|
Читайте также: |
Аудиторський висновок спеціального призначення відрізняється від інших видів і форм стандартного аудиторського висновку тим, що його оцінка стосується в основному окремих видів діяльності підприємств і окремих суб'єктів бухгалтерського обліку. Зазвичай такі висновки відрізняються від стандартних тим, що відповідно до нормативів аудиту встановлюється порядок складання висновків за результатами аудиторських перевірок:
— деяких рахунків, елементів рахунків або розділів фінансової звітності;
— дотримання умов договорів;
— фінансових звітів, складених за довільними правилами та формою.
Висновок аудитора за результатами тематичного аудиту складається за довільною формою, але повинен відповідати загальним вимогам, і містити такі розділи:
— з описом характеру тематичної перевірки, яка проводилася;
— з інформацією про методику перевірки;
— з описом роботи, проведеної аудитором.
Запитання для самоперевірки
1. Дайте визначення поняття “аудиторський висновок”.
2. Яка документація може додатково передаватись засновнику?
3. Схарактеризуйте структуру і зміст аудиторського висновку.
4. Які види аудиторських висновків Ви знаєте?
5. В якому випадку може бути наданий безумовно позитивний аудиторський висновок?
6. Дайте характеристику висновку з обмеженнями.
7. Що являє собою модифікований аудиторський висновок?
8. Що являє собою аудиторський висновок спеціального призначення і які вимоги висуваються до складання таких висновків?
Контрольна робота
З дисципліни «Основи наукових досліджень»
Виконала:
Студентка 5 курсу 3 групи
Спеціальності «Облік і аудит»
Мосійчук В. В.
Рівне – 2014
Зміст
1. Тести на відповідність. 1
2. Тести множинного вибору. 2
3. Наукова доповідь на тему: «Аналіз господарської діяльності як наука» 3
4. Список використаної літератури. 14
1. Тести на відповідність.
| Термін | Визначення | |
2. Тести множинного вибору.
| № з п | Відповідь |
| А(вчене звання) | |
| Б | |
| Г | |
| В | |
| В, Г | |
| В (Державні органи) | |
| В | |
| Г | |
| А(докторанти і аспіранти) | |
| А | |
| Б | |
| А | |
| Б | |
| В | |
| Б | |
| Б | |
| Б | |
| А | |
| В | |
| В |
3. Наукова доповідь на тему: «Аналіз господарської діяльності як наука»
Вступ
Процедура дослідження — певна послідовність дій, спосіб організації дослідження.
Методика — сукупність способів і прийомів пізнання.
Будь-яке наукове дослідження здійснюється певними прийомами й способами за певними правилами Вчення про систему цих прийомів, способів і правил — методологія. Поняття «методологія» уживається в 2-х значеннях:
- сукупність методів, застосовних у якій-небудь сфері діяльності (науки, політики);
- вчення про науковий метод пізнання.
Існує три рівні методології:
1. загальна методологія, універсальна стосовно всіх наук і в зміст якої входять всі методи пізнання.
2. приватна методологія наукового дослідження дл груп родин-них наук, що утворить загальні, приватні й загальнонаукові методи пізнання.
3. методологія наукових досліджень конкретної науки, у зміст якої включають загальні загальнонаукові, частки, спеціальні методи пізнання.
Науковий аналіз у дослідженні Фактори, що впливають на наукове дослідження
На розвиток наукового дослідження впливають об’єктивні й суб’єктивні фактори.
Системний підхід до вивчення об’єкта дослідження — риса науки сформованої в другій половині ХХ сторіччя. Тобто науковий аналіз об’єкта здійснюється не ізольовано, а як складне ціле, розглядається не тільки будова й властивість об’єктів, але й зв’язку його частин, підсистем, їхні функції і їхній взаємозв’язок з навколишнім світом.
Усе більше розробляється методів здатних «генерувати ідеї».
Одним з методів є створення групи з наукових співробітників, так сказати «колективний мозок», які висловлюють і обґрунтовують свої ідеї, і критика цих ідей не допускається.
Самим інтенсивним способом інтенсифікації генерації ідей є ціле-спрямованість у роботі. При такому способі загострюється інтуїція й найбільше часто виникають несподівані ідеї, що приводять до рішен-ня поставленої задачі.
Історія науки свідчить про три шляхи одержання істини, нових наукових результатів.
