Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 5. Договори у сфері інтелектуальної власності.

Читайте также:
  1. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності
  2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇНИ
  3. В останні роки активізувалося міжнародне співробітництво Ук­раїни у кримінально-виконавчій сфері, про що йшла мова в першому питанні лекції.
  4. В СФЕРІ ЮСТИЦІЇ
  5. Важливу роль у праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.
  6. Види прав інтелектуальної власності України
  7. Виникнення майнових прав інтелектуальної власності.
  8. Витратний підхід до оцінки об'єктів права інтелектуальної власності
  9. Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
  10. ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНІ ОРГАНИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

№, Наименование модулей и тем   Всего   Аудиторные занятия (54 час.), в том числе Самостоятельная Работа (час.) Формы текущего контроля
Лекции36 Семинары18      
МОДУЛЬ I ДОИНДУСТРИАЛЬНАЯ ЭКОНОМИКА            
Тема 1. Предмет и задачи курса. Периодизация истории экономики.       4, лит.  
Тема 2. Становление первых цивилизаций. Восточный и античный варианты экономического развития.       6, лит., п.з. Индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы Проверка преподавателем письменных заданий по теме
Тема 3. Варианты развития феодальной экономики       6, лит, п.з. Индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы Проверка преподавателем письменных заданий по теме
МОДУЛЬ II ИНДУСТРИАЛЬНАЯ ЭКОНОМИКА          
Тема 4. «Великий переход» – эпоха первоначального накопления капитала.       2, лит., п.з. Промежуточная экспресс или тестовая контрольная по модулю 1, Индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы
Тема 5. Становление индустриальной экономической системы. Варианты развития промышленного капитализма       6, лит. Индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы, тестовая контрольная
Тема 6. Эволюция промышленного капитализма в конце Х1Х – начале ХХ в. Монополизация экономики.       6, лит., п.з. Проверка преподавателем письменных заданий по теме, выступление по заданиям темы
Тема 7.Становление системы макроэкономического регулирования в зарубежных странах.       6, лит. Промежуточная экспресс или тестовая контрольная, выступление по заданиям темы
Тема 8. Становление экономической системы государственного социализма в СССР.       6, лит. Проверка преподавателем письменных заданий по теме, выступление по заданиям темы
МОДУЛЬ III ПОСТИНДУСТРИАЛЬНАЯ ЭКОНОМИКА          
Тема 9. Основные тенденции развития мирового хозяйства после второй мировой войны и варианты его трансформации.       6, лит., п.з. Промежуточная экспресс или тестовая контрольная, индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы
Тема 10. Попытки трансформации советской экономической системы.       6, лит. Индивидуальные и групповые опросы по вопросам и заданиям темы, круглый стол /деловая игра
ИТОГО:          

Обозначения, используемые в тематическом плане

  лит. - работа с литературой
  п.з. - выполнение письменного домашнего задания

 

Тема 5. Договори у сфері інтелектуальної власності.

1. Загальні положення про договори у сфері інтелектуальної діяльності. Особливості об'єктів та суб'єктів договорів. Форма договору та інші умови дійсності. Види договорів. Реєстрація договорів. Зміст і істотні умови договорів. Значення договорів у сфері інтелектуальної діяльності.

2. Авторський договір: поняття, ознаки, юридична природа. Суб'єкти авторських договорів. Види авторських договорів (видавничий договір, договір про депонування рукописів, постановочний договір, сценарний договір, договори художнього замовлення, договори на використання в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та ін.).

3.Договори на створення і використання суміжних прав: поняття, ознаки, юридична природа. Суб'єкти і об’єкти договору. Права та обов'язки сторін за договором. Порядок укладення та виконання договору. Припинення та розірвання договору.

4. Договори на використання об’єктів промислової власності: поняття, ознаки, юридична природа.

5.1. Загальні положення про договори у сфері інтелектуальної власності.

Особливості об'єктів та суб'єктів договорів. Форма договору та інші умови дійсності. Види договорів. Реєстрація договорів. Зміст і істотні умови договорів. Значення договорів у сфері інтелектуальної діяльності.

Особливість прав інтелектуаль­ної власності обумовила необхідність окремого правового ре­гулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної влас­ності, чому і присвячені положення гл. 75 "Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності" та гл. 76 "Ко­мерційна концесія" ЦК1. (' Більш детально про зазначені договори див.: Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т - 2 С. 413-441. - Розд. XIV "Зобов'язання щодо розпоряджання правами інтелек­туальної власності". - Глави 59, 60 (авт. В.М. Крижна).

Договори щодо розпоряджання майновими правами ін­телектуальної власності - це група договорів у сфері інтелек­туальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припи­нення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 1107 ЦК закріплює такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної вла­сності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за за­мовленням і використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У наведеному переліку договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності як різновид за­значено ліцензію на використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності. Незважаючи на те, що видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення лі­цензійного договору, такий підхід є помилковим, оскільки сама по собі ліцензія є одностороннім волевиявленням правоволодільця і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне роз­межування можна провести на прикладі довіреності як одно­стороннього правочину і договору доручення.

Власник речі може реалізувати свої повноваження по розпорядженню шляхом укладення договорів на передачу май­на у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму та позички). Якщо провести аналогію стосовно об'єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правоволодільця, йдеться про укладення до­говору про передання виключних майнових прав інтелектуаль­ної власності, а у другому, коли надається право використання, - ліцензійного договору.

Тому недоречно застосовувати договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) тощо до об'єктів інтелектуальної власності. Та обставина, що ЦК розширив предмет зазначених договорів майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між групами необхідно врахо­вувати сферу застосування цих договорів. Договір про пере­дання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір є правовою формою реалізації прав інтеле­ктуальної власності. У зв'язку з цим предметом договорів ку­півлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути май­нові права, за виключенням майнових прав інтелектуальної власності.

Варто звернути увагу, що у сфері інтелектуальної влас­ності не проводиться розмежування договорів на самостійні види в залежності від правоволодільця чи безвідплатності від­носин. Тобто договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір можуть бути як відплатними, так і безоплатними.

Що ж стосується договору про створення за замовлен­ням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, то, оскільки у цьому випадку мова йде перш за все про ство­рення результату творчої діяльності, за своєю суттю ці відно­сини близькі до договорів на виконання робіт.

З урахуванням специфіки і невичерпного переліку до­говорів щодо прав інтелектуальної власності, доцільно було поєднати гл. 75 і 76 ЦК та назвати „Договори у сфері інтелек­туальної власності".

Сторонами договорів у сфері інтелектуальної вла­сності за загальним правилом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак у випадку укладення договорів з метою наділення іншої особи певними правами інтелектуальної влас­ності однією зі сторін (правоволодільцем, ліцензіаром) пови­нна бути особа, що має майнові права інтелектуальної власнос­ті (автор, власник охоронного документа, правонаступник то­що).

Форма договорів у сфері інтелектуальної вла­сності обов'язково має бути письмовою. У разі недодержання письмової форми договору він є нікчемним (ч.2 ст. 1107, ч.І ст. 1118 ЦК).

Як виняток законом можуть бути встановлені випадки, у яких зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, від­повідно до п. 1 ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" в усній формі може укладатися договір про ви­користання (опублікування) твору в періодичних виданнях (га­зетах, журналах тощо).

За загальним правилом сторони самі вирішують, чи вважають вони за потрібне вчинити державну реєстрацію до­говорів у сфері інтелектуальної власності (наприклад, ліцен­зійних договорів). Відносно ж договорів про передання виклю­чних майнових прав інтелектуальної власності (стосовно об'єктів, які є чинними після їх державної реєстрації), їх дер­жавна реєстрація є обов'язковою.

Відсутність реєстрації договору комерційної концесії не впливає на чинність договору між сторонами, однак робить не­можливим посилання на нього у відносинах із третіми особами.

5.2. Ліцензійний договір. Це договір, за яким одна сто­рона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на вико­ристання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК)

Правова характеристика договору: реальний, двосто­ронній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбува­ється добровільне звуження прав володільця виключних май­нових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які на законних підставах можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності.

Договір на використання запатентованих об'єктів інте­лектуальної власності чи об'єктів авторського права за своєю природою є ліцензійним договором, незалежно від назви, яку обирають сторони (наприклад, договір на передання права на використання, видавничий договір тощо).

Сторонами ліцензійного договору є:

1) ліцензіар - особа, якій належать виключні майнові права ін­телектуальної власності (особа, яка має майнові авторські пра­ва, чи власник охоронного документа на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин) та

2) ліцензіат - особа, якій за договором надано дозвіл на вико­ристання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Зміст ліцензійного договору складають такі умови: 1) про вид ліцензії. За обсягом прав, що надаються, роз­різняють виключну, одиничну та невиключну ліцензії (ч. З ст. 1108 ЦК). Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелекту­альної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та вида­чі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелек­туальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання лі­цензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним дого­вором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК);

2) про сферу використання об'єкта права інтелектуа­льної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо). Потрібно чітко визначати пов­новаження ліцензіата, оскільки не зазначені у договорі права на використання об'єкта інтелектуальної власності вважаються такими, що не надані ліцензіату. За відсутності у договорі умо­ви про територію, на яку поширюються надані права, вважається, що вони поширюється на територію України (ч. 7 ст. 1109 ЦК). Якщо сторони не вказали у договорі строк дії договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на ви­значений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років (ч. 1, 3 ст. 1110 ЦК);

3) про розмір, порядок і строки виплати винаго­роди за використання об'єкта права інтелектуальної власно­сті. Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у ви­гляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періоди­чних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів);

4) про максимальний тираж твору, якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми (ч. З, 8 ст. 1109 ЦК).

5) про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюва­тиме контроль за виконанням цієї умови (ця умова є обов'язковою у випадку укладення договору стосовно торгове­льної марки і спрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугує, передусім, гарантією певної якості товару), як указано у п. 8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Ліцензіат набуває права видачі субліцензії лише за умови, якщо це прямо передбачено у договорі. Субліцензійний договір - це договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (суб-ліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелек­туальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцен­зіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встано­влено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положен­ням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109, ч. 2 ст. 1111 ЦК).

5.3. Договір про передання виключних майно­вих прав інтелектуальної власності. Це такий договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) пе­редає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосто­ронній, оплатний чи безоплатний. На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право користування, при укладен­ні цього договору права відчужуються і передаються безпово­ротно, відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Необхідно мати на увазі, що умови договору про пере­дання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інте­лектуальної власності може бути укладений стосовно будь-яких об'єктів інтелектуальної власності. Однак слід враховува­ти, що часткова передача прав, про яку вказано у законодавчо­му визначенні, може стосуватися не всіх об'єктів. Так, тради­ційним прикладом часткової передачі прав є торговельна мар­ка, якщо вона зареєстрована стосовно кількох товарів (послуг).

У цьому випадку правоволоділець може передати майнові пра­ва стосовно певних товарів (послуг), залишивши за собою пра­ва стосовно інших товарів (послуг).

Якщо договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладається стосовно об'єктів інте­лектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), то він також обов'язково має реєструватися у Держдепартаменті інтелектуальної власності. Пояснюється це необхідністю видачі охоронного документа на нового право володільця і внесення відомостей про це до відповідних Дер­жавних реєстрів.

5.4. Договір про створення за замовленням і ви­користання об'єкта права інтелектуальної власності. Це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, ху­дожник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелекту­альної власності відповідно до вимог другої сторони (замовни­ка) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. Даний договір укла­дається з метою створення об'єкта інтелектуальної власності (наприклад, картини, дизайну упаковки з метою його реєстра­ції як промислового зразка тощо). Тут слід враховувати, що умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемни­ми (ч. 4 ст. 1112 ЦК).

У той же час договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності має ви­значати способи та умови використання цього об'єкта замов­ником (ч. 2 ст. 1112 ЦК). Іншими словами, сторонам доцільно узгодити у договорі механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору. Якщо сторони не визначили, кому які права будуть належати, то буде застосовуватися загальне правило: майнові права інтелектуа­льної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Виключенням з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва: оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у влас­ність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встанов­лено договором (ч. З ст. 1112 ЦК).

5.5. Договір комерційної концесії. Це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний. (' Більш детально про договір комерційної концесії див.: Цивіль­не право України: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -Т. 2 -С. 413-441. - Гл. 60 "Договір комерційної концесії" (авт. В. М. Крижна).

У більшості зарубіжних країн цей договір відомий як договір франчайзингу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема, „Макдональдс", „Наша Ряба", „Джинси Суперцена", „Картопляна Хата", „Пицца Челентано", „Піца-хат", „Білла", „ІС", „Лукойл-У країна", „ТНК-У країна", „Кодак", „Кока-кола"та ін.

На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право використання майнових прав інтелектуальної власності, основна мета укладення договору комерційної концесії - ство­рення користувачем виробничої, торгової чи збутової ланки у мережі бізнесу правоволодільця. Тут недостатньо лише дозво­лити користувачеві використовувати об'єкти інтелектуальної власності, необхідно організувати і навчити його здійснювати діяльність аналогічно правоволодільцю і на тому ж рівні.

У зв'язку з цим предметом договору комерційної кон­цесії є право на використання трьох складових: 1) об'єктів пра­ва інтелектуальної власності (комерційних найменувань, тор­говельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, ко­мерційних таємниць тощо); 2) комерційного досвіду; 3) ділової репутації [право на її використання надається опосередковано

- шляхом використання засобів індивідуалізації (комерційних найменувань чи торговельних марок) правоволодільця]

Сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підпри­ємницької діяльності: правоволоділець - виробник товарів (робіт, послуг), який використовує належні йому права в підприємницькій діяльності, має комерційний досвід і ділову репутацію та зацікавлений у розширенні свого бізнесу; к о ристувач - юридична або фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка має намір скористати­ся комплексом прав правоволодільця.

Якщо для сторін договір комерційної концесії є дійс­ним з моменту укладення у письмовій формі, то у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації за загальним прави­лом органом, який здійснив державну реєстрацію правоволоді­льця, а якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній дер­жаві, реєстрація договору здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Досить детально ЦК регламентує обов'язки правоволо­дільця і користувача (ст. 1120, 1121). Оскільки договір комер­ційної концесії є взаємним, правам однієї сторони кореспон­дують обов'язки іншої.

Користувач може бути наділений правом укладення договору комерційної субконцесії, тобто договору, який укладає користувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правово-лодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених дого­вором комерційної концесії.

У договорі комерційної концесії можна виділити таке: внутрішні відносини складаються безпосередньо між сторонами договору комерційної концесії - правоволодільцем і користува­чем та зовнішні відносини виникають між користувачем і треті­ми особами в процесі реалізації договору комерційної концесії (при укладенні, наприклад, договорів купівлі-продажу, підряду тощо). Аналогічним чином будується і відповідальність сторін.

Відповідальність перед третіми особами несе не лише користувач, а й правоволоділець. У цьому випадку за загаль­ним правилом відповідальність правоволодільця є субсидіарною і настає за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), прода­них (виконаних, наданих) користувачем. Виключенням є солі­дарна відповідальність правоволодільця і настає вона за вимо­гами, що пред'являються до користувача як виробника проду­кції (товарів) правоволодільця. У цьому випадку споживач має можливість на власний розсуд вирішувати до кого заявляти вимоги - користувача чи правоволодільця.

Припинення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зо­бов'язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної кон­цесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законодавством уведена вимога державної реєстрації припинення договору.

Слід звернути увагу, що договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на тор­говельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом (ч. З ст. 1126). Якщо правово­лоділець пропонує як заміну іншу торговельну марку чи по­значення, то користувач має два варіанти поведінки: 1) відмо­витися від цього і вимагати розірвання договору з відшкоду­ванням збитків або 2) погодитися на продовження чинності до­говору (при цьому за ст. 1128 ЦК він має право вимагати зменшення плати за договором).

Якщо ж у період дії договору комерційної концесії при­пинилося право на інший об'єкт інтелектуальної власності, ко­ристування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідно­го зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

5.6. Інші договори у сфері інтелектуальної влас­ності. Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднес­ти договори: 1) між співавторами; 2) між співвласниками охо­ронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) про порядок роз­поділу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) про передачу ноу-хау; 5) щодо управління майновими пра­вами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Потреба укладення перших двох із зазначених догово­рів пояснюється тим, що у випадку наявності прав кількох осіб щодо одного об'єкта необхідно урегулювати відносини між особами. Так, у випадку відсутності такого договору кожний правоволоділець може використовувати об'єкт за своїм розсу­дом, але жоден з них не має права давати дозвіл на викорис­тання та передавати майнові права інтелектуальної власності на об'єкт іншій особі без згоди інших правоволодільців.

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником сто­совно узгодження механізму розподілу прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору чи доручення робо­тодавця об'єкти інтелектуальної власності. У випадку відсут­ності такого договору застосовується загальне правило, перед­бачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового догово­ру, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юриди­чній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Договір про передачу ноу-хау1 ' Ноу-хау (англ. know-how - знаю як) - повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, виробни­чого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала (див: Право інтелек­туальної власності: Підручник / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Свя-тоцького. - К.: Ін Юре, 2002. - С. 596).

- це договір, за яким правовласник передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні перева­ги особі, що їх одержала.

Якщо за ліцензійним договором достатньо надати до­звіл на використання об'єкта інтелектуальної власності (тобто не забороняти його використання), то за договором про пере­дачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав - це договір, за яким володілець майнових авторських чи суміжних прав наділяє організацію колективного управління повнова­женнями щодо управління належними їм майновими правами інтелектуальної власності. На підставі цього договору органі­зації колективного управління укладають договори з зацікав­леними особами про використання прав, переданих в управ­ління, а також збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи су­міжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також вчиняють інші дії, пе­редбачені чинним законодавством, необхідні для захисту нада­них в управління прав (ст. 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права").




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав