Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ІІ-га група підходів базується на ринковій недосконалості і так званих “відмов ринку”, тобто недостатності або неефективності класичних ринкових механізмів.

· Теорія монополістичної конкуренції (монополістичної переваги чи ринкової влади) С.Хаймера. С. Хаймер та його послідовники обґрунтували головну тезу про те, що транснаціональна компанія виступає як суб’єкт ринкової влади. Така ринково влада спричиняє зростання фірми шляхом злиття і поглинання, збільшення концентрації виробництва. Проте на певній стадії підвищувати концентрацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливо, що мотивує інвестування за кордоном. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтенсифікації конкуренції у глобальній економіці.

· Теорія індустріальної організації. Виходить з того, що створення філії транснаціональної компанії має певні конкурентні недоліки порівняно з місцевими компаніями, а саме: труднощі управління на значній відстані від материнської компанії, соціокультурні відмінності, відмінності в правових і технічних умовах діяльності, різні уподобання споживачів і т.ін. Але такі недоліки є значно меншими порівняно з конкурентними перевагами компанії, такими як наявність відомої торговельної марки, переваги технології, маркетинг, доступ до ринків, більш дешеве фінансування. За рахунок цих переваг транснаціональна компанія як структура отримує переваги діяльності на ринку певної зарубіжної країни.

· Теорія інтерналізації. Стверджує, що фірми замінять зовнішній ринок на внутрішні потоки товарів і послуг, якщо видатки на це менші, ніж видатки на організацію ринку, інакше кажучи, якщо видатки на внутрішні операції менші, ніж на зовнішні. Інтерналізація дає змогу фірмам створювати та використовувати додатковий прибуток від удосконалення виробництва такими шляхами, які не можуть бути використані на відкритому (конкурентному) ринку.

· Модель життєвого циклу продукції, розроблена Верноном. Пояснює прямі іноземні інвестиції загрозою втрати ринків при насиченні їх певним продуктом. В результаті цього його виробництво переноситься за кордон, що продовжує термін отримання прибутку від певного продукту. Ця теорія також враховує конкуренцію, що постійно стимулює інновації та їх інтенсивне розповсюдження як на внутрішньому ринку, так і на міжнародному.

· “Еклектична парадигма Дж.Даннінга” об’єднує окремі елементи різних теоретичних підходів до дослідження прямих іноземних інвестицій, яка об’єднує теорію організації виробництва, теорію міжнародної торгівлі, теорію фірми та теорію міжнародних конкурентних переваг. Еклектична модель намагається пояснити транс націоналізацію діяльності компаній та визначити основні фактори такого процесу. Можна виділити такі основні фактори:

1) фактори, які визначають конкурентні переваги компанії, - масштаби діяльності, диференціація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології;

2) специфічне територіальне розміщенняфакторів виробництва, таких як природні ресурси та робоча сила;

3) переваги інтерналізації, які визначають прямі іноземні інвестиції ефективними порівняно з експортом товарів та послуг.

Ще наприкінці 80-х років ХХ ст. характерною особливістю світового господарства стало одночасне утворення у багатьох країнах як відносного надлишку капіталу, так і потреби залучення додаткових капіталів для розвитку нових галузей. Тому більшість держав виступають одночасно і експортерами, і імпортерами капіталу.

Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн:

· які переважно вивозять (нетто-інвестори) (Японія, Франція, Німеччина);

· які приймають (Ірландія, Португалія, Італія, Великобританія, Туреччина, більшість країн, що розвиваються, а починаючи з 1985р і США);

· в яких є приблизна рівновага в цьому процесі (решта країн Західної Європи і Канада).

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталу є:

· збільшення країн – членів іноземного інвестування;

· розширення потоку іноземних інвестицій;

· зміна характеру форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом (зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кодоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном).