Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Загальнолюдський культурний компонент в мовній семантиці

Подібно до того, як в культурі кожного народу є загальнолюдське і етнонаціональне, так і в семантиці кожної мови є віддзеркалення як загального, універсального компоненту культур, так і своєрідності культури конкретного народу. Універсальний семантичний компонент зумовлений єдністю бачення світу людьми різних культур. Це принципова єдність людської психіки виявляється на різних рівнях семантичної організації мов: від широких і стійких тенденцій до „точкових” універсальних явищ. Так, у будь-яких культурах мовці потребують розрізнення суб’єкта дії і його об’єкта, предмета й ознаки, тих або інших тимчасових і просторових відносин. Міжкультурна схожість самих процесів мовного спілкування виявляється в тому, що всі мови розрізняють того, що говорить, слухає і не-участника спілкування (у цьому призначення категорії особи); усі мови розрізняють питання й твердження; усюди в повідомлення вплітаються модальні або емоційні оцінки того, про що йде мова, або самій мові.

Спільність людської психології яскраво позначається в асиметрії позитивних і негативних оцінок. У різних мовах слова із значенням 'добре' часто уживаються в значенні 'нормально' (пор.: – Як спиться? – 'Добре'), а слова, які на шкалі 'погано-добре' займають серединне, тобто здавалося б, нейтральне положення, мають тенденцію зрушуватися до полюса 'погано' (пор.: середні здібності, ні се ні те; ні риба ні м’ясо; людина хороша, а адміністратор ніякий). Слова із значенням 'великий', 'багато' легко розвивають оцінне значення 'хороший', а із значенням 'малий' – 'поганий'.

Міжкультурна спільність людського бачення світу зумовила антропоморфну універсальність тієї наївної картини миру, яка відображена в природних мовах. На цьому світі сонце „сходить” і „заходить” (а не Земля повертається навколо своєї осі). Тут значення 'жаркий', 'холодний', 'теплий', 'прохолодний' сформовані людським сприйняттям літа і зими, живого і неживого. Тут „швидким” може бути вовк, потік, розум; „гіркою” – цибуля й печаль; тут рельєф визначений як тіло людини: гирло, рукав і коліно річки, горловина вулкана, брівка канави, хребет і підошва гори, при цьому сама гора може бути названа Лисою, а гірське озеро – Морським Оком тощо. На відміну від фізики, яка в метрах оцінить і гору і дорогу, людина скаже висока гора, але довга дорога, зате кольоропозначення можуть характеризувати звуки навіть взагалі не сприймані відчуттями приналежності (світлий одяг, світле звучання, світлий романтизм). У всіх мовах позначення абстрактного та ідеального в своїх витоках сходять до позначень конкретного й матеріального (як і саме слово абстрактний і його церковнослов’янська відповідність відвернутий: лат. abs-traho < traho – тягну; церк.-слов. ваблю – тягну, волочу). У різних культурах людина називає нове за допомогою раніше створених імен – метонімічно, метафорично, звужуючи або розширюючи їх семантику.

Все це – незліченні прояви міжкультурної спільності мов світу й основа взаєморозуміння їх носіїв.