1. «Стихійний емпіризм» — дослідник для одержання результа-ту пробує все, що вважає за необхідне.
2. Був розвинений Ньютоном. Спочатку об’єкт дослідження вивчається за допомогою спостереження й експерименту, по-тім висувається гіпотеза, будується математична або логічна теорія.
3. На підставі відомих даних (дедукція) формулюють гіпотезу й будують математичну модель. Потім вирішують основні рів-няння із застосуванням мікропроцесорної техніки.
Забезпечення ефективного функціонування підприємств потребує економічно грамотного управління їхньою діяльністю, яке багато в чому визначається умінням її аналізувати. За допомогою аналізу вивчають тенденції розвитку, глибоко і системно досліджують фактори зміни результатів діяльності, обґрунтовують плани та управлінські рішення, здійснюють контроль за виконанням їх, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюють результати діяльності підприємства та їх чутливість до управлінських впливів, виробляють економічну стратегію його розвитку.
Аналіз господарської діяльності - це наукова база прийняття управлінських рішень у бізнесі. Для обґрунтування їх необхідно виявляти і прогнозувати наявні і потенційні проблеми, виробничі і фінансові ризики, визначати вплив управлінських рішень на рівень ризиків і доходів суб'єкта господарювання. Тому опанування методики мікроекономічного аналізу для менеджерів усіх рівнів є складовою їхньої фахової підготовки.
Обов'язок кваліфікованого економіста, фінансиста, бухгалтера, аудитора та інших спеціалістів економічного профілю - добре володіти сучасними методами економічних досліджень, майстерно виконувати комплексний мікроекономічний аналіз.
Завдяки знанню техніки і технології аналізу вони зможуть легко адаптуватися до змін ринкової ситуації і знаходити правильні рішення та відповіді. З огляду на це засвоєння основ економічного аналізу корисне для кожного, кому доводиться брати участь в ухваленні рішень або давати рекомендації для прийняття їх чи зазнавати на собі їхніх наслідків.
Основна мета вивчення цієї навчальної дисципліни - формування в студентів аналітичного творчого мислення шляхом опанування теоретичних основ аналізу господарської діяльності і набуття навичок, необхідних у практичній роботі.
У процесі вивчення курсу студенти мають навчитися розуміти сутність економічних явищ і процесів, їхні взаємозв'язки і взаємозалежність, уміння їх деталізувати, систематизувати і моделювати, визначати вплив факторів, оцінювати досягнуті результати, виявляти резерви підвищення ефективності функціонування підприємства.
Аналіз господарської діяльності є тією галуззю знань, що найкращим чином поєднує всі дисципліни, які вивчають студенти економічних спеціальностей. Він забезпечує системне розуміння виробничо-фінансової діяльності підприємства.
Викладаючи матеріал, автор керувався тим, що ті, хто вивчає цей предмет, уже знайомі з питаннями економіки, організацією і плануванням виробництва на промислових підприємствах, із бухгалтерським обліком і звітністю, зі статистикою, фінансовим менеджментом, маркетингом та іншими суміжними дисциплінами, на які спирається аналіз господарської діяльності.
Економічний аналіз - це науковий метод пізнання сутності економічних явищ та процесів, що ґрунтується на розчленуванні їх на складові і на вивченні в усьому розмаїтті зв'язків і залежностей.
Розрізняють макроекономічний аналіз, який вивчає економічні явища і процеси на рівні світової і національної економіки та її окремих галузей, і мікроекономічний аналіз, що вивчає ці процеси та явища на рівні окремих суб'єктів господарювання, котрий назвали економічним аналізом господарської діяльності.
Комплексний економічний аналіз виробничо-фінансової діяльності займає центральне місце в системі управління підприємством. На його основі розробляють і обґрунтовують управлінські рішення. Жодний організаційний, технічний і технологічний захід не можна здійснювати до того часу, поки не обґрунтовано його економічної доцільності. Управлінські рішення і дії
мають базуватися на точних розрахунках, на глибокому і всебічному економічному аналізі. Вони мають бути науково обґрунтовані, вмотивовані, оптимальні. Економічний аналіз передує рішенням і діям, обґрунтовує їх і є основою наукового управління виробництвом, забезпечує його ефективність.
Недооцінка ролі аналізу, помилки в планах і управлінських діях у сучасних умовах завдають відчутних втрат. Навпаки, ті підприємства, на яких належним чином організовано аналіз, мають добрі результати, високу економічну ефективність.
Важлива роль аналізу - в підготовці інформації для планування і прогнозування результатів діяльності та оцінювання якості й обґрунтованості планових показників, у перевірці та об'єктивному оцінюванні виконання їх. Розробка планів для підприємства, по суті, також становить прийняття рішень, які забезпечують розвиток виробництва в майбутньому планованому періоді. При цьому враховують результати діяльності за попередні періоди, вивчають тенденції розвитку економіки підприємства, виявляють і враховують додаткові резерви виробництва.
Економічний аналіз господарської діяльності € засобом не лише обґрунтування планів, а й контролю за виконанням їх з метою виявлення недоліків, помилок і оперативного впливу на економічні процеси, коригування планів та управлінських рішень.
Планування починається і завершується аналізом результатів діяльності підприємства. Аналіз дає змогу підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим.
Ця функція аналізу - контроль за виконанням планів і підготовка інформації для обґрунтування їх - не слабшає, а посилюється в ринковій економіці, оскільки в умовах невизначеності, конкуренції і мінливості зовнішнього середовища необхідне систематичне оперативне коригування поточних та перспективних планів.
Зовнішні умови, що постійно змінюються, потребують, щоб процес планування був неперервним. Менеджер із планування має вміти оцінювати й аналізувати зміни кожної ситуації й оперативно вносити корективи в плани підприємства.
Велику роль відводять аналізу у справі визначення та використання резервів підвищення ефективності діяльності суб*єк-та господарювання в конкурентному середовищі на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду.
Щоб вижити в конкурентній боротьбі і зміцнювати свої ринкові позиції, кожне підприємство має постійно шукати резерви підвищення ефективності своєї діяльності. Це об'єктивний процес, без якого неможливий поступальний розвиток суспільства.
Аналіз сприяє економному використанню ресурсів, виявленню і впровадженню передового досвіду, науковій організації праці, використанню нової техніки і технологій виробництва, запобіганню зайвих витрат, всіляких недоліків у роботі і т. д. Унаслідок цього зміцнюється економіка підприємства, підвищується ефективність його діяльності.
Отже, економічний аналіз господарської діяльності - це важливий елемент у системі управління виробництвом, дійовий засіб виявлення внутрігосподарських резервів, основа розробки науково обґрунтованих планів-прогнозів та управлінських рішень і контролю за виконанням їх з метою підвищення ефективності функціонування підприємства.
Успішна реалізація названих функцій забезпечується вирішенням таких завдань аналізу:
o вивчення механізму дії економічних законів, визначення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів у конкретних умовах підприємства;
o контроль за виконанням планів, прогнозів, управлінських рішень, за ефективним використанням економічного потенціалу підприємства;
o вивчення впливу об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів на результати господарської діяльності, що дає змогу об'єктивно оцінювати роботу підприємства, правильно діагностувати його стан і прогнозувати розвиток на перспективу, виявляти основні напрями пошуку резервів підвищення його ефективності;
o пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики;
o оцінювання ступеня фінансових та операційних ризиків і вироблення внутрішніх механізмів управління ними з метою зміцнення ринкових позицій підприємства та підвищення доходності бізнесу;
o оцінювання результатів діяльності підприємства з виконання планів досягнутого рівня розвитку економіки, використання наявних можливостей і діагностика його становища на ринку товарів та послуг, що сприяє виробленню більш ефективної політики управління бізнес-процесами;
o розробка проекту управлінського рішення для усунення виявлених недоліків та освоєння резервів підвищення ефективності господарської діяльності.
Таким чином, економічний аналіз господарської діяльності як наука становить систему спеціальних знань, пов'язаних із дослідженням тенденцій господарського розвитку, з науковим обґрунтуванням планів, управлінських рішень, із контролем за виконанням їх, із визначенням ступеня впливу факторів і підприємницьких ризиків, із оцінюванням досягнутих результатів, із пошуком, виміром і обґрунтуванням обсягу господарських резервів підвищення ефективності виробництва та розробкою заходів для використання їх.
Об'єктом його дослідження є результати господарської діяльності підприємства. Предметом його вивчення є причинно-на-слідкові зв'язки і залежності економічних явищ та процесів, що формують результати діяльності суб'єкта господарювання*
Аналітичне дослідження, його результати та використання їх в управлінні виробництвом мають відповідати певним методологічним принципам. Коротко зупинимося на найважливіших із них.
1. Аналіз має бути науковим, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, найновіші методи економічних досліджень.
2. Аналіз має бути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх сторін діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства.
3. Однією із вимог до аналізу є забезпечення системного підходу, за якого кожний об'єкт, що вивчається, розглядають як складну динамічну систему, елементи котрої певним способом пов'язані між собою та із зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта належить здійснювати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і співпідпорядкованості його окремих елементів.
4. Аналіз має бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його потрібно обґрунтовувати точними аналітичними розрахунками. Із цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього і зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності і достовірності розрахунків.
5. Аналіз має бути дійовим, активно впливати на досягнення поставлених цілей. Необхідно вчасно інформувати керівництво підприємства про виявлені недоліки, прорахуики й упущення в роботі. Із цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, для розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування та уточнення планових даних. В іншому разі мети аналізу не буде досягнуто.
6. Аналіз належить проводити за планом, систематично, а не від випадку до випадку. Із цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілу обов'язків для виконання її між виконавцями і контролю за проведенням її.
7. Аналіз має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко робити аналіз, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.
8. Один із принципів аналізу - його демократизм, що допускає участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства і забезпечує повніше виявлення передового досвіду та використання наявних внутрігосподарських резервів.
9. Аналіз має базуватися на державному підході до оцінювання економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певні прояви економічного життя, необхідно враховувати відповідність їх державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці і законодавству.
10. Аналіз має бути ефективним, тобто затрати на його проведення мають давати багатократний ефект.
Висновки
Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури вирибництва.Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі, що негативно впливає на хід реформ.
В основу ринкових перетворень в покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств – створення нових господарських структур та засадах приватної власності на майно і землю. Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування.
Реформування економіки, проходження процесів приватизаціі та роздержавлення вимагає вивчення досвіду фунціонуваннягосподарських структур з різними формами власності. В основному завершина приватизація майна підприємств.
Проте пошук ефективних шляхів реформування України триває. У зв’язку із змінами, які почали відбуватись в сільськогосподарському виробництві в контексті аграрної реформи життя орієнтує на нові підходи і дослідження.
Реформування агропромислового виробництва здійснюва-лись на науково-обгрунтованих методологічних і методичних основах, що базуються на відповідних законодавчих нормативах
держави (Законах: “Про власність “,”Про підприємство”,”Земель-
ний кодекс”,”Державна програма приватизації майна “,
“Про селянське (фермерське) господарство”,”Про колективне сільськогосподарське підприємство” та інші.)
Мета і завдання дослідження:
Метою роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обгрунтування процесів реформування відносин власності,
закономірностей розвитку нових господарських формувань в період становлення ринкових стосунків.
Також метою є обгрунтування механізму організації і ефективного фунціонування різних форм господарювання та ринкових відносин.
Також метою є обгрунтування механізму організації і ефективного фунціонування різних форм господарювання та ринкових відносин. т Багатограність поставленоі мети визначає необхідність вирішення таких завдань: - уточнення методики і алгоритму організації різних форм
господарювання в АПК; - характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня іх впливу на результати агропромислового виробництва;
- економічна оцінка розвитку матеріально-технічноі бази обслуговування і допоміжних виробництв та рівня використа-
ння; - удосконалення системи агросервісу і економічних взаємовідносин.
Список використаної літератури
1. Довідник здобувача наукового ступеня [Текст]: Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації / Упорядник Ю. І. Цеков; переднє слово Р. В. Бойка. — К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2006. — 64 с.
2. ДСТУ 3582-97. Скорочення слів в українській мові. Загальні вимо-ги та правила [Текст]: чинний від 01.07.2006. — К.: Держстандарт України, 27 с.
3. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис: загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1–2003, IDT). — Видання офіційне. — К.: Держспоживстандарт України, 2007. — 124 с. — (Система стандартів з інформації, бібліотечної і видавничої справи).
4. Дудченко А. А. Основы научных исследований [Текст]: Учеб. пособие / А. А. Дудченко. — К.: Т-во «Знання», КОО, 114 с.
Основи методології та організації наукових досліджень
5. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследо-вания [Текст] / В. И. Загвязинский. — М.: Педагогика.
6. Захаров А. А., Захарова Т. Г. Дневник аспиранта. (Алгоритм подготов-ки диссертации). — М., 2005.
7. Калуев А. В. Что полезно знать ученому перед тем, как писать свой труд. — Киев,
8. Ковальчук В. В. Основи наукових досліджень [Текст]: Навчальний посібник / В. В. Ковальчук, Л. М. Моїсеєв. — 3-е вид., перероб. і допов. — К.: ВД «Професіонал».
9. Колесникова Н. И. От конспекта к диссертации: Учеб. пособие по раз-витию навыков письменной речи. — М.: Флинта — Наука.
10. Коровайченко Ю. М. Аlma mater, або як стати справжнім студентом [Текст: (інформація для абітурієнтів, студентів, батьків, викладачів) /
Ю. М. Коровайченко. — К.: «ВМУРоЛ»,— (Путівник в країну
«Студентство»).
11. Криворученко В. К. Диссертационное исследование: Методика, практи-ка, рекомендации. — М.: Социум, 2007. — 276 с.
12. Криворученко В. К. Как защитить диссертацию Практическое пособие для аспирантов / Национальный институт бизнеса. — М.: НИБ, 2006. 470 с.
13. Кузин Ф. А. Магистерская диссертация [Текст] / Ф. А. Кузин. — М.: [б.и.],2007. — 57 с.
14. Кузнецов И. Н. Методика научного исследования [Текст] / И. Н. Куз-нецов. — Минск: [б.и.],2008. — 257 с.
15. Кузнецов И. Н. Рефераты, контрольные, курсовые и дип ломные работы [Текст] / И. Н. Кузнецов, Л. В. Лойко. — Минск: [б.и.],2007. — 78 с.
16. Леонов В. П. Реферирование и аннотирование научной литературы [Текст] / В. П. Леонов. — Новосибирск: [б.и.],2007. — 124 с.
17. Мальцев П. М. Основы научных исследований [Текст] / П. М. Маль-цев, Н. А. Емельянова. — К.: Вища шк.,2008. — 136 с.
18. Методичні рекомендації щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів… — К.: Знання, 2008. — 16 с.
Варіант № 5
Зміст
1. Мета і напрями класифікації витрат.
2. Процес прийняття рішення і релевантність облікової інформації.
3. Задачі.
1. Мета і напрями класифікації витрат.
В управлінському обліку інформація про витрати систематизується для: об’єктивного визначення фінансових результатів; інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень; здійснення контролю за витратами.
Прийняття більшості управлінських рішень ґрунтується на зіставленні очікуваних доходів від реалізації конкретних заходів з витратами, пов’язаними з її здійсненням. Відомості про види витрат, обсяги й динаміку становлять інформаційну базу прийняття рішень щодо формування портфеля замовлень, асортименту продукції напрямків i обсягів діяльності, управління запасами, ціноутворення, оцінювання інвестиційних проектів тощо.
Ця інформаційна база формується у системі управлінського обліку. За своєю економічною сутністю, витрати — це грошове вираження обсягу ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових тощо), використаних з певною метою (для виробництва i реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, здійснення інших видів господарської діяльності — інвестиційної чи фінансової).
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», витрати – це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі вибуття або використання активів чи збільшення зобов‘язань, що веде до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати у фінансовому обліку відображаються одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов‘язань підприємства.
1. Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансових результатів
Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства необхідно зрозуміти різницю між витратами різних звітних періодів. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) – це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати відносяться до звітного періоду.
1.1 Витрати минулих та звітних калькуляційних періодів
П(С)БО 16»Витрати» передбачає відображення витрат бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
Припустимо, підприємство витратило кошти на придбання товарів та устаткування. Чи є ці витрати витратами звітного калькуляційного періоду? Безумовно ні, оскільки мав місце лише обмін одного виду активів на інший вид активів (товари та устаткування).
Отже, витрачені кошти - це невичерпані витрати, які принесуть користь у майбутньому.
Тепер припустимо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устаткування. Отже, відбувся обмін товарів на дохід (у вигляді грошей або зобов’язань покупців), і для отримання цього доходу була спожита певна частка устаткування (у вигляді амортизації).
Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування — це вичерпані (спожиті) витрати. Частину товарів втрачених внаслідок пожежі або іншого нещасного випадку, слід вважати збитками, оскільки товари не були обмінені на жодні інші речі і не принесли жодної користі.
Але витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку було виплачено на початку лютого: чи є ця зарплата витратами за січень, чи вона буде витратами лютого, коли будуть виплачені кошти робітникам і службовцям?
Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, то зрозуміло, що ці витрати пов’язані з виникненням зобов’язань, для погашення яких пізніше будуть передані активи.
Вичерпані (спожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.
Невичерпані (неспожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.
Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати.
На практиці не всі витрати, що відносяться до калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов‘язані з виробництвом продукції, тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду
Виробничі витрати або виробнича собівартість
Прямі матеріали
Пряма зарплата
Інші прямі витрати
Загальновиробничі витрати
Витрати періоду
Адміністративні витрати
Витрати на збут
Інші операційні витрати
- загальні корпоративні витрати(організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати)
- витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів
загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання,
водо відведення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс і тощо);
- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів і обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення
- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції.
Витрати на ремонт тари;
- оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і робітникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження робітників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням відповідно до умов договору поставки;
- витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування;
- інші витрати, пов’язані зі збутом
- витрати на дослідження та розробки відповідно до П(с)БО8.
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їхньої облікової вартості і витрат, пов’язаних з ‘їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною (читай — основною) діяльністю підприємства;
- втрати від знецінювання запасів;
- нестачі і втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пені, неустойка;
- витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Собівартість продукції (товарів) – це витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.
У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.
На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.
Витрати періоду – це витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються я?: витрати того періоду, в якому вони були здійснені.
Підприємства, що виробляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.
На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду – витратами діяльності.
1.3 Прямі та непрямі витрати
Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.
Прямі витрати — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.
Відповідно:
Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.
Вираз «економічно можливим шляхом» означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об’єкту слід керуватись принципом співвідношення витрат і вигод. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують вартість цвяхів, то доцільніше і дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.
Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об’єктом витрат.
Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об’єктів.
1.4 Основні та накладні витрати
Виробничі витрати пов’язані з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову продукцію за допомогою праці виробничих робітників з використанням виробничого обладнання називають основними.
Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Вони поділяються на три групи:
прямі матеріальні витрати,
прямі витрати на оплату праці
інші прямі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.
В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.
Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і у зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат.
До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.
Виробничі накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом.
Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма зарплата), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.
1.5 Невиробничі витрати
Невиробничі витрати включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
До адміністративних витрат відносять наступні загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
=> загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
=> витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
=> витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
=> винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
=> витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
=> амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
=> витрати на врегулювання конфліктів у судових органах;
=> податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
=> плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
=> інші витрати загальногосподарського призначення. Витрати на збут включають наступні витрати пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
=> витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
=> витрати на ремонт тари;
=> оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що забезпечують збут;
=> витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
=> витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
=> витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
=> витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
=> витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
=> інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
До інших операційних витрат включаються:
=> витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;
=> собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти на грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
=> собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
=> сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
=> втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
=> втрати від знецінення запасів;
=> нестачі і втрати від псування цінностей;
=> визнані штрафи, пені, неустойки;
=> витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
=> інші витрати операційної діяльності.
Розглянута концепція витрат використовується для складання фінансової звітності.
Класифікація витрат з метою прийняття рішень
Релевантні та не релевантні витрати
Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.
Релевантні витрати — це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення. Нерелевантні витрати — це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.
Наприклад, розглядається питання - придбати новий верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.
Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.У нашому прикладі диференційні витрати - це різниця між вартістю верстату і сумою орендної плати за період його експлуатації.
Дійсні та можливі витрати. Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).
Дійсні витрати — це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.
Можливі витрати (втрати) - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.
Маржинальні та середні витрати
Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, та розглядати середні витрати на методичне забезпечення студентів для складання бюджету.
Постійні і змінні витрати
Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони
поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.
Класифікація за типом "поведінки" витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.
Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.
Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів; прямі витрати праці; частина виробничих накладних витрат; змінні витрати на продаж товарів та послуг.
Будь-які витрати відносяться до змінних витрат, якщо їх величина залежить від обсягу виробництва. Це означає, що збільшення кількості виготовленої продукції в 10 разів призведе до збільшення загальної суми змінних витрат також удесятеро.
Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. Хоча і тут є певні особливості, пов'язані з тим, що при купівлі, наприклад, матеріалів у великій кількості можна отримати знижку в ціні (цей варіант завжди розглядається і аналізується менеджерами).
В результаті грошові витрати матеріалу на одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва і зростанням оптових закупівель зменшуються. Зрозуміло, що така зміна виникає тільки при перетині визначеної "межі" зростання обсягу виробництва. Проте, найчастіше поведінка змінних витрат описується наведеним вище класичним прикладом. Зазначимо, що і після перетину цієї "межі" поведінка змінних витрат не змінюється - просто ми маємо іншу їх величину на одиницю продукції.
Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Напівзмінні витрати - це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочується в міру зростання кваліфікації робітників (так звана крива досвіду).
Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змінних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.
Постійні (умовно-постійні) витрати - це витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.
До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування тощо.
Щодо поведінки постійних витрат, то слід сказати, що постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно зміні обсягу діяльності.
Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладами є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.
Релевантний діапазон - це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.
Наприклад, витрати на оренду зростатимуть, якщо збільшення обсягу виробництва потребує додаткової площі. І навпаки, витрати на оренду можуть зменшуватися, якщо зниження обсягу виробництва спонукає підприємство до використання меншої площі.
В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.
Напівпостійні витрати - це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата ремонтних робітників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібний 1 ремонтник.
Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінюються ступінчасто.
Обов‘язкові та дискреційні витрати
Витрати номінальної потужності - це заплановані накладні витрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. Такі витрати носять назву обов'язкових. Наприклад, у випадку страйку існує ймовірність відновлення нормальної роботи, тощо. Для цього і необхідно зберегти визначену базу, яка вимагає витрат номінальної потужності. Вони повинні включати витрати на заробітну плату необхідного керівного ядра, технічного і обслуговуючого персоналу, яке було б збережене в подібній-ситуації готовності до роботи. До них відносяться податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.
Обов'язкові витрати поділяються на особливі та загальні для різних підрозділів організації. Тобто вони можуть мати особливе відношення до певного підрозділу підприємства і зникати з ліквідацією цього підрозділу, або до загальних функцій підприємства, і тоді вони зберігаються незалежно від того, що відбувається з тим або іншим підрозділом.
Зарплата менеджера заводу необхідна, доки завод діє. Якщо б завод довелось зачинити або продати, ця зарплата, як стаття витрат підприємства, також повинна зникнути. Заробітна плата генерального менеджера заводу відноситься до загальних витрат, адже ця стаття витрат зберігається, доки існує сам завод.
Дискреційні витрати виникають протягом визначеного періоду часу (тобто це періодичні витрати) в результаті конкретного стратегічного рішення, яке прийняте керівництвом організації. Вони не пов'язані з обсягами виробництва або збуту. Рівень таких витрат встановлюється рішенням організації; таким же рішенням вони можуть бути збільшені, скорочені або усунуті. Типовими прикладами дискреційних витрат є витрати на дослідження і розробки, вартість рекламних засобів і витрати на програми підвищення кваліфікації персоналу.
3. Класифікація витрат з метою контролю виконання
Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.
Неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.
Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежать від сфери повноважень менеджера.
Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівника цеху підприємства та неконтрольованими для керівника цеху іншого підприємства.
Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих -амортизація верстатів.
Класифікація витрат за видами діяльності, функціями та елементами
З метою визначення фінансового результату в Україні використовується інша класифікація витрат у відповідності із П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.
До складу елементу "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
- сировини й основних матеріалів;
- купівельних напівфабрикатів й комплектуючих виробів;
- палива й енергії;
- будівельних матеріалів;
- запасних частин;
- тари й тарних матеріалів;
- допоміжних та інших матеріалів.
Елемент "Витрати на оплату праці" включає заробітну плату за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До відрахувань на соціальні заходи включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елементу "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До інших операційних витрат включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу інших елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші невиробничі операційні витрати до собівартості не включаються, а відшкодовуються за рахунок валового доходу.
Витрати від іншої діяльності (фінансової, інвестиційної) порівнюються з доходами від такої діяльності для визначення фінансового результату.
Аналогічно, витрати від надзвичайної діяльності порівнюються із доходами від такої діяльності для визначення фінансового результату від надзвичайної діяльності.
Під витратами розуміють спожиті ресурси або гроші, які необхідно заплатити за товари, роботи, послуги. Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об`єкт витрат (продукт або його партія, послуги, які надаються пацієнту в лікарні або клієнту в банку, машино – години, соціальний проект, кілометр гірської дороги).
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |