Читайте также:
|
Загальне проективне покриття, або проективна повнота фітоценозу - це сумарна площа проекцій усіх рослин рослинного угруповання на поверхню грунту. Цю величину виражають у відсотках від загальної площі поверхні облікової ділянки. Якщо, наприклад, загальне проективне покриття становить100%, це означає, що поверхня ґрунту повністю вкрита проекціями надземних частин рослин; при загальному 20%-ому проективному покритті 80% поверхні грунту не вкрито проекціями надземних частин рослин, інакше - ділянка достатньо оголена.
Часткове проективне покриття - площа проекцій, створена окремими групами рослин, наприклад, особливими життєвими формами, ценотипами чи агробіологічними групами: домінантами на луках, щільнокущовими злаками у степах, листяними породами в мішаному лісі, однорічними ярими бур'янами в агрофітоценозах тощо. Цей різновид проективного покриття визначають рідко, переважно у багатовидових фітоценозах.
Видове проективне покриття - частка від загального проективного покриття, яка належить одному певному виду рослин. Чим вищий ступінь видового покриття, тим вища ценотична участь популяцій виду у фітоценозі. Види з найбільшим покриттям, зрозуміло, є домінуючими.
Індивідуальне покриття - це проекція надземних частин однієї особини певного виду. Визначається лише у дослідженнях зі спеціальними цілями.
Проективне покриття частіше визначають окомірно, перед цим на багатьох прикладах зображених метрових рамок-бісект та в натурі тренуючи свій зір („окомір"). Існує точка зору, що в природі людське око частіше завищує значення проективного покриття на 5-10%; похибка збільшується у середній частині 100-бальної шкали - між 40 та 60% та зменшується з наближенням до 1 або 100%.
Окрім приблизного окомірного методу визначення проективного покриття, існує кілька інших, більш точних.
Метод визначення проективного покриття за допомогою сітки Л.Г. Раменського. Велика сітка Л.Г. Раменського являє собою рамку з натягнутим на неї (вздовж і впоперек) дротом, з таким розрахунком, щоб площа однієї комірки становила 10 см2. Малі сітки мають розміри 2x5 см.
Проективну повноту визначають, розглядаючи травостій крізь сітки. При цьому, за можливості, на суцвіття увагу не звертають.
Малу сітку розміром 2x5 см тримають приблизно на половині відстані між оком і травостоєм, а велику сітку (вона значно зручніша) - на рівні травостою. Розглядаючи певне місце покриву, визначають, скільки комірок сітки (десятих часток) припадає на плями (проекцїі рослин) і скільки - на вільні проміжки (крізь них видно ґрунт, воду, мохи, мертвий опад).
Для контролю користуються двома основними прийомами оцінки.
Перший прийом полягає в тому, що уявно скупчують плями (проекції) або вільні проміжки до одного кінця сіточки і визначають, скільки комірок вони зайняли б при такому суцільному розміщенні. Якщо проекція рослин займає, наприклад, при цьому чотири комірки, то проективна повнота покриву становить 40%. Якщо вільні проміжки займають дві комірки, то проективне покриття становить 80% і т.д.
Другий прийом полягає в тому, що в уяві ділять сіточку впоперек на дві частини так, щоб плями (проекції) однієї частини заповнили вільні проміжки другої частини. Якщо, наприклад, достатньо звільнити три комірки, щоб зробити суцільною ("залатати") проекцію в інших семи комірках, то повнота покриву дорівнює 70%.
Визначивши повноту покриву у кількох місцях пробної ділянки, підраховують середню її величину. Якщо повнота покриву в окремих точках різко коливається, то площу обліку розбивають на частини за двома або трьома ступенями густоти рослин і вираховують повноту покриву ділянки як середнє з цих двох або трьох величин.
Для зручності статистичної обробки геоботанічних описів у вітчизняній геоботаніці особливо часто застосовують шкалу проективного покриття, запропоновану Б.М. Міркіним:
Проективне покриття менше одиниці 1% - бали не присвоюються, позначка +;
1-5% - 1 бал;
6-15% -2 бали;
16-25% - 3 бали;
26-50% - 4 бали;
більше 50% - 5 балів.
Ця шкала за об'ємом класів є асиметричною і вважається більш об'єктивною, ніж подібні шкали, але з рівномірним об'ємом класів. Проективне покриття є вираженням участі рослин у фітоценозі, тому чим менше проективне покриття виду або групи рослин, тим істотнішими для ценотичної ролі виду/групи рослин є коливання цього показника. Види, покриття яких складає 50 чи 80%, однаково виступатимуть домінантами, тоді як різниця між роллю двох видів з покриттям 1% та 10% значно відчутніша і може характеризувати перехід від неістотного місця у фітоценозі до появи
певного впливу в ньому.
Проективне покриття корелює із вагою виду у фітоценозі (його фітомасою та її часткою у загальній фітомасі фітоценозу). Це дозволяє застосовувати даний кількісний показник для непрямого визначення запасів сировини різноманітних трав'янистих та кущикових рослин, віднесених до ресурсних (Крьілова, Капорова, 1992; Мінарченко, Мінарченко, 2004).
Проективне покриття певним чином пов'язане і з таким важливим функціональним показником рослинного угруповання, як індекс листкової поверхні - відношенням площі поверхні усіх листків фітоценозу до одиниці площі грунту під ним. Можна здогадатись, що значення проективного покриття звичайно значно менше, ніж індекс листкової поверхні, адже багато листків перекривають один одного або, знаходячись під певним кутом до ґрунту, покривають меншу його площу, ніж їхня власна площа поверхні.
У трав'янистих розеткових та низькорослих рослин площа проективного покриття близька до площі світлокористування.
Проективне покриття в рослинних угрупованнях визначають для кожного ярусу. Так, у лісі проективне покриття окремо визначають для деревостану (див. наступний підрозділ), кущів, травостою, мохово-лишайникового покриву; на болоті - для дерев, болотяних кущиків, травостою, сфагнових
мохів.
Справжнє покриття (синоніми - дійсне, істинне) - це покриття, утворене основами або близькими до основ поперечними зрізами стебел трав'янистих рослин і стовбурів деревних порід. Особливо чітко таке покриття виявляється в агрофітоценозах (наприклад, по стерні), після скошування травостою на луках, по пеньках після рубки деревостану.
Справжнє покриття завжди менше від проективного, оскільки площа основ стебел або стовбурів менша, ніж площа проекцій усіх надземних органів. Проте, цей показник добре характеризує густоту стояння рослин, незалежно від ступеня розвитку і розмірів надземних органів.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |