Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лекція 11. Вирішення господарських спорів у суді першій інстанції.

Читайте также:
  1. Алгоритм вирішення задачі
  2. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
  3. Виконання господарських зобов'язань
  4. Відображення в обліку окремих господарських операцій
  5. Відповідальність за порушення господарських зобов'язань
  6. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
  7. Вплив господарських операцій на зміни у балансі.
  8. Вступна лекція
  9. Д) розгляд спорів у регіональних організаціях.
  10. Документування господарських операцій з руху грошових коштів укасі.

 

Облігація — цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації усіх видів поширюються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і поширення облігацій підприємств визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами законодавства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обертання.

За термінами погашення позики поділяються на: короткострокові, або поточні (до одного року), середньострокові (1—5 років), довгострокові (понад 5 років).

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента, печатка емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевих Рад.

Облігації усіх видів придбаваються громадянами тільки за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхні розпорядження після сплати податків і відсотків по банківському кредиту.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародному й іноземному фондовому ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Ці облігації оплачуються тільки в конвертованій іноземній валюті.

На облігаційний ринок країни виходять емітенти трьох категорій: держава в особі тих або інших органів центральної чи місцевої влади, представники приватного бізнесу, іноземні позичальники. Статус емітента тим вище, чим менше ризик його банкрутства. Держава не може збанкрутувати, і тому її облігації вважаються «еталоном надійності».

Держава може взяти гроші в борг у центральному банку або в населення, що веде або до емісії, або до збільшення їхньої кількості в населення, що загрожує інфляцією.

Операції, пов'язані з розміщенням і погашенням облігацій, проводяться через установу НБУ, а також через комерційні банки.

В останні роки в Україні стала поширюватися практика проведення муніципальних позик для забезпечення потреб місцевих бюджетів: будівництва і утримання ряду об'єктів, функціонування яких має велике значення для даної місцевості (міста). Бажаючи скоріше вирішити проблему наповнення доходної частини бюджетів і орієнтуючись на багатий досвід розвинутих країн, міські влади стали емітувати власні облігації.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добровільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.

Бувають такі види казначейських зобов'язань:

• довгострокові — від 5 до 10 років;

• середньострокові — від 1 до 5 років;

• короткострокові — до одного року.

Казначейські зобов'язання випускаються за рішенням Міністерства фінансів України (короткострокові казначейські зобов'язання) або Кабінетом Міністрів України (довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання). Такий цінний папір свідчить про те, що її власник вніс у бюджет країни певну суму коштів і має право на одержання фінансового доходу. Вона випускається з метою усунення дефіциту бюджету.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань установлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу купівлі. Гроші від реалізації казначейських зобов'язань йдуть на покриття поточних витрат державного бюджету.

Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків по ньому.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифікат», назва банку, що випустив сертифікат, і його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення внеску (для термінового сертифіката), назва або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатка банку.

Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред'явника, під певний відсоток на термін, і до запитання. Доходи від ощадних сертифікатів виплачуються при їх пред'явленню в банк, що їх випустив.

У випадку, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих засобів за терміновим сертифікатом раніше обумовленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). У країнах з розвинутою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, сумлінно і надійно виконує функції кредиту, засобу платежу і є об'єктом різних угод.

Існують такі види векселів:

• простий — це нічим не обумовлена обіцянка боржника сплатити зазначену суму з зазначенням терміну і місця оплати, виписується і підписується боржником;

• перекладний (тратта) — передбачає сплату визначеної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;

• банківський — його виставляє банк країни іноземним банкам;

• комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;

• ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;

• депонований — видається на забезпечення кредиту;

• дружній — вексель з гарантійним підписом третьої особи.

Порядок випуску і обертання векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна державних підприємств, державного житлового і земельного фондового ринку і строгий контроль за її виконанням.

 

 

Лекція 11. Вирішення господарських спорів у суді першій інстанції.

 

1. Поняття і значення стадії судового розгляду.

2. Порядок розгляду справи в засіданні господарського суду.

3. Відкладення розгляду справи.

4. Зупинення провадження у справі.

5. Закінчення провадження по справі без винесення рішення: припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду.

 

1.Поняття і значення стадії судового розгляду.

Вирішення розгляду справи по суті в засіданні господарського суду — основна стадія процесу. Її значення полягає в тому, що саме при розгляді й вирішенні спору в судовому засіданні реалізується основне завдання господарського суду — захист прав і охоронюваних законом інтересів організацій і громадян-підприємців.

Судовий розгляд відбувається в засіданні господарського суду, протягом чого суд безпосередньо досліджує докази і встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне й обґрунтоване рішення. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються основні принципи господарського процесу: законності, незалежності господарського суду і його суддів, рівності сторін, змагальності, гласності та інші.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює жорстких правил ведення засідання господарського суду, а лише визначає певну спрямованість роботи суду і в засіданні суду, зокрема, спори судом першої інстанції вирішуються в засіданні суду у складі одного або трьох суддів (ст. 4-6 ГПК). Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання (ст. 4-4 ГПК). Стаття 81-1 Господарського процесуального кодексу України регулює питання, пов’язані з протоколом судового засідання.

Спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

Питання щодо моменту з якого необхідно відраховувати передбачений статтею 69 ГПК строк вирішення спору в разі подання зустрічного позову врегульовано інформаційним листом Вищого господарського суду від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року" (із змінами та доповненнями). Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов подається для спільного розгляду з первісним позовом. Оскільки первісний позов підглядає розглядові у строк, визначений згідно із статтею 69 названого Кодексу починаючи від дня одержання позовної заяви, то й зустрічний позов має бути розглянутий у той же строк, починаючи від дня одержання первісної позовної заяви. Що ж до продовження строку вирішення спору, то воно можливе у випадках, передбачених частиною третьою статті 69 ГПК.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити термін вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішений у більш тривалий, ніж два місяці, строк. Про продовження терміну вирішення спору виноситься ухвала (ст. 69 ГПК).

 

2.Порядок розгляду справи в засіданні господарського суду.

Порядок ведення засідання ведеться суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Засідання господарського суду складається з трьох частин: підготовчої, розгляду спору по суті (дослідження, перевірка доказів) і прийняття рішення по справі.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу їхні права та обов’язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У підготовчій частині засідання суду з участю представників сторін з’ясовується, чи є необхідні умови для розгляду справи по суті в даному засіданні. Для цього вирішується питання про можливість розгляду спору по суті при даному складі суду, за наявності викликаних і заявлених у суд осіб, які беруть участь у справі та мають докази. Для вирішення цих питань здійснюються такі процесуальні дії: перевіряється явка і повноваження осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, головуючий у судовому засіданні оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам господарського процесу їхні права та обов’язки.

Встановлення осіб, які беруть участь у справі, повноваження посадових осіб і представників здійснюється по документах. Якщо у справі бере участь особа, котра не володіє мовою, якою ведеться судочинство, необхідно вирішити питання про участь у справі перекладача. Розгляд справи за відсутності перекладача в цьому випадку буде грубим порушенням процесуальних норм.

При порушенні справи й підготовці її до судового провадження суддя забезпечує своєчасне повідомлення всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду. Судді надане право стягувати з винної сторони штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ненадіслання витребуваних матеріалів, ухилення від вчинення дій, покладених суддею (п. 5 ст. 83 ГПК).

Підстави і порядок відводу судді та судового експерта визначаються ст.ст. 20, 31 ГПК. Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі, до початку розгляду справи по суті. За наявністю обставин суддя повинен заявити самовідвід.

Після перевірки всіх умов, необхідних для вирішення спору в даному засіданні, господарський суд розпочинає розгляд справи по суті. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Розгляд справи по суті, як правило, починається з викладу обставин справи позивачем. В окремих випадках — залежно від характеру справи і вимог позивача — обставини спору викладаються відповідачем. У будь-якому випадку кожній стороні повинні бути надані рівні можливості надати необхідні для вирішення спору докази. За відсутності позивача або відповідача розгляд спору починається з перевірки матеріалів справи з метою уяснення, чи є у них відмова позивача від позову (за відсутності представника позивача), або визнання позову відповідачем (за відсутності його представника), оскільки ці документи часто містяться у додаткових матеріалах.

Слід відмітити, що визнання позову або відмова від нього, укладення мирової угоди можливі в будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Про бажання скористатись зазначеними правами позивач та/або відповідач повідомляють на адресу суду у письмових заявах. Письмова форма повідомлення в даному випадку є обов'язковою. Заяви підписуються: про відмову від позову - позивачем, про визнання позову - відповідачем, про мирову угоду - позивачем та відповідачем.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд зобов'язаний роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, та перевірити повноваження представників сторін на вчинення відповідних дій.

Даний обов'язок суду зумовлений зокрема суттєвістю наслідків таких дій сторін, як відмова від позову та затвердження мирової угоди. Так, відповідно до ст. 80 ГПК, відмова позивача від позову та затвердження мирової угоди є підставою припинення провадження по справі, що в свою чергу виключає можливість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Для укладання мирової угоди, підписання заяв про відмову від позову або його визнання відповідний представник сторони повинен мати необхідні повноваження, об'єм яких чітко визначено в наданих суду документах (довіреностях, тощо).

Щодо результатів розгляду відповідних заяв сторін на адресу суду, постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено наступне: " згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Основними завданнями розгляду справи по суті є забезпечення з’ясування всіх обставин справи. З цією метою суд за участю сторін та інших осіб здійснює дослідження й оцінку доказів. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись діючим законодавством. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Законом передбачено: якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами (ст. 75 ГПК).

Кожна справа в господарському суді закінчується, як правило, прийняттям рішення негайно після розгляду всіх матеріалів справи. При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Рішення виноситься після того, як будуть визначені всі обставини й можна дати відповідь на всі питання спору, який розглядається. Головуючий з’ясовує в осіб, які беруть участь у справі, чи є у них додаткові матеріали. За відсутності таких заяв дослідження справи оголошується закінченим.

Прийняття рішень виокремлюється в самостійну частину судового розгляду. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується (ст. 4-7 ГПК).

Прийняте рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після його прийняття або вручається під розписку (ст. 87 ГПК).

Нормальний перебіг процесу іноді порушується обставинами, які не були або не могли бути враховані при порушенні підготовки справи до господарського розгляду. Наявність цих обставин або перешкоджає винесенню рішення, або виключає можливість розгляду спору по суті, що тягне відповідно відкладення розгляду справи, або зупинення по справі, або залишення позову без розгляду.

У таких випадках судове засідання по спору закінчується винесенням відповідної ухвали господарського суду. Ухвала розсилається у п’ятиденний строк після прийняття.

 

3.Відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є відстрочкою вирішення спору по суті з призначенням часу наступного засідання по справі. Воно полягає в перенесенні засідання на інший строк з тим, щоб забезпечити необхідні умови вирішення спору.

Господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених для розгляду справи господарським процесуальним законодавством, тобто в межах двох місяців з дня одержання позовної заяви, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному засіданні.

Підстави для відкладення розгляду справи досить різноманітні. Стаття 77 ГПК визначає, зокрема:

— нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників господарського процесу;

— неподання витребуваних доказів;

— необхідність витребування нових доказів;

— залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

— необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відкладення розгляду справи та об’ява перерви у засіданні не впливають на перебіг передбаченого законом загального строку розгляду цієї справи.

Іноді при розгляді справи з’ясовуються такі обставини, що перешкоджають подальшому розгляду справи, і час їх усунення не можна точно встановити. В таких випадках провадження у справі зупиняється. Зупиненням провадження у справі є припинення процесуальних дій по справі на невизначений строк. Зупинення провадження у справі відрізняється від відкладення розгляду справи. Перелік підстав для зупинення, передбачених ст. 79 ГПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстави зупинення провадження не можуть бути доповнені на розсуд господарського суду. Існують два види зупинення провадження у справі.

Обов’язковий, який вказаний в законі та за наявності якого господарський суд зобов’язаний зупинити провадження у справі, а саме в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами.

Необов’язковий, коли господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що спричинили його зупинення. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвала про зупинення провадження може бути оскаржена.

 

4.Зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження у справі означає і зупинення перебігу загального строку розгляду справи. Днем зупинення справи, а також перебігу вказаного строку буде дата відповідної судової ухвали. Поновлення провадження у справі поновлює перебіг загального строку з урахуванням вже витраченого судом часу до виникнення обставин, за яких було зупинено провадження згідно із судовою ухвалою.

Господарський суд мас право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю Ініціативою у випадках передбачених ст..79 ГПК України:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником. Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Наведений перелік зупинення провадження у справі є вичерпним та умовно поділяє такі випадки на дві категорії: коли зупинення є обов'язковим та коли зупинення справи є правом, а не обов'язком суду.

Випадки, за умови настання яких зупинення провадження у справі здійснюється господарським судом обов'язково:

1) Неможливість розгляду окремої справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. В даному випадку мова може йдеться про питання (обставини), які не можуть бути вирішені (досліджені) судом самостійно в рамках даного процесу з причин обмеженості юрисдикції (непідвідомчість даному суду, тощо). Неможливість розгляду справи встановлюються судом в залежності від змісту окремої справи.

2) Звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Випадки, за умови настання яких зупинення провадження у справі є необов'язковим та здійснюється на розсуд суду за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою (суд має право, але не зобов'язаний):

1) Призначення господарським судом судової експертизи для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань;

2) Надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів в разі виявлення у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку;

3) Заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства чи організації.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, господарський суд відновлює провадження у справі, про що також виноситься відповідна ухвала. Статтею не визначено коло осіб - ініціаторів відновлення провадження у справі. Вочевидь, що провадження у справі може бути поновлено за ініціативою суду, або за заявами сторін чи прокурора, який бере участь у справі про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження.

 

5.Закінчення провадження по справі без винесення рішення: припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду.

При розгляді господарського спору можуть бути виявлені такі обставини, за яких наступне провадження процесу взагалі виключається. З урахуванням цього передбачаються дві форми закінчення справи без винесення рішення по суті спору: припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

Припинення провадження по суті означає закінчення діяльності господарського суду по розгляду спору через відсутність у позивача права на захист. У такому випадку виключається можливість повторного звернення до господарського суду по даній справі. Цим відрізняється припинення провадження у справі від залишення позову без розгляду, яке не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду з тим самим позовом — після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

— спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

— відсутній предмет спору;

— є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання втрачена;

— позивач відмовився від позову й відмову прийнято господарським судом;

— сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

— підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

— сторони уклали мирову угоду, і вона затверджена господарським судом.

Цей перелік є вичерпним.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ця ухвала може бути оскаржена.

Почата в господарському суді справа не може бути закінчена прийняттям рішення також у випадку, коли при її розгляді виявлено недотримання позивачем деяких зобов’язань у процесі, а позов залишається без розгляду. Залишення позову без розгляду допускається тільки на підставах, передбачених ст. 81 ГПК, перелік яких є вичерпним. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

— позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

— у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання не втрачена;

— позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

— позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду, і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору;

— громадянин відмовився від позову, який подано в його інтересах прокурором.

Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій, як і в ухвалі про припинення провадження у справі, але не мають бути вирішені, а можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Після усунення обставин, що спричинили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 142 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав