Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Класифікація банківських ризиків

Читайте также:
  1. Puc. 2. Класифікація ринків за призначенням і структурою
  2. Автоматизація внутрішньо банківських розрахункових, кредитних і депозитних операцій.
  3. Аналіз ризиків
  4. Аналіз та оцінка інвестиційних ризиків
  5. Б. За характером ризиків, які підлягають стра­хуванню, страхові премії розподіляють на натуральні і постійні.
  6. Видатки бюджету, їх сутність і класифікація.
  7. Видача банківських гарантій
  8. Види норм витрат праці, їх класифікація та визначення.
  9. Види пам’яті та їхня класифікація
  10. Визначення і класифікація виробничих шкідливостей

Банківська діяльність неминуче пов’язана з ризиками. Які б зусилля не робив банк для мінімізації ризиків, вони завжди існують — питання тільки в їх розмірі. Під ризиком у банківській діяльності розуміють можливість втрати ліквідності або отримання фінансових збитків. За частотою настання та глибиною негативних наслідків несприятливих подій банківська діяльність є чи не найризикованішою з усіх видів економічної діяльності.

Банківський ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Існування ризику не обов'язково є причиною для занепокоєння. Для розгляду ризиків у ширшій перспективі керівництво має вирішити, чи є ризики, які бере на себе банк, виправданими. Ризики вважаються виправданими, якщо вони є зрозумілими, контрольованими, такими, які можна виміряти і що відповідають здатності банку швидко реагувати на негативні обставини. Невиправданий ризик може випливати із навмисних або ненавмисних дій. Якщо ризики є невиправданими, необхідно взаємодіяти керівництву із спостережною радою банку і спонукати їх до пом'якшення або усунення цих невиправданих ризиків. Заходи, які в такому разі має здійснити банк, включають зменшення сум під ризиком, збільшення капіталу або зміцнення процесів управління ризиками.

Існує багато класифікацій ризиків у банківській діяльності. З погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, пов’язані зі змінами у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежні від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку винятково високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовуються в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієн­тів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягають в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали.

Валютний ризик — це ризик втрат у зв’язку з несприятливою зміною вартості іноземної валюти відносно валюти держави, де розміщений банк. Валютний ризик — це передусім імовірність того, що зміна курсів іноземних валют призведе до збитків унаслідок зміни ринкової вартості активів та пасивів.

Для оцінки валютного ризику необхідно враховувати викладені нижче фактори:

- обсяг балансових та позабалансових статей, які підлягають переоцінці у зв'язку зі змінами поточного валютного курсу та строкового валютного курсу;

- структура балансових та позабалансових статей за такими факторами: валюта; продукти; строк існування або очікуваний строк подальшого утримання позицій; розмір і строк неузгоджених грошових потоків; розмір позицій у валютах, обсяги торгівлі якими є обмеженими;

- потенційна величина втрати капіталу у зв'язку з перерахуванням валютних позицій у їх гривневий еквівалент у разі зміни валютних курсів, враховуючи останні тенденції та прогнози;

- наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

- рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

- наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів або законів.

Управління валютним ризиком базується на обраній стратегії менеджменту валютного ризику, яка включає у себе наступні елементи: централізація управління валютним ризиком, використання усіх можливих заходів уникнення ризику, що призводить до значних збитків, контроль та мінімізація сум збитків, якщо не існує можливості уникнення ризику, хеджування валютного ризику за умов неможливості його уникнення.

Основним інструментом управління валютним ризиком у банку є лімітування. Банк застосовує цей інструмент шляхом встановлення лімітів на загальну відкриту валютну позицію по банку в цілому, у розрізі підрозділів та операцій; суму можливих збитків від зміни валютного курсу; казначейські операції (арбітражні конверсійні операції, казначейські неторговельні операції із готівковою іноземною валютою, операції із банківськими металами).

Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4) ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

 

Для оцінки ризику зміни процентної ставки необхідно враховувати викладені нижче фактори:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків;

- компонентний та сукупний рівень ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов'язаний із правом вибору (опціону), відносно надходжень та капіталу;

- наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі;

- уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону;

- характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки;

- відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування;

- наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки;

- наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику;

- чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов'язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв;

- чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов;

-чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику;

- рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

- існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів, законів.

Основним органом управління ризиком зміни процентної ставки в Банку є Правління. Функції проведення політики управління процентним ризиком, прийняття рішень щодо управління процентним ризиком, у тому числі рішення щодо зміни рівня процентних ставок, організації моніторингу та перегляду процентних ставок за видами валют, у розрізі строків, видів продуктів, організації контролю за дотриманням допустимого рівня процентного ризику та виконанням відповідних рішень структурними підрозділами покладаються на Комітет управління Актив. і Пасив.

Департамент ризик-менеджментуоцінює вартість зобов’язань та прибутковість активів, відповідність термінів погашення активів та зобов’язань, рентабельність активів банку, чистої процентної маржі, спреду банку, надає рекомендації Комітету з питань управління активами та пасивами щодо зміни процентних ставок за депозитними та кредитними продуктами.

Для банків, де позички є головними видами активів, процентний ризик — це ризик падіння ціни активів через зміну норми процента, ризик зменшення процентної маржі банку, ризик зміни вартості активів та пасивів унаслідок зміни процентних ставок, це ймовірність зменшення спреду між процентними доходами та витратами, невизначеність доходу від цінних паперів з фіксованим доходом, що виникає внаслідок раптових коливань вартості активів через зміну процентної ставки.

Ризик змін вартості цінних паперів - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів. Цей ризик характерний для всіх учасників фондового ринку: інвесторів та емітентів цінних пеперів.

Для оцінки ризику зміни вартості цінних паперів необхідно враховувати викладені нижче фактори:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ринковим ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- джерела ринкового ризику, включаючи динаміку цін на інструменти процентних ставок, товари і пайові цінні папери, а також динаміку валютних курсів;

- розмір, термін дії та складність позицій;

- компоненти ринкового ризику та цінова чутливість різних продуктів, у тому числі за позабалансовими угодами (наприклад, свопами, форвардними та опціонними контрактами);

- стабільність реальних грошових надходжень від торговельних операцій;

- динаміка значень надходжень під ризиком і капіталу під ризиком;

- уразливість банку за імовірнісними сценаріями зміни процентних ставок і ринкових потрясінь (стрес-тестування);

- можливість хеджування або закриття позицій ризику, що існують на кожний момент часу, у тому числі професійна здатність керівництва здійснювати операції хеджування та доступ банку до відповідних ринків;

- розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);

- наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

- рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

- існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень, обмежень, нормативно-правових актів або законів.

Ризик ліквідності — виникає тільки тоді, коли ліквідні активи банку недостатні для покриття короткострокових зобов’язань банку. При виникненні такої події банк мусить покрити свої зобов’язання за рахунок конвертації в грошові кошти своїх неліквідних активів з наступним капітальним збитком.

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання.

Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Для оцінки ризику ліквідності необхідно враховувати такі фактори:

-існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності у відношенні до структури зобов'язань. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори: високоліквідні активи; цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку); можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (репо), або сек'юритизації, або можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;

- обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори: питома вага зобов'язань у пасивах банку; питома вага строкових зобов'язань та зобов'язань до запитання; коштів фізичних та юридичних осіб; міжбанківських коштів; наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку;

- чисті розриви фінансування із приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи: прогнозовані потреби у фінансуванні; спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів; ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти; склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи: відтоки та притоки грошових коштів;

- погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;

- висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів. Публікації в засобах масової інформації;

- наявність адекватного плану на випадок кризових обставин;

- існування своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

- рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

- наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, відповідних облікових підходів і дотримання положень або законів.

Основним органом управління ризиком ліквідності в Банку є Правління, до повноважень якого входить формування політики з управління ліквідністю, затвердження відповідних політик та процедур. Комітет з питань управління активами та пасивами (КУ АП) є виконавчим комітетом Правління, до функцій якого входить втілення політики управління ліквідністю, прийняття поточних рішень щодо управління ліквідністю, затвердження внутрішніх лімітів Банку.

Управління ліквідністю в Банку розподіляється на 3 складові:

- щоденне управління ліквідністю;

- поточне управління ліквідністю;

- довгострокове управління ліквідністю.

Управління миттєвою ліквідністю здійснюється Казначейством банку шляхом аналізу залишків на кореспондентських рахунках на початок дня, даних платіжного календаря щодо надходжень та відтоку коштів, планів підрозділів Головного Банку та філій банку по операціях протягом дня, інформації про рух коштів на рахунках клієнтів.

Управління поточною ліквідністю (строком на 1 місяць) здійснюється Департаментом ризик-менеджменту шляхом визначення потреб банку у ліквідних коштах: при цьому застосовується метод джерел і використання коштів, який полягає у визначенні величини розриву ліквідності на протязі заданого періоду, що дорівнює різниці між очікуваними надходженнями і потенційними відтоками грошових коштів. Управління довгостроковою ліквідністю (на строк більше 1-го місяця) здійснюється Департаментом ризик-менеджменту за методом ресурсного розриву (шляхом оцінки ступеня невідповідності строкової структури активів строковій структурі пасивів).

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями.

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Для оцінки кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі: продукти; види економічної діяльності; класифікація/рейтинги ризику; походження заборгованості; клієнти; розмір кредитів; географічні регіони; непов'язані/споріднені контрагенти; джерела погашення; застава;

- рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави наглядовці мають аналізувати вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

- обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

- тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

- достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;

- наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

- ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

- адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

- рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

- чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

- наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

Кредитний ризик тісно пов’язаний з іншими ризиками, такими як ризик ліквідності, процентний та валютний. Наявність у кредитному портфелі банку значного обсягу проблемних кредитів та зниження ринкової вартості кредитного портфеля зумовить змен­шення капіталу. Це може спричинити відплив коштів клієнтів та інвесторів банку, що призводить до втрати ліквідності. Для покриття дефіциту ліквідності банк повинен залучати кошти на грошовому ринку в усе більших розмірах та за більшою ціною. Збільшується процентний ризик. Для покриття ліквідності банк змушений продавати ліквідні активи, у тому числі валютні кошти, що змінює валютну позицію банку і збільшує валютний ризик.

Кредитний ризик виникає не тільки стосовно кредитів, а й інших балансових і позабалансових статей, таких як банківська гарантія, акцепт, вкладення в цінні папери.

Згідно зі світовими стандартами з урахуванням економічних умов України можна умовно визначити три моделі поведінки бан­ків на кредитному ринку.

1. Частка кредитів у загальному обсязі працюючих активів банку на рівні до 30 %, де цей банк проводить вкрай обережну кредит­ну політику та забезпечує свою прибутковість проведенням менш ризикованих активних операцій. При цьому банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення дуже бажане для нового банку, який не має своєї клієнтури та досвіду роботи.

2. Частка кредитів в обсязі працюючих активів на рівні 30—50 % — цей банк проводить зважену кредитну політику. Це характерно для стабільних та надійних банків, які працюють з високим рівнем прибутку, однак старанно обмірковують свою кредитну політику.

3. Частка кредитів в обсязі працюючих активів понад 50 %. Цей банк проводить агресивну політику на ринку. Подібна політика може бути обґрунтована тільки надмірними прибутками і не може бути постійним явищем. Причому чим вища частка та триваліший період, тим вищий рівень ризику.

Основним органом управління кредитним ризиком в Банку є Правління, до повноважень якого входить формування кредитної політики, затвердження кредитних політик та процедур, затвердження основних фінансових параметрів кредитної діяльності. Кредитна Рада, Кредитний комітет, Роздрібний кредитний комітет є виконавчими комітетами Правління, до складу яких входять керівники підрозділів, що приймають участь в кредитному процесі: Департаменту клієнтської політики, Департаменту ризик-менеджменту, Юридичного депертаменту, Департаменту банківської безпеки та ін.

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності кредитного портфеля.

Методи зменшення кредитного ризику, які використовуються в банку:

- лімітування;

- розгляд кредитної заявки службами банку, які забезпечують незалежну оцінку проекту (Департамент ризик-менеджменту, Юридичний депертамент, Департамент банківської безпеки);

- вибір адекватної структури кредитної угоди;

- забезпечення (застава, фінансова порука);

- постійний аналіз фінансового стану і надходжень на поточні рахунки;

- моніторинг застави.

Основним інструментом управління кредитними ризиками в банку є система лімітування, яка включає ліміти трьох типів:

- ліміти індивідуального кредитного ризику. Встановлення лімітів індивідуального кредитного ризику здійснюється на основі аналізу фінансового стану позичальника, кредитного проекту, забезпечення, структури угоди, репутації позичальника, юридичної експертизи наданих документів;

- ліміти портфельного ризику. Для моніторингу кредитного портфелю щомісячно Департаментом ризик-менеджменту проводиться аналіз концентрацій вкладень банку по галузям економіки, географічним регіонам, окремим програмам. Аналізується рівень проблемної заборгованості в розрізі підрозділів банку, достатність сформованих резервів. В банку створена Комісія контролю якості кредитного портфеля, яка на постійній основі проводить моніторинг кредитних портфелів підрозділів банку. Управління проблемних активів займається виявленням проблемних активів на ранніх стадіях та роботою по стягненню простроченої заборгованості;

- ліміти повноважень. Встановлення лімітів повноважень передбачає систему лімітів кредитним комітетам / кредитним комісіям / посадовим особам в розрізі стандартних та нестандартних кредитних продуктів за розміром кредитів одному позичальнику та загального портфеля виданих кредитів. Ліміти встановлюються залежно від якості сформованого портфеля, якості управління, професійної підготовки працівників, регіону та ін. Перегляд лімітів може ініціюватись в бік зменшення або закриття у випадку погіршення портфеля Департаментом ризик-менеджменту, Управлінням внутрішнього аудиту, Управлінням проблемних активів. Збільшення лімітів може проводитись не частіше 1 разу в квартал.

Основними елементами управління кредитним ризиком є:

1) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

2) формування ефективної цінової політики;

3) формування страхових резервів по кредитних ризиках;

4) диверсифікація кредитних вкладень. НБУ приділяє особливу увагу саме диверсиифікації, тому встановив наступний обов'язковий норматив: максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативне значення якого складає не більше 25% регулятивного капіталу банку.

Операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.

Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, дилери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційно-технологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційно-технологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха.

Для оцінки операційно-технологічного ризику необхідно враховувати наступні фактори:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління операційно-технологічним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- кількість та складність обробки операцій порівняно з рівнем розвитку і потужністю операційних і контрольних систем, враховуючи попередні результати роботи цих систем, їх поточний стан та перспективи подальшого вдосконалення;

- ймовірність технологічних та операційних збоїв, перевищення повноважень персоналом, недоліки в попередньому аналізі операцій під час прийняття рішень, а також відсутність (у тому числі тимчасова) моніторингу або реєстрації операцій з клієнтами або контрагентами;

- наявність та дотримання банком технологічних карт здійснення операцій;

- наявність, кількість, причини та характер порушень процедур адміністративного і облікового контролю;

- потенційна можливість фінансових збитків унаслідок: помилки виконавців або шахрайства; низької операційної конкурентоспроможності банку; неадекватності наявних інформаційних систем; неповної інформації щодо контрагента або операції; операційних та технологічних збоїв;

- історія та характер скарг та звернень клієнтів до банку у зв'язку з недоліками роботи операційних систем та реакція на них банку;

- обсяги та адекватність засобів контролю за банківським програмним забезпеченням та його супроводженням та іншими послугами, які здійснюються із залученням третіх осіб;

- адекватність стратегії щодо інформаційних технологій, стратегія щодо інформаційних технологій має відповідати поточним та передбачуваним вимогам щодо діяльності банку і враховувати структуру технічних засобів, телекомунікаційних засобів, програмного забезпечення, даних і мереж, а також цілісність інформаційної бази даних;

- рівень кваліфікації та навичок менеджерів та працівників;

- існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень або законів.

Основним органом управління операційно-технологічним ризиком в Банку є Правління, до повноважень якого входить формування політики з управління операційно-технологічним ризиком, затвердження відповідних політик та процедур. Комітет з питань управління операційними ризиками (КУОР) є виконавчим комітетом Правління, до функцій якого входить втілення політики управління операційним ризиком, удосконалення бізнес-процесів, запровадження систем внутрішнього контролю. Організацію роботи з мінімізації операційного ризику та контроль за виконанням рішень КУОР і рекомендацій Управління внутрішнього аудиту здійснює Департамент ризик-менеджменту. Контроль за операційним ризиком здійснюється Управлінням внутрішнього аудиту в частині надання рекомендацій структурним підрозділам Банку на стадії розроблення і впровадження нових продуктів, процесів, систем, проведення аудиту діяльності структурних підрозділів Банку, Департаментом інформаційних технологій в частині забезпечення коректності функціонування програмних комплексів банку, створення комплексної системи інформаційної безпеки банку, Департаментом супроводження та підтримки операційної діяльності в частині розробки методології організації та ведення бухгалтерського обліку та дотримання структурними підрозділами вимог облікової політики банку.

Стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

- стратегічних цілей банку;

- бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

- ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

- якості їх реалізації.

Ресурси, необхідні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

Для оцінки стратегічного ризику необхідно враховувати наступні фактори:

- місія, цілі, корпоративні культура та цінності, толерантність банку до ризику;

- практика керівництва щодо доведення до виконання, модифікації і реалізації стратегічних планів;

- стан виконання стратегічних планів, частота та величина змін у ставленні банку до ризику (толерантності до ризику);

- наявні інформаційні системи управління і засоби контролю для моніторингу бізнес-рішень;

- вплив на публічний імідж та добре ім'я банку стратегічної позиції, яку банк обрав щодо своїх технологій, продуктів та конкурентів;

- плани та можливості щодо структурної реорганізації банку (наприклад, злиття або приєднання);

- сумісність стратегічних ініціатив із наявними або запланованими ресурсами;

- ринкова позиція банку, включаючи проникнення на ринок на географічному рівні та на рівні продуктів;

- диверсифікація банку щодо продуктів, географії та клієнтури;

- результати виконання планів банку щодо запровадження нових продуктів або послуг.

Юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.

Для оцінки юридичного ризику необхідно враховувати наступні фактори:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління юридичним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

- кількість та серйозність порушень або відхилень від установлених норм або юридичних вимог (серйозність визначається шляхом аналізу частоти, грошової суми та характеру відхилення). Такий аналіз має враховувати як поточні дані, так і дані за минулі періоди;

- історія подання скарг, претензій та порушення судових справ клієнтами або іншими особами. Скарги, претензії та судові справи можуть бути пов'язані з: захистом клієнтом своїх прав, які виникають в результаті використання банківських продуктів або отримання банківських послуг, таких як кредитні, вкладні операції, грошові перекази тощо; порушеннями норм та вимог законодавства та нормативно-правових актів; недотриманням інших пруденційних або етичних вимог, установлених самим банком або органами його регулювання;

- як положення та повноваження доведено до керівництва та працівників;

- наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

- професійний рівень та кваліфікація керівництва та працівників (зокрема працівників юридичної служби);

- наявність належних механізмів контролю (внутрішній та зовнішній аудит, відповідні процедури тощо) для забезпечення дотримання норм законодавства та нормативно-правових актів, вимог внутрішньої нормативної бази та укладених угод.

Ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством.

Публічне сприйняття іміджу банку можна розділити на дві категорії:

- сприйняття ринком, наприклад нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками);

- сприйняття органами державного регулювання, наприклад Національним банком, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами.

Для оцінки ризику репутації необхідно враховувати наступні фактори:

- сприйняття ринком або суспільством менеджменту і фінансової стабільності банку;

- сприйняття ринком або суспільством продуктів або послуг, які пропонує банк;

- бажання та здатність керівництва банку коригувати бізнес-стратегії відповідно до змін у законодавстві, кон'юнктури ринку або інших факторів (наприклад, припинення або обмеження дії окремих пунктів ліцензії, зміна статусу банку тощо);

- практика роботи банку щодо аналізу перспектив розширення спектру продуктів та послуг та розроблення відповідної внутрішньої нормативної бази, у тому числі щодо перевірки клієнтів та отримання інформації про них. Перспективи збереження такої практики надалі;

- обсяг послуг довірчого управління та умови їх здійснення;

- характер та обсяг скарг та звернень від клієнтів і здатність та бажання керівництва відповідно реагувати на них;

- існування дуже гучної або помітної судової справи, яка негативно впливає на імідж банку;

- штрафи, пені та інші фінансові збитки, завдані банку в минулому в результаті притягнення банку (або його керівників) до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності;

- результати перевірок уповноважених органів державного регулювання, бажання та здатність керівництва відповідно реагувати на їхні рекомендації;

- участь банку у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб.

Усі ці ризики виникають у результаті діяльності самих банків та залежать від операцій, які здійснює банк. Відповідно їх можна поділити на ризики, пов’язані з:

- активами (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, касові, інвестиційні);

- пасивами банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за залученими міжбанківськими кредитами);

- якістю управління активами та пасивами (процентний ризик; ризик ліквідності, неплатоспроможності);

- ризиком надання фінансових послуг (операційні — збільшення вартості послуг банку та зростання поточних витрат).

Крім цього, є ризики:

- технологічні — ризик збою комп’ю­терної системи банку, комп’ютерне шахрайство;

- інноваційні, стратегічні — недоотримання запланованого прибутку внаслідок відсутності контролю за втратами банку;

- бухгалтерські, адміністративні.

Через те, що банки тільки незначною мірою використовують власні кошти, вони повинні намагатися уникати ризиків. Усі основні ризики банків пов’язані між собою. Наприклад, у разі надання валютного кредиту загальний ризик неповернення боргу містить ще й валютний ризик. Управління ліквідністю стає складнішим у випадку, коли національна валюта не є вільно конвертованою, що заважає використовувати угоди своп та форвард в іноземній валюті для покриття ліквідності.


Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.036 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав