Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Некласична філософія

Читайте также:
  1. Англійська філософія ХVІІ – ХVІІІ ст. Емпіризм.
  2. ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА Життя Г. С. Сковороди. Філософія Г. С. Сковороди. Значіння Г. С. Сковороди.
  3. Змістовий модуль 1. Філософія Стародавнього світу
  4. ІСТОРІЯ І ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ
  5. Релігійна філософія ХХ ст.
  6. Світогляд і філософія.
  7. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
  8. Тема 15. Соціальна філософія: історія та сучасність
  9. ТЕМА 3. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

 

 

Билет 20.

 

Модель – это представление объекта, явления или процесса, которое отображает наиболее существенные свойства.

Глобус, карта – модель Земли.

Детская игрушка – модель реального объекта.

Формы представления моделей: материальные и информационные (знаковые и вербальные)

Классификация моделей по временному фактору: статические (оценка за экзамен) и динамические (оценки в течение года).


Вербальная модель –в мысленной или разговорной форме.

Знаковая модель –выраженная специальными знаками (карта, схема)

 

Типы информационных моделей: табличные (оценки в журнале), иерархические (папки на компьютере) и сетевые (схема метро).

Моделирование информационных моделей на компьютере с помощью электронных таблиц (бухгалтерская отчетность – модель предприятия), базы данных (телефонный справочник, библиотечный справочник).

Некласична філософія

 

Науково-технічна революція, яка розпочалась на зламі ХIХ-ХХ століть, виявила величезні перспективи освоєння земної і космічної природи, але разом з тим і глобальні проблеми людства: екологічну, демографічну, економічну, сировинну, енергетичну, проблему відвернення світової термоядерної війни тощо.

Перед філософами постала необхідність: по-новому осмислити одвічну проблему "людина - світ" і при цьому визначити своє відношення до "класичної" філософії якій були властиві віра в силу людського розуму як принцип у поясненні світобудови; віра в соціальний прогрес як поступальний процес реалізації розуму в історії людства; віра в здійснення розумної суспільної організації.

Новітня наукова революція порушила "класичну" ньютонівську ясність світорозуміння, а кризові явища у суспільстві, особливо катастрофічні події двадцятого століття (дві світові війни, встановлення тоталітарних, репресивних режимів тощо), підірвали "благодушну віру в історичний розум і прогрес, виявили ілюзорні засади історичного оптимізму.

У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект дійсності. Вже Артур Шопенгауер (1788-1860) вбачав сутність світу не в розумі, а у позасвідомій "світовій волі", первинній по відношенню до уявлення та розуму. Головною його працею, в якій він досконало розвив концепцію ірраціоналізму, став твір "Світ як воля і уявлення". Продовжує цю лінію у філософії Фрідріх Ніцше (1844-1900) та інші філософи – ірраціоналісти.

Філософське життя Європи другої половини ХІХ ст. визначало багатоманітність течій, світоглядних настанов на світ і людину, співіснування протилежних напрямів.

 

2. Основні течії західної некласичної філософії:

а) "Філософія життя"

Приступаючи до вивчення другого питання теми, студентам слід звернути увагу на той факт, що наприкінці ХІХ - у першій чверті ХХ століття в Європі набула популярності світоглядна думка, яка проголосила життя основним предметом філософії.

Ф.Ніцше (1844-1900) був одним із засновників напряму, який набув назви "філософії життя", різні варіанти якого розробляли Г.Зіммель, В.Дільтей, О.Шпенглер, А.Бергсон, З.Фрейд та інші. Філософи цього напряму відійшли від характерної для класичної філософії теми раціонального освоєння світу. Їх мало цікавив об’єктивний світ, а більш хвилювала людина як земна біологічна істота – із стихією волі та позасвідомими потягами. Якщо в системах німецької класичної філософії воля визначалася через розум, а свобода волі означала свободу усвідомленого вибору, то такі філософи як А.Шопенгауер та Ф.Ніцше утверджують первинність волі стосовно всіх інших проявів духовного життя, в тому числі й стосовно розуму.

"Філософія життя" знаменувала собою поворот до людини, її проблем і переживань. Якщо для класичної філософії основною тезою було - "істина понад усе", то для філософії життя – "людина понад усе".

Фрідріх Ніцше, продовжуючи розвивати ідею ірраціональної філософії А.Шопенгауера про позасвідому "світову волю", тлумачить її як "волю до влади". Саме "воля до влади", на думку Ніцше, є найглибшим принципом розвитку людського роду. Вона утверджує людське в людині, проте може породити і наступний еволюційний щабель – Надлюдину. Становище Надлюдини відносно людини таке саме, як становище людини відносно її тваринних пращурів.

Людина, вважав філософ, є проміжною стадією еволюції, що веде до Надлюдини. Вона не має самостійної цінності, а тому повинна подолати свій людський стан і вийти за його межі, стати Надлюдиною. У відомій праці "Так говорив Заратустра" Ф.Ніцше розгортає тему недоліків сучасної йому людини, яка є слабкою і хибною, бо не може подолати саму себе як істоту з величезними протиріччями. Щоб вирішити ці протиріччя і подолати свої хибності, людина повинна розвити в собі "волю до влади", яка надана природою, але ж не має повного використання, бо не усвідомлюється самою людиною. Саме відсутність ясного розуму про свою внутрішню силу, веде людину до утворення різноманітних форм релігії, як зовнішньої опори. Саме релігія породжує догмат Бога на якого й спирається людина при вирішенні питання: що є добро, а що є зло? Сильна особистість сама повинна вирішувати свій шлях до добра, вважає філософ, не перекладаючи це на Бога.

Християнство, що культивує страждущу людину, за словами філософа, є релігією рабів. Благодіяння церкви на підтримку слабких призвели, на його думку, до погіршення європейської раси. Все благородне, мужнє, владолюбне, властиве вищому і найбільш вдалому типові "людина", церква знищила. Тому він так пристрасно здійснює переоцінку основних християнських цінностей – любові до ближнього і співчуття до страждань іншого. Для мужніх людей, людей вищого типу, релігія є лише кайданами.

Переоцінюючи цінності, Ніцше змусив подивитися на культуру під кутом зору життєво-біологічних цінностей, які сприяють виживанню людини як біологічного виду. Європейська культура з християнськими догмами, на його думку, придушує в людині волю до влади, породжуючи слабку, хибну істоту. Де які дослідники вважають, що саме філософія Ф.Ніцше вплинула на формування ідеології фашизму та расизму. Але ж філософ у свої творах ніколи не висловлювався про панування однієї раси над іншою, його Надлюдина стоїть над расами і національностями. Ідея про волю до влади над собою – центральна у творчості Ніцше. Саме воля повинна вивести людину із сутінок на світло, породжуючи нову повноту життя.

Ідеї Ф.Ніцше набули величезного впливу як на сучасних йому філософів, так і на подальшу філософську думку ХХ століття. Саме його ідеї про "позасвідоме" як основу буття, про культуру, що подавляє біологічні потяги та породжує невротичну людину і "невротичну культуру" вплинули на відомого австрійського лікаря, що досліджував неврози (психічні зриви), засновника психоаналізу – З. Фрейда (1856-1939).

Психоаналіз це один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі позасвідомого в житті людини.

На основі психоаналізу З.Фрейд пропонує свою філософську концепцію людини та культури, яку в подальшому коригують та розвивають відомі філософи неофрейдисти – Е.Фромм, К. Хорні та інші.

Близькі до "філософії життя" ідеї З.Фрейда мають свої особливості. На відміну від Шопенгауера та Ніцше, в концепціях яких позасвідомі потяги тлумачились як якась неземна сила, засновник психоаналізу надає їм біологічного характеру, який має риси еротичної та деструктивної спрямованості. Філософ вирізняє дві групи інстинктів: "інстинкти життя" й "інстинкти смерті". Перша група інстинктивних потягів – "Ерос", призначена для підтримки життя й розмноження виду. Друга група – інстинкти смерті "Танатос" - лежать в основі всіх виявів жорстокості, агресії, самогубств і вбивств. Взаємодією й протидією цих позасвідомих сил визначається розвиток особистості й культури. Енергія інстинктів може бути придушена чи "сублімована" ( тобто направлена на інші цілі) через певні інститути культури.

Культура у філософії Фрейда трактується не однобічно. З одного боку, здібностей, а з іншого (через обмеження позасвідомих потягів) є причиною неврозів. Щоб людське життя гармонійно розвивалося, біологічній енергії позасвідомих потягів треба дати можливість реалізувати себе у вигляді різних форм культурної діяльності. Описуючи різні способи пристосування людини до життя в суспільстві, З.Фрейд доходить висновку, що найефективнішим способом "утечі від страждань" є "творча професійна діяльність", оскільки лише вона може надати задоволення і принести щастя у процесі життя.

Філософська концепція З.Фрейда про людину вже більше чим півстоліття постає у центрі уваги дослідників і носить дискусійний характер. Але ж, без сумніву, заслуга мислителя полягає в тому, що він зробив позасвідоме психічне предметом свого аналізу, намагався розкрити механізми взаємодії позасвідомого і свідомого, дослідити динаміку розвитку людини у культурному середовищі. Його концепція багато в чому визначила культуру ХХ століття і вплинула на розвиток такого відомого філософського напряму як філософська антропологія.


Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 13 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав