|
Читайте также: |
КСП должен проводить оценку своих сотрудников после третьего дня смены и в после ее окончания. Сотрудники должны получить оценочную ведомость до начала смены, чтобы иметь представление о критериях, по которым они будут оцениваться. Главная цель этого мероприятия – развитие личностных качеств сотрудников, а не контроль их деятельности. Это должно быть обязательно донесено до сведения членов команды. Важную роль играет коммуникация – как мы сообщаем об этом и как проводим оценку и «разбор полетов».
См. Приложение «Оценочная ведомость»
Т. Г. Ш Е В Ч Е Н К О
(1814 – 1861)
П Л А Н
1. Т.Шевченко – великий просвітитель свого народу, ціла епоха у розвитку української літератури, мистецтва, суспільної думки. Погляди Шевченка на освіту та виховання.
2. Поезія Шевченка у дитячому читанні:
- розкриття теми украденого дитинства («На великдень, на соломі», «Мені тринадцятий минало», «І виріс я на чужині», «І золотої й дорогої»);
- відображення трагічної долі матері й дитини за часів кріпацтва у віршах та поемах «Катерина», «Наймичка», «Сон» («На панщині пшеницю жала»). Соціальна загостреність творів.
3. Художня довершеність пейзажних творів Шевченка: «Ой, діброво, темний гаю», «Тече вода», «Зацвіла в долині червона калина», «Садок вишневий коло хати», уривки з поем «По діброві вітер виє», «Тополя», «Зоре моя вечірняя», «Дивлюся, аж світає», «Встала весна».
4. Прозові твори Т.Шевченка, доступні дітям.
Т.Г.Шевченко – видатний український поет-революціонер – у своїй поетичній творчості, в листах, у прозі й щоденнику висловлював думки про виховання дітей, виявляв глибокий інтерес до навчання їх. Він писав «Буквар», готувався написати ще ряд шкільних підручників (з арифметики, етнографії, історії).
Шевченко вважав, що велика справа виховання дитини мусить бути зосереджена передусім у руках матері. Саме такими були погляди народу на роль матері («Не та мати, що родила, а та, що до розуму довела»). У віршах поет показав глибоку любов матері-селянки до своєї дитини:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
(«У нашім раї на землі»)
Зовсім по-іншому ставляться до дітей матері-поміщиці, які
І не знають, як ті діти
у їх виростають.
Бо матері там немає,
А мамку наймають.
(«У нашім раї на землі»)
З глибоким проникненням у психологію дитини Шевченко змалював образи дітей у багатьох своїх творах. Так, у поемі «Гайдамаки» він згадує про те глибоке враження, яке справили на нього спогади його діда – учасника повстання гайдамаків, як він, ще дитина, плакав, слухаючи дідові розповіді, і на все життя зберіг їх у своїй пам’яті, щоб розповісти потім онукам про боротьбу українського народу в минулому.
Великого значення надавав Шевченко читанню і ознайомленню з книгами позитивного змісту. «Дивною й ненатуральною здається… людина, яка існує без книги», - писав він у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».
Величезного значення у вихованні дітей надавав поет і народній творчості. Фольклорні твори, вважав він, сприяють вихованню в дусі здорової народної моралі, тому в свій «Буквар» Шевченко включив дві народні думи («Про Марусю Богуславку» та «Про Олексія Поповича»), а також багато народних прислів'їв і приказок.
М.Костомаров у своїх спогадах про Шевченка розповідав: «Взагалі до дітей він відчував велику ніжність. Буваючи на селі, Тарас Григорович збирав навколо себе селянських дітей, розповідав їм казки, з серйозним виглядом робив їм пищики і скоро викликав у малюків прихильність до себе».
Т.Г.Шевченко у своїх художніх творах розробляв цілком нову тематику, широко змальовував життя трудящих, з великою пристрастю захищав їх, був непримиренним ворогом самодержавно-кріпосницької системи. Революційно-демократичні ідеї Шевченко втілював у глибоко емоційній, простій і дохідливій поезії, в яскравих реалістичних картинах. Шевченко широко використовував багатства живої народної мови.
Свої твори Шевченко писав для дорослих, але він завжди вважав, що його читачами можуть бути і діти.
І справді, твори поета стали улюбленими для дітей різного віку. Поезія Шевченка (в значній мірі) настільки доступна для дітей за своєю тематикою й художніми якостями, що стала невід'ємною частиною дитячої літератури.
Уже з другої половини ХІХ ст.. більшістю поезій «Кобзаря» використовується у дитячому читанні як важливий виховний матеріал, як зразки поетичної творчості. Першим про педагогічне значення творів Шевченка прихильно відгукнувся К.Д.Ушинський у своїх «Педагогічних нотатках про Швейцарію». Визначний педагог В.Стоюнін включав у хрестоматії для молодших школярів уривки з поем «Катерина» і «Гайдамаки», поему «Іван Підкова» (в російських перекладах). Відомий методист В.Острогорський відзначив, що поезія Шевченка вчить дітей вірно служити батьківщині, віддавати всього себе трудовому народові, з якого поет вийшов. Острогорський підкреслював, що поезія Шевченка виводить юнака з вузької сфери особистості, сім'ї, міста в сферу інтересу до суспільного життя. Він радив також знайомити дітей з біографією Шевченка, бо вони знайдуть у ній чимало повчального для себе.
У книги для дитячого читання й шкільні хрестоматії твори Шевченка включали згодом В.Вахтеров, Д.Тихомиров, М.Бунаков, І.Горбунов-Посадов та інші методисти й упорядники.
Діти, читаючи твори Шевченка, знайомились з широкими картинами життя трудового народу, його боротьбою. Юні читачі діставали з них глибокі знання про різні явища дійсності, під їх впливом пробуджувались у них симпатії до людей праці і антипатії до гнобителів. Це була сувора правда життя, змальована в яскравих поетичних образах натхненно і мужньо. Навчаючи дітей розуміти несправедливий суспільний лад тих часів, викликаючи в них глибокі почуття і роздуми, поезія Шевченка стала великою виховною силою.
Твори поета полюбилися дітям різного віку. Багато разів виходили вони окремими книжками («Вірші», 1951; «Тече вода з-під явора», 1956 і 1963; «Зацвіла в долині червона калина», 1958; «Вечірня зіронька», 1959; «Малий Кобзар», 1961; «Встала весна», 1961 і 1964 і т.д.).
У багатьох своїх творах Шевченко відображає трагічну долю матері й дитини в умовах феодально-кріпосницького гноблення. Так, у вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») показано, як люди праці ніжно люблять своїх дітей. Мати уві сні бачить свого сина вільним і щасливим – це її найпалкіша мрія і бажання. Та щастя приходить до неї лише уві сні, а кріпосницька дійсність важка і жорстока.
Праця на панській ниві виснажує. Мати втомилася, і до дитини вона не пішла, а пошкандибала; не може вона і відпочити. Лише біля сина сидя задрімала.
Цій гнітючій дійсності протиставляє поет світ мрій і прагнень, який кріпаки могли бачити лише в уяві: вільні, не панські, вони працюють на своїм веселім полі, у них виростають щасливі діти.
Висока художня майстерність вірша полягає в тому, що тут надзвичайно лаконічно зіставлено дві картини, два світи: справжній і уявний, омріяний. Вірш багатий на підтекст, за кожним словом криється глибокий зміст, широка картина. Словами попестила, тихенько сповила, поет створює образ ніжної, люблячої матері. Відчуття глибокого трагізму долі матері-кріпачки викликають у нас слова «прокинулась – нема нічого».
У своїх поезіях Шевченко часто звертався до змалювання долі дитини-сироти, жертви кріпосницького ладу. Так, у вірші «На великдень, на соломі», відтворюючи радісні святкові розмови дітей, яким батьки подарували обнови, прикраси, поет викликає у читачів співчуття до сирітки, яка «сидить без обнови… рученята сховавши в рукава». З властивою дітям щирістю і безпосередністю, прагнучи теж не відстати від інших (це властивість дитячої психології), вона каже, що «в попа обідала».
Вірш написано в підкреслено розмовній інтонації, він багатий на образи і картини, створені за допомогою зменшувальних суфіксів у словах «сиріточка», «рученята сховавши в рукава», образ сирітки виділяється з-поміж образів інших дітей і викликає особливо тепле ставлення і співчуття до долі цієї дівчинки.
У дитяче читання ввійшло багато віршів Шевченка, які мають автобіографічний характер. Це, зокрема, ліричні вірші, в яких Шевченко згадує про своє важке дитинство. Але це не розповідь про вузько особисте життя, в них відбито типові картини кріпосницької дійсності, життя дітей кріпаків.
Таким є вірш «Мені тринадцятий минало». В ньому відтворена складність і глибина почуттів маленького хлопчика – пастушка. Глибоко вразлива дитяча душа з радістю сприймає барвистий світ: серед зелені, під теплим сонцем, коли все навколо ніби раділо і «ягня, здається, веселилось», весело і приємно було хлопчикові.
Але ці враження і почуття швидко змінюються іншими. Спогади про втрату батьків, важке сирітство викликають у серці хлопчика інші почуття й настрої – і йому здається, що село почорніло і голубе небо помарніло. Все для хлопчика стало чужим, полилися з очей гіркі сльози – він відчув себе глибоко самотнім. Та піклування і чуйність дівчини зворушують дитину, вселяють радість у її юну душу:
… А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала …
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї сади!..
Глибоким гнівом проти кріпосницького лихоліття пройнято вірш «І виріс я на чужині». Кріпосницька неволя призвела до того, що «Чорніше чорної землі блукають люди», скрізь запустіння, злидні, туга. Малюючи уявну картину розквіту української землі, поет каже, що «воно б, може, так і сталось, якби не осталось сліду панського в Україні».
До кращих зразків Шевченкової лірики належить і «Заповіт», твір, в якому на всю силу проголошена ідея народної революції. Заповідаючи нащадкам поховати його «на Вкраїні милій», над широким Дніпром, поет водночас закликає їх порвати кайдани віковічного рабства і окропити святу волю ворожою кров'ю. Шлях до волі, стверджує він, лежить через народне повстання і боротьбу, жорстоку, кровопролитну. Тільки позбувшись ярма, народ може створити нову, велику, вільну сім’ю.
У цьому вірші, багатому на яскраві картини, відтворено могутнє наростання гніву народного, висловлено думки про майбутнє. Завдяки глибокому ідейному змістові і художній довершеності вірш став однією з найпоширеніших у народі пісень.
Значна частина віршів та уривків з творів Шевченка, що увійшли у видання для дітей, належить до пейзажної лірики. Як високохудожні малюнки, присвячені зображенню чарівної краси української природи, такі вірші сприяють вихованню в дітей благородних рис характеру, любові до Батьківщини, до рідного краю.
У цих творах та уривках, ясна річ, не зустрічаємо сюжетно-напружених картин, у них мало дії, здебільшого вони мають описовий характер. Але ці описи сповнені глибокого почуття, ліризму, вони торкають струни душі.
Значення таких творів і уривків полягає в тому, що вони привчають дітей спостерігати, помічати багатство барв навколишнього світу, багатство речей і явищ, спільне й відмінне між ними, своєрідність їх.
Водночас у творах описового характеру діти мають перед собою зразок того, як виражати словами бачене. Художній твір повинен допомогти дітям помічати все, що їх оточує, й уміти передати це словами. Твори Т.Г.Шевченка, великого майстра слова, дають багато для розвитку цих умінь у дітей, як наприклад:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти …
(«Якби ви знали, паничі»)
Ці й багато інших картин, при змалюванні яких використані метафори, порівняння та інші засоби образності, вчать дітей бачити світ і простими, звичайними словами розповісти про бачене.
Знайомлячи з навколишньою дійсністю, поезія Шевченка сприяє розширенню знань і досвіду дітей, з’ясуванню і закріпленню понять про різні явища й події та розвитку мови й мислення.
Пейзажні твори Шевченка сповнені глибокого почуття, радісні, світлі, оптимістичні. Так, у маленькій поезії «Тече вода з-під явора» змальована квітуча, барвиста природа, коли червона калина пишається, явір молодіє, а в річці хлюпочуться качаточка. У картинах природи виражено настрій людини спостережливої і чулої до краси:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина – дитина.
Любо-любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
(«Зацвіла в долині червона калина»)
Поет створює зорові образи (червона калина, біленька хатина); передає радісний настрій дівчини, співзвучний природі в час її розквіту.
У вірші «Ой діброво – темний гаю!» показано зміни барв у природі в різні пори року: зелений покрив змінюється золотим, а потім – білим. Для змалювання їх використано засіб уособлення: діброва – донька, про яку турбується люблячий батько – рік:
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом, -
Аж сам собі дивується
На свою діброву…
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую…
Популярними серед дітей є також уривки «По діброві вітер виє» (поема «Тополя») та «Дивлюся, аж світає» (поема «Сон»). У першому з них доля самотньої тополі серед поля порівнюється з долею одинокої сиротини, яка гине на чужині. У другому уривку – «Дивлюся, аж світає» - поет змальовує чудову й радісну картину чарівної української природи. Однак, спостерігаючи її, поет сумує, його душа рветься з жалю, коли він думає про тяжку долю покріпаченого селянства, про знущання над ним поміщиків–кріпосників. Цей уривок побудований на конкретному зіставленні картин природи і становища трудового народу. На фоні чудової природи поет бачить, що кріпосники латану свитину з каліки знімають, розпинають вдову за подушне, єдиного сина в військо віддають, - і цим досягає могутньої сили впливу на читача, на його почуття.
Крім високої образності і ліризму, пейзажні твори Шевченка відзначаються багатою мелодійністю, вони близькі до народної пісні. Багато з них були покладені на музику і стали улюбленими народними піснями («Зоре моя вечірняя», «По діброві вітер виє» та ін.).
З невеличким віршем поета «Садок вишневий коло хати» діти ознайомлюються уже в дошкільному віці або в початкових класах. Він складається з трьох строф, кожна з яких малює окрему картину. У першій строфі – повернення селян з поля, у другій – вечеря, в третій – початок ночі, відпочинок після трудового дня.
Кожен рядок стислий, економний щодо слова, але надзвичайно живописний, образи природи (садок коло хати, вечірня зіронька встає, соловейко щебече) мальовничі, яскраві. Це – майстерне живописання словом. Дохідливість вірша пояснюється простотою змісту, закінченість малюнка у кожній строфі.
Вірш пройнятий ідеєю добра, любові до життя, до трудової людини, до природи. До людей праці поет ставиться з великою пошаною, в їх скромному й простому житті він бачить багато красивого, поетичного, благородного: матері ждуть дітей с поля, дівчата співають улюблену пісню, дочка подає вечерю, мати поклала спати маленьких діточок своїх… Все просто, але у всьому – вияв сердечного почуття, піклування, глибокої людяності. Це ставлення поета до зображуваного передано і за допомогою пестливих слів: зіронька, соловейко, маленькі діточки.
Поезія «Садок вишневий коло хати», як і інші твори Шевченка, відзначається музикальністю мови, недаремно вона покладена на музику і стала улюбленою народною піснею.
Вірш «І досі сниться: під горою…» - близький до попереднього. Поет показує, що добро й краса – в житті простих людей, трударів. У цьому вірші багато пестливих слів, що передають замилування оповідача баченим і доброту його душі (біленька хаточка, маленькеє внуча, сонечко тощо).
В обох цих віршах змальовано селян-трудівників під час відпочинку, в дружній сім’ї.
У дитяче читання ввійшли також деякі уривки з прозових творів Шевченка, зокрема передмова до повісті «Княгиня». Вона має характер ліричної новели, в якій з почуттям глибокої любові описано рідне подвір’я й село, де пройшло дитинство поета, розкішну природу в рідних поетові місцях, його мандрівки й блукання. У малого хлопчика виникали різноманітні запитання й інтереси, він хотів дізнатись про будову світу, його вабило на власні очі побачити залізні стовпи, що підпирають небо, побачити широкий світ.
Цей уривок відтворює атмосферу людяності і сердечності серед людей праці, їх любов до дітей. Чумаки, з якими зустрілось хлоп’я, потурбувалися, щоб повернути його в рідне село, з почуттям доброзичливого гумору розмовляють вони з «мандрівником». Старша сестра, трохи погримавши на нього, кладе його спати й цілує. А хлопчик не може позбутись фантастичних уявлень про залізні стовпи і хоче розповісти про свою вигадку старшим, «здивувати» їх.
Поет змалював тут типові картини з дитячого життя, художньо відтворив психологію дитини, її мрії, прагнення, настрої і вчинки.
Під назвою «Залізні стовпи» цей уривок і ввійшов у дитячу літературу.
Пройнята радісним світосприйманням і глибокою людяністю, ненавистю до несправедливого соціального ладу, поезія Шевченка кликала до активної дії й боротьби проти всякого зла, до боротьби в ім’я волі і щастя трудящих. Ці твори сприяють вихованню в дітей кращих моральних якостей, любові до народу, до своєї Батьківщини, до природи рідного краю.
Поезія Шевченка поклала початок реалістичній художній літературі для дітей на Україні. Вона давала дітям глибокі знання про тогочасну дійсність, відтворювала широку картину життя безправного, підневільного трудового народу, в ній на повний голос звучали передові визвольні ідеї. Водночас вона привертала увагу до багатства й краси народної поезії, вчила любити живе народне слово, показувала трудовий народ як творця і носія всього прекрасного на землі.
Ці традиції продовжили згодом Марко Вовчок, І.Франко, Панас Мирний, М.Коцюбинський, В.Стефаник, С.Васильченко, А.Тесленко та інші письменники.
Всіма своїми якостями твори Шевченка близькі радянським дітям і стали їх улюбленим читанням.
Творчість Шевченка збагачує знання наших дітей, сприяє формуванню їх поглядів, вихованню кращих почуттів. Вона дає зразки красивого в людській поведінці, у взаєминах між людьми і викликає в них почуття естетичного задоволення. Твори поета вчать дітей розуміти художню картину, образ, розвивають їх мову і мислення, виховують почуття обов’язку перед народом, перед Батьківщиною.
Мені тринадцятий минало
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога......
Уже покликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята -
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала.....
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. а й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і /бога/ не прокляв!
Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 245 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |