Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вступление. Основные нормативные документы.

Читайте также:
  1. I. Нормативные документы, регламентирующие деятельность преподавателя – организатора ОБЖ
  2. I. Нормативные правовые акты
  3. I. Основные задачи и направления работы библиотеки
  4. I. Основные парадигмы классической социологической теории.
  5. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ
  6. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ. РУКОВОДСТВО ПОДГОТОВКОЙ И НАПИСАНИЕМ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  7. I. Основные свойства живого. Биология клетки (цитология).
  8. I. Основные цели
  9. II. Нормативные правовые акты: понятие и виды.
  10. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Державна політика України в галузі охорони праці здійснюється згідно з міжнародною практикою і національним законодавством та базується на засадах пріоритетності життя і здоров'я людини відносно результатів виробничої діяльності. Отже, нормами життя мають стати додержання законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, своєчасне виявлення і усунення наявних недоліків, посилення відповідальності за стан охорони праці та порушення встановлених норм і правил, що зумовлюють численні нещасні випадки, професійні захворювання і аварії на виробництві. В Україні щороку на виробництві травмується близько 20 тисяч осіб, з них майже кожний двадцятий - зі смертельним наслідком.

За оперативними даними Держгірпромнагляду на протязі 2007 року на виробництві було травмовано 18192 чол., в т.ч. 1176 чол. із смертельним наслідком, допущено низку резонансних аварій із значними людськими і матеріальними втратами. В цілому ризик загибелі або травмування працівників у галузях національної економіки залишається значно вищим, ніж у розвинених європейських країнах. Через незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці щороку майже на 7 тисяч зростає кількість осіб, які одержали професійні захворювання. На відшкодування шкоди, медичну, професійну і соціальну реабілітацію потерпілих витрачено в 2007 р. близько 2,6 млрд. гривень. Поряд з організаційно-технічними причинами виробничих травм і аварій переважна їх частина трапляється через порушення трудової і технологічної дисципліни, недостатню підготовку кадрів з питань безпечних методів праці, відсутність контролю за додержанням працівниками вимог охорони праці та з інших причин, що не потребують для їх усунення значних фінансових витрат.

Найвищий рівень ризику травмування працівників на виробництві спостерігався у вугільній галузі, сільському господарстві, машинобудуванні, будівництві, металургії, транспорті. В загальній структурі причин нещасних випадків на виробництві 66% складають причини організаційного характеру. Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві значною мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якос її та повноти викладення відповідних вимог в законах га інших нормаїивно-правових актах. 15 Україні приділяється належна увага удосконаленню актів національного законодавства, які містять правові норми з охорони праці, гігієни праці, соціального страхування та пожежної безпеки.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов'язання щодо приведення національного законодавства у відповідність з законодавством ЄС.

1.1. Основні терміни з питань охорони праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (ст. 1 Закону України" Про охорону праці").

Роботодавець- власник підприємства, установи, організаціїабо уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю (ст. 1 Закону України" Про охорону праці").

Працівник особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом), (ст. 1 Закону України" Про охорону праці").

Гігієна праці - галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці (п.4.61 ДСТУ 2293-99).

Відповідно до гігієнічної класифікації праці гігієна праці - галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров'я, функціональний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації

станом виробництва (п.4.5 ДСТУ 2293-99).

Гранично допустиме значення шкідливого (виробничого) чинника -граничне значення величин шкідливого виробничого чинника, вплив якого на людину в разі його щоденної регламентованої тривалос не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та у наступний періс життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров'я нащадків (п.4.20 ДСТУ 2293-99).

Виробничий травматизм - явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасні-випадків на виробництві (п.4.23 ДСТУ 2293-99).

Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівнин під час виконування ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочі зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника (п.4.25 ДСТУ 2293-99).

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечног виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідс яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове держави соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинил втрату працездатності").

Робоче місце- місце постійного або тимчасового перебування працівника під час виконування ни трудових обов'язків (п.4.36 ДСТУ 2293-99).

Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебувг половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервне Примітка. Якщо за цих обставин робота виконується на різних дільницях робочої зони, постійним робочи місцем вважається вся зона (п.4.37 ДСТУ 2293-99).

Тимчасове робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває менше половини або менш частину (менше 2 годин неперервно) тривалості щоденної роботи (зміни), (п.4.38 ДСТУ 2293-99).

Тяжкість праці - характеристика трудовоїдіяльності людини, яка визначає ступінь залученості до робот м'язів та відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження (ДСТУ 3038- 95).

Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаженн на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), щ забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженняк масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розмірої статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі. (Гігієнічн класифікація).

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переваж» на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника (Гігієнічна класифікація).

Шкідливий виробничий фактор - фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючог за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасов або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвесті до порушення здоров'я нащадків (Гігієнічна класифікація).

Виробничий травматизм - явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасни випадків на виробництві (п.4.23 ДСТУ 2293-99).

Професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організм) або дією шкідливого виробничого чинника під час трудовоїдіяльності (п.4.54 ДСТУ 2293-99).

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльнос? застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робії та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальні страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрат) працездатності".)

Виробниче середовище -сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, ще діють на людину під час виконування нею трудових обов'язків (п.4.30 ДСТУ 2293-99).

Гігієнічні нормативи умов праці (ГДК, ГДР, ОБРВ тощо)-рівні шкідливих виробничих факторів, які пру щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі, але не більш 40 годин на тиждень протягом усього робочогс стажу не повинні викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасним» методами досліджень у процесі роботи або у віддалені періоди життя нинішнього та наступних поколіні При більшій (ніж 8-годинна) тривалості зміни у кожному конкретному випадку можливість виконанні роботи повинна бути погоджена з закладами (установами) державної санітарно-епідеміологічної служб» Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в особ з підвищеною чутливістю

факторі в виробничого середовища і трудового процесу,практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливої і небезпечної їх дії на працюючих.

Умови праці - сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків (п.4.29 ДСТУ 2293-99).

Безпечніумови праці- стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто, або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень. (п.4.14 ДСТУ 2293-99).

Небезпечний (виробничий) чинник - виробничий чинник, вплив якого на працівника у певних умовах призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті. (п.4,18 ДСТУ 2293-99).

Виробничий ризик - імовірність ушкодження здоров'я працівника під час виконання ним трудових обов'язків, що обумовлена ступенем шкідливості та (або) небезпечності умов праці та науково-технічним

станом виробництва (п.4.5 ДСТУ 2293-99).

Гранично допустиме значення шкідливого (виробничого) чинника -граничне значення величин шкідливого виробничого чинника, вплив якого на людину в разі його щоденної регламентованої тривалос не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та у наступний періс життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров'я нащадків (п.4.20 ДСТУ 2293-99).

Виробничий травматизм - явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасні-випадків на виробництві (п.4.23 ДСТУ 2293-99).

Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівнин під час виконування ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочі зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника (п.4.25 ДСТУ 2293-99).

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечног виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідс яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове держави соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинил втрату працездатності").

Робоче місце- місце постійного або тимчасового перебування працівника під час виконування ни трудових обов'язків (п.4.36 ДСТУ 2293-99).

Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебувг половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервне Примітка. Якщо за цих обставин робота виконується на різних дільницях робочої зони, постійним робочи місцем вважається вся зона (п.4.37 ДСТУ 2293-99).

Тимчасове робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває менше половини або менш частину (менше 2 годин неперервно) тривалості щоденної роботи (зміни), (п.4.38 ДСТУ 2293-99).

Тяжкість праці - характеристика трудовоїдіяльності людини, яка визначає ступінь залученості до робот м'язів та відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження (ДСТУ 3038- 95).

Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаженн на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), щ забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженняк масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розмірої статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі. (Гігієнічн класифікація).

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переваж» на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника (Гігієнічна класифікація).

Шкідливий виробничий фактор - фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючог за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасов або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвесті до порушення здоров'я нащадків (Гігієнічна класифікація).

Виробничий травматизм - явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасни випадків на виробництві (п.4.23 ДСТУ 2293-99).

Професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організм) або дією шкідливого виробничого чинника під час трудовоїдіяльності (п.4.54 ДСТУ 2293-99).

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльнос? застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робії та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальні страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрат) працездатності".)

Виробниче середовище -сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, ще діють на людину під час виконування нею трудових обов'язків (п.4.30 ДСТУ 2293-99).

Гігієнічні нормативи умов праці (ГДК, ГДР, ОБРВ тощо)-рівні шкідливих виробничих факторів, які пру щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі, але не більш 40 годин на тиждень протягом усього робочогс стажу не повинні викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасним» методами досліджень у процесі роботи або у віддалені періоди життя нинішнього та наступних поколіні При більшій (ніж 8-годинна) тривалості зміни у кожному конкретному випадку можливість виконанні роботи повинна бути погоджена з закладами (установами) державної санітарно-епідеміологічної служб» Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в особ з підвищеною чутливістю

Гігієнічна класифікація).

Граничнодопустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовані сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь (Гігієнічна класифікація).

Гігієнічна характеристикаумов праці- визначення і оцінка стану умов праці (робочого місця, виробничого середовища, трудового процесу) щодо відповідності їх державним санітарним нормам, правилам, гігієнічним нормативам (п.4.63 ДСТУ 2293-99).

Атестація робочих місць за умовами праці- комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників в процесі трудової дільності.

Засіб індивідуального захисту (працівника) - засіб захисту, що надягається на тіло працівника або його частину, або використовується працівником під час праці (п.4.58 ДСТУ 2293-99).

Засіб колективного захисту (працівників) - засіб захисту, конструктивно і (або) функціонально пов'язаний з виробничим обладнанням, виробничим процесом, виробничим приміщенням (будівлею) або виробничим майданчиком (п. 4.59 ДСТУ 2293-99).

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (ст. 27 Закону України" Про охорону праці).

Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи (санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативні документи, що визначають критерії безпеки та (або) нешкідливості для людини факторів навколишнього середовища і вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.

Державний нагляд за охороною праці - діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, що спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб'єктами господарювання і працівниками вимог актів законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці (п.4.65 ДСТУ 2293-99).

1.2. Законодавство про охорону праці

1.2.1. Законодавство про охорону праці складається з Закону України „Про охорону праці", Кодексу
законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніжті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

1.2.2. Закон України „Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного
права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства, установи, організаціїнезалежно від форм власності
та видів їх діяльності і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює
єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон встановлює пріоритет життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, тобто в першу чергу мають дотримуватись вимоги нормативно-правових актів про охорону праці, щоб працівник під часоперацій виробничого циклу не отримував травм, не зазнавав погіршення стану здоров'я, професійних захворювань або зменшення працездатності, і лише потім має звертатись увага на результати виробничої діяльності підприємства.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (ст. 2 Закону України" Про охорону праці).

1.2.3. Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення
громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Правове регулювання охорони праці здійснюється главою XI "Охорона працГта статтями інших глав КЗпП

України:'Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок", "Праця молоді", "Професійні спілки", "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття направо звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

1.2.4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадок)на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі страхування віл нещасного випадку).

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничім) факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншій випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків ас професійних захворювань;

відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати ас відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв’язка) з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатний членам їх сімей. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державної

соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'ї

громадян у процесі їх трудової діяльності.

1.2.5. Міжнародне правове регулювання праці - це встановлена міжнародними договорами (актами
система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародної"!
договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. Суб’єктамміжнародно-правового регулювання праці є Організації Об'єднаних націй (ООН), та її спеціалізований орган Міжнародна Організація Праці (МОП).

МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих ні вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенції та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішена проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвитої соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящі* як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.

На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожен держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартиза» що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців).

Одним з головних напрямів діяльності Міжнародної організації праці є ормотворчість, тобтістворення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенціїта рекомендації, що стосуються різних аспектів праці. Конвенція МОП - цеміжнародне зобов'язання, яке розроблене і прийняте праці, яке підлягає ратифікації державами-членами МОП. Країна, яка Міжнародноюорганізаціе: ратифікувала конвенцію приймає на себе зобов'язання застосовувати її положення на своїй території. Рекомендація МОП не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація' побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація Доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави-члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акту набули юридичної сили.

Систематизовані конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 року МОП прийняла 187 конвенцій та 197 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це, зокрема, - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці та техніка безпеки і гігієна праці. Сьогодні в Україні в законодавчо-правовому полі у сфері зайнятості та праці враховуються вимоги 51 Конвенції з 187, вироблених МОП за весь період свого існування.

1.2.6. Деталізація і конкретизація основних положень законодавства України з охорони праціздійснюється нормативно-правовими актами з охорони праці.

1.2.7. Закони суміжні із законодавством про охорону працю.

1.2.7.1. Закон України "Про Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" регулює
суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначаєвідповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлюєпорядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Санітарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Закон встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст.9),вимоги до проектування,будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

1.2.7.2. Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей. Основними завданнями пожежної охорони є: здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха. До компетенції центральних органів виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить розробка та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної без пеки та організація навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки.

1.2.7.3. Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" спрямований незабезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань,спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.

1.2.7.4. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"- є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

1.2.7.5. Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки" визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист

життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання і: виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

 




Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав