Читайте также:
|
Забезпечення сталого функціонування економіки держави потребує насамперед, захисту населення і забезпечення його життєдіяльності, створення запасів матеріальних ресурсів та раціонального їх використання.
Виходячи з досвіду організації і ведення цивільної оборони встановлені основні напрямки підвищення стійкості:
1. Забезпечення захисту населення та його життєдіяльності.
2. Раціональне розміщення продуктивних сил на території держави.
3. Підготовка галузей господарства і об'єктів до роботи в надзвичайних ситуаціях.
4. Підготовка до виконання робіт по відновленню народного господарства
5. Підготовка систем управління.
Сутність підвищення стійкості полягає в завчасній розробці і проведенні комплексу організаційних, інженерно-технічних та технологічних заходів, направлених на максимальне зниження можливі втрат, збитків в разі надзвичайних ситуацій.
Інженерно-технічні заходи включають комплекс робіт по підвищенню стійкості(міцності) споруд, будівель, устаткувань комунально-енергетичних систем, збереження стратегічних запасів.
Технологічні заходи сприяють стійкості виробництва шляхам зміни технологічного режиму, що виключає можливість виникнення "вторинних вражаючих факторів (пожежі, зараження НХР тощо).
Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, ЦО, штабів, служб ЦО по захисту робітників і службовців, проведенню рятувальних і невідкладних робіт, відновленню порушеного виробництва.
Ці заходи розробляються створеними в Міністерствах, галузях н/г, об'єктах комісіями по стійкості завчасно з урахуванням природних, екологічних та інших особливостей районів, наявності трудових ресурсів, фінансових і матеріальних можливостей і передбачаються в відповідних планах по підвищенню стійкості.
До цих заходів відносяться:
1. Заходи, по захисту населення і забезпеченню його життєдіяльності.
2. Організація чіткого переводу галузей і об'єктів на режим роботи воєнного часу.
3. Дублювання виробництва найважливіших видів продукції.
4. Забезпечення надійної і безперебійної роботи транспорту, зв’язку і енергетики.
5. Захист с/г тварин, продовольства, продовольчої сировини, водопостачання від зараження радіоактивними, небезпечними токсичними і біологічними речовинами.
6. Проведення протипожежних заходів,
7. Створення і підтримання в готовності надійних систем оповіщення і управління.
8. Організація спостереження за радіоактивними, хімічним і біологічним зараженням.
9. Підготовка і проведення заходів по світломаскуванні об'єктів і населених пунктів.
Як було зазначено вище, одним із найважливіших принципів стійкості є те, що вона базується на нормативній основі.
Найважливішим нормативним документом-основою для проведення заходів по підвищенню стійкості є "Норми проектування інженерно-технічних заходів ЦО", які передбачені СНИП - ІІ - 10-74.
Норми ІТЗ ЦО установлюють основні вимоги до планування і забудови міст, розміщення підприємств, створенню надійних систем електро-водо-газо-тепло і топливопостачання, підготовці об'єктів до роботи в умовах надзвичайних ситуацій, надійності систем управління, зв'язку, будівництву захисних споруд, підвищенню протипожежної стійкості, проведенню заходів по світломаскуванню та ін.
Об'єм і характер заходів по підвищенню стійкості буде залежати від того, наскільки (в якому обсязі) були виконані вимоги цих НОРМ до розміщення підприємств, плануванні міст, будівництва будинків і споруд, систем водо-газо і енергозабезпечення.
Вимоги ІТМГО потребують:
1. Забудови міст окремими житловими масивами
2. Створення в містах смуг зелених насаджень і штучних водоймищ
3. Будівництво широких магістралей (ширина магістралі повинна бути не менше висоти найвищого будинку (Н) + 15м) і кільцевих автомобільних і залізничних доріг в обхід міст.
4. Розміщення об'єктів з урахуваннями можливих руйнувань.
5. Будівництво найважливіших споруд заглибленими в грунт.
Згідно з Нормами підприємства, бази і склади можуть будуватись лише за межами зон руйнувань, зараження і катастрофічного затоплення, які визначаються для кожного міста.
Не допускається розміщення в одному місці продовольчих складів з основними продуктами харчування, а також зберігання продуктів одного найменування тільки на одному складі.
Виробничі і складські будівлі повинні будуватись малоповерховими з мідним металевим каркасом і легкими оточуючими конструкціями.
Для підвищення стійкості водозабезпечення необхідно передбачати водозабір з 2-х незалежних джерел (один бажано підземний).
Це відноситься також і до систем електро- і газопостачання. Крім того, існують галузеві вимого до розвитку і розміщення потенційно небезпечних об'єктів.
Загальногалузеві вимоги передбачають комплекс заходів по реалізації техногенно-екологічної безпеки, а саме:
а) локалізацію об'єктів з потенційно небезпечними виробництвами на відстанях які б виключали можливість ініціювання аварій на сусідніх об'єктах (установах) при можливих НС
б) вибір і застосування раціонального планування території ПНО і промислових зон міст.
в) визначення (на станції проектування) оптимальних виробничих потужностей і розмірів підприємств забезпечуючих безпечне функціонування і т.д.
Розроблені орієнтовні відстані віддалення від виробництв, пов 'язаних із значнішими небезпеками:
Ø хлор (10-100 тонн) ~1000м
Ø ціаністий водень (20 і >) — 1000 м
Ø фосген (2 і>) — 1000 м
Ø водень (>2) — 500 м
Ø зраджений газ (пропан, бутан) (50 і >) — 1000 мі; і т. д.
Вимоги до підприємств, що виробляють, споживають або зберігають небезпечні речовини виконують такі заходи:
· проектування і спорудження будівель і споруд переважно каркасного
· типу з технічним контролем
· передбачення захисту ємкостей
· застосування прогресивних технологій, забезпечення необхідного
· технічного обслуговування
· забезпечення ЗІЗ
· постійний контроль за викидами в атмосферу
· навчання виробничого персоналу
ІІ. Основи стійкості промислового об'єкту
в надзвичайних ситуаціях.
Стійкість промислового об’єкту — це його здатність протистояти руйнівним силам аварій, катастроф, стихійного лиха та вражаючих факторів сучасної зброї і його можливість в екстремальних умовах випускати продукцію в запланованому обсязі і номенклатурі, а також можливість у мінімальні строї відновлювати порушене виробництво.
Для об'єктів, що не виробляють матеріальні цінності (транспорт, зв'язок) під стійкістю розуміють їх здатність виконувати свої функції у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.
Стійкість роботи промислового об’єкту в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу визначається:
1. Надійністю захисту робітників і службовців від надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження і сучасних засобів ураження.
2. Здатністю інженерно-технічного комплексу протистояти дії вражаючих факторів надзвичайних ситуацій і сучасної зброї.
3. Захищеністю підприємства від можливих вторинних факторів ураження (високі температури, зараження небезпечними токсичними речовинами, пожежі і тлі.).
4. Надійністю системи постачання підприємств всім необхідним для випуску запланованої продукції, створенням необхідних запасів.
5. Стійкістю і безперервністю управління (в містах повинні бути обладнані підземні пункти управління (ПУ), а в заміській зоні дублюючі).
6. Підготовленістю підприємств до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (Р,НР) по відновленню порушеного виробництва (створення формувань, оснащення їх приладами, технікою та іншим майном, підготовкою до дій у НС).
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |