Читайте также:
|
Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції. Технологія визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.
До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефективнішого відповідно до мети і умов виробництва. Наприклад, оптимізувати завантаження устаткування за певним критерієм з урахуванням обмежень щодо використання ресурсів або вибрати оптимальну продуктивність того чи іншого устаткування з огляду на його кількісні та якісні характеристики, кваліфікацію персоналу, економічні критерії ефективності виробництва.
Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.
У кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності виробництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності.
Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв’язку елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва. На практиці буває доцільним змінити параметри технологічного процесу, зокрема, зменшити продуктивність окремих верстатів, машин, щоб забезпечити сполучення компонентів виробництва або збільшити виробничу зону, що обслуговується робітниками, і включити в роботу більшу кількість устаткування.
Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.
Якщо у виробничій дійсності завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення продукції, поліпшення якості, зниження норм витрат ресурсів при її виготовленні, то завдання організації виробництва - визначення методів та умов для досягнення цих можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства. Безумовно, усі без винятку питання організації виробництва розглядаються і вирішуються крізь призму технології.
Водночас організація виробництва має свої специфічні завдання:
- поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі й у часі;
- відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;
- інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;
- оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;
- визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;
- організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;
- створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.
3.1. Організаційно-правові форми підприємництва
Усі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняються за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.
Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.
До правових ознак належать такі:
- право власності на капітал та засновники;
- джерела формування та розмір статутного фонду;
- обмеження права стати учасником;
- права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;
- юридична відокремленість фірми від учасників.
Фінансово-економічні ознаки такі:
- участь у розподілі прибутків;
- відповідальність за зобов’язаннями фірми;
- розподіл майна у разі припинення діяльності фірми.
Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатися безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керівництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо- господарську діяльність, у тому числі забезпечення трудовими ресурсами.
Організаційно-управлінськими ознаками є:
- участь в управлінні фірмою;
- використання найманої праці;
- автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.
Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності. Підприємництво може здійснюватися в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими організаційними формами виробничого підприємництва є:
- одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство - юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство - юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);
- партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство);
- корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників).
Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.
Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. Ця форма має низку переваг:
- власникові фірми повністю належить прибуток фірми;
- володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією виробництва;
- невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.
Недоліками особистого володіння є:
- обмежені можливості для розширення виробництва;
- несприяння банків у наданні значних кредитів;
- необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;
- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.
Друга організаційна форма виробничого підприємництва - це партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капіталів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти: повноваження кожного партнера; тривалість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розподілу прибутків і можливих збитків; заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві; процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.
Партнерство має такі переваги:
- широкі можливості для розширення виробництва;
- збільшення можливості одержання кредиту;
- залучення професійних менеджерів.
Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що при генеральному партнерстві, у разі банкрутства фірми, всі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само як і той, кому належить решта 99 %. Складності виникають у разі ліквідації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема, передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів із фірми.
Третя організаційна форма виробничого підприємництва - це корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством у руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що у разі банкрутства вона розпоряджається лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.
Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих послуг.
Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшенням розмірів підприємств збільшується також кількість підприємств, які контролюються корпораціями.
Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша - дивіденди (відсотки) для утримувачів акцій; друга - призначена для реінвесту- вання. Основні переваги корпорації такі:
- можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних паперів;
- використання наукових методів управління і професійних менеджерів;
- можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;
- корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.
Корпораціям властиві також певні недоліки, зокрема, такі:
- високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім - дивіденди акціонерів при їх виплаті;
- значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;
- більша регламентованість з боку держави.
Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід зупинитися також на інших підприємствах.
Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розміри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображується можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він встановлює самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.
Державне підприємство - це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно- державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги в сфері податкових відносин, ресурсозабезпечення, надання кредитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого - більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю сплати в держбюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.
Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.
Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення відповідно приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та суперечності між собою. Взаємовідносини державного і приватного секторів підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту і експорту продукції; спільного використання найманої праці.
Орендне підприємство - це юридична особа, що створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.
Усі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засобами виробництва.
Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). Її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших оганізаційно-економічних чинників, але принципові положення методів розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.
Народне підприємство - це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, в якому все майно або його частина належить колективу в цілому і кожному окремо залежно від його трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповуються оборотні засоби і беруться в оренду основні засоби виробництва. Обігові кошти викуповуються за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з невеликих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями виступають холдингові фірми, державні підприємства. Вони є власниками майна. Користувачами амортизаційних відрахувань є народне підприємство.
Економічні переваги народного підприємства такі:
- додаткова продукція може реалізовуватися за ринковими цінами;
- залишки фонду оплати праці передаються безкоштовно народному підприємству;
- капітальний ремонт фондів здійснюється за рахунок орендодавця;
- обсяг реалізованої продукції зменшується за договірними цінами і реалізується за ринковими цінами у міру викупу підприємства;
- формується індивідуальний дохід робітника. Індивідуальний дохід Ід обчислюється за формулою де ДФ нп - пайовий фонд народного підприємства, тобто залишкова вартість основних фондів і балансова вартість інших матеріальних цінностей, які створені й придбані за рахунок власних коштів народного підприємства за всі роки; ЗП - заробітна плата одного робітника за весь час його роботи в народному підприємстві; ЗП нвп - заробітна плата всього промислово-виробничого персоналу народного підприємства за весь час існування.
Розрахунок проводиться (з урахуванням чинника інфляції).
Виробничий кооператив - це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менш як трьома громадянами, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні обов’язково виконувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу.
Виробничі кооперативи мають право використовувати найману працю. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись також правлінням кооперативу. Дохід членів кооперативу формується із заробітної плати, премій, додаткових виплат згідно з чинним законодавством та з частини прибутку, що розподіляється між членами кооперативу у вигляді відсотків на внесений пай пропорційно його вартості.
Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном.
Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприємництва належить господарським товариствам - структурам, створеним на засадах угоди юридичних осіб і громадян об’єднанням їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фонду за рахунок щорічних відрахувань із прибутку до досягнення ними встановленого розміру.
Відкрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.
Закрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, конвертуватися, а також продаватися на біржі.
Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять у систему цього об’єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.
Акція- це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, у розподілі прибутку і розпродажу залишків майна у разі ліквідації товариства.
Основні види акцій:
- іменні, власник яких має бути зареєстрований акціонерним товариством;
- на пред’явника, які можуть бути продані простою передачею;
- привілейовані - підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У разі недостатнього прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10 % статутного фонду;
- вінкульовані, що можуть передаватися лише з дозволу фірми;
- без номінальної вартості- у разі ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості;
- прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди.
Переваги акціонерного товариства такі:
- забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;
- об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання капіталу;
- створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи;
- відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки формуванню акціонерного прибутку.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів.
Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію «партнерства». Організаційно створювати такі фірми значно легше порівняно з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.
Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а при недостатності цих сум - додатково майном, що належить їм, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника.
У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться за загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.
Командитне товариство - це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.
Спільне підприємство (СП) є найпоширенішою організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями, що створюється на засадах змішаних форм власності об’єднанням майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають позитивні та негативні сторони. Позитивні сторони такі:
- можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;
- акумулювання фінансових ресурсів;
- запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;
- здійснення інноваційної діяльності;
- використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку.
Негативними сторонами СП є:
- загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;
- прийняті в Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, землі, а також за приватизацію цих об’єктів (як правило, у ВКВ);
- великі труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної форми власності.
Висновок
Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.
Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.
Список використаної літератури
1.Основи підприємницької діяльності та агробізнесу
За ред. М. М. Ільчука. - К.: Вища освіта, 2002. - 398 с.: іл.
2. Організація виробництва (2003) Економіка підприємства Горєлов Д.О.
3.Організація виробництва: Конспект лекцій. - Х.: ХНАДУ, 2012. - 544 с.
4. Організація виробництва (ВАСИЛЬКОВ В.Г.)
Осадительные методы очистки сточных вод
Осадительные методы очистки сточных вод характеризуются образованием малорастворимой твердой фазы, на поверхности или внутри которой задерживаются коллоидные и (или) растворенные загрязнения стоков. Эта фаза создается за счет введения в обрабатываемые сточные воды специальных реагентов.
Достоинствами осадительных методов очистки сточных вод являются: низкая стоимость, использование широко распространенного и отработанного оборудования и доступных реагентов. Эти методы водоочистки дают хорошие результаты по выведению из стоков коллоидных и взвешенных частиц.
Недостатки методов: низкий коэффициент очистки сточных вод, малая производительность, образование большого объема вторичных отходов (шламов), отсутствие очистки стоков от растворенных солей, увеличение общего солесодержания, а в некоторых случаях добавление токсичных реагентов.
Для увеличения производительности и уменьшения объема шламов вводят специальные дополнительные вещества – флокулянты, представляющие собой растворимые высокомолекулярные вещества, молекулы которых обладают в растворенном виде зарядом.
Различают три основных осадительных метода: коагуляция, флокуляция и химическое осаждение.
Коагуляция – образование и осаждение в жидкой фазе гидроксидов железа или алюминия с адсорбированными на них коллоидами загрязнений стоков и соосажденными гидроксидами тяжелых металлов.
Флокуляция – процесс агрегатации частиц, в котором в дополнение к непосредственному контакту частиц происходит их адсорбционное взаимодействие с молекулами высокомолекулярного вещества, называемого флокулянтом.
Химическое осаждение – образование и осаждение в жидкой фазе малорастворимых кристаллических осадков с соосажденными ионами загрязнений стоков.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |