Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Банківська система, її характеристика.

Читайте также:
  1. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки
  2. Австралия. Общая физико-географическая характеристика.
  3. Банківська система та грошова пропозиція
  4. Биогеоценоз и биоценоз. Их Характеристика. И 6й
  5. Биогеоценоз и его характеристика.
  6. Биогеоценоз– наземная экологическая система, объединяющая биоценоз и биотоп
  7. Биотические факторы, их общая характеристика.
  8. Бюрократические структуры. Характеристика.
  9. Вегетативная нервная система, ее строение и функции.

Вопросы к зачету по дисциплине «Конституционное право»

для студентов всех форм обучения направления 03.0900.62 “Юриспруденция”

 

1. Конституционное право РФ как отрасль национального права, наука и учебная дисцип­лина. Конституционализм. Предмет и метод конституционного права РФ как отрасли права.

2. Конституционно-правовые нормы: понятие, специфика, виды. Конституционно-правовые институты.

3. Конституционно-правовые отношения: понятие, виды, основания возникновения, изме­нения и прекращения. Субъекты конституционно-правовых отношении: виды, право- и дееспособность.

4. Система конституционного права РФ как отрасли и как науки: соотношение. Место кон­ституционного права РФ в системе отраслей российского права.

5. Закон как источник конституционного права РФ: понятие, особенности, виды.

6. Общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры РФ, референдарные акты, декларации как источники конституционного права РФ.

7. Правовые акты Президента РФ и высших исполнительных органов государственной вла­сти РФ, правовые акты парламента РФ, судебные решения как источники конституцион­ного права РФ.

8. Внутригосударственные договоры и соглашения, правовые акты субъектов РФ и органов местного самоуправления в системе источников конституционного права РФ.

9. Наука конституционного права РФ: предмет, методология, система, источники, совре­менные тенденции развития.

10. Конституция: понятие и сущность (подходы к определению). Классификации конститу­ций.

11. Основные законы Российской Империи 1906 г.: общая характеристика, регулирование основ общественного и государственного строя, правового статуса личности, организа­ции публичной власти.

12. Конституции РСФСР 1918 г. и 1925 г.: общая характеристика, регулирование основ об­щественного и государственного строя, правового статуса личности, организации пуб­личной власти.

13. Конституции РСФСР 1937 г.: общая характеристика, регулирование основ общественно­го и государственного строя, правового статуса личности, организации публичной вла­сти.

14. Конституции РСФСР 1978 г.: общая характеристика, регулирование основ общественно­го и государственного строя, правового статуса личности, организации публичной вла­сти.

15. Современная Конституция РФ 1993 г.: особенности подготовки и принятия, отличия от предыдущих конституций в ее общих свойствах, в регулировании основ общественного и государственного строя, правового стату са личности, организации публичной власти.

16. Понятие и юридические свойства Конституции РФ.

17. Структура конституции: понятие, элементы. Соотношение конституционных норм по со­держанию, иерархии, порядку изменения. Толкование Конституции РФ: субъекты, объект (предмет), порядок и результаты толкования.

18. Порядок пересмотра Конституции РФ. Ограничения пересмотра. Конституционное соб­рание РФ.

19. Порядок внесения поправок в Конституцию РФ. Особенности изменения ст. 65 Консти­туции РФ.

20. Правовая охрана Конституции РФ. Конституционный контроль и надзор: соотношение понятий. Виды конституционного контроля (надзора). Субъекты конституционного кон­троля (надзора) в РФ.

21. Конституционный суд РФ как орган судебного конституционного контроля: порядок об­разования и деятельности, полномочия. Решения Конституционного Суда РФ и их юри­дическая сила. Соотношение полномочий и взаимодействие с судами общей юрисдикции, конституционными (уставными) судами субъектов РФ, международными судебными структурами.

22. Конституционный строй: понятие, соотношения с общественным и государственным строем. Понятие и виды основ конституционного строя. Основы конституционного строя как правовой институт. Экономические основы конституционного строя РФ.

23. Народовластие в РФ: понятие, формы. Соотношение понятий «государственный сувере­нитет», «суверенитет народа», «суверенитет нации (народности)». Ограничение народно­го суверенитета в доктрине конституционализма.

24. Референдум: понятие, правовое регулирование, виды. Предмет референдума РФ, регио­нального и местного референдумов. Обстоятельства, препятствующие проведению рефе­рендума РФ. Порядок (стадии) организации и проведения референдума РФ. Правовые по­следствия референдума РФ.

25. Собрания, митинги, демонстрации, шествия, пикеты в системе народовластия.

26. Общественная палата РФ в системе народовластия: правовой стату с.

27. РФ как суверенное государство. Ограничение государственного суверенитета в доктрине конституционализма. Проблема суверенитета субъектов РФ. Характеристики формы рос­сийского государства.

28. РФ как правовое государство. Гражданское общество как основа правового государства: понятие, основные характеристики и институты.

29. Разделение властей: понятие, сущность. «Механизм сдержек и противовесов». Разделе­ние властей в РФ. Специфика правового положения Президента РФ в системе разделения властей.

30. Политическое и идеологическое многообразие в РФ. Конституционно-правовой статус политических партий в РФ: понятие, функции политических партий, основания и порядок регистрации, финансирования, приостановления и прекращения их деятельности.

31. РФ как социальное государство, основные направления социальной политики государст­ва. РФ как светское государство. Правовой статус религиозных объединений в РФ.

32. Конституционно-правовой статус личности в РФ: понятие, структура, содержание. Ос­новные принципы правового статуса личности в РФ.

33. Правовая связь лица с государством: соотношение понятий гражданства и подданства. Понятие, правовое регулирование и принципы гражданства РФ.

34. Развитие законодательства о гражданстве в России: дореволюционный, советский и со­временный периоды.

35. Основания приобретения гражданства РФ.

36. Основания прекращения гражданства РФ. Гражданство детей и гражданство родителей, усыновителей, опеку нов и попечителей. Государственные органы РФ, ведающие делами о гражданстве.

37. Основы правового статуса иностранных граждан и лиц без гражданства в РФ.

38. Основы правового статуса беженцев и вынужденных переселенцев. Порядок предостав­ления политического убежища в РФ.

39. Основные права, свободы и обязанности личности в РФ: понятие, виды. Личные, полити­ческие, социально-экономические и культурные права и свободы в РФ.

40. Основные обязанности граждан РФ. Ограничения прав и свобод личности по Конститу­ции РФ. Гарантии прав и свобод личности в РФ. Международно-правовая защита прав и свобод.

41. Уполномоченный по правам человека в РФ: конституционно-правовой статус.

42. Территориально государственное устройство: понятие, виды. Федерация как форма госу­дарственного устройства: понятие, виды, принципы построения. Россия как федерация: основные характеристики и принципы федеративного устройства.

43. История развития территориально-государственного устройства России: дореволюцион­ный, советский и современный периоды.

44. Россия как федерация: правовые основы и порядок разграничения предметов ведения между РФ и ее субъектами. Предметы исключительного ведения РФ, совместного веде­ния РФ и ее субъектов, исключительное ведение субъектов РФ.

45. Конституционно-правовой статус субъектов РФ. Специфика правового статуса реет бли­ки и автономий в составе РФ. Проблема суверенитета в федеративном государстве.

46. Порядок принятия в РФ и образования в ее составе нового субъекта РФ. Порядок измене­ния конституционно-правового статуса субъекта РФ и его наименования. Право сецессии в РФ.

47. Выборы в РФ: понятие, классификация. Понятие и виды избирательных систем. Избира­тельная система России.

48. Избирательное право РФ: понятие, виды. Принципы избирательного права и гарантии их реализации.

49. Избирательный процесс в РФ: Регистрация (учет) избирателей, составление избиратель­ных списков. Формирование избирательных округов и участков.

50. Избирательный процесс в РФ: Избирательные комиссии: виды, порядок образования и деятельности, полномочия.

51. Избирательный процесс в РФ: Порядок выдвижения и правовой статус кандидатов. Пред­выборная агитация: понятие, принципы, виды.

52. Избирательный процесс в РФ: Порядок голосования и подведения итогов выборов. Осно­вания признания выборов несостоявшимися, недействительными. Повторное голосование и повторные выборы.

53. Институт президентства, его значение в системе государственной власти. История разви­тия президентуры в России.

54. Правовой статус Президента РФ, его место в системе государственной власти РФ. Ком­петенция и акты Президента РФ.

55. Правовой статус Президента РФ. Порядок выборов Президента РФ и прекращения его полномочий. Президентская неприкосновенность. Гарантии Президенту, досрочно пре­кратившему свои полномочия.

56. Президентская власть. Основы правового статуса Администрации Президента РФ, его полномочных представителей в федеральных округах. Правовой статус Государственно­го Совета.

57. Понятие и значение парламентаризма. Парламентаризм в России: история развития и со­временное состояние.

58. Федеральное собрание РФ, место в системе государственной власти РФ. Совет Федера­ции ФС РФ: порядок формирования, состав, компетенция.

59. Федеральное собрание РФ, место в системе государственной власти РФ. Государственная Дума ФС РФ: порядок формирования и прекращения деятельности, состав, компетенция.

60. Статус члена Совета Федерации и депутата Государственной Думы ФС РФ.

61. Законодательный процесс в РФ: понятие, стадии, правовое регулирование. Особенности принятия федеральных конституционных законов и законов о поправке к Конституции РФ.

62. Правительство РФ: место в системе государственной власти РФ, порядок формирования и прекращения деятельности, состав, компетенция, правовые акты.

63. Конституционные основы судебной власти в РФ. Правосудие как особая форма государ­ственной деятельности и ее конституционные принципы. Конституционная юстиция в РФ.

64. Правовой статус законодательного собрания субъекта РФ и его членов, взаимодействие с исполнительной властью (на примере Самарской области).

65. Правовой статус высшего должностного лица субъекта РФ, взаимодействие с законода­тельным и исполнительным органами власти (на примере Самарской области).

66. Правовой статус органа исполнительной власти субъекта РФ, взаимодействие с высшим должностным лицом и с законодательной властью субъекта РФ (на примере Самарской области).

67. Конституционный (уставной) суд субъекта РФ: основы правового статуса, место в систе­ме конституционной юстиции России. Механизмы обеспечения конституционности и за­конности в деятельности законодательных и исполнительных органов власти субъектов РФ.

68. Местное самоуправление: понятие, модели соотношения с государственной властью. Ис­тория развития местного самоуправления в России.

69. Местное самоуправление в РФ: понятие, правовое регулирование. Принципы местного самоуправления в РФ.

70. Местное самоуправление в РФ: понятие и система. Муниципальное образование и закры­тое административно-территориальное образование. Основные полномочия местного са­моуправления. Устав и иные правовые акты муниципального образования.

71. Формы непосредственного народовластия в системе местного самоуправления РФ.

72. Правовой статус представительного органа местного самоуправления и его членов, взаи­модействие с муниципальными органами исполнительной власти (на примере городского округа Самара).

73. Правовой статус главы муниципального образования и исполнительного органа местного самоуправления, их взаимодействие с представительным органом власти (на примере го­родского округа Самара).

74. Гарантии местного самоуправления в РФ. Ответственность органов и должностных лиц местного самоуправления.

Составитель: к.ю.н., доцент Д.А.Грибанов

Банківська система, її характеристика.

Банківська система існує та займає одне з центральних місць в економіці будь-якої країни, і є складовою частиною кредитної системи держави. Ефективна, дієва банківська система є запорукою успіху та фундаментом монетарної стабільності країни. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам:

1.У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними процесами в економіці.

2. Поряд із центральним банком діють комерційні банки, які здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.

3. У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу.

4. Банківська система є складовою економічної системи держави.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є єдиним і сталим. Банківська система держави являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — функціонування банківської системи як сукупності всіх банків країни, які взаємодіють між собою, дотримуючись встановлених норм і правил ведення банківської справи, забезпечення ефективного грошово-кредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

В чинному законодавстві України, у ст.4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" закріплено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. За формою власності банки можуть бути державними або такими, що основані на приватній формі власності. Зокрема, державний банк - це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі (ст. 7 ЗУ "Про банки і банківську діяльність").

Банківська система специфічна в силу особливостей банківського бізнесу і його впливу на зовнішнє середовище, що є підставою для відособлення даної системи і необхідності її дослідження.

Характеристика банківської системи як саморегулюючої полягає в її здібності самостійно, без дії ззовні встановлювати та підтримувати надійний режим функціонування і реагувати на зовнішні дії, що порушують її діяльність. Саморегуляція забезпечується на основі зворотного зв'язку з іншими системами, зокрема економічною.

Характеристика банківської системи як керованої системи визначається цілями і завданнями системи, які, поза сумнівом, повинні співпадати з цілями суспільства.

Банківська система України є дворівневою системою (Національний банк>Комерційні банки:Старі системні банки, Нові системні банки, Комерційні банки, Іноземні банки), остільки в законах, регулюючих банківську діяльність, визначені цілі функціонування для кожного рівня. Для комерційних банків - отримання прибутку, для Національного банку України - захист і забезпечення стійкості гривні; розвиток і зміцнення банківської системи; забезпечення ефективного і безперебійного функціонування розрахунків.

Стратегічні завдання діяльності Національного банку України відповідають і підпорядковані інтересам розвитку економіки країни. З цих позицій банківська система є керованою. В той же час виконання завдань, що стоять перед банківською системою викликає потребу в регулюванні управління на основі економічних методів елементами системи - комерційними банками. Потреба в такому управлінні пов'язана з рівнем ризиків банківського бізнесу і його суспільним характером. Це викликає потребу в використанні методів регулюючого і захисного характеру.

Старі системні банки – це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, більшість з яких отримала статус комерційних банків України після проголошення незалежності України й набуття чинності Законом "Про банки і банківську діяльність" від 1991 року. До них належать Ощадбанк і системи ощадкас, Укрексімбанк, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, до ліквідації належав і АПБ "Україна".

Системними їх називають тому, що вони створені на теренах Держбанку, Житлосоцбанку, Промбудбанку, Зовнішторгбанку, мають розгалужену мережу філій, дирекцій та відділень по всій території України. Ця група банків бере активну участь у виконанні державних програм із розвитку низькорентабельних галузей народного господарства країни, у кредитуванні держави шляхом купівлі ОВДП. Найчастіше такі операції підривають діяльність банків, у результаті чого вони стають неплатоспроможними (як АПБ "Україна") або в їхній діяльності виникають проблеми (як в Ощадбанку).

До нових системних банків (поняття "нові" досить відносне, оскільки дата їх реєстрації припадає на 1991 — 1993 роки) відносять Приватбанк, ПУМБ, "Аваль". Об'єднані ці банки в одну групу, тому що вони створювалися без участі держави, починаючи свою діяльність в умовах ринкової економіки. Це досить великі банки з розгалуженою мережею структурних підрозділів, які успішно функціонують і активно обслуговують великих клієнтів. Банки цієї групи входять у першу десятку банківських рейтингів.

Група комерційних банків України, зареєстрованих протягом 1991—1999 років численна та найстрокатіша, оскільки охоплює великі банки з великою кількістю філій; великі банки, операції яких мають локальний характер; середні й дрібні банки. Об'єднані ці банки в одну групу, оскільки вони: по-перше, не є системними банками (тобто або не мають великої кількості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у загальнодержавних банківських проектах і програмах економічного розвитку; по-третє, відчувають на собі менший контроль із боку НБУ (у функції Генерального департаменту банківського нагляду входить нагляд за діяльністю великих банків). На частку цієї численної групи банків припадає менше половини депозитів фізичних і юридичних осіб й більше половини капіталу банківської системи.

Іноземні банки, що працюють за участю іноземного капіталу, належать до окремої групи, оскільки якісно відрізняються від банків попередніх груп високим рівнем менеджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. До того ж іноземні банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закордонних офісів.

Такі банки становлять деяку загрозу навіть системним банкам України, приваблюючи клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуговування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами.

Таким чином, можна визначити банківську систему як сукупність Національного банку і комерційних банків під об’єднуючим управлінням Національного банку, яка знаходиться в постійному розвитку і взаємодії між собою, зовнішнім середовищем, і разом утворюючих єдине ціле.

Оскільки банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни. Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси. Але і створюють умови для їх найбільш ефективного використання. Враховуючи високі темпи зростання споживчого кредитування в Україні банки стають посередником між магазинами та безпосередніми покупцями

2. Правові засади контролю НБУ за діяльністю комерційних банків.

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування. Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів. Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників.

Національний банк України (далі – НБУ) наділений низкою владно-організаційних, контрольно-наглядових та інших функцій. Особливість правового статусу Національного банку України обумовлена Конституцією України та визначена в спеціальному Законі України "Про Національний банк України".

Ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» встановила, що НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом
державного управління, юридичний статус, завдання, функції,
повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

НБУ виступає немов би посередником між державою і комерційними банками. Він засобами, які має в своєму розпорядженні, спираючись на Конституцію і законодавство, втілює в життя економічну політику держави. Як орган виконавчої влади з особливими функціями, НБУ реалізує державне управління в банківській системі країни, контролює порядок створення комерційних банків, здійснює нагляд за їх діяльністю, не втручаючись в їх оперативну діяльність.

Ст. 61 Закону України «Про Національний банк України» встановила, що НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.

НБУ ліцензує діяльність комерційних банків і реєструє їх статути, встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Контрольні функції НБУ полягають у здійснені нагляду за додержанням банківського законодавства України.

Головна мета банківського регулювання і нагляду – безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов’язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» НБУ встановив низку нормативів, обов’язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний розмір обов’язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти НБУ можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Для здійснення своїх функцій НБУ має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов’язаним особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ризиків банків.

Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Національний банк визначає своїми нормативно-правовими актами професійні вимоги до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків і має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття зазначених посад. Якщо банк, або працівник, щодо якого пред’явлено вимогу про звільнення з посади, не згодні з цією вимогою, вони можуть оскаржити її до суду у двотижневий строк. У цьому разі виконання вимоги про звільнення зупиняється до винесення судом рішення.

Наглядові та регулятивні функції НБУ можуть здійснюватися ним безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду.

НБУ здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації таких повноважень:

1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, та ліцензуванні банківських операцій;

2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.

НБУ пред’являє вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.

Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку.

З метою створення надійності та стабільності банківської системи НБУ відповідно до статті 19 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, визначає порядок ліцензування комерційних банків, тобто надання дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій комерційному банку, який з моменту реєстрації його Національним банком стає юридичною особою.

Комерційний банк має право проводити банківські операції тільки після одержання ліцензії НБУ. Обов’язковому ліцензуванню підлягають операції з готівкою, розрахункові, активні та пасивні, з валютними цінностями та інші операції і види діяльності, які перелічені у статті 3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та в п.2 Положення про порядок ліцензування банків в Україні, затвердженого Правлінням НБУ.

Ліцензується діяльність усіх комерційних банків, але для новостворених банків умови ліцензування більш суворі, ніж для діючих.

Особливі умови надання ліцензій на ведення рахунків банків кореспондентів, що є резидентами України, на здійснення касового обслуговування, на надання кредитів юридичним і фізичним особам, на переведення грошово-валютних цінностей.

НБУ здійснює контроль за діяльністю комерційних банків не тільки при ліцензуванні. Він може і відкликати надану ліцензію. Відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій є крайнім заходом. Спочатку до комерційного банку вживають заходи застережливого характеру, передбачені чинним законодавством та нормативними актами НБУ.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління НБУ у разі:

1. виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

2. затримки початку здійснення діяльності, на яку надана ліцензія більше, ніж на один рік з моменту надання ліцензії;

3. значної втрати активів і настання неплатоспроможності банку;

4. на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами законодавства;

5. недоцільність використання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Відкликати ліцензію можна на один вид банківської діяльності або на всі банківські операції.

Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції приймається Правлінням НБУ на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Якщо на протязі двох тижнів засновники і акціонери комерційного банку не приймуть рішення про форми подальшого його функціонування або припинення діяльності шляхом реорганізації чи ліквідації, Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію банку.

Для здійснення наглядових функцій законодавством України Національному банку надані повноваження: проводити перевірки кредитних установ та їх філій, одержувати і перевіряти їх звітність, також давати банкам обов’язкові для виконання приписи.

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” НБУ, здійснюючи контрольні функції, застосовує такі види заходів:

1. Примусове застереження. НБУ висловлює занепокоєння станом справ, вказує на допущені порушення та конкретні заходи щодо їх усунення.

2. Укладення письмової угоди з банком. Застосовується у випадку, коли банк допустив порушення, які впливають на його фінансовий стан. Банк складає план заходів по усуненню порушень.

3. Скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку. Здійснюється з метою прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану його реорганізації.

4. Видання розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банками операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів;

є) тимчасова заборона власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв);

ж) тимчасове відсторонення посадової особи банку від посади;

з) реорганізація банку;

и) призначення тимчасової адміністрації

5. Відкликання ліцензії та ліквідація банку.

 




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 47 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав