Сучасна лінгвістика, звертаючись до проблеми „мова і культура”, прагне піти від одностороннього детермінізму й не вирішувати, „що первинне і що вторинне” – мова чи культура. Детермінізм мови й культури швидше за все взаємний. Мабуть, надійніше шукати ті або інші кореляції (відповідності) між структурами мови й культури, причому на широкому географічному та історичному просторі. У руслі таких пошуків Б. М. Гаспаров запропонував поняття „лінгвокультурного типу„, який може бути виявлений на перетинанні фактів соціальної структури, побутової поведінки, мистецтва й особливостей мови (Гаспаров, 1977). Названі два типи: західноєвропейський стандарт (ЗЄС) і східноєвропейський стандарт (СЄС). Мови ЗЄС визначено Гаспаровим як реляційні; для них характерна чітка межа між граматикою та лексикою й абстрактніше надання інформації у вислові. Мови СЄС (зокрема російська) – це мови дескриптивні (описові); тут граматика ближче до лексики; велика кількість проміжних лексико-граматичних категорій сприяє конкретнішій передачі інформації. За Гаспаровим, особливості СЄС узгоджуються з його серединним положенням між східним (азійським) і західним лінгвокультурними типами. Для культур західного типу характерні легкість оволодіння письмом, доступність сприйняття будь-яких текстів і створення нових текстів. Це пов’язано з тим, що лад західних мов добре пристосований до абстрактного типу передачі повідомлення, для якого не є суттєвим контакт адресанта з адресатом. Граматика тут наче моделює ситуацію написання тексту. Мова будується так, щоб її можна було зрозуміти без опори на конкретну, безпосередньо сприйману ситуацію спілкування, вона не орієнтована на конкретного адресата. Абстрактний характер передачі повідомлення виражається в тому, що в таких мовах послаблені граматичні категорії соціальної орієнтації (наприклад, категорія ввічливості), категорії дієслівного виду й способу дії. Зате граматично розвинені категорії, що вказують на зовнішні (тимчасові, просторові) координати події, які повідомляється (категорії часу, особи). Східноазійському („традиційному”) типу культури, для якого характерне обмежене розповсюдження писемності, відповідає лад мови, в якій кожне речення містить граматичну характеристику ситуації усного спілкування, де важливі всі складники комунікативного акту: характер контакту мовців, їх соціальний статус і взаємини, конкретні деталі протікання дії, модальний план і актуальне розчленовування речення.
Залежність між певними рисами структури мови й характером письмової культури Гаспаров бачить так: велика кількість звукових чергувань в морфемах (типу друг – друзі – дружній) полегшує вичленення фонем, а це сприяє ранньому створенню буквеного письма, яке через свою простоту (порівняно з ієрогліфічним письмом) приводить до широкого розповсюдження письмової культури.
Чи так це насправді? Гіпотези про вплив мови на культуру й мислення поки не переростають в доказові теорії. Феномен культури складний. До цих пір не ясна його структура, значущість окремих рівнів і підсистем культури. Не створена типологія культур, не зрозумілі закони їх розвитку. Наприклад, ми не знаємо, скільки різних складників зумовили в певній культурі появу письма. Як порівняти силу різних чинників, які сформували певну зовнішній вигляд конкретної письмової культури? Що тут вагоміше: переважаючі типи синтаксичної будови речення, чи характер звукової організації мови, чи культ письма в сусідній державі? А може бути, склад і характер знакових систем, вже використовуваних в даному суспільстві? Все значуще, але якою мірою і як?
Питання про вплив мови на культуру відкрите. Але у нас немає іншої можливості знайти відповідь, як будувати гіпотези і перевіряти їх фактами культурної і мовної історії народів.
Література
1. Будагов Р. А. Человек и его язык / Р. А. Будагов. – М.: Изд-во МГУ, 1970.
2. Гамкрелидзе Т. В. Лингвистическая типология и индоевропейская реконструкция/ Т. В. Гамкрелидзе // Известия АН СССР. – Сер. лит. и яз. – 1977. – № 3. – Т. 36.
3. Гумбольдт фон В. Язык и философия культуры / В. фон Гумбольдт. – М., 1985. – С. 378.
4. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 1996, № 1. –С. 12 – 13.
5. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 2001, № 5. – С. 48 – 63.
6. Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: Курс лекций / В. В. Красных. – М.: ИТДГК „Гнозис”, 2002. – 284 с.
7. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. – К., 1991 – С. 98.
8. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии: фрагмент / А. А. Потебня // Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – С. 223 – 227.
Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |