Читайте также:
|
До структури мовленнєвого акту відносять локуцію, іллокуцію та перлокуцію.
Локуція (локутивний акт) (анг. locution – мовний зворот) – побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння або озвучення.
Іллокуція (іллокутивний акт) (il – префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.
Перлокуція (перлокутивний акт) (лат. pеr префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію.
Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж.Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовленнєвого акту в теорії мовних актів приділяється основна увага.
Термін «інтенція» запозичений американським логіком Дж. Сьорлем із пізньої схоластики й феноменологічної філософії Ф. Брентано, Е. Гуссерля. У психолінгвістиці інтенція кваліфікується як керівна сила у сфері свідомості й мислення людини, що впливає на пропозиційний компонент внутрішньої програми мовлення, вибір стилю, способу здійснення програми шляхом переведення її у вербальну форму. Дослідники процесів породження мовлення вважають, що кожна мовленнєва дія має власну проміжну мету, яка підпорядкована загальній меті й мотиву акту діяльності. Структура інтенції, на думку лінгвістів, містить такі складники:
1) сформоване на підставі мотиву осмислене бажання домогтися певного немовленнєвого ефекту;
2) усвідомлення необхідності здійснити відповідні мовні дії для досягнення цього наміру;
3) конкретну мотивацію мовленнєвої дії як поштовх до здійснення комунікативного акту.
Комунікативна взаємодія усного спілкування передбачає взаємний вплив
інтенцій його учасників, що зумовлює коригування намірів, а нерідко і їхню
зміну. Тому інтенція є величиною динамічною, змінною, чинниками корекції
якої є комунікативна ситуація в цілому та всі її складники. У письмовій чи
друкованій комунікації мотив й інтенція автора фіксовані у тексті
повідомлення, який репрезентує власні наміри у взаємодії з читачем зважаючи
на стратегічну програму інтерпретації, вбудовану до тексту автором. Інтенції
читача суттєво впливають на сприйняття цієї програми, тому відносна
стабільність інтенційності тексту обертається динамікою інтенційності його
сприйняття. Навіть за умови комунікативного співробітництва інтенції не є
тотожними, адже кожен з учасників спілкування переслідує власні цілі, а
кооперація досягається їхнім збалансуванням. Ф. Бацевич серед чинників, що
сприяють реалізації мовленнєвих інтенцій, розглядає мову, її структуру,
особливості універсального та неуніверсального, ідіоетнічного компонентів;
рівень володіння мовою; функціонально-стилістичний чинник тобто добір
типів мовлення, форм мовлення; соціолінгвістичний чинник (добір мовцем
засобів з урахуванням їхніх соціальних ролей), афективний чинник (забезпечує
варіативність висловлення у зв'язку з його різним експресивним навантаженням);
індивідуальні відмінності в мовленнєвому досвіді та мовленнєвий контекст і
ситуацію [2004, 116-117]. Реконструкція інтенції комуніканта здійснюється в
лінгвопрагматиці на підставі його мовлення шляхом інтент-аналізу, який
ґрунтується на положенні - «все, що є в мовленні, підкорене інтересам мовця
й модифіковане ними» [Павлова 1997, 117]. Сутність цього метода полягає
у вияві інтенційного шару дискурсу, інтенційних маркерів у мовленні, однак
обмеженість таких процедур визначається труднощами реконструкції імпліцитпих
цілей і намірів мовця.
Мотиви й інтенції учасників спілкування формують їхні стратегічні програми. Комунікативна стратегія є складником евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності інформаційного обміну та впливу. Дослідники представляють стратегію у вигляді деякої комбінаторики проміжних цілей, а безпосередню реалізацію такої комбінаторики називають тактикою [Романов 1992, 69]. Наявність комунікативних стратегій у мовленнєвій діяльності зумовлена загальним принципом стратегічності будь-якої діяльності. К. Келлерман уважає стратегічність головною ознакою спілкування, однак неусвідомленою й автоматичною. Дослідниця вбачає в комунікативній стратегії відбір мовних ресурсів й адаптацію їх до умов комунікації [Kellermann 1992, 288]. Комунікативні стратегії грунтуються на глобальному намірі комунікації, конкретній інтенції комунікативної дії, комунікативному смислі й інтерактивному режимі (виборі манери, стилю, жанру тощо). Як зазначає О. Іссерс, «прогноз відносно майбутньої вербальної комунікації будується на підставі уявлень про мовленнєвий акт (або серію мовленнєвих актів), комунікативну взаємодію (з урахуванням мотивів і цілей мовця й адресата, їхніх вербальних і невербальних дій) і всієї ситуації в цілому» [2003, 95]. Сама ж стратегія, натомість, визначає вибір мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів і прагматичних маркерів.
КЛАСИФІКАЦІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ. НЕПРЯМІ МОВЛЕННЄВІ АКТИ.
Іллокутивні акти розрізняються між собою не тільки своєю метою, але і рядом інших ознак. Однією із поширених класифікацій МА є класифікація Дж. Серля, створена в 60-ті роки ХХ ст.
У своїй статті “Класифікація іллокутивних актів” він визначив найважливіші лінгвістично значущі параметри, за якими розрізняються іллокутивні акти, а значить і МА. Дж. Серль виокремлює п’ять типів МА:
Репрезентативи, або асертиви. Зобов’язують мовця нести відповідальність за істинність висловлювання.
Директиви. Змушують адресата зробити дещо.
Комісиви. Зобов’язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки.
Експресиви. Виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості.
Декларативи. Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю.
В рамках п'яти основних іллокутивних класів мовні акти розрізняються рядом додаткових параметрів:
1. співвідношення мовного акту з попереднім текстом;
2. співвідношення соціальних статусів коммунікантів (наприклад, наказ і вимога суть директиви, але при наказі статус того, хто говорить повинен бути вище ніж статус того, хто слухає, а при вимозі це не обов'язково);
3. спосіб зв'язку мовного акту з інтересами того, хто говорить і того, хто слухає;
4. ступінь інтенсивності представлення іллокутивної мети (так, прохання і благання, рівно що є директивами, відрізняються один від одного перш за все цим параметром).
Непря́мий мовленнє́вий акт, непряма мова – стиль мови, мовлення, усне висловлювання, вираз, речення, мовленнєва дія, мовленнєвий акт адресанта (автора), смисл якої виводиться не буквально, а з опертям на підтекст, прихований зміст, імплікатури дискурсу.
Типові приклади непрямих мовленнєвих актів:
"Ви не змогли б зачинити двері?" – комунікативний смисл "зачинять двері"
"Чи можу попросити вас передати мені сіль?" – комунікативний смисл "прошу передати мені сіль"
"Ти не даси мені свій конспект?" – комунікативний смисл "дай мені свій конспект"
Отже, комунікативний смисл непрямих мовленнєвих актів виводиться не із змісту (значення) пропозиції, а із засобів мовленнєвого коду, вжитих у конкретній конституції, з конкретними мовцями, конкретною тематикою спілкування.
Ефективність комунікативного акту залежить від осіб адресата і адресанта. Саме мовець визначає, яким буде мовленнєвий акт: перформативним чи констативним, прямим чи непрямим. Від адресата, у свою чергу, залежить те, чи зможе він інтерпретувати цей мовленнєвий акт як перформативний чи констативний, прямий чи непрямий і відповідно відреагувати реплікою в діалозі або конкретним не мовленнєвим вчинком.
Ззвертаючись до сусіда за столом, адресант каже: “Ви не змогли б передати мені сіль?” Цей мовленнєвий акт є непрямим тому, що у формі запитання мовець сформулював прохання “передайте, будь ласка, сіль”. Але адресат, якщо він є носієм конкретної мови і культури, володіє достатнім рівнем комунікативної компетенції, правильно проінтерпретує це повідомлення і передасть сіль. Неправильна інтерпретація можлива у разі орієнтації лише на структуру пропозиції.
Відповідь: "Так, можу", але відсутність відповідної дії (передача солі тому, хто просить). У випадках правильної інтерпретації мовець орієнтується не на конвенції мови, де домінують логічні імплікації, а на конвенції спілкування, де домінують імплікатури дискурсу. Тобто адресат "висновує" потрібний зміст, спираючись на комунікативну, а не на мовну компетенцію.
Імплікація стосовно комунікативних аспектів мови спрацьовує не строго; йдеться про “висовування” адресатом іллокутивного змісту повідомлень у їх “прямому” вживанні, у межах прямих мовленнєвих актів.
Однак часто спостерігаються випадки непрямого вживання повідомлень мовленнєвих актів, де такі імплікації не чинні або "не спрацьовують". Адресат спирається на якісь інші закономірності вияву іллокутивного змісту мовленевого акту. Саме Г.-П. Грайс назвав імплікатурами мовленнєвого спілкування, або імплікатурами дискурсу.
Імплікатури мовленнєвого спілкування – прагматичні компоненти змісту повідомлень, мовленнєвих жанрів, дискурсів, які виводяться адресатом з контексту спілкування завдяки знанню комунікативних принципів, максим, постулатів та конвенцій спілкування. Іншими словами, імплікатури дискурсу породжуються не структурою мовного коду, а виникають із загальних умов успішності комунікації.
Значна кількість МА може бути інтерпретована адресатом лише на основі імплікатур дискурсу. Наприклад, висловлювання Життя є життя чи Закон є закон порушують максиму Г.-П. Грайса “будь інформативним”, оскільки вони формально тавтологічні. Спираючись на принцип кооперативного спілкування, адресат сприймає їх не як тавтологічні, а інформативні, “вичитавши” в цих висловлюваннях імплікатури “життя завжди складне і його треба сприймати таким, яким воно є” та “закон потрібно виконувати”. Йдеться про непрямий мовленнєвий акт.
Однак, як зазначає Дж. Серль, орієнтація адресата лише на пропозиційний зміст МА не завжди дає змогу пізнати адекватний намірам адресанта комунікативний смисл. Так, висловлювання Я не можу зачинити двері може бути носієм мовленнєвих актів з різним пропорційним змістом: повідомлення, попередження, докору, прохання, заперечення та ін.
І навпаки, висловлювання Ви мені заважаєте не може бути носієм мовленнєвих актів з пропозиційним змістом доручення, питаня, дозволу, передбачення, вибачення, благословення та ін. Тобто пропозиційний зміст лише задає висловлюванню комунікативний напрям; “вичитування” ж адресатом справжнього комунікативного наміру адресанта відбувається з опертям на імплікатури дискурсу конкретного повідомлення.
Імплікатурам дискуру властиві такі особливості:
1. мовні одиниці в комунікації можуть бути носіями різних значень;
2. зміщення цих значень стосовно одних і тих самих мовленнєвих актів регулярні;
3. зміщення, пов’язані з різними типами пропозитивних установок і модальностей (можливість, бажання, необхідність, причинність тощо);
4. мовні засоби в непрямих мовленнєвих актах часто конвенціоналізуються, стають прагматичними кліше (наприклад, за питанням іде прохання: "Ви не скажете, котра година?");
5. мовні засоби непрямих мовленнєвих актів “відсилають” до сфери немовних знань учасників комунікації (пресупозицій, знань принципів спілкування, ознак успішності комунікації);
6. мовні одиниці непрямих мовленнєві акти ніби свідчать про “порушення” мовцем одного чи кількох постулатів комунікативного кодексу та ін.
Загалом непрямий мовленнєвий акт “розпізнається” у межах конкретного комунікативного акту з урахуванням усіх без винятку його складових. Особливе значення при цьому має рівень комунікативної компетенції учасників спілкування, контекст і ситуація, у межах яких це спілкування відбувається.
МОВЛЕННЄВИЙ ВПЛИВ
Мовленнєвий вплив, у широкому сенсі – вплив на індивідуальну та/або колективну свідомість і поведінку, що здійснюється різноманітними мовленнєвими засобами, іншими словами – за допомогою повідомлень природною мовою. Іноді під поняття мовленнєвого впливу підводять також використання повідомлень, побудованих засобами так званих паралингвистических (тобто "навкололінгвістичних") семіотичних систем, до яких належать, насамперед, жести, міміка і пози (так звана кінесика, що утворює ядро паралінгвістики у традиційному розумінні останньої); естетичні коди словесної творчості (наприклад, стилістичні коди та систему інтертекстуальних посилань); а також, у випадку письмової комунікації, засобу графічного оформлення тексту (метаграфеміка).
У вузькому сенсі, що на практиці зустрічається набагато частіше, під мовленнєвим впливом розуміють використання особливостей будови та функціонування перерахованих знакових систем, і насамперед природної мови, з метою побудови повідомлень, що володіють підвищеною здатністю впливу на свідомість і поведінку адресата або адресатів повідомлення.
Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 209 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |