Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поява людини й первісних форм співжиття в Україні. Трипільська культура.

Основная:

1. Булавина Л. Феномен советской культуры [Текст]: / Л.Булавина. - М.: Культурная революция, 2008.- 288 с.

2. Мировая художественная культура. В 2-х т. Т.1. [Текст]: учебн. пособие / Б.А. Эренгросс, Е.А.Ботвинник, В.П.Комаров и др.: под ред. Б.А.Эренгросс. - М.: Высшая школа, 2009.- 487 с.: ил.

3. Рапацкая Л.А. История художественной культуры России [Текст]: учебн. пособие для вузов / Л.А.Рапацкая. - М.: Академия, 2008.- 384 с.

Дополнительная:

1. Алексеев В.П. Становление человечества [Текст]: / В.П.Алексеев.– М.: Политиздат, 1984.- 630 с.

2. Борисковский П. И. Древнейшее прошлое человечества. Изд. 2-е [Текст]: / П.И. Борисковский.– Л.: Наука, 1979.- 250 с.

3. Буровик К.А. Родословная вещей [Текст]: / К.А.Буровик.– М.: Знание, 1991.- 232 с.

4. Вайс Г. История цивилизации: архитектура, вооружение, одежда, утварь: Иллюстрированная энциклопедия в 3-х томах. Классическая древность (до 4 в.). Т. 1 [Текст]: / Г.Вайс. -М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.-752 с.

5. Вайс Г. История цивилизации: архитектура, вооружение, одежда, утварь:Иллюстрированная энциклопедия в 3-х томах. «Темные века и Средневековье (4-14 вв.). Т. 2. [Текст]: / Г.Вайс. -М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.-600 с.

6. Вайс Г. История цивилизации: архитектура, вооружение, одежда, утварь: Иллюстрированная энциклопедия в 3-х томах. Новое время (15-19 вв.). Т.3. [Текст]: / Г.Вайс. - М.: Изд-во ЭКСМО - Пресс, 2000.-768 с.

7. Виппер Б.Р. Искусство Древней Греции [Текст]: / Б.Р.Виппер. – М.: Искусство, 1872. – 290 с.

8. Гилексон Б.А. Литература и культура древнего мира. [Текст]: учебн. пособие / Б.А.Гилексон. - М.: Академия, 2008.- 320 с.: ил.

9. Готтенрот Ф. История материальной культуры [Текст]: / Ф.Готтенрот. - М.: Полигон, 2001.- 850 с.

10. Горелов А.А. История мировой культуры [Текст]: учебн. пособие / А.А.Горелов. - М.: Флинта: МПСИ, 2007.- 512 с.

11. Греков Б.Л. Из истории культуры Древней Руси [Текст]: / Б.Л.Греков.– М.: Искусство, 1944.- 320 с.

12. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств [Текст]: учебн. пособие / Н.А.Дмитриева. - М.: Искусство, 2001.- 640 с.: ил.

13. Зезина М.Р. История русской культуры [Текст]: учебн. пособие / М.Р.Зезина, Л.В.Кошман, В.С.Шульгин. - М.: Искусство, 1990.- 425 с.

14. История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины[Текст]: учебное пособие / Под редакцией Ю.В. Бромлей – М.: Наука, 1986.- 430 c.

15. История мировых культур (мировых цивилизаций) [Текст]: / под ред. д.филос.н. Г.В.Драча. – Ростов н /Д.: Феникс, 2008.- 533 с.

16. Культурология [Текст]: учебное пособие / Под редакцией А.А. Радугина – М.: Центр, 2000.- 300 c.

17. Ривош Я.Н. Время и вещи [Текст]: очерки по истории материальной культуры в России начала ХХ века: / Я.Н.Ривош – М.: Искусство, 1990.- 304 c.

8. МАТЕРИАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ

В процессе обучения используются слайды, фотоиллюстрации, графические материалы (чертежи), отражающие суть представляемого материала.

Рабочая программа дисциплины

«История материальной культуры»

Подписано в печать _________. Формат 60´84/16. Бумага для множ. аппаратов.

Печать плоская. Усл. печ. л. ___. Уч.-изд. л.____. Тираж ____ экз. Заказ № ____.

ФГАОУ ВПО «Российский государственный профессионально-педагогический университет». Екатеринбург, ул. Машиностроителей, 11.

Ризограф ФГАОУ ВПО РГППУ. Екатеринбург, ул. Машиностроителей, 11

Поява людини й первісних форм співжиття в Україні. Трипільська культура.

Трипільська культура — археологічна культура часів неоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 35 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густиною розселення об'єднання племен.Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських неолітичних культур не могла зрівнятися з нею за площею або за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило - від 410 тис. до щонайменше 1 млн осіб.Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

№2 Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях
Бронзовий вік в Україні був завершальною стадією пер­віснообщинного ладу. В ньому поступово визріли передумови для виникнення станово-класових відносин, які утвердили­ся в часи патріархату. Тоді в українських степах з'явилися племена кочівників: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни. Про кіммерійців згадують писемні джере­ла, зокрема «Одіссея» Гомера. Населяли вони межиріччя Дону й Дністра наприкінці II — на початку І тис. до н. е. Основою їх­нього господарства було скотарство як головна передумо­ва існування кінних загонів, які здійснювали походи аж у Середню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію виробництва заліза з болотяних руд, а також металообробку, яка поліпшила їхнє озброєння.У кіммерійському середовищі, поряд з економічними, відбувалися важливі суспільно-політичні процеси, зокрема перехід від військової демократії до станово-класового сус­пільства, в основі якого був рабовласницький спосіб вироб­ництва. З часом кіммерійці асимілювалися зі скіфами. У середині VII ст. у степах на півдні України з'явилися іраномовні племена скіфів. Вони займали також лісостепову зону України. Скіфськими землями протікали (Дніпро), (Південний Буг), (Дніс­тер)та інші ріки. Геродот — найвідоміший давньогрецький історик. У «Іс­торії греко-перських воєн» висвітлив історію греко-пер-' ських воєн від 500 до 478 року до н. е. і коротко історію Ассирії, Персії, Вавилону, Єгипту, Самосу, Кірени, Лівії і Скіфії того часу. Геродот зазначав, що скіфи-орачі вирощували зерно на продаж грецьким коло­ніям у Причорномор'ї, переважно Ольвії. Степовими прос­торами Лівобережжя й Правобережжя володіли скіфи-кочівники й царські скіфи. Розквіт скіфської держави припав на VI—IV ст. до н. е., про що свід­чать розкопки царських курганів. Значущою подією в історії скіфів була війна проти пер­ського царя Дарія І (прибл. 513р. до н.е.). Цей народ регулярно вів війни проти своїх сусідів. Проте здолати опір Боспорської держави і Херсонеса їм не вдалося. Не зумівши зберегти свою пере­вагу, скіфи поступово розчинилися в сарматському сере­довищі. Од­нак тривала експлуатація цих земель виснажила скіфів, що й стало однією з головних причин зникнення їхньої держави. Наприкінці III ст. до н. е. розпочався завершальний пе­ріод скіфської історії. Була заснована нова столиця Неаполь, тобто Нове місто. Залишки міста збереглися на околиці сучасного Сімферополя. У згаданій місцевості по­стало нове державне об'єднання, відоме як Мала Скіфія. Історія цього царства пов'язана з успішною боротьбою за грецькі міста Північного Причорномор'я, зокрема Херсо­нес та Ольвію, з війнами проти сарматів та Понтійського царства. Найви­щого розквіту Мала Скіфія досягла у II ст. до н. е., а також у перших століттях нашої ери. Розпалася вона у III ст. н. е. під ударами сарматів з півночі та римських міст-держав з півдня і остаточно загинула внаслідок навали гунів у IV ст. У III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я почали проникати іраномовні сарматські племена зі Схо­ду. Як і багато інших кочівників, Сармати були слабо cпорідненим союзом племен, котрі часто ворогували між собою. У середині III ст. н. е. сармати втратили провідне становище в регіоні. На той час з'явилися вихідці з Прибалтики, готи, які й поклали край пануванню сарматів, а довершили цю справу нові кочівники — гуни — у IV ст. н. е. Готи. У І—III ст. вони захопили північні регіони сучасної Польщі й розділилися на остготів і вестготів. Перші переселилися у III ст. через Наддніпрянщину на Азовське узбережжя, а звідти на Балкани. Вестготи досягли кордонів римських провінцій. У другій половині III ст. готи захопили античні міста-держави Тіру, Ольвію, а також Боспорську державу. На території України готи жили з кінця II до рубежу IV—V ст. У IV ст. кінець пануванню готів поклали гуни. Під тиском їх та слов'ян готи покинули українські землі. Розгромивши у IV ст. сарматів і оволодівши Боспорським царством, гуни вторглися через Кубань у Північне Причорномор'я, перемогли остготів і досягли Наддністрянщини, де починалися володіння вестготів. На землях Північного Причорномор'я вони утворили свою державу. Імперія розпалася після битви з римськими військами, яку гуни, очолювані Аттілою, програли. Після цього, переселившись у степи України, гуни поступово розчинилися серед нових кочових народів.

№3.Грецька колонізія Пв Причорномор’я. Її причини та наслідки
Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавлена також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.
Першими мореплавцями Чорного моря були стародавні критяни. 1975 року біля Каліакри (Болгарія) на археологічних розкопах знайшли кам'яний якір критського корабля, датований XVI століттям до н. е.[1]
Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V ст. до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е.
З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів) остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням.
Частина населення Херсонеської округи у середньовіччі стала ядром князівства Феодоро у південному Криму, мешкали греки і в генуезьких колоніях на узбережжі. Князівство захопили турки-османи 1475 року, а остаточно православне населення (переважно грецьке) примусово виселили з Криму за наказом Катерини ІІ (1778; пізніше частково повернулося) та за наказом Й.Сталіна у 1944 р.
Наслідки
Тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.

№4.Східні словяни: походження, розселення, культура. Початки державності
Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.
Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче.
Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.
Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст.) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).
Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.
Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.
Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок.
Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.
Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями.
Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо.
Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.
Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість.
Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

№5.Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку.
В давніх джерелах зокрема античних часто згадуються назви давньо-слов’янських протодержав,серед яких зокрема згадується держава антів,ділібський племенний союз,але найчастіше у більш пізній період зустрічається назви Куявія-Київська земля,Славія-Новгородська земля і Артанія-кордони невідомі.На межі 8-9 ст. на територіях середнього Подніпров’я формується нове державне утворення Київська Русь,вона проіснувала до 12 ст. та у різний період займала території від Карпат на Заході до Волго-Окського басейну на Сході,від Балтики на півночі до Чорного моря на Півдні.
- норманська (варязька) теорія,основоположником вважають Нестора Літописця, її суть державу у слов’ян сформували варязькі військові дружини;
- анти норманська теорія,основоположник Ломоносов,прихильники цієї теорії Грушевський,Антонович та Костомаров…
Етапи:
- зародження та формування держави,хронологічні межі від утворення держави до князювання Святослава Хороброго включно.Цей період характеризується утворенням самої держави,формуванням її кордонів,адміністративного та політичного устроїв;
- розквіт,межі князювання Володимира Великого та перетворення держави на абсолютну монархію з обмеженою владою Київського князя,зміцнення її кордонів,зростання економічної,політичної, дипломатичної та військової могутності,стрімкий розвиток культури;
- занепад,межі від князювання Ярославичів до нападу монголо-татар;риси:послаблення влади Київського князя,що сталося внаслідок боротьби за Київський престол,посилення економічної незалежності та військової могутності удільних князівств,втрата політичної цілісності та військової могутності.