законних представників українське цивільне законодавство відносить: (1) батьків; (2) усиновлювачів; (3) опікунів і (4) піклувальників. Здійснення законними представниками своїх повноважень становить їх публічно-правовий обов'язок.
14. Поняття та види довіреності. Довіреності, які прирівнюються до нотаріально посвідчених. Припинення довіреності
. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Генеральна -надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видається, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тощо.
Разова довіреність[ред. • ред. код]
Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).
Спеціальна довіреність[ред. • ред. код]
Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.
Відповідно до ч.3 ст. 245 Цивільного кодексу України та ст. 40 Закону України «Про нотаріат», до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління та розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.
Окрім того, трапляються поодинокі випадки, коли до посадових осіб за вчиненням нотаріальної дії звертаються фізичні особи – підприємці. Фізична особа – підприємець не належить до юридичних осіб, тому при укладенні правочинів за її участю посадова особа має керуватись вимогами статті 43 Закону України «Про нотаріат», тобто встановлювати особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.
Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання Ті недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Довіреність може бути в будь-який час скасована особою, яка видала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права є нікчемною, за винятком випадків, коли довіреність видана як безвідклична на певний час (ч. 4 ст. 249 ЦК).
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 74 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |