Читайте также:
|
, коли я ставлю себе під питання, я стикаюся з надзвичайною «метапроблемою»,
коли я ставлю під питання «людину», я ставлю під питання себе,
Існує лише один «кут зору», а саме «Я» (і для кожного його власне «Я»).
Ми розкриваємо себе як буття, яке конкретно існує у пошуках себе, в тривозі за своє власне буття.
Буття – не факт, а задача. Коли я починаю рефлексувати, я віднаходжу себе як «вже існуючого», як «занепокоєного» і «жадаючого знати».
22. Охарактеризуйте причини агресії, запропоновані теоретичними дослідженнями ХХ ст.: від інстинктивізму до біхевіоризму.
(див конспект 1 семінар / ФРОМ)
60 рр. 20 ст. – з’явились роботи з інстинктивізму - агресивна поведінка людини, безпосереднім виявом якої є війни, злочини та інші типи деструктивної і садистської поведінки, має філогенетичні корені, вона запрограмована в людині, пов’язана з уродженими інстинктами, що чекають свого місця і часу та використовує будь-який привід для свого вияву.
Біхевіоризм – інша теорія, що займає домінуюче становище у психології. Б. не цікавлять суб’єктивні мотиви, сили, які нав’язують людині певний спосіб поведінки. Б. теорію цікавить лише тип поведінки та соціальні стимули, що його формують.
23. Які види людської агресії виділяє Е. Фром?
Ми повинні розрізняти у людини два абсолютно різних види агресії. Перший вид, спільний і для людини, і для всіх тварин, – це філогенетично закладений імпульс до атаки (або до втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія сприяє виживанню індивіда та роду; вона має біологічні форми вияву і затухає, як тільки зникає небезпека. Іншим видом є «злоякісна» агресія – це деструктивність та жорстокість, що властиві тільки людині і яких немає в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не є засобом біологічного пристосування і не має жодної цілі. людина відрізняється від тварин саме тим, що вона вбивця.
24. чому, на Вашу думку, полягає небезпека деструктивної агресії?
Згідно досліднику Фроммом, існує два види прояву агресії. Перший вид властивий як людині, так і тваринам. Передбачає закладений генетично імпульс до втечі або атаці в прямій залежності від ситуації, що склалася, при загрозі життю. Така оборонна агресія необхідна для виживання того чи іншого виду. Їй властиво загасання при відсутності видимої небезпеки. Другий вид представляє собою деструктивну агресію, яка практично відсутня у тварин і зустрічається лише у людини. Вона не несе в собі ніяких генетичних установок, ніяк не пов'язана з біологічними основами виживання і не має на увазі під собою ніякої певної мети. Деструктивна агресія пов'язана з почуттями, емоціями і пристрастями, які знаходять відображення в людському характері.
25.Окресліть спектр основних проблем, що виникають при спробі визначення людської сутності, за Е. Фромом. Яку оригінальну логіку дослідження пропонує нам мислитель?
Коли ж ми намагаємося дізнатися, що формує умови людського існування, то виникають головні питання: в чому полягає сутність людини? що робить людину людиною?
Навряд чи варто доводити, що обговорення таких проблем у сучасному суспільствознавстві не можна вважати плідним. Ці проблеми, як і раніше, вважаються прерогативою філософії і релігії; а позитивістський напрям розглядає їх у суто суб'єктивістському аспекті, ігноруючи будь-яку об'єктивність... Що ж до мене, то стосовно цих проблем я дотримуюсь біосоціальної позиції. Вихідною тезою тут е таке твердження: оскільки специфічні риси Homo sapiens можуть бути визначені з позицій анатомії, неврології і фізіології, ми повинні навчитися визначати представника людського роду з позицій психології.
Ми звертаємося до реальних умов існування реальної людини, так що поняття сутність кожного індивіда
Ми заміняємо фройдівський фізіологічний принцип пояснення людських пристрастей на еволюційний соціобіологічний принцип історизму.
збігається з поняттям екзистенція (існування) роду. Ми доходимо цієї концепції шляхом емпіричного аналізу анатомічних і нейрофізіологічних людських типів та їх психічних корелятів (тобто відповідних цим даним душевних станів).
Лише спираючись на такий теоретичний фундамент стає можливим детальне обговорення різних форм та особистісних типів злоякісної агресії, особливо таких як садизм (потяг до необмеженої влади над іншою живою істотою) і некрофілія (потяг до руйнації життя та прив'язаність до всього мертвого, суто механічного). Розуміння цих особистісних типів стало доступним, як я вважаю, завдяки аналізу характерів кількох персон, відомих властивим їм садизмом і деструктивністю, як, наприклад, Сталін, Гіммлер, Гітлер.
Отже, ми окреслили логіку цього дослідження, і тепер має сенс назвати деякі тези та висновки, з якими читач зустрінеться у наступних главах.
1. Ми налаштовані досліджувати не поведінку як таку, відокремлено від діючої людини; предметом нашого дослідження є людські прагнення, незалежно від того чи відображаються вони у зовнішній поведінці, чи ні. У випадку з феноменом агресії це означає, що ми будемо досліджувати походження та інтенсивність агресивного імпульсу, а не агресивну поведінку відокремлено від її мотивації.
2. Ці імпульси можуть бути усвідомленими, але у більшості випадків вони неусвідомлені.
3. Частіше за все вони інтегровані у відносно сталу структуру особистості.
4. У широкому розумінні це дослідження спирається на психоаналітичну теорію. Відповідно, ми будемо використовувати метод психоаналізу, який дає змогу відкрити неусвідомлену внутрішню реальність шляхом тлумачення доступних спостереженню та зовнішньо незначних даних. Однак вислів «психоаналіз» застосовується у нас не у значенні класичної теорії Фройда, а у значенні подальшого розвитку фройдизму... Мій психоаналіз спирається не на теорію лібідо і виходить не з інстинктивних уявлень, які, на думку загалу, становлять ядро і сутність теорії Фройда.
26. проаналізувати еволюцію поняття «деструктивність» від З. Фройда до Е. Фрома.
Ототожнення теорії Фройда з інстинктивізмом і без того є досить проблематичним. Фройд насправді був першим сучасним психологом, який (на противагу попередній традиції) дослідив усе різноманіття людських пристрастей – любов, ненависть, пиху, жадобу, ревнощі і заздрість.
вчення Фройда знайшло більше розуміння та визнання серед художників, ніж серед психологів та психіатрів, – принаймні до того моменту, як його метод не був узятий на озброєння для психотерапевтичного лікування потоку хворих, що постійно зростав.
Вплив Фройда на художнє мислення найчіткіше виявився у сюрреалізмі. На противагу класичним видам мистецтва, сюрреалізм відмовився від попереднього розуміння «реальності», вбачаючи у ній дещо неповноцінне (не-релевантне); представників сюрреалізму перестали цікавити способи поведінки – цінність міг становити виключно суб'єктивний досвід; тому цілком природно, що фройдівське тлумачення сновидінь стало одним із найважливіших чинників розвитку цього напряму.
Слід зазначити, що Фройд у формулюванні своїх ідей був обмежений понятійним апаратом своєї епохи.
У другий період своєї творчості Фройд намагався вийти за межі цієї схеми і створив нову теорію, що демонструвала значний прогрес у розумінні деструктивності. Він виявив, що життям керують не два егоїстичні інстинкти – голод і сексуальність, а дві головні пристрасті – любов і деструктивність,
Але оскільки Фройд все одно був зв'язаний ланцюгами своїх теоретичних настанов, він позначив ці дві пристрасті парними категоріями «інстинкт життя» та «інстинкт смерті»,
Ототожнення теорії Фройда з інстинктивізмом і без того є досить проблематичним. Фройд насправді був першим сучасним психологом, який (на противагу попередній традиції) дослідив усе різноманіття людських пристрастей – любов, ненависть, пиху, жадобу, ревнощі і заздрість.
вчення Фройда знайшло більше розуміння та визнання серед художників, ніж серед психологів та психіатрів, – принаймні до того моменту, як його метод не був узятий на озброєння для психотерапевтичного лікування потоку хворих, що постійно зростав.
Вплив Фройда на художнє мислення найчіткіше виявився у сюрреалізмі. На противагу класичним видам мистецтва, сюрреалізм відмовився від попереднього розуміння «реальності», вбачаючи у ній дещо неповноцінне (не-релевантне); представників сюрреалізму перестали цікавити способи поведінки – цінність міг становити виключно суб'єктивний досвід; тому цілком природно, що фройдівське тлумачення сновидінь стало одним із найважливіших чинників розвитку цього напряму.
Слід зазначити, що Фройд у формулюванні своїх ідей був обмежений понятійним апаратом своєї епохи.
У другий період своєї творчості Фройд намагався вийти за межі цієї схеми і створив нову теорію, що демонструвала значний прогрес у розумінні деструктивності. Він виявив, що життям керують не два егоїстичні інстинкти – голод і сексуальність, а дві головні пристрасті – любов і деструктивність,
Але оскільки Фройд все одно був зв'язаний ланцюгами своїх теоретичних настанов, він позначив ці дві пристрасті парними категоріями «інстинкт життя» та «інстинкт смерті»,
Інстинкт – це суто біологічна категорія, тоді як притаманні характерові пристрасті та потяги – це біосоціальні, історичні категорії. …?
27. Чи підтримуєте Ви позицію щодо фундаментальної ролі пристрастей у житті і самовизначенні людини?
Так.
Людина потребує драматизму життя та переживань; і якщо на вищому рівні своїх досягнень вона не віднаходить задоволення, то сама створює собі драму руйнування.
Нинішній стан психологічної думки підтримує відому аксіому, згідно з якою мотивація лише тоді може бути сильною, коли вона слугує органічним потребам, тобто тільки інстинктам властива достатня мотиваційна сила. Якщо ж відмовитися від цієї механістичної, редукціоністської позиції і звернутися до цілісної концепції людини, то поступово стає зрозумілим, що людські пристрасті слід розглядати у зв'язку з їх функцією у процесі життя цілісного організму. їх інтенсивність укорінена не у специфічних фізіологічних потребах, а у потребі цілісного організму жити і розвиватися як у тілесному, так і у духовному вимірах.
Ці пристрасті важливі для нас не після того, як задоволені наші фізіологічні потреби.
. Люди закінчували своє життя самогубством у зв'язку з тим, що не могли задовольнити любовну пристрасть, жагу влади, слави або помсти.
Саме ці, незумовлені інстинктами, пристрасті хвилюють людину, захоплюють її, роблять її життя повноцінним; як сказав колись Гольбах, французький філософ-просвітник: «Людина, позбавлена бажань та пристрастей, перестає бути людиною», їх вплив та роль тим і зумовлені, що без них людина справді перестає бути людиною.
Людські пристрасті перетворюють людину а маленької, непомітної істоти на героя, на істоту, яка всупереч усім перепонам намагається надати сенсу власному життю. Вона прагне бути творцем самої себе, прагне перетворити своє неповноцінне буття на повноцінне,
Людські пристрасті – це аж ніяк не психологічні комплекси, які можна пояснити засобами звернення до подій та вражень раннього дитинства. їх можна зрозуміти, лише вийшовши за вузькі межі редукціоністської психології та вивчаючи їх у живій реальності, тобто піддавши аналізу спробу людини надати сенсу своєму життю, пережити найгостріші, найсильніші потрясіння, які тільки можливі за даних умов
Насправді всі людські пристрасті, «позитивні» і «негативні», слід розуміти не інакше як спробу подолати власне банальне існування у часі та перейти у вимір трансцендентного буття.
28. Охарактеризуйте предмет практичної філософії.
Практическая философия — это область философии, изучающая человеческую деятельности на практике. В практическую философию входят такие философские дисциплины, как этика, эстетика, философия права, социальная, политическая, экономическая философии и т. д.
29. Окресліть дисциплінарне коло сучасної практичної філософії
30. Розкрийте предмет та перспективи розвитку соціальної філософії.
(частково питання 31)
31. Дайте визначення соціальної філософії.
Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина.
Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).
Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої 'їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.
Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку — надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), згідно з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
32. Охарактеризуйте становлення філософії історії, її предмет.
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ
Філософія як особливий тип світогляду і специфічна структура суспільної свідомості - продукт досить пізнього розвитку людства. У первісному суспільстві її не було, хоча і можна говорити про елементи філософствування, що містяться в мисленні давніх людей. Взагалі-то, філософствування властиво кожному з нас, а не тільки фахівцям. У архаїчні часи світоглядна потреба людини виражалася в спробі, на основі знань, що ростуть, переосмислити забобони і міфи, співвіднести їх з реальними справами і турботами свого роду. Ці елементи філософствування були включені у всю сукупність щодо цілісного, нерозчленованого (синкретичного) свідомості первісної людини поряд з мораллю, мистецтвом, релігією. Поступово в міфологічному світогляді позначилися дві тенденції: одна перетворювала традиційні вірування в більш чіткі релігійні уявлення, інша формувала в суспільній свідомості так звану предфілософія. В подальшому відбувається виділення з предфілософіі і спеціалізованого знання (науки). Це обумовлюється розвитком абстрактного мислення, ускладненням суспільно-історичної практики, необхідністю більш глибокого розуміння дійсності, що підсилюється диференціацією знань.
Перші філософи з'явилися у VII - VI століттях до нашої ери - значить, історія філософії налічує більше 2500 років. Деякі мислителі (напр., Гегель) вважали, що філософія розвивається шляхом філіації (відокремлення) однієї ідеї від інший, абсолютно незалежно від дійсного ходу речей і життєвої практики людей. Деякі ж автори (В. М. Шулятіков), відкидаючи самостійне існування філософської думки, вважали, що всі світоглядні поняття (матерія, дух, рух тощо) можна вивести безпосередньо з рівня продуктивних сил і класових інтересів. Тим часом справа йде значно складніше. В історії розвитку філософських поглядів виявляються специфічні закономірності. Вкажемо на деякі з них.
По-перше, світ філософії не слід розглядати як хаотичну сукупність непространственних і позачасових випадково виникаючих поглядів та ідей. Філософія як особливе явище духовної культури виражає в абстрактно-узагальненому вигляді зміст конкретно-історичного суспільного буття, соціальної реальності взагалі. Але це вкрай опосередковане, самостійне ставлення свідомості до світу, багато в чому несе характер особистісного сприйняття мислителем дійсності.
По-друге, у сукупності змінюють один одного оригінальних навчань, що утворюють історико-філософський процес, є і відтворюються в нових умовах деякі традиційно загальні світоглядні проблеми. Їх рішення стимулюється і поновлюється з'являються духовними осередками (ідеалами, цінностями, ідеологіями тощо) у реальному житті суспільства. Осередку в світі культури бувають історично тривало зберігаються (вірування, традиції, символи, цінності, образи філософської думки та ін.) Багато ж духовні осередки дискретні, тимчасові, виникають «на злобу дня», обслуговують «соціальне замовлення», обумовлюються специфічними обставинами життя людини (філософа, письменника, художника і т.д.).
Відмінності в духовних осередках по-різному позначаються у відносинах між різними світоглядними вченнями. Відмінності ці можуть проявлятися у вигляді прямого заперечення, наступності, відтворення, узагальнення, інтеграції, диференціації конкретних ідей та соціальних ідеалів і т.д. Дані характеристики богатоаспектно виявляються в історичному розвитку філософії.
Зародження філософії на мою думки відбувалося в міру розвитку суспільства людей, ніж прогресивніше ставало суспільство, тим більша кількість членів замислювалася про речі які вони не могли зрозуміти, а якщо не могли зрозуміти, значить боялися, і потрібно було те що їм пояснювала суть речей яку вони не могли зрозуміти, і чим більше суспільство ставало на шлях прогресу, тим більше питань виникало у людей. Безліч питань і треба було систематизувати, щоб вони не суперечили один одному, з'явилися люди які почали міркувати - ці люди і робили фундамент для народження «Філософії».
33. Як уможливлюється залучення етики до пізнавального процесу? (за С. Кримським).
Етичне у мене залучене до пізнавального процесу, просто без нього пізнання неможливе.
етика — це не тільки й не стільки правила поведінки людей, це більш широка річ... Метафорично кажучи, це тонка мембрана, що вловлює вібрації універсуму.
Можу це підтвердити.
Як відомо, з-поміж багатьох цивілізацій, що існували впродовж історії людства (Тойнбі нараховує їх 21, Шпенґлер – 8, але річ не в цьому), життєздатними виявилися тільки ті, що створили етичні цінності світового значення — юдейська, християнська, мусульманська, буддійська... Виходить, що етика є своєрідним способом виживання — виживання хоча, можливо, і не окремої особистості, але цивілізацій як таких і людства в цілому. Розумієте, у чому річ? Є якийсь іще не позначений, не обрахований, не класифікований і не розкритий закон спасіння людства в його історії. Коли справа доходить до межі, за якою постає загроза знищення людства, з’являються якісь непередбачувані рятівні сили.
А чи існує моральна межа в самому пізнанні?
що існують етичні заборони на деякі різновиди знання — коли, скажімо, втручаються в механізм мислення людини, в її генетичний апарат, в ті глибинні рівні матерії, де стався Великий вибух тощо.
34. У чому, на Вашу думку, полягає проблемність настанов «нової етики» (як «моральної межі» у пізнанні)?
Є така моральна межа, знехтувавши якою, цивілізація гине. Як загинули давні царства. Існує якийсь рубіж лиходійств, за яким усе... До речі, це стосується не тільки цивілізацій. Ми ж знаємо, що всі тоталітарні режими недовговічні. Межа, приблизно, півсторіччя. Ну, що стосується Радянського Союзу, це особлива дивна річ, він 70 років протримався, але це, здається, найдовший строк, зазвичай 40—50 років — і гинуть!
Т. Ч.: А чи існує моральна межа в самому пізнанні?
С. К.: Гадаю, що так. Певно, що існують етичні заборони на деякі різновиди знання — коли, скажімо, втручаються в механізм мислення людини, в її генетичний апарат, в ті глибинні рівні матерії, де стався Великий вибух тощо.
Тож для мене етичні заборони — це дуже серйозна річ.
(Завжди повинні бути якісь рамки!!! Але ці рамки не повинні суперечити ти заважати…)
Тобто є речі, заборонені для людини, є уявлення, за рамки яких не можна виходити. І справді, цікаво, що в історії пізнання ставилася проблема не тільки відкритості й доступності знання, тобто просвіти, але і його закритості. Певні види знання традиційно приховувалися.
35. Як можна охарактеризувати «розум, настояний на совісті»?
С. К.: Знаєте, про це колись чудово сказав Самуїл Маршак: «Хай буде розум добрим у вас, а серце мудрим буде». Розумієте, це ідея доброго розуму, морального розуму. У мене це теж особливий принцип пізнання — принцип морального розуму. Власне, це ще античний, олімпійський принцип. Справа в тому, що розум сам по собі, так би мовити, чистий розум може бути і зовсім недобрим. Взагалі розум — як поліцейський, розум говорить «це можна, а це ні-ні, ось це істина, а це хиба». Розум сам по собі — це сила, яка може бути віддана й машині. Саме тому розум необхідно поєднувати з етикою. Щоб людський розум був настояний на совісті.
36. У чому полягає феномен «захоплення масами суспільної влади»?
в суспільстві маси взяли повну владу
Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи культури. Такі кризи не раз бували в історії. їх ознаки й наслідки відомі. Так само відома їх назва. Це - бунт мас.
Юрба раптом стала видима і влаштувалася на кращих місцях у суспільстві
це вона - головний діяч
Вже нема чільних героїв: є тільки хор.
Суспільство - це завжди динамічна єдність двох чинників: меншин і мас. Меншини - це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса - це сукупність осіб без спеціальної кваліфікації.
Маса - це "рядова людина". Отак проста кількість - юрба - перетворюється в якісне визначення: це якісна однорідність, це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а є повторенням загального типу.
маса вирішила висунутися на передній план суспільного життя, зайняти місця, вживати знаряддя і втішатись насолодами, що досі були призначені для небагатьох.
А це наочно й чітко вказує на новий факт: маса, не переставши бути масою, витісняє меншини.
Ніхто, я гадаю, не шкодуватиме, що тепер люди уживають насолод на більшу міру і в більшій кількості, як раніше, бо ж тепер вони мають апетит і засоби на це. Лихо в тім, що це рішення мас - перебрати чинності, властиві меншинам, не виявляється та й не може виявитися в самій лише царині насолод, а є загальною рисою нашого часу.
Сьогодні ми свідки тріумфу гіпердемократії, в якій маса діє безпосередньо без закону, з допомогою матеріального тиску, накидаючи свої прагнення й смаки.
Якби одиниці, що утворюють масу, вважали себе особливо обдарованими, то це була б лиш особиста помилка, а не суспільний переворот. Для сьогоднішнього дня характеристично, що простий ум, знаючи, що він простий, насмілюється проголошувати своє право на простацтво і, де хоче, накидає його.
Хто не схожий на всіх, хто не думає як усі, ризикує, що його усунуть. Та ясно, що ці "всі" насправді не є всі. "Усі" - це нормально була складна єдність мас і розбіжних спеціалізованих меншин. Тепер усі - це тільки маса.
37. Визначте специфіку розуміння маси і юрби (натовпу) за Х.Ортегою-і-Гасетом.(див 36)
38. Охарактеризуйте феномен гіпердемократії за Х.Ортегою-і-Гасетом.
Отож - попереджуючи те, що ми далі побачимо, - я вірю, що політичні новини недавніх років означають ніщо інше, як політичне панування мас. Стара демократія була обмежена щедрою дозою лібералізму й ентузіазму до закону. Служивши цим принципам, одиниця зобов'язувалася тримати сувору самодисципліну. Під захистом ліберальних засад і правової норми меншини могли діяти й жити. Демократія і право, співжиття під законом - це були синоніми. Сьогодні ми свідки тріумфу гіпердемократії, в якій маса діє безпосередньо без закону, з допомогою матеріального тиску, накидаючи свої прагнення й смаки. Мильно тлумачити нову ситуацію, мовляв, маса втомилася політикою і передає її виконання спеціальним особам. Якраз навпаки. Так було раніше: то була ліберальна демократія. Маса припускала, що, з усіма їх вадами й слабостями, меншини політиків зналися трохи краще на громадських проблемах, ніж вона. Тепер, натомість, маса гадає, що має право накидати і давати законну силу своїм кав'ярняним мудруванням. Я сумніваюся, чи були інші історичні епохи, де юрба правила б так безпосередньо, як у наш час. Тому я говорю про гіпердемократію.
39. У чому полягає «приріст життя» і «висота нашого часу», за Х.Ортегою-і-Гасетом?
Є лиш один абсолютний занепад: він полягає в упадку живучості; а він існує лише тоді, коли його відчувають.
З цієї причини я затримався на обговоренні явища, що його часто недобачають, а саме - свідомості чи відчутті, що кожна епоха має свою життьову висоту.
наш час відзначається дивним переконанням, що він перевершує всі інші минулі часи; мало того: він нехтує всім минулим, не визнає класичних і взірцевих епох а натомість дивиться на себе, як на нове життя, що його не можна звести до нижчих, старовинних форм.
ми живемо в час, що чує в собі неймовірну здібність творити, але не знає, що творити. Він панує над усіма речами, але не є паном самого себе. Він чується розгубленим у власному багатстві. Маючи більше засобів, більше знання, більше техніки, ніж раніше, виявляється, що сучасний світ простує шляхом найнещасливіших світів - просто пливе собі за течією.
Звідси походить дивна двоїна - потужність і непевність, що загніздилася в сучасній душі.
Сьогодні, просто тому, що все нам здається можливим, ми передчуваємо, що найгірше також є можливим: регрес, варварство, занепад.
вперше по майже трьох сторіччях ми зі здивуванням знаходимо, що ми не знаємо, що станеться завтра.
Всякий, хто поважно ставиться до свого буття і бере повну відповідальність за нього, відчуває своєрідну непевність, що завжди держить його насторожі
життя вирвалося їм з рук, зробилося зовсім непокірним і сьогодні пливе навмання, без визначеного курсу.
Під своєю маскою щирого футуризму прогресист не турбується майбутнім; він переконаний, що воно не має несподіванок чи таємниць, пригод чи ґрунтовних новин, він певний, що світ піде вже простою дорогою, без закрутів чи поворотів, і тому він гамує свою тривогу за майбутнє і остаточно влаштовується в сучасному.
Отак виглядає дезертирство керівних меншин, що завжди знаходяться на відворотному боці бунту мас.
40. Які основні характеристики «масової людини» приводить за Х.Ортега-і-Гасет? Здійсніть аналіз маси.
Отак виглядає дезертирство керівних меншин, що завжди знаходяться на відворотному боці бунту мас.
У наш час панує маса; це вона вирішує.
Представник мас - це людина, що її життя не має мети і пливе за течією. Тому він нічого не споруджує, навіть якщо його можливості та здатність - величезні.
(аналіз)↓
Отак виглядає дезертирство керівних меншин, що завжди знаходяться на відворотному боці бунту мас.
У наш час панує маса; це вона вирішує.
Представник мас - це людина, що її життя не має мети і пливе за течією. Тому він нічого не споруджує, навіть якщо його можливості та здатність - величезні.
в усіх цих первинних і вирішальних аспектах життя здалося новій людині вільним від перешкод.
минулому простий народ ніколи не мав такої життьової свободи.
. Він відчував від самого народження, що життя - це море перешкод, які треба перетерпіти, і що нема іншого виходу, як до-стосуватися до них, улаштовуючись як-небудь у тісноті, яка лишалась.
Від другої половини XIX століття пересічна людина вже не натрапляє на жодні соціальні перепони
життя вона вже не зустрічає перешкод і обмежень від самого народження. Ніщо не примушує її обмежити своє життя.
Ніхто не має громадських привілеїв. Пересічна людина дізнається, що всі люди рівноправні.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 102 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |