Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду вчителя літератури

Читайте также:
  1. Cписок рекомендованої літератури
  2. Cписок рекомендованої літератури
  3. Cписок рекомендованої літератури
  4. Аналіз психолого – педагогічної літератури з досліджуваної проблеми
  5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.
  6. Вступне слово вчителя.
  7. Економіко-правовий аналіз нормативної бази та огляд спеціальної літератури з питань обліку витрат на надання та реалізації послуг.
  8. За ступенем узагальнення
  9. Загальна характеристика американської літератури XX століття
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

<QUEST1< FONT>Манципация. О манципации как способе приобретения права собственности было уже сказано достаточно в связи с делением вещей на манципируемые и неманципируемые (см. Раздел УМК Объекты прав в римском частном праве).

Следует иметь в виду абстрактный характер манципации. Она являлась самостоятельной сделкой. Ее действительность не зависела от той цели, ради которой манципация совершается. Таким образом, манципация абстрагирована от цели своего совершения, поэтому она и является абстрактной сделкой. По этой причине манципация использовалась для передачи права собственности не только при купле-продаже, но и, например, при дарении. Если манципация совершена во исполнение несуществующего обязательства (например, ввиду недействительности договора купли-продажи вещи, право собственности на которую было передано посредством манципации во исполнение указанного договора) то право собственности, тем не менее, переходило приобретателю, если на момент совершения манципации отчуждатель был собственником вещи и манципация сама по себе удовлетворяла всем условиям действительности сделок.

Например, по римскому праву сумасшедший дееспособен «в период светлых промежутков» (период ремиссии), и недееспособен в период обострения болезни. Таким образом, если на момент заключения договора купли-продажи душевнобольной продавец находился в состоянии умственного помешательства и не отдавал себе отчет в значении совершаемых им действий, по римскому праву этот договор ничтожен, и собственник не обязан его исполнять. Однако если впоследствии наследник продавца, не зная о ничтожности продажи, все же его исполнил, совершив манципацию, то право собственности переходит покупателю, несмотря на ничтожность купли-продажи, которая являлась основанием передачи права собственности на проданный товар продавцу. В этом и проявляется абстрагированность манципации от той сделки, которая является основанием совершения манципации.

Однако в таком случае отчуждатель мог истребовать владение и право собственности на переданную вещь назад посредством иска о возврате неосновательного обогащения, если приобретатель еще не успел произвести отчуждение вещи третьему лицу. В ином случае отчуждатель мог истребовать лишь стоимость переданной вещи.

Традиция (передача владения с намерением передать право собственности).Хотя должник в силу обязательственного договора (например, купли-продажи), обязан передать вещь, исполнение данной обязанности в конечном счете зависит от его воли, равно как и от воли кредитора, который должен совершить соответствующие действия по принятию вещи. Таким образом:

1. передача вещи является хотя и зависимым от основного договора, но все-таки относительно автономным актом

2. переход права собственности обусловлен передачей

3. передача является добровольным актом (нужен animus transferendi dominii и animus acquirendi dominii).

<CLOSETEST25< FONT>Распространенное ранее и отраженное в классических дореволюционных учебниках по римскому праву представление о том, что в римском праве действовал принцип абстрактности традиции, не соответствует действительности, так что в ситуации, когда вещь передавалась, и при этом и у отчуждателя, и у приобретателя было намерение передать право собственности, однако они имели разное представление о правовых основаниях такой передачи, право собственности на самом деле не переходило, и переданная вещь могла быть истребована виндикационным, а не кондикционным иском. – Собственником покупатель становился с момента традиции. (Подробнее см.: Дигесты Юстиниана / Том VI. Полутом 2. / Отв. ред. Л. Л. Кофанов. М., 2005. С. 37; 39)

In iure cessio (<QUEST3< FONT>судебная уступка, буквально «уступка в суде») - наряду с манципацией, это древнейший способ приобретения любого абсолютного права, в том числе и права собственности. По сути, судебная уступка представляла собой фиктивную судебную тяжбу. Приобретатель и лицо, желавшее уступить ему свое право, являлись в суд, и приобретатель предъявлял виндикационный иск в отношении той вещи, право на которую должно было быть уступлено. Собственник вещи, вместо того, чтобы отрицать заявленный иск, признавал его (хотя бы в форме молчания, то есть, не заявляя о своем праве). В результате рассмотрение дела заканчивалось в первой стадии процесса (in iure). Истец признавался собственником по судебному решению, так что формально имелось в виду не наделение истца правом собственности, а признание за ним ранее существовавшего у него права собственности. Таким образом, судебная уступка являлась способом приобретения права собственности не по форме, а по сути. В данном случае имело место использование процессуальной формы для совершения сделки по передаче другому лицу права собственности или иного вещного права. Этим объясняется абстрактный характер судебной уступки. Она абстрагирована от той цели (causa), ради которой собственник решил уступить свое право. Разумеется, на самом деле в основании цессии всегда лежало какое-то соглашение между сторонами, во исполнение которого и передавалось право собственности (например, целью уступки могло быть дарение, и тогда ее действительным основанием (causa) являлся договор дарения). Однако судебная уступка была абстрагирована от этого соглашения, то есть являлась действительной независимо от действительности соглашения, послужившего для него основанием. Таким образом, совершившаяся уступка права собственности оказывалась бесповоротной (Иное мнение высказал – С. А. Муромцев, который считал, что если основанием для судебной уступки послужила купля-продажа, то здесь до уплаты покупной цены сохранялось право собственности отчуждателя – см. Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима. М., Статут. 2003. С. 150 - 151).

Кроме передачи права собственности, судебная уступка служила для установления и прекращения сервитутов, уступки права опеки над женщиной, отпущения раба на волю, для передачи права на наследство.

Litis aestimatio (оценка тяжбы) является производным способом приобретения права собственности, если рассматривать ее как принудительную передачу. Суть этого способа приобретения права собственности состоит в выплате ответчиком истцу при виндикации цены вещи вместо ее возврата. В таком случае ответчик как бы выкупал вещь у истца и становился ее собственником. По этой причине некоторые авторы относят ее к первоначальным способам приобретения права собственности (исходя из того, что разграничение способов приобретения на первоначальные и производные зависит от критерия воли, а не от критерия правопреемства). Происхождение этого способа приобретения права собственности связано с особенностями формулярного процесса, в котором присуждение осуществлялось в денежном выражении. Судья предлагал проигравшему спор по виндикационному иску ответчику возвратить вещь истцу, однако если тот не повиновался данному распоряжению, принудительное изъятие вещи с целью ее передачи ответчику не допускалось. Вместо этого истец под присягой определял цену вещи, и ответчик присуждался к уплате этой цены, таким образом, становясь собственником вещи подобно ее покупателю.

Наследование - По воззрениям римских юристов: «Наследство есть ни что иное, как правопреемство во всех правах, которые имел умерший». Происходит как бы продолжение в лице наследника юридической личности наследодателя.
Подробнее см.: Раздел УМК Римское наследственное право.

Легат per vindicationem - – наследственный или завещательный отказ. Легат является посмертным распоряжением, которым завещатель наделяет неким имущественным благом за счет наследственной массы определенное лицо, без намерения сделать этого выгодоприобретателя своим наследником.
Подробнее см.: Раздел УМК Римское наследственное право.

Приобретение права собственности благодаря утрате права собственности другим лицом. Это случаи, когда в виде определенное лицо в виде санкции за правонарушение утрачивает принадлежащее ему право, и в результате другое лицо автоматически данное право приобретает. Таких особых случаев немного. Так, при общей собственности на дом любой из сособственников без согласия остальных имел право произвести необходимый ремонт дома за свой счет. Тогда у других сособственником появлялась обязанность возместить ему расходы по ремонту пропорционально стоимости их долей. Если они этого не делали в течение 4-х месяцев, то по истечении данного срока они автоматически утрачивали свою долю в общей собственности. Таким образом, тот сособственник, который за свой счет произвел ремонт, превращался в единоличного собственника дома, до этого находившегося в общей собственности.

Еще одним случаем этого рода было приобретение детьми от первого брака лица, вступившего в повторный брак, права собственности на lucra nuptialia – т.е. на все имущественные выгоды, полученные этим родителем (родительницей) от первого супруга (супруги) в период первого брака (dos, donatio ante nuptias, donatio propter nuptias, bona materni generis).

Адъюдикация(присуждение) - спорно, относится ли этот способ приобретения права собственности к первоначальным или к производным способам. Это раздел по судбному решению общей собственности, приводящий к появлению новых объектов права собственности, и соответственно новых собственником. Раздел общей собственности мог сопровождаться и установлением иного вещного права (сервитута). Право собственности переходит на основании самого судебного решения, то есть для перехода права собственности не требуется передачи владения.

 

Вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду вчителя літератури

Вивчення передового педагогічного досвіду учителя-словесника - це обов'язкова складова частина діяльності учителя-словесника. Така робота проводиться не від випадку до випадку, а систематично в кожній школі, кожному районі. Вона є основною складовою частиною роботи обласних інститутів післядипломної освіти.

Узагальнення передового педагогічного досвіду необхідне в першу чергу учителям для удосконалення своєї педагогічної майстерності, теоретичного зростання. Аналіз і узагальнення свого досвіду надає щоденній праці учителя творчого характеру сприяє перетворенню її у джерело радості й натхнення. Видатні педагоги минулого - С.Т.Шацький, А.С.Макаренко, В.О.Сухо-млинський, учені-методисти М.О.Рибникова, В.В.Голубков, Т.Ф.Бугайко постійно аналізували свій досвід, черпаючи з нього матеріал для великих і глибоких теоретичних узагальнень.

У широкому розумінні передовий педагогічний досвід - це висока май­стерність учителя, яка дає ефективний результат. Передовим може бути звичайний досвід, що ґрунтується на успішному застосуванні установлених наукою принципів і методів. Він є зразком для тих учителів, які ще не оволоділи педагогічною майстерністю.

У вужчому розумінні цього поняття передовий педагогічний досвід - це та практика учительської майстерності, яка має в собі надбання творчого пошуку, нового, оригінального підходу до викладу того чи іншого матеріалу, застосування тих чи інших методів. Такий педагогічний досвід особливо важливий - він прокладає нові шляхи в шкільній практиці і педагогічній науці.

Учитель-словесник, використовуючи нові й оригінальні прийоми чи по-новому ефективно поєднуючи старі, поступово стає майстром, справжнім новатором. Отже, поширювати і впроваджувати у практику шкіл потрібно кожний позитивний досвід, але особливо глибоко і всебічно повинен аналі­зуватись, узагальнюватись і поширюватись досвід учителів-новаторів.

Про якість педагогічного досвіду свідчить, передусім, рівень знань, умінь і навичок учнів з літератури, а також загальний розвиток учнів та рівень їх вихованості. Не слід захоплюватись зовнішнім ефектом, бо не завжди урок, що викликав перше захоплення, дає міцні повноцінні знання і сприяє розвит­кові пізнавальних і творчих здібностей учнів. Для цього треба аналізувати насамперед якість знань: чи опанували учні навчальним матеріалом, перед­баченим програмою з літератури; в якій мірі свідомо і міцно опанували; чи вміють самостійно застосувати одержані знання на практиці.

Тільки той досвід учителя слід вважати дійсно позитивним, який забез­печує значні успіхи в загальному розвиткові школярів. Показниками в роботі можуть служити такі фактори: підвищена спостережливість учнів під час опрацювання змісту художнього твору, уміння аналізувати і синтезувати вивчений матеріал на уроках літератури; робити детальний аналіз худож­нього твору; виділяти основні, вузлові проблеми; уміння робити висновки і узагальнення.

Під час узагальнення досвіду найважливіше зважати на його виховні наслідки: чи вироблені в учнів правильні ідейні переконання, чи можуть вони відстоювати їх, якими моральними критеріями керуються учні під час оцінки літературних явищ. Треба також зважати на вікові особливості учнів, пам'я­тати, що одні й ті ж педагогічні результати можуть бути досягнуті з більшою чи меншою затратою часу і сили, залежно від організації праці в школі і дома. Не можна вважати передовим той досвід, при якому високий рівень знань й умінь учнів досягається за рахунок перевантаження школярів складними домашніми завданнями, додатковими заняттями.

Що характерне для новаторського досвіду? Це передусім новизна. На практиці бувають випадки підміни передового досвіду прожектерством, тобто надуманістю, окозамилюванням, коли уроки літератури даються "на­показ". Такі "починання" не витримують перевірки часом і не дають пози­тивних результатів. Вони не мають нічого спільного з передовим педагогіч­ним досвідом.

Необхідно відрізняти дійсно передовий досвід від прожектерства, а для цього учитель-словесник повинен володіти прекрасно розвинутим почуттям нового; мати правильний і широкий погляд на все коло політичних, педаго­гічних, життєвих питань, виявляти глибоке розуміння перспектив розвитку школи, суспільства.

Я Етапи вивчення і узагальнення передового досвіду

Дослідження передового педагогічного досвіду складається з трьох ета­пів: виявлення, вивчення і узагальнення, опис. При первинному обліку досвіду застосовується анкетування, опитування, заповнення інформаційних карток. Під час первинного обліку беруть участь керівники школи, члени методичних об'єднань учителів мови і літератури.

Перед тим, як описувати досвід, заповнюються анкетні дані про вчителя: прізвище, ім'я і по батькові; рік народження; освіта; спеціальність; стаж роботи; тема досвіду (наприклад, "Здійснення міжпредметних зв'язків у про­

цесі вивчення української літератури", "Національне виховання учнів у процесі вивчення української літератури"); адреса досвіду (область, район, школа). Потрібно зазначити, який це досвід - колективний чи індивідуальний, визначити вид досвіду за внутрішніми ознаками. Чи це новаторський досвід, чи раціоналізаторський, що характеризується удосконаленням роботи на основі досягнень методики літератури, літературознавства, педагогіки, психології; чи зразковий, якому притаманне майстерне виконання професій­них обов'язків учителя літератури.

Необхідно вказати на його актуальність, тобто відповідність основним вимогам часу, завданням реалізації реформи школи, а також потребу уза­гальнення його для школи, району, області.

Відзначається також стабільність і перспективність вивчення досвіду. Стабільність вимагає підкреслення тривалості функціонування досвіду (З роки, 2-3 роки, до 1 року), а також чи застосовується він іншими вчителями-словесниками у цій школі. Перспективність - це виділення того типового, що треба рекомендувати учителям-словесникам, а також особистого, індиві­дуального, яке притаманне тому, у кого вивчався досвід.

Як відзначається в методичних рекомендаціях, виявлення передового педагогічного досвіду може здійснюватись на діагностичній основі.1 При цьому вчителям пропонується така анкета:

1. Відомості про себе.

2. Що в навчальній роботі у вас виходить дуже добре? А що добре, задовільно?

Зважаючи на потреби діагностування, під час анкетування учителів-словесників проводиться експертне оцінювання здійсненої самооцінки вчи­теля. Це робить керівник методичного об'єднання учителів-словесників або завуч школи.

■ Методика вивчення та поширення досвіду

Мета і завдання вивчення педагогічного досвіду учителя літератури зу­мовлюють вид і підходи до його проведення. Підходи до вивчення досвіду є такі: емпіричний, аналітичний, дослідницький. Зразкова робота учителя вивчається емпіричним підходом. Порівняння, зіставлення характеризують аналітичний підхід до вивчення досвіду. Дослідницький підхід дуже важливий під час вивчення та узагальнення новаторського досвіду.

Вивчення передового досвіду учителів-словесників здійснюється в такій послідовності:

1) визначення теми, обгрунтування її актуальності;

'Момот Л.Л., Хмара Т.И. Зміст і методика вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду: Методичні рекомендації. - Кіровоград, 1985. - С.7-8.

2) попереднє (розвідувальне) вивчення досвіду учителя літератури; теоре­тична підготовка і складання програми роботи;

3) систематизація та узагальнення одержаного матеріалу;

4) зіставлення результатів вивчення з педагогічною теорією і практикою формулювання положень, які рекомендується поширити.

Під час визначення тематики досвіду, що вивчається, треба зважити на те, щоб вона відбивала суть методичної проблеми. В анотації необхідно визначити конкретні шляхи, засоби, методи, які допомогли задовольнити деякі актуальні потреби шкільної практики. Не слід захоплюватись форму­люванням загальної проблеми, замість конкретної теми. Потрібно також вивчити історію питання.

Спочатку проводиться попереднє вивчення: відвідуються уроки учителя-словесника та позакласні форми роботи з літератури, виділяються основні ідеї, напрямки досвіду. Визначаються методи його вивчення і узагальнення вичленяється те, що буде корисним для учителя літератури.

Перед тим, як перейти до основного етапу вивчення досвіду, треба вивчити стан розроблення теми в педагогічній, психологічній і методичній літературі, ознайомитись, як ці питання розробляються у літературі Пр0 передовий досвід, обговорити основні положення з учителями. Це буде етап теоретичної підготовки. Затверджується він складанням програми вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду та розробкою методики проведення всієї роботи.

Важливою складовою частиною програми є план вивчення досвіду. Він має п'ять розділів. До першого розділу бходить планування теоретичної під­готовки, подається список літератури (праці з педагогіки, психології, методи­ки), публікації в періодичній пресі з конкретних питань методики, поурочних планів учителя, досвід якого вивчається, зразки дидактичного матеріалу з літератури, копії статей, доповідей, виступів учителя тощо.

У другому розділі планується робота з тим учителем, чий досвід вивча­ється, систематизуються і узагальнюються спостереження.

У третьому розділі планується основне вивчення досвіду учителя, яке проходить у кілька етапів: І - вивчення системи роботи вчителя в цілому та окремих ланок навчально-виховного процесу; II - проведення контрольних зрізів, частковий опис досвіду.

У четвертому розділі визначаються форми систематизації та узагальнення зібраних матеріалів, оформлюється матеріал для картотеки передового досвіду.

П'ятий розділ - планування заходів поширення досвіду: організація семінару учителів-словесників на базі школи, де вивчався досвід, лекції для учителів, оформлення педагогічної виставки, статті, брошури. Тут же визна­чаються провідні ідеї узагальненого досвіду, які мають стати надбанням учителів літератури.

Під час вивчення передового педагогічного досвіду застосовуються методи індукції і дедукції; поєднання аналізу і синтезу; порівняння, шляхом якого виділяється загальне та специфічне в досвіді; класифікація. Є ще методи емпіричного вивчення педагогічного досвіду: вивчення літературних джерел, документів та результатів діяльності, спостереження, опитування, оцінювання, тестування. До більш загальних відносяться дослідна педагогіч­на робота та експеримент.

Для узагальнення передового педагогічного досвіду доцільно створю­вати творчі групи, до яких входять вчителі, методисти, наукові співробіт­ники. Робота здійснюється поетапно:

а) попередня підготовка, тобто вироблення теоретичної позиції, з якої
проводиться узагальнення досвіду;

б) констатація фактів, в яких відображений досвід словесника;

в) систематизація фактів, тобто приведення в систему зібраний матеріал;

г) теоретичне осмислення фактів, при якому приведені в систему факти з
досвіду роботи учителя-словесника мають бути обгрунтовані педаго-
гічно, психологічно, практично.

До опису досвіду додаються ілюстративні матеріали: плани, фрагменти уроків учителя, тексти виступів, доповідей, що розкривають окремі сторони досвіду, магнітофонні та відеомагнітофонні записи уроків та позакласних заходів.

Досвід роботи вчителя може бути узагальнений в монографії, статті, буклеті, а також оформлений у вигляді виставки, картотеки передового педагогічного досвіду.

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 32 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.031 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